Ігор Зварич: Потрібен мільйон доларів інвестицій, щоб створити сучасне виробництво форелі

Коментарі

0

Сьогодні в Україні ми майже не чуємо про рибну галузь. Останнім часом увагу до неї привернуто у зв’язку з можливою приватизацією «Укрриби». Чи маржинальним є рибний бізнес, що потрібно для start-up з виробництва форелі, чим загрожують останні законодавчі новації? – ці та інші питання висвітлюємо у розмові із Ігорем Зваричем,  власником рибних господарств ТОВ «Галицькі аграрні традиції».

Заступниця головного редактора

Як ви прийшли у рибне господарство?

— Почав займатися рибним господарством три роки тому. Мріяв з дитинства про власний ставок. Якщо ти не фанат, то рибним бізнесом не будеш займатися — цей процес вимагає багато ручної праці, і потрібна постійно особиста присутність.

Вітчизняна рибна галузь у занедбаному стані, як і будь-яка інша сільськогосподарська галузь, що тривалий час не отримувала ніяких інвестицій. Тобто, рівень розвитку у рибництві на сьогодні такий, як, наприклад, був у птахівництві наприкінці 90-х. Ми відстали від світу років на 50.

Ігор Зварич. фото: @zvarychii

Чому ж Україна так відстає у рибній галузі?

-Це низькомаржинальний бізнес з низькою оборотністю коштів (1 оборот у рік), процес потребує високих затрат на людську працю. Виробництво схоже на інші підгалузі у тваринництві, але має свою специфіку — воно під відкритим небом, відповідно, важко перевірити стан риби у воді - ти не можеш прийти як у тваринницьке приміщення і подивитися, чи все добре, як на корову чи свиню, риба плаває у воді, і ти можеш розуміти лише середню температуру по лікарні.

У рибній галузі законодавство «діряве», з точки зору ведення господарства. Сьогодні гідроспоруди у власності держави і, відповідно, ніхто не хоче в них вкладати кошти, бо в любий момент їх можуть забрати. Тому виробництво ведеться, переважно, екстенсивним методом.

Як ведеться виробництво у вашому господарстві?

— У мене маленьке господарство, якщо порівнювати з рибокомбінатами. Тому ми ведемо інтенсивний спосіб виробництва. Я вирощую коропа, білого амура, іншу річкову рибу. Якщо інші господарства вирощують коропа у трьохрічному циклі, то ми у дворічному: в перший рік з ікри до 150−200 грамів, на другий рік — від 1,2 до 1,7 кілограмів.

Читайте також: Монополія на воду: аграріям нав’язують дорогі послуги на зрошення

Які результати виробництва, скільки у вас гектарів під ставками?

 — виробництво ми ведемо на площі 102 гектари. Зараз ми досягнули рибопродуктивності 1,5 -2 тони риби з гектара, але це був дуже важкий шлях, щоб досягнути таких результатів. Час покаже, чи зможемо ми стабільно тримати таку планку.

фото: @zvarychii

Розкажіть про ваш досвід реалізації, яка риба лідирує за продажами?

— В нас вже є історія. Три роки займаємося, за цей час виросли в об'ємі продаж в десятки разів: з 10 кг до 700 кг на тиждень. Найбільшими нашими покупцями є національні мережі Метро та Ашан. Також враховуючи розміщення нашого господарства багато риби ми продаємо в готелі та санаторії міста Трускавець. В структурі продаж 80% займає короп. Ми єдині в Україні маємо сертифікат безпечності по річковій рибі.

Купляють п'ятизіркові готелі, бо переконалися в якості. Ми виконуємо зобов'язання, риба є цілий рік, щотижня її привозимо. Бачимо великі перспективи реалізації риби на ринку HoReCa, особливо на Західній Україні, де розвинений туризм.

Чи вийшли вже на окупність бізнесу?

— Ні, ще не вийшли. Та ми вже незбиткові від минулого року. Щоб повністю «відбити» інвестиції, нам потрібно ще близько 5 років.

Який був загальний об'єм інвестицій у ваші рибні господарства?

— В цей хоббі-бізнес ми проінвестували дуже багато часу, нервів, здоровя і кругленьку суму грошей. Найдорожчим був перший рибгосп, бо це було більше емоційне рішеннні ніж бізнесове — втілення дитячої мрії. Далі вже були набагато прагматичніш придбання.

Щоб вивести господарство на рівень виробництва, який я хочу, потрібно і далі інвестувати в обладннання, техніку. Ми оцінюємо окупність цього бізнесу — 7−10 років, це довго, але в наш чаас вибирати не приходиться, якщо ти хочеш займатися тим, від чого кайфуєш. У нашому портфелі риби, яку ми виробляємо, дуже бракує форелі. Тому хочемо в майбутньому інвестувати у її виробництво .

фото: @zvarychii

Щоб зайнятися фореллю, які потрібні інвестиції?

— Потрібен мільйон доларів, щоб створити сучасне господарство на 200 тонн виробництва форелі у рік, яке окупиться у межах 5 -7 років. Якщо говорити про менші обсяги, то нема сенсу починати. Працівникам потрібно забезпечити високий рівень зарплати, тим більше на Західній Україні, де розташовані наші господарства. Щоб виробляти 200 тон форелі, потрібно 3−4 працівника із зарплатою у 1 тис. євро. Мова йде про господарство за останнім словом технологій.

Поки не знайшли фінансових джерел на вищевказані цілі. При наявності фінансування проект з фореллю можна реалізувати протягом двох років. Все питання у доступі до коштів.

Де плануєте брати корми?

