Зневоднені поля: чому зрошення стає питанням національної безпеки

Україні необхідно терміново відроджувати систему зрошення. Адже наша земля зневоднюється рекордними темпами. І вже сьогодні без поливу будь-які культури не отримують не менш як четверту частину від загальної потреби у воді.

журналіст

За даними Інституту водних проблем і меліорації НААН України, майже 30% території України перетворилися на суху і дуже суху зону, а це 11,6 млн га орних земель (37% від загального обсягу ріллі). Надмірне і достатнє атмосферне зволоження отримує лише 7,6 млн га ріллі (22,5%). З 32 млн га українських ланів майже 19 млн га потерпають від жорсткого дефіциту вологозабезпечення.

Сьогодні Україна — світовий лідер у підвищенні середньорічної температури: за останні десять років ми отримали понад 0,6 додаткових градусів, хоча в Європі показник менший — 0,42 ℃. Поки що цей феномен науковці пояснити не можуть, але прояви таких температур значимі. За прогнозами у 2100 році перед проблемою серйозної нестачі води можуть опинитися до 80% сільскогосподарських земель України.

Поливається трохи більше п’ятої частини зрошуваних земель

 

Система зрошення, яка зараз існує в Україні, побудована за радянських часів. Більшість мереж потребує ремонту або взагалі знаходиться в занедбаному стані. З 1991 року кошти на розширення та модернізацію цієї інфраструктури не виділялися, їх технічний стан погіршувався на міжгосподарському рівні, а внутрішньогосподарські мережі, які колись належали радгоспам і колгоспам, частково перейшли до новоутворених агропідприємств.

Михайло Ромащенко, директор Інституту водних проблем і меліорації НААН України розповідає:

-У спадок від Радянського Союзу нам залишилося 2 млн 600 тисяч га зрошувальних земель (разом з Кримом). Сьогодні в Україні нараховується 2 млн 170 тисяч га зрошуваних земель, а поливається (без Криму) приблизно 530−540 тисяч га. Тобто трохи більше п’ятої частини від того потенціалу, який був в Україні. Більшу частину мереж практично не використовують, а вони охоплювали понад 1,5 млн 700 тисяч га.

За статистикою, меліоративні системи, які покривали понад 1 млн га, начебто існують, але інвентаризація була дуже давно. Відомо, що внутрішні мережі, які постачали воду на приблизно 400 тисяч га, були розкрадені.

На опади і річковий стік розраховувати не варто

 

фото: @zavod.fregat.ua

«В різних регіонах України — різна ситуація зі зрошувальною інфраструктурою, — розповідає Андрій Пославський, керівник підрозділу компанії «Фрегат», провідного вітчизняного виробника дощувальних машин. — Наприклад, на Херсонщині ці системи збереглися найкраще, тому що там зрошення не зупинялося. В цьому регіоні без поливу більшість культур взагалі виростити неможливо. Недавно я побував в Широківському районі Дніпропетровської області і був вражений: місцева система зрошення майже не функціонує - потрібна капітальна реконструкція чи навіть перепроєктування. І ми готові у цьому допомогти, адже ми пропонуємо аграріям не тільки дощувальні машини, а й комплексні іригаційні рішення.

Читайте також: Як український виробник зрошувальних машин захоплює ринок Узбекистану

Якщо раніше аграрії Кіровоградської, Черкаської, Вінницької і Полтавської області не задумувалися щодо зрошення — опадів вистачало, то минулий рік показав, що дощів в деяких районах не варто чекати".

Як пояснюють науковці, в середньому суми опадів в Україні залишаються на тому ж рівні, як і раніше. Відзначається тільки деяке їх збільшення в Карпатському регіоні. А надлишок опадів (в порівнянні з водоспоживанням) залишається тільки в умовах високогірних Карпат.

Але оскільки температура повітря зростає - значно збільшується і величина випаровування з поверхні водойм та землі, а ґрунтові води поповнюються недостатньо. Зокрема, середньорічний стік малих та середніх річок на півночі України зменшився на 10−20%, а на півдні ці втрати сягають 50%.

