Реклама

(No)Till: чому Україні варто придивитися до аргентинського досвіду

Коментарі

0

В Україні, за даними ФАО, площа деградованих земель складає 6,5 млн га, рівень гумусу в ґрунті постійно падає - з 1986 по 2010 рік на 0,22%, або на 5000 кілограмів на гектар, і тепер становить лише 3,14%. Схожа ситуація сталась в Аргентині 40 років тому, де рівень гумусу впав до 2,5%. В результаті ця країна була вимушена перейти на ґрунтозберігаючу технологію No-Till і з того часу це дозволило підвищити рівень гумусу на 0,5%.

Головний редактор Agravery.com

No-till по українськи

Приблизно 15 років тому в Україні спостерігалось збільшення уваги до технології вирощування без обробітку ґрунту No-Till, площі збільшувались, під цю технологію почали імпортувати спеціальні сівалки. Переваги, які можна було отримати від використання цієї технології, здавались напрочуд привабливими. Так, згідно дослідження, проведеного в Дніпропетровському державному аграрному університеті, при використанні технології прямого посіву зменшуються витрати пального, знижується платня працівникам, які роблять менше операцій, збільшується продуктивність праці.

Але, із часом, цікавість до цієї технології впала. Причина в тому, що сільгоспвиробники не побачили збільшення врожаю в перші роки роботи за цією технологією і повернулись до традиційної системи обробітку. «У господарств просто не вистачає витримки, аби імплементувати цю систему на своїх полях. Вони починають працювати за цією технологією, але не хочуть чекати три-п’ять років поки вона запрацює і переходять знову на звичайну технологію. Ще однією проблемою для господарств є кваліфіковані кадри, які б розуміли особливості цієї технології», - розповів В’ячеслав Семеняк, керівник проекту «AgroUA» в ході круглого столу «Аргентинський досвід No-Till. Бути чи не бути», який організувала в Києві компанія «Украгроцентр».

Підтверджує тезу про нерозуміння цієї технології сільгоспвиробниками Михайло Драганчук, фермер, що працює за технологією No-Till. «Поряд з моїм господарством знаходяться великі компанії, які працюють за традиційною технологією. І в розумінні їх агрономів ми просто дряпаємо землю», - ділиться він баченням ситуації. За словами Тараса Висоцького, генерального директору "Українського клубу аграрного бізнесу", проблема впровадження No-Till лежить у головах власників господарства: «No-Till - це гра в довгу. І тут грає фактор готовності керівника господарства до використання цієї технології».

Читайте також: Своя ніша: як побудувати консервний бізнес, відмовившись від стандартного асортименту

Сільгоспвиробники дещо побоюються переходити на цю систему, через те, що вона для них незвична, окрім того, у цієї технології також є свої мінуси. В першу чергу це збільшення кількості шкідників, хвороб та бур’янів. Тому ця система вимагає кращого захисту посівів. Також при цій технології існує ризик перезволоження верхнього шару ґрунту та зниження його біологічної активності. Можливе перенасичення пожнивними залишками та збільшення норми висіву на гектар. Окрім того, ця технологія передбачає вирівнювання полів, на нерівних полях ця технологія починає вести себе некоректно. Відбувається зниження показників нітрифікації амонійного азоту. Накопичення токсичного амонію та аміаку, що може завдати шкоди кореневій системі. До того ж вона не підходить для усіх культур, таких як картопля чи цукрові буряки .

За словами В’ячеслава Семеняка, класична технологія в Україні розвивається значно динамічніше. На даний момент плуг і борона користуються великим попитом. Їх продажі з 2003 року виросли щонайменше у 8 разів. І це не дивлячись на те, що використання цих знарядь порушує екосистему ґрунту. При оранці відбувається змішування ґрунтових горизонтів, руйнування капілярів, накопичення насіння бур’янів, та збільшується схильність до ерозії. Окрім того, ця технологія потребує затрати великої кількості ресурсів, оскільки виконується багато операцій.

