Реклама

Зустрілись якось фермери...Українець

Чим живе, які проблеми має фермер, який працює у фермерському господарстві яке є спільною справою сімї, розміром 300 гектарів в Україні, розповів Володимир Білоцерківець, з Семенівського району Полтавської області, село Погребняки.

журналіст Agravery.com, аналітик ринку ЗЗР

Українських фермерів влада любить звинувачувати в тому, що вони живуть набагато краще, ніж звикли уявляти, та навіть не розуміють, які проблеми мають їх колеги в інших країнах. Але чи є це правдою? Agravery.com вирішив започаткувати проект про життя та реалії роботи звичайних фермерів різних країн та порівняти їх між собою, як в анекдотах, де зустрілись, наприклад, англієць, німець та українець.

Зустрілися якось фермери, та німець каже... А потім англієць каже.... А ось і українець висловився:

Про розмір

Це невелике господарство для нашого регіону. У нас є як агрофірми по 4-5 тисяч гектарів так і малі фермери, що тільки починають господарювати і обробляють 8-10 гектарів. А взагалі, навіть на площі 5 гектарів можна і 40 чоловік вморити, дивлячись чим займатись. Я вважаю, що якщо займатись звичайним рослинництвом, то і 1000 гектарів можна брати - це буде доволі комфортно. Хоча я навіть на 300 гектарах вже 4 роки на морі не був. Втім, ми не проти збільшити свій земельний банк, якщо люди звертаються з пропозицією взяти паї в обробіток, то чому б ні. Проте, у нас в районі дуже велика конкуренція. У нас орендна плата вже доходить до 5 тисяч гривень за гектар на руки, плюс сплачуються податки, а ще крім того мішок цукру в подарунок видати та город зорати та зібрати врожай пайщикові...безкоштовно. Але ми поки не дійшли до планки у п’ять тисяч за гектар. Бо цього року, якби ми так платили, то мабуть і збанкрутували б. Зараз на руки за 1,9 гектари ми виплачуємо 6749 грн. це сладає 12% від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки. Наприклад, кум в Глобинському районі два роки тому почав фермерувати, так в нього вже земельного фонду 300 гектарів.

Про урожай

Кукурудза та соя цього року слабо вродили, при цьогорічних цінах дані культури показали мінусову рентабельність. А от пшениця і озимий ячмінь та соняшник  себе виправдали. Тільки завдяки цьому ще тримаємось на плаву. Минулого року було краще. У нас були певні помилки із посівним матеріалом соняшнику, але в цілому усе було дуже гарно.

Про найбільшу проблему

Найбільша проблема – це відкриття ринку землі для іноземців та іноземних компаній. Моя особиста думка, що ринок землі варто відкривати, але тільки всередині країни. Щоб купляли тільки українські фермери, які хочуть працювати та будуть давати людям в селі роботу. Ми, наприклад, на нашій площі в 300 га створюємо 10 робочих місць з високим рівнем оплати праці. А в сусідньому господарстві площею 4 тисячі гектарів працює 10 польових робочих, в основному заїзжі механізатори. Я вважаю, що чим більше буде ініціативних людей, малих та середніх фермерів як ми – тим буде краще для села. Кожен буде обробляти свою землю, в майбутньому передавши справу своїм дітям, а як йому стане сумно, він собі зробить лавочки в селі чи зупинку чи дорогу відремонтує, як ми це робимо. Тоді може село трішечки оживе, бо зараз воно вимирає, усі їдуть в міста.

Читайте також: Розділяй та керуй: що дає кластерна система агропідприємствам та які недоліки має

Про ліцензування палива

Зараз наш уряд придумав нам головну біль. Якщо ти купив паливо у нафтопереробного заводу, привіз, у бочку злив, то мусиш на цю бочку отримати ліцензію. Вона не дорога, але аби її отримати, потрібно дуже багато часу та підготувати великий пакет документів. Це вже породило фірми-прокладки, які готові усе оформити, хто за 37, а хто і за 120 тисяч гривень. Телефонують і говорять, що за ці гроші посприяють швидкому отриманню ліцезії. Ми поки відмовились. Це просто лишні палки в колеса аграріям уряд вставляє. Я ніколи не чув, щоб в якогось фермера вибухнула бочка. Просто не знають вже як бюджет наповнити. Тож, сподіваємось, що уряд якось вирішить це питання.

Про ціни на продукцію

Ну в мінус по рентабельності ми ще не пішли, як підем, от тоді будемо говорити, що ціни занадто низькі. Ті культури, на яких ціни нема, ми заклали в сховища і чекаємо, поки вона піднімется. До того ж, тепер немає повернення ПДВ по деяких культурах, це ще мінус 20%. А раніше ми за ці кошти купляли дизельне паливо, техніку та мінеральні добрива, що дозволяло нам істотно збільшити врожайність вирощуваних культур.

Про кадри

Кадрів немає, село вимерло. Тому береш молодь, вчиш її, платиш за усі її помилки, коли не туди в’їхав, не те зробив, щось поламав. Платиш їм гарну зарплатню і через якийсь час отримуєш кваліфікованого працівника. А знайти готового працівника дуже важко. Іноді буває так, що ти навчив когось, а потім він пішов працювати в інше місце. Якщо ти пішов, то ти вже визначився зі своїм шляхом, а ми краще нового вивчимо. Тим-паче, що не завжди втрата буває критичною.

Про техніку

Завдяки програмі компенсації вартості вітчизняної техніки в минулому році ми взяли собі котки і ротаційну борону. В цьому році взяли розкидач мінеральних добрив і сівалку, теж вітчизняного виробництва. Також хочемо взяти штригельну борону, поки ще працює ця програма компенсацій. Тому вирішили ради цього в кредит влізти, але техніку взяти, поки держава компенсує частину вартості. Хотілось би щоб дана програма підтримки працювала й надалі. Бо до цього могли собі дозволити щось купити ще тоді, коли ПДВ