Навіть на рівненському Поліссі площі дуже зволоженої зони зменшилася на 11%. І взагалі за останні десятиріччя територія сухої і дуже сухої зони в Україні розширилася на 7−8%. До того ж погіршується якість води, оскільки зростає її мінералізація.

В країні ще достатні резерви підземних вод, але вже сформувалися умови при яких просочування і ґрунтових, і підземних вод стає проблематичним у більшій частині країни — за виключенням Карпат і Прикарпаття. Отже можна очікувати зменшення експлуатації підземних запасів. На жаль, процес зневоднення України відбувається швидше, ніж це усвідомлює більшість мешканців країни.

Степ поступово втрачає роль житниці України

 

Український степ поступово перетворюється на пустелю. Врожаї в цій зоні зменшуються. За останні тридцять років середня врожайність зернових та зерно-бобових культур в українському степу — незважаючи на появу нових більш продуктивних сортів та гібридів — залишилась на рівні 1990 року.

Якщо на початку 90-х українські аграрії збирали тут 22 ц/га зернових, то сьогодні - 24. Для порівняння: в зоні Лісостепу та Поліссі врожайність зросла вдвічі - до 44−46 ц/га. Отже зона Степу без зрошення поступово перетворюється в регіон поступового згортання і погіршення умов ведення сільського виробництва.

фото: @zavod.fregat.ua

Читайте також: Дивись під ноги. Як реалізувати полив із свердловини

«Коли тридцять років тому кількість посушливих років в степовій зоні не перевищувала трьох-чотирьох з десяти, виникала ілюзія: не отримали врожай — не страшно, буде врожайним наступний рік, навіть без зрошення, — розповідає Михайло Ромащенко. — Але на полях Одещини, Херсонщини, Миколаївщини, в частині Запорізької, Донецької та Луганської областей нині таких років трапляється сім-вісім із десяти».

Спеціалісти Інституту водних проблем і меліорації НААН України проаналізували ведення сільського виробництва і встановили, що наявність вологи відіграє визначальне значення для отримання врожаїв. Тобто сьогодні інвестиції в аграрний сектор напряму залежать від рівня вологозабезпечення полів. Навіть природня родючість ґрунтів значно менше впливає на кінцевий результат.

Отже аграріям немає сенсу вкладати кошти в засоби захисту, в добрива, коли існує непрогнозована залежність ефективності агровиробництва від рівня вологозабезпечення ланів. А оскільки в зоні степу вже сім-вісім років з десяти — сухі і дуже сухі, Південь України перетворюється на депресивний аграрний регіон.

Забезпечити вологою південні регіони можливо лише шляхом залучення дунайських вод: ця ріка — єдине джерело, яке могло б дати воду не тільки для вирощування агрокультур, але і для населення. Між іншим, вже сьогодні майже 1300 населених пунктів в Україні користуються привозною водою.

На Поліссі тепер ростуть кукурудза на зерно, соя і ріпак

 

Зміни клімату приносять і деякий позитив. «Наприклад, збільшення валового виробництва зернових і зернобобових в Україні і вихід на 65−67 млн тонн, відбулося переважно завдяки змінам клімату, — пояснює Михайло Ромащенко. — Умови вирощування зернових покращилися у зоні північного лісостепу і особливо — на Поліссі. Ці землі стали придатними для вирощування раніше не притаманних для цього регіону культур: кукурудзи на зерно, сої, ріпаку».

Якщо 30 років тому сою вирощували тільки на півдні в умовах зрошення, то зараз це можливо і на Поліссі - без зрошення. Тепер на півночі України реально отримати більше п’яти тонн пшениці з гектару: тут стало тепліше, а сума опадів залишилася. Середня врожайність на Поліссі за роки незалежності зросла приблизно вдвічі. Найкращі результати демонструє кукурудза.