Найбільш посушливі регіони країни вже в певній мірі вже використовують технологію прямого посіву. За даними Мінагрополітики України, в Степу приблизно 11% площ обробляється за технологією No-Till. «В Україні за технологією No-Till наразі працюють у Запорізькій, Херсонській, Донецькій, Луганській, Кіровоградській, Вінницькій та Хмельницькій областях», - стверджує В’ячеслав Семеняк. За його словами, зміна клімату та здорожчання матеріально-технічних ресурсів також будуть впливати на те, що ця технологія набуде більшої популярності в Україні.

Окрім того, за словами Михайла Драганчука, останнім часом активізувались виробники техніки та почали представляти техніку під цю технологію. «Цього року, не дивлячись на те, скільки зараз продається плугів та борон, більше десяти компаній представляли свою техніку під No-Till, і були компанії, які представляли не один агрегат, а декілька, з них було п’ять українських компаній. Я поцікавився, чому вони вирішили випускати техніку під No-Till, і відповідь була одна – попит», - каже Михайло.

Одним із факторів, чому сільгоспвиробники не хочуть переходити на цю технологію – нестабільність в країні, але якщо дивитись на умови, за якими працюють сільгоспвиробники Аргентини, то стає зрозуміло, що у них ситуація значно гірша і при цьому вони імплементували цю технологію на більш ніж 90% оброблюваних площ. «Якщо говорити, що в нас нестабільна країна, то подивіться на Аргентину. Там договір оренди укладається в середньому на один рік, в Україні мінімум на сім. Окрім того, Аргентина вже не може економити на деяких факторах, на яких досі економить Україна, - це оплата праці та вартість оренди, яка в Аргентині складає третину від усіх затрат на вирощування культури, в нас це коштує дешевше. Звісно, там не усі орні площі в оренді, лише 60%. Про податки взагалі говорити не варто, в Україні вони і близько не стояли до аргентинських», - стверджує Тарас Висоцький.


Досвід Аргентини очима експертів 

Олексій Луговий, співвласник компанії «Украгроцентр»

- У своїй поїздці в Аргентину ми спілкувались з сільгоспвиробниками, які досягають надзвичайних результатів при внесенні усього 50 кілограмів добрив на гектар. Для прикладу, вони отримують 170 центнерів кукурудзи на гектар, такий врожай в Україні майже ніхто не отримує - в нас свято, якщо ми збираємо 120 центнерів. І при цьому на гектар ми вносимо по 200-300 кілограмів комплексних добрив. А за рахунок чого така врожайність? В Україні ґрунт не гірше, норми внесення добрив більші, а врожайність набагато менша. Відповідь - No-Till. Україні також потрібно стати на шлях прямого посіву, тому що наші ґрунти деградують, з кожним роком ситуація все погіршується. В Аргентині питанням деградації ґрунтів почали займатись ще 40 років тому, оскільки через використання традиційної системи обробки ґрунту вміст гумусу зменшився з 7,5 до 2,5%. Аби виправити ситуацію, керівництво Аргентини прийняло рішення прирівняти винос органічних речовин з ґрунту і продаж сільгосппродукції закордон до видобування корисних копалин. І агрономам Аргентини не залишалось нічого іншого, як знайти спосіб зупинити винос органічних речовин з ґрунту. В результаті було запропоновано запровадити технологію No-Till, що за 40 років її використання і поширення на 95% усіх площ, дозволило зупинити деградацію ґрунтів, збільшити рівень гумусу на 0,5% та підвищити рентабельність виробництва.

Карлос Альберто Сесар, агроном-інженер, експерт по технології No-Till

- Завдяки прямому посіву Аргентині вдалось залучити до вирощування сільгоспкультур ті землі, які за класичної технології не могли культивуватись - це піщані ґрунти у засушливих регіонах, де випадає в середньому 300 мм опадів на рік. Також були введені в обіг території із важкими ґрунтами, на яких не можливо було отримувати високі врожаї. Під класичну технологію обробляються лише площі під картоплю чи арахіс, які не можуть вирощуватись по технології прямого посіву. За останні 35 років Аргентина збільшила врожайність майже втричі - з 50 до 130 млн тонн, в тому числі завдяки запровадженю системи прямого посіву.

