Напередодні торгових воєн. Фундук, мигдаль і фісташки

Україна — на порозі глобальних змін у горіховому бізнесі. В найближчі роки масово вступають в плодоношення вітчизняні фундучні сади інтенсивного типу. Вже в цьому році на півдні України закладають перші промислові мигдальні насадження і планують розбивку стартової промислової плантації фісташок. В країні, де стає все спекотніше, а імпорту — забагато, прийшов час переглянути структуру сільського господарства.

«За останні 28 років середньорічна температура в Україні зросла майже на 2 °C, що призвело до зміщення агрокліматичних зон на 200 км, — пояснює перспективи фундучної та мигдалевої справи Геннадій Юдін, президент ВГО „Українська горіхова асоціація“. — Це означає, що потрібно відходити від традиційних поглядів на ведення сільського господарства, до яких всі звикли за останні п’ятдесят років. Особливо це важливо для аграріїв центральних і південних регіонів України, які вже змушені думати про диверсифікацію ризиків у найближчі 10−30 років».

Все частіше при стратегічному плануванні на агропідприємствах приймають рішення про створення садів з засухостійкими культурами. Світові тенденції - на боці українських горіховодів: середні ціни на світовому ринку фундука та мигдалю протягом останніх кількох років демонструють стабільне помірне зростання — на відміну від зниження цін на горіх волоський. При правильному підході горіхівництво може стати більш рентабельним бізнесом, ніж виробництво будь-яких зернових.

Патріотичне завдання — відмовитися від імпорту

Якщо сьогодні наша країна активно експортує волоський горіх, то фундук і мигдаль імпортує у досить великих обсягах. Щоб наситити потреби вітчизняної кондитерської промисловості, яка постійно зростає, в Україну в 2019 році ввезли фундука без шкарлупи майже 1300 тон і за високою ціною — по $ 5500 за тонну (і це без ПДВ, розмитнення, логістики, міжнародного транспортування). Лідером-постачальником фундука залишається Туреччина.

З мигдалем ситуація аналогічна. За даними Держстату, в минулому році в Україну імпортували мигдалю на $ 18 млн: 2074 тонни мигдалю в шкаралупі, 750 тонн — без шкаралупи. Купували цей горіх теж за дуже високою ціною — по $ 6,5 тисяч за тонну (без ПДВ та інших «накруток»). Цікаво, що більше 90% всього мигдалю ввозитися в Україну з США.

Читайте також: Георг фон Нолкен: Якщо наші пайовики почнуть продавати землі — ми запропонуємо кращі умови

Природно, що експорт фундука та мигдалю вигідний, але є і програма імпортозаміщення. Це козирна карта для українського виробника, цьогоріч, до речі, в Україні були зібрані перші товарні партії фундука. Якщо в Європі для нових промислових горіхових садів, які вимагають великих площ, земель практично немає, то в Україні - більш сприятлива ситуація.

Незважаючи на проблему відведення земель у приватне користування, а жоден інвестор не буде висаджувати сади на території, яка йому не належить, в Україні є можливості для розширення промислових плантацій. Як зазначає Геннадій Юдін, зрештою, в нашій країні є багато порожніх пасовищ та пологих схилів… Між іншим, у Чилі фактично немає жодної рівної ділянки під горіховими садами, що не заважає маленькій країні займати лідируючі позиції в світовому горіхівництві.

Фундук і мигдаль — нові промислові культури для України

Основним промисловим посадкам українського фундука — не більше 4−5 років. Зверніть увагу, що 48% всіх садів України, закладених за останні два роки (горіхоплідних, зерняткових, кісточкових, виноградників, ягідників, хмелю) за допомогою бюджетної програми розвитку садівництва, — це горіхові посадки (3870 га). З них майже половина — сади фундука (1933,6 га).

Промислові фундукові і мигдальні сади в Україні - абсолютно новий напрямок сільського господарства. Якщо український волоський горіх склав для себе репутацію на світовому ринку як горіх різносортний, не завжди кращий за якістю (в основному його збирають на домашніх подвір'ях та лісопосадках, а частка промислового волоського горіха в українському експорті ще дуже мала), то відношення до промислового фундуку відразу складається дуже позитивне.

«Коли на початку 2020 року ми показали український фундук на світовій виставці GULFOOD 2020, що традиційно проходить в ОАЕ, до нього відразу виник дуже великий інтерес, оскільки його врожаї були зібрані в промислових садах — цей фундук сортовий, більш якісний, а, значить, і ціна на нього може бути високою і стабільною, — розповідає Геннадій Юдін. — Важливо, що в цьому році на підприємствах, що входять до складу „Української горіхової асоціації“, вже запущені нові цехи з високоякісної переробки фундука. Це дозволяє формувати стабільні експортні партії продукції на найвищому рівні».

фото: facebook Геннадія Юдіна.

«Український фундук має дуже серйозні перспективи, і конкуренція в цьому секторі агробізнесу менше, ніж у інших горіхоплідних. Якщо волоський горіх росте в багатьох регіонах — по всій середній смузі земної кулі, то фундук — в обмеженій кількості регіонів», — зазначає Олена Коломойцева, національний менеджер проекту ІТС, що опікується розвитком горіхівництва в Україні.

