Микола Гордійчук: Україна не хоче захищати внутрішній картопляний ринок, і не цінує виробників

Щорічно в нашій державі вирощують понад 20 млн тонн картоплі, яка є другим хлібом, стратегічним продуктом українців та основою продовольчої безпеки України. Втім, уже понад 10 років бодай якоїсь допомоги чи сприяння розвитку галузі картоплярі не відчувають. Більше — вимушені потерпати від масованого імпорту картоплі з Росії та Білорусі.

Як змінилось вітчизняне картоплярство за останній рік? Які тренди бачите?

— Майже цілковита відсутність зрошення при зміні кліматичних умов кардинально змінила галузь. Більшість виробників вирощують картоплю на богарі. Посуха влітку і восени в минулому сезоні перетворила землю на камінь — копку неможливо було розпочати. У цей час вітчизняні промислові картоплярі просто «випали» з роботи на ринку. Завдяки розігрітій ЗМІ паніці ритейл почав завозити картоплю із сусідньої Білорусі, а потім РФ. За минулий сезон було завезено в Україну рекордну кількість картоплі. При тому, що багато років поспіль ми надлишково виробляємо цей вид продукції.

Водночас, українська картопля заблокована всередині держави — у Росію ми не можемо експортувати, у Білорусь — тільки з ділянок, вільних від карантинних організмів (що саме по собі уже є проблемою для багатьох виробників). В Європу нашу картоплю також не випускають.

Читайте також: Агрострахування та держпітримка: чи складеться дует?

Тоді як в Україні є дешева білоруська, російська і навіть європейська картопля, що відвантажується звідти по 2,7−3 грн/кг, надходить до України, розмитнюється без проблем.

Це все наочне свідчення того, що Україна не хоче захищати внутрішній картопляний ринок, не цінує виробників, не турбується про споживачів і не має патріотизму.

фото: Агріко

Чи повинна держава заборонити імпорт картоплі, на вашу думку?

— Позиція моя і багатьох інших виробників картоплі полягає у тому, що наша держава не має забороняти імпорт, але повинна ввести такі ж дзеркальні мита та обмеження щодо імпортної картоплі, як це роблять інші держави по відношенню до українського товару. Тільки тоді ми зможемо нормально конкурувати, і це буде справедливо.

У роботі з торгівельними мережами також відбулись зміни. Коли 2019 року ритейл влітку звернувся до картоплярів, через кліматичні умови ми були не готові до поставок. Постачальники з Росії та Білорусі з радістю протоптали стежину на сусідній ринок і продавали свою дотаційну картоплю по 9 грн/кг із доставкою. Українські фермери заклали на урожай на зберігання і чекали на зростання цін після Нового Року. Проте тепла зима і нестримний імпорт не дали цим очікуванням збутися.

Читайте також: Сергій Іващук: Квоти на добрива – це ручний режим перерозподілу коштів в агросекторі

Після закриття на карантин гуртових ринків на 2−3 місяці, де здійснюють продажі більшість дрібних виробників, збут узагалі став для них неможливий. Замість підтримки українських фермерів і, зокрема, картоплярів, ритейл знову продемонстрував, що називається buyer power. «На коні» опинилися виробники, які мають налагоджені робочі стосунки з мережами. Тим часом, на прилавках почала з`являтись не лише російська-білоруська, а й картопля з Єгипту, Нідерландів, Бельгії, Франції.

фото: приватний архів Миколи Гордійчука

Супермаркети — не єдиний канал збуту картоплі. Ви одним із перших спробували налагодити співпрацю з HoReCa в рамках програми «Клуб стратегічних партнерів». Розкажіть про це детальніше. З якими складнощами доводиться стикатися?

— «Клуб стратегічних партнерів» об`єднує виробників, які вирощують товар високої якості і хочуть більш системно працювати з ритейлом і закладами громадського харчування, постачаючи безпечну продукцію. Але один ресторан потребує 3−5 тонн продукції за сезон. Середній або великий виробник картоплі не возитиме кудись щотижня по 300−400 кг. Для цього потрібно співпрацювати із гуртовими компаніями, які поставляють продукцію в заклади HoReCa. Багато ресторанів налаштовані на купівлю картоплі кулінарних сортів — для варки, запікання та смаження. Але про це виробнику потрібно думати завчасно і садити саме такі сорти. Багато картоплярів виявились до цього поки що не готовими. Та це зростаючий канал продажів, хоча поки що він невеликий. Наприклад, у рамках мого бізнесу на HoReCa припадає лише 10% продажів.

Ви декілька років поспіль намагаєтеся об'єднати виробників, які вирощували б певні сорти, щоб потім формувати великі партії і реалізувати їх під ТМ «Papas». Наскільки вдало працює ця картопляна кооперація?

— Так, дійсно ми працюємо за такою схемою і поставляємо свою продукцію в GoodWine та METRO. Але просувається справа важко. Система кооперації в Україні майже не працює. По-перше, виробники не звикли довіряти одне одному; по-друге, мають різні стандарти якості та уявлення про них. Для когось якісна картопля — це та, яка містить 10% і більше травмованих бульб. А потрібно, щоб картопля була однакових якості, сорту, розміру і вигляду — цього важко досягти, проте реально.

фото:  Агріко

Як і чим врятував би українських картоплярів експорт? Які напрямки були б бажаними, а які реалістичними?

— Не врятував, а дуже б допоміг системний експорт ранньої картоплі. Білорусь, Грузія, Азербайджан — гарні ринки збуту. Для нас може бути цікавим ринок Європи, проте не для свіжої картоплі, а готової до споживання, очищеної тощо.