До переходу на No-Till ми працювали за традиційною системою землеробства і були нею задоволені. Механічна обробка дозволяла контролювати чисельність шкідників, хвороб та бур’янів. А швидкий процес розпаду органічних речовин давав високу врожайність. Але з часом кількість гумусу почала зменшуватись. По всій країні спостерігались випадки водної, вітрової та фізико-хімічної ерозії ґрунту. Ось чому ми почали використовувати прямий посів, але відкрила очі сільгоспвиробникам не екологія, а економіка, бо врожаї стали стрімко знижуватись.

Що ж таке прямий посів? Іноді кажуть – сіяти без обробки ґрунту, на пряму. Це старий, античний підхід по прямого посіву. Прямий посів – це ціла виробнича система, що поєднує в собі цілий комплекс технологій. Це технологія посіву, догляду за культурою, технологія інокуляції. Також дуже важливим фактором для прямого посіву є генетика посівного матеріалу. Настане момент, коли я дав рослині достатньо води і поживних речовин, але вона не здатна буде дати більший врожай. Немає генетичних можливостей рослини.

Читайте також: Бобова стагнація: хто винен і що чекатиме Україну?

Прямий посів - це процес, до якого сільгоспвиробник має бути готовим, адже від трьох до п’яти років потрібно входити в цю систему. При роботі з прямим посівом можна легко прогнозувати свою врожайність, вона дуже стабільна. Для Аргентини це особливо важливо, адже це дуже нестабільна в політичному та економічному плані країна. В жодній іншій країні немає такого, що держава забирає у аграрія 29% коштів від реалізованого врожаю. І це окрім усіх податків, які сплачує сільгоспвиробник. Субсидій немає взагалі. І от скажіть, як може вижити підприємство в таких умовах, і вижити не кілька років, а тривалий час? Тільки завдяки прямому посіву.

У технології прямого посіву використовується тільки три агрегати: сівалка, обприскувач та комбайн. Про усі інші знаряддя для обробки ґрунту можете забути. З чого починається посів? Зі збирання врожаю. Усі пожнивні рештки мають бути рівномірно розкидані по всьому периметру поля, це дуже важливо. Це створить рівномірну основу для сівалки. Також при збиранні дуже важливо не ущільнювати ґрунт, тому в Аргентині можна побачити комбайни навіть із потроєними колесами чи на гусеницях. Окрім того, в Аргентині діє правило – не проходити технікою по полю без нагальної необхідності, аби не ущільнювати ґрунт. Звісно, бувають такі ситуації, коли потрібно збирати, а ґрунт вологий і тому легко ущільнюється. Але що робити з тією колією, що утворилась? Ці сліди від техніки потрібно задискувати.

Посів потрібно робити по діагоналі відносно минулорічного посіву. Це дозволить уникнути повторення проходу техніки одним і тим самим шляхом, що могло б призвести до ущільнення. Також завдяки такому посіву коренева система попередника не заважає розвиватись новій культурі. І ще один важливий момент, на який варто звернути особливу увагу – це кваліфікація тракториста. Адже прямий посів – це складна технологічна операція. Перед трактористом може бути одночасно п’ять моніторів. І він має бути зацікавлений працювати по прямому посіву і працювати якісно, а для цього він має отримувати більше грошей ніж той, хто працює з плугом. В Аргентині на сьогоднішній день тракторист отримує $800 фіксованої зарплатні на місяць, окрім цього, наприкінці сезону він отримує бонуси в залежності від результату, які можуть коливатись від 0 до $20 тисяч.



Поділитись

 

Стежте за головними новинами агробізнесу в Україні та світі на Agravery.com , на сторінці Facebook , у Telegram або підпишіться на нашу розсилку, відправивши лист з темою "Розсилка" на [email protected] .

 

Тільки зареєстровані користувачі можуть коментувати

Увійти Зареєструватися

Comments (0)

Реклама

Реклама
Реклама
Реклама