Читайте також: Сергій Баличев: скоро «Гайдамаки» стануть першою асоціацією до слів «боротьба з рейдерами»

Сьогодні вирощувати фундук можна по всій території України — не тільки на півдні і заході країни, всупереч розхожій думці. Ця культура дуже морозостійка. Вона вимагає не кислих ґрунтів (ph — не менше 4,5), чіткого дотримання технологій ЗЗР і дуже доброго поливу. Ось чому профільні садівничі асоціації домагаються включення в бюджетну програму підтримки садівництва компенсацій на створення дорогого крапельного зрошення (до 30% від вартості).

«Без поливної системи виростити якісний фундук з правильно сформованим ядром достатньої ваги дуже важко. В Україні нестача води по всій території - це одна з найбільших проблем фундукового виробництва. Якщо фундук не поливати — можна загубити, як мінімум, два роки повернення інвестицій, — пояснює Дмитро Кабаков, директор ТОВ «Фаетон Інк», який почав закладати фундукові сади у Вінницькій та Чернівецькій областях у 2016−2017 роках.

Майбутнє - за деревовидними підщепами

Серед найбільших промислових посадок фундука Геннадій Юдін називає наймасштабніший сад в Україні - ТОВ «МІЛКОР» в Закарпатті, трохи поступається йому у площі сад ТОВ «АГРОПРОМ-Закарпаття».

Другий за величиною в країні фундуковий сад ТОВ «Філберт» розташований в Одеській області. В центрі України, у Київській області дуже яскраво виділяється своєю інноваційністю, хорошою школою агротехніки фундуковий сад ТОВ «Еліта», що входить до групи компаній «ГАЛС-АГРО».

Найбільші північні сади фундука — ПП «Світанок» в Богодухівському районі Харківської області та «Сумський сад» у Сумському районі на Сумщині. Ці сади знаходяться за 50-ю паралеллю північної широти, яка завжди була перепоною для промислового горіхівництва.

Прикладів інноваційних фундукових садів дуже багато. Зокрема, дуже добре працює компанія «Фаетон Інк», «Горіх Полісся» на Житомирщині… Закладці нових плантацій сприяє відновлена програма державної підтримки розвитку садівництва.

Читайте також: Нішеві культури. Чи варто вирощувати сорго, амарант і топінамбур?

Сьогодні в Україні традиційно закладаються промислові сади з саджанців фундука на корені власної основи.

«За один саджанець фундука держава сьогодні компенсує 80 грн, а середня ціна сертифікованих саджанців фундука — 100−140 грн, — розповідає Геннадій Юдін. — Але додатково, з цього року Українська горіхова асоціація домоглася включення в бюджетну програму розвитку садівництва компенсації на фундук, щеплений на деревовидних підщепах (до 80% вартості саджанця) — не тільки на більш поширеному ведмежому горіху (лат.- Corylus colurna L.), але і на інших».

Як підкреслює Геннадій Юдін, це був спрямований крок асоціації, бо розвиток фундукових садів, які закладаються саджанцями, щепленими на деревовидних підщепах, — це абсолютно новий напрямок в промисловому садівництві. Фахівці вважають ці сади плантаціями нового рівня, прогресивним напрямком сучасного і майбутнього фундуківництва, які, в порівнянні з класичними садами з кореневласного фундука, мають беззаперечні економічні і енергоощадні переваги. Чому так?

Збирання фундуку в садах Hazelstar ЕП. фото: epravda.com.ua

Для фундука волога є основним лімітуючим фактором, і в умовах недостатнього водозабезпечення кореневласний фундук не проявляє свої основні сортові характеристики. Крім цього, продуктивність фундукових садів знижується за рахунок щорічної кореневищної порослі, характерної для кореневласних фундуків, яка використовує ресурси живлення саду для власного зростання.

Тому витрати на полив та щорічні операції по видаленню кореневищної порослі в структурі основних витрат на утримання фундукового саду займають одне з значних місць, потребують і надалі постійних суттєвих грошових і трудових ресурсів — тому собівартість продукції буде тільки збільшуватися.

Цього можливо уникнути при закладанні фундукових плантацій на деревовидних підщепах. Тривалий досвід використання промислових садів в країнах Балканського півострова, зокрема в Сербії, створених на основі фундука на ведмежому горісі, свідчать про вищу рентабельність, ніж класичні сади, створені з кореневласного фундука.

Мигдаль і фісташки. Народження українських сортів

Якщо в Державному Реєстрі сортів рослин, придатних до поширення в Україні, налічується 51 сорт горіха грецького і 27 сортів фундука, то до 2020 року в цьому поважному документі не було жодного сорту мигдалю. Цьогоріч в Реєстрі з’явилися відразу чотири мигдальних сорти української селекції, вирощені в першому промисловому розсаднику мигдалю, створеному на базі ФГ ім. академіка Унанова в Одеській області.