— Ми співпрацюємо з компанією Skretting по кормах для коропа першого року, решту кормів вирощуємо самостійно, в межах власного господарства (пшеницю, сою, горох) і переробляємо їх на корми.

Читайте також: Вікторія Майданюк: Економічно вигідно замовляти заробітчан літаками

Яку конкуренцію складає імпортна риба?

— Це значна конкуренція, імпортна риба надходить у замороженому вигляді, торгується у дешевому сегменті, вона чищена — з нею легше працювати.

В той самий час більшість цієї риби, а саме атлантичний лосось, форель, сібас, дорадо вирощуються в штучних фермах. При сприятливому законодавстві і інвестиційному кліматі названі види риб можуть бути вирощені в Україні.

Так, наприклад, Польща виробляє 22 000 тон річкової форелі у замкнутих системах, а Україна — всього близько 2000 тон на рік.

Які проблеми у цьому бізнесі?

— Найголовніше питання — це вирішення ситуації із гідроспорудами. Більшість рибників орендують гідроспоруди у фонду держмайна. Зараз внесли просто жахливі зміни в законодавство: навіть коли ти існуючий орендатор — не можеш без аукціону продовжити договір оренди. Рибгоспи виходять на аукціон, і заходять туди люди, які просто «набивають ціну», виграють, а пізніше вони виходять з пропозицією до людей, які там до того працювали, щоб ті і далі праціювали, а їм віддавали оренду плюс 2−3% вирощеної риби.

Проблема друга — це дикі вилови. Мова йде про браконьєрство та неконтрольований промвилов по Україні.

Теретє - це те що ринок риби на 70% перебуває в тіні і відповідно присутній демпінг цін в порівнянні до тих хто працює в правовому полі, платить оренду за землю, воду має всі потрібні дозволи.

Чим загрожують останні законодавчі новації в цілому рибній галузі?

— Вони гальмують надходження інвестицій в галузь. Гідроспоруди фактично державі непотрібні, ніякої ролі «Укрриба» не виконує. І ще зараз додалася корупційна складова у вигляді вищезгаданих аукціонів. Та основне — «Укрриба» виставлена як майновий комплекс на приватизацію — це взагалі поховає рибну галузь. Якщо якийсь «папік» приватизує «Укррибу», то він тим самим стане власником усіх гідроспоруд в Україні. І далі Він буде цим людям, які по 20 років орендували ставки і працювали, диктувати умови. Тому потрібен закон про те, щоб можна було приватизувати гідроспоруди в першу чергу тим хто там працює, щоб держава продала ці дамби, гідроспоруди фермерам.

Плюс, у результаті реформи аквакультуру «віддали в екологію», у підпорядкування Міністерству енергетики і корисних копалин. Для них це галузь, про яку вони взагалі не думають. нормально, що рибоохоронний патруль i квоти на промвилов — у віданні екологів, Але безпосередньо аквакультуру треба повернути у сільське господарство.

Читайте також: Приречені на експорт: обмеження вивозу зерна зашкодять економіці України

Як можливо сприяти зарибленню природних водойм?

—  Держава нічого не вкладає у рибну галузь. Все вищенаведене дасть поштовх у розвитку галузі. Ще треба прийняти на рівні України закон про всеукраїнський рибальський квиток, для любителів. Це дасть можливість акумулювати кошти на зариблення природних водойм. За те зариблення можуть відповідати так, як і в інших країнах, місцеві господарства, які вирощують рибу. І за рахунок коштів за рибацький квиток, якраз таке зариблення може відбуватися. Це загальноєвропейська практика, вона проста. Такий квиток може на рік коштувати близько 300 грн для людини, таку суму може дозволити собі кожний.

І саме головне — щоб гроші не акумулювалися десь централізовано, а щоб лишалися у межах ОТГ (Об'єднаних територіальних громад, — Ред.), на спецрахунку, який би міг використовуватися виключно на зариблення.

Чи потрібні дотації рибній галузі?

-Я не з тих, хто вважає, що треба дотувати бізнес — це ненормально. Рибна галузь повинна сама на себе заробляти. Але, принаймні, ця галузь має бути нарівні з іншими тваринницькими галузями, як птахівництво чи свинарство. Тобто, якщо ти інвестуєш, будуєш цехи переробки чи замкнуті системи — то щоб ці 30% від інвестицій, які вертали у птахівництві - хай би давали і рибній галузі.

Чи торкнулася вас проблема відсутності опадів?

—  Так, багато господарств по Україні цьогоріч не зарибнилися через те, що не вистачає води. Річки мілкі. У мене є по рибгоспах недобори води, деякі ставки ми теж не наберемо. У деяких випадках це можна вирішувати: прочищати водопостачальні канали, додавати греблі, тощо. Але нема сприятливої законодавчої бази, як йшлося вище. Я сьогодні вкладу кошти, а хтось завтра прийде на аукціон, і забере в мене права оренди — це ризик. Відповідно, усі рибники живуть екстенсивним методом, а в результаті - втрати водного дзеркала у деяких господарствах вже сягають 50%. Тобто, водойми заросли очеретом, і відновити їх — надзвичайно дорого.

І знову ж-таки, я наголошую: ми, рибники, — не вимагаємо грошей від держави. Натомість потребуємо пару системних законів, і галузь сама себе витягне.

фото: @zvarychii

Розмову вів Ігор Герасименко



Поділитись

 

Стежте за головними новинами агробізнесу в Україні та світі на Agravery.com , на сторінці Facebook , у Telegram або підпишіться на нашу розсилку, відправивши лист з темою "Розсилка" на [email protected] .

 

Тільки зареєстровані користувачі можуть коментувати

Увійти Зареєструватися

Comments (0)

Реклама

Реклама
Реклама