Доводилось чути, що імплементований Україною ДСТУ на столову і молоду картоплю залишає бажати кращого. Чи є доцільність його допрацювати?

— Названий стандарт — дуже груба копія російського. Таке враження, що просто змінили титульну сторінку на українську, а сам документ навіть не переклали. Його не узгоджували ні з виробниками, ні з представниками торгівельних мереж. ДСТУ узагалі не пристосований до вітчизняних реалій. Приміром, у кожному господарстві є картопля 1-го та 2-го сорту. А згідно з новим стандартом, уся бульба має бути ідеальною, без браку. А що робити із тією картоплею, яка трохи гірша? Плюс, уся картопля, яка поставляється до торгівельних мереж, має бути очищеною від землі, відсортованою і навіть митою. Таке обладнання на сьогодні мають тільки три підприємства в Україні. А як бути із рештою? Дрібна картопля чомусь названа у стандарті «відсівки», хоча у професіоналів такого терміну ніколи не було. Стандарт потребує суттєвого доопрацювання і внесення змін.

Ми в Українській асоціації виробників картоплі (УАВК) плануємо подати відповідний лист до МЕРТ, і якщо отримаємо згоду, створимо робочу групу і до кінця цього року скоригуємо стандарт. Дуже сподіваюсь, що до нас дослухаються.

фото:  Агріко

УАВК та ще декілька асоціацій, що об`єднують професійних виробників овочів, закликають до створення робочої групи при МЕРТ, яка зайнялася б питаннями розвитку овочівництва, картоплярства та впровадженням зрошення. Чому і досі цю робочу групу не створено? Які питання вважаєте пріоритетними для неї?

— Перше і головне — це захист ринку від неякісної картопляної продукції. Коли під виглядом столової картоплі з Росії та Білорусі завозиться насіннєва, коли абсолютно відсутній фітосанітарний контроль на кордоні, — це неприпустимо. Тож пріоритетним є напрацювання законопроектів для захисту інтересів українських виробників. Друге — це реально працююча державна програма з розвитку галузі. Пільгове кредитування та допомога фермерам у будівництві систем зрошення, картоплесховищ, придбанні обладнання для доробки тощо. Як бачимо, група з питань розвитку овочівництва при МЕРТ створена не була. При тому виноградарі, виробники ягід і садівники свої профільні групи при МЕРТ уже мають.

Окрім виробничих і збутових проблем у картоплярів є ще одна — сертифіковане насіння. Чи доцільна тут державна допомога?

— Державна має мотивувати фермерів купувати якісне, сертифіковане насіння. Наприклад, у 2019 року в Україні було лише 11 господарств, які займаються виробництвом сертифікованої картоплі. Згідно з статистикою, в Україні було сертифіковано 40 — 42 тис. тонн насіння картоплі. Цього вистачить, щоб засадити лише 14 тис. га площ. Решта ринку — насіннєвий матеріал, що не має сертифікатів якості, з нього не сплачується роялті тощо. Саме тому світові експерти називають Україну «ринком піратського насіння».

Читайте також: Терор чи боротьба з офшорами? Що змінює підписаний президентом податковий законопроєкт

Якщо по пшениці, кукурудзі виробники та асоціації працюють роками, то у нас питання сертифікованого насіннєвого матеріалу картоплі постало нещодавно. Наразі маємо повністю неконтрольований насіннєвий ринок.

фото: приватний архів Миколи Гордійчука

У чому взагалі переваги сертифікованого насіння? Чому воно набагато дорожче?

— У середньому, ціна імпортної насіннєвої картоплі на сьогодні 1000 €/т. Із еліти виробляється насіння 1-ї чи 2-ї репродукції. 1-ша репродукція продається по 15−20 грн/кг, тобто вдвічі дешевше ніж імпортне насіння, плюс доплати за сертифікат та апробацію полів, а 2-гу репродукцію продають по 10−12 грн/кг. А дрібна відсортована з товарних посівів картопля, яку продають на насіння, коштує по собівартості столової, тобто 3−4 грн/кг. Вона вирощена десь у посадках, без дотримання технологій і належних документів. Саме ці «виробники» демпінгують щодо сертифікованого насіннєвого матеріалу, а фермер отримує на 30−40% нижчий урожай жахливої якості. Все просто — скупий платить двічі.

Яким, на ваш погляд, буде сезон-2020/21 для українських споживачів? Нам вистачить вітчизняної картоплі?

— За моїми спостереженнями, виробники картоплі посадили стільки ж чи навіть більше. Рано казати, яким буде урожай, треба почекати липня. Якщо погода сприятиме, то нестачі картоплі споживачі не відчують. Викликає занепокоєння дешевий імпорт молодої картоплі, адже це по суті формує стартові ціни у сезоні. Незважаючи на заморозки на півдні, минулого тижня гуртова ціна молодої картоплі на ринку «Копані» становила 8 грн/кг, що нижче, ніж у сезоні-2019.

Чи будуть українські картоплярі боротися за «місце під сонцем», або перейдуть на інші культури?

— Я — оптиміст і вірю в те, що наша профільна асоціація УАВК спільно із державою зможуть найближчим часом напрацювати механізм, згідно якого в Україну буде завозитись винятково якісна картопля, яка апріорі не може бути дешевою. Проте у найближчі сезони дрібні, непрофесійні господарства підуть з ринку, їм буде важко конкурувати. Залишаться лише ті компанії, які підходять до картоплярства професійно, вкладають гроші в інфраструктуру (системи поливу та зберігання), працюють системно. Багато картоплярів зрозуміли, що задля успіху — потрібно об'єднуватися і спільними зусиллями розвивати галузь. Сподіваюсь, незабаром українське картоплярство стане саме таким.

фото: приватний архів Миколи Гордійчука