Отже на майбутній рік «Українська горіхова асоціація» планує лобіювати включення в бюджетну програму розвитку садівництва компенсації на саджанці привитого мигдалю для промислових садів.

Цікаво, що перші сади мигдалю закладалися в Україні ще за часів СРСР — за технологіями Нікітського ботанічного саду, але врожаї давали скромні. Як підкреслює Геннадій Юдін, фактично мигдалевого садівництва до сьогоднішнього дня в Україні не було — мигдаль вирощувався тільки в аматорських садах. Тому введення нових українських сортів мигдалю, які по плодоношенню відносяться до групи інтенсивних сортів, а по морозостійкості повністю підходять до нашої зими — це перший крок до розвитку промислового вирощування українського мигдалю.

Те ж саме можна сказати і про фісташки.

Сьогодні про закладання промислових плантацій фісташок в Україні говорити рано, хоча вже в цьому році планується реалізація першого промислового проекту фісташкового саду в Херсонській області. Але першочергове завдання — введення українських сортів фісташок до Реєстру сортів. Планується, що це відбудеться в кінці 2020 року — на початку 2021 року. Поки що ця культура південних країн взагалі не представлена ​​в Державному Реєстрі.

Чи відкрита дорога на експорт?

Сьогодні фундукові та мигдальні плантації активно закладають в Молдові, Грузії та Азербайджані, де розвиток горіхівництва істотно підтримують на державному рівні. Сьогодні монополіст на ринку фундука — Туреччина, яка виробляє понад 75% цього горіха. Великі плантації фундука є в США і Канаді, але в нашій частині світу Туреччина залишається виробником номер один.

«Найбільші імпортери фундука — компанія „Фереро“ та її підрозділи — дуже сильно стурбовані диверсифікацією своїх поставок, тому що закуповувати продукцію на одному ринку завжди ризиковано, — розповідає Олена Коломойцева. — У разі неврожаю або політичних колізій можна втратити стратегічного постачальника і це може значно вплинути на виробництво. Тому компанія „Фереро“, наприклад, підтримує інвестиції в фундукові сади Грузії. Ця країна перетворюється в одного з основних постачальників фундука в ЄС. У закордонних гравців ринку дійсно дуже великий інтерес до українського фундуку».

«Думаю, через два роки Туреччина буде активно придивлятися до невеликих українських плантацій фундука і займатися їх викупом, щоб і далі диктувати свої ціни на світовому ринку, — прогнозує Дмитро Кабаков. — Отже незабаром почнеться торгова війна між українськими компаніями, які будуть видавлювати турецький фундук з України, і турецьким бізнесом, який буде намагатися перетворити українські сади в свої підприємства. Тому вітчизняним інвесторам треба визначатися, що їм вигідніше: бути патріотами або швидше повернути свої вкладення у фундукові сади?»

Як відзначає Михайло Семен, директор ТОВ «АГРОПРОМ-ЗАКАРПАТТЯ», де перші фундукові посадки були закладені навесні 2016 року, його підприємство, у першу чергу, буде орієнтуватися на внутрішній ринок, оскільки зараз в Україні весь фундук імпортований.

Розсадник фундука ТОВ «АГРОПРОМ-ЗАКАРПАТТЯ». фото: facebook Агропром-Закарпаття

«Наразі ми хочемо зрозуміти, яку категорію фундуку потребують українські кондитерські підприємства. Для них дуже важлива енергетична цінність продукту, його смакові якості, калібр ядра, якість обробітку та вид (бланширована, смажена, сира продукція чи горіх в шкаралупі) — варіантів для реалізації багато, — розповідає Михайло Семен. — Звичайно, будемо думати і про вихід на експорт. Наші сади засаджені сертифікованими італійськими сортами фундука, доглядаються за інноваційними технологіями, але це не означає, що нам відкрита дорога на експорт.

Аби українські горіховоди могли замістити імпорт вітчизняною продукцією, важливо створити вигідні умови кредитування агропромислових підприємств. Відсутність доступних коштів для розвитку горіхового бізнесу — це зараз найбільша проблема".

Закладка інтенсивних фундукових садів, розрахованих, як мінімум, на кілька десятирічь, вимагає величезних інвестицій. З системою поливу, підготовкою поля і посадковим матеріалом створення плантації обійдеться в 4,5 — 5 тисяч доларів на гектар. Фундук вступає в плодоношення через чотири роки після посадки, тому повернення інвестицій потрібно чекати 6−8 років.

«Сьогодні фундукові сади — це більше диверсифікація ризиків для великих сільгоспвиробників, ніж самостійний бізнес. Щоб представляти на продаж стабільні обсяги продукції однієї якості потрібно закладати плантації площею не менше 50 гектар. Тоді легше завойовувати покупців, оформляти довгострокові контракти, — пояснює Дмитро Кабаков. — Звичайно, українські горіховоди будуть прагнути працювати на експорт, але наше першочергове завдання — взяти свій ринок. Думаю, через десять років ми в Україні будемо споживати власний фундук».