Виробництво дощувальних машин збільшується

 

Найпопулярніший вид зрошення зернових культур на великих площах — дощування. У виробників української дощувальної техніки оптимізму багато, адже виробництво дощувальних машин збільшується. На порядку денному — заміна старої техніки в найближчі часи. Раніше в Україні працювало майже 30 000 дощувальних машин (ДМУ) розробки радянських часів, а зараз — 2,5−3 тисячі.

«Сьогодні ми також виготовляємо ДМУ старого зразка, але попит на них малий, бо вони працюють на гідроприводі. Зараз компанія „Фрегат“, провідний виробник зрошувальної техніки в Україні, сфокусована на виробництві дощувальних машин нового покоління. Ці машини можуть бути оснащені системами дистанційного керування та моніторингу, агрегатами для введення добрив та іншими опціями по вибору покупця і істотно відрізняються від попередньої моделі, — пояснює Андрій Пославський. — Щодо типу руху, то попитом користуються кругові машини. Їх специфіка залежить від того на яких полях вони будуть працювати і які іригаційні системи тут існували раніше, якщо мова йде про відновлювальне зрошення».

фото: @zavod.fregat.ua

Але перш ніж закуповувати машини, фахівець радить суттєво підготуватися: отримати точні розрахунки скільки води для поливу потребує та чи інша культура, добре знати саму технологію зрошення. Є таке поняття «управління зрошенням» — важливо поливати не по нормам, а стільки, скільки треба. Для цього потрібні датчики вологості, метеостанції тощо.

До питань поливу та ефективного використання ресурсів важливо підходити комплексно. Поставити просто хорошу систему зрошення недостатньо, потрібен саме той набір обладнання, який вирішить завдання збільшення валового врожаю певних культур на конкретній місцевості.

«Ми, як виробники техніки, можемо допомогти аграріям вибрати типи дощувальних машин, оптимальні за водовиливом та інвестиціями, — розповідає Андрій Пославський. — В середньому дощувальні машини коштують від 70,0 до 200,0 тис. доларів, все залежить від конфігурації поля. Зазвичай техніка окупається за три роки, але в минулому році виробники кукурудзи навіть змогли повернути кошти за один рік. Наприклад, на Кіровоградщині врожайність кукурудзи без зрошення — 20 ц/га, а з поливом — 150».

Крім того, компанія «Фрегат» має сучасну сервісну службу, яка реагує на усі проблеми, які можуть виникнути в ході експлуатації, та якнайшвидше відновлює роботу системи зрошення, адже іноді втрачений день може означати втрачений врожай. За словами Андрія Пославського, головний пріоритет сервісної служби, як і усієї компанії «Фрегат» — кліентооріентованість: «Ми розуміємо, наскільки важливо вчасно та якісно виконати ремонт в сезон поливу і забезпечуємо рішення проблем наших клієнтів. Для цього у нас працюють п’ять мобільних бригад, створено регіональні логістичні склади для організації оперативного реагування на виклик протягом 24-х годин. Сервісна служба укомплектована кваліфікованими фахівцями та оснащена всім необхідним обладнанням». Такий підхід дозволив вітчизняному виробнику зайняти лідируючі позиції на ринку зрошення серед українських виробників.

На реалізацію стратегії потрібно 4,5 млрд доларів

 

Як кажуть експерти, в Україні вже виробляється зрошувальна техніка — і це великий плюс, але створені механізми підтримки сільгоспвиробників, які хочуть налагодити зрошення, не сформовані. Їм потрібна фінансова підтримка. Як правило, кошти мають ті аграрії у яких зрошення є, а де його немає - там землеробство не дає достатніх прибутків для будівництва іригаційних систем.

«У посушливих аграрних регіонах треба стимулювати будівництво нових систем зрошення, а там, де іригація існує - її необхідно розширювати, адже сьогодні потенціал наявних систем використовується всього на 25−30%, — пояснює Михайло Ромащенко. — Науковці весь час наполегливо звертаються до влади — в Україні необхідно здійснювати програми відновлення зрошування.

Сьогодні міжгосподарська інфраструктура — насосні станції, великі канали, тобто все що знаходиться на балансі і обслуговується Держводагентством України — дозволяє забирати і доводити до внутрішньогосподарської мережі воду на площі від 1,5 до 2 млн га, а фактично поливається біля 350 тис.га. Тобто ми дозволяємо в умовах зростання посушливості клімату продовжувати не використовувати наявний потенціал міжгосподарських зрошувальних систем.

фото: @zavod.fregat.ua

Одну з причин того що відбувається зараз треба шукати в 2003 році, коли Міністерство сільського господарства України ініціювало постанову про передачу зрошувальних мереж у комунальну власність селищним і міським радам, які не мали ані фахівців, ані досвіду обслуговування іригаційної інфраструктури. І завдяки цьому відповідальність за ефективність використання внутрішньогосподарських зрошувальних систем практично зникла.

Читайте також: Артур Херувімов: Посуха змусила працювати завод «Фрегат» у дві зміни

Лише в 2015 році була створена Координаційна рада по розробці стратегії зрошення, залучили експертів — в тому числі Світового банку. В 2019 році Кабінет Міністрів України прийняв «Стратегію зрошення і дренажу в Україні до 2030 року», яка передбачає збільшення площ зрошення на 1 млн — 1 млн 200 тисяч га, і відновлення водорегулювання в зоні Полісся на площі 960 млн. га.

На реалізацію цієї «Стратегії…» необхідно приблизно 4,5 млрд. доларів інвестицій. У жовтні 2020 року Кабміном України був затверджений покроковий план виконання даної «Стратегії…» — починаючи від зміни системи управління, створення організацій водокористувачів, проведення аудиту, інвентаризації, розроблення програми наукового забезпечення і т.д. Всі підготовчі документи з’явилися в першу чергу завдяки Інституту водних проблем і меліорації НААН України.

Також треба врахувати, що сьогодні подача води на зрошення — це платна послуга. «Державне агентство водних ресурсів України від цієї послуги у минулому році отримало більше 2,5 млрд. грн при бюджетному фінансуванні 2,2 млрд грн - тому зараз війна йде не за збільшення зрошення, а за те, хто залишиться надавачем послуг. До речі, обсяги тіньової водоподачі, від якої, зрозуміло, кошти в держбюджет не поступають — не менше тих сум які надходять», — розповідає Михайло Ромащенко.

Новий законопроєкт

 

Розвитку зрошення сприятиме прийняття Закону «Про організації водокористувачів», який відкриває для аграріїв можливість об'єднуватися і отримувати від державної і комунальної власності ті зрошувальні мережі, які сьогодні не використовуються, що вже внесений в Верховну Раду для розгляду в першому читанні.

Об'єднавшись аграрії можуть зробити замовлення проектів іригаційних систем і відновлювати зрошення, і добре якщо до цього процесу будуть долучатися міжнародні інституції. Сьогодні наукові, методичні, юридичні інструменти — що треба робити і в якій послідовності - напрацьовані, справа тільки за бажанням влади реалізовувати цю стратегію.

«Трохи поліпшує ситуацію реформа децентралізації - громади можуть самі вирішувати свої проблеми, виходити за допомогою на обласний, а потім державний рівень, — розповідає Андрій Пославський. — Поки що прикладів збудування іригаційних мереж немає, але громади вже збирають заявки на зрошення, з’ясовують які площі треба поливати. Оскільки без конкретних заяв немає розуміння що потрібно робити, аби задовільнити попит. Також чимало аграріїв стикається з проблемою підводу води. Це особливо гостре питання для тих, хто знаходиться далеко від мереж. Не завжди це приєднання до загальної системи економічно доцільно. Але такими питаннями повинна займатися держава».



Поділитись

 

Стежте за головними новинами агробізнесу в Україні та світі на Agravery.com , на сторінці Facebook , у Telegram або підпишіться на нашу розсилку, відправивши лист з темою "Розсилка" на [email protected] .

 

Тільки зареєстровані користувачі можуть коментувати

Увійти Зареєструватися

Comments (0)

Реклама

Реклама

Реклама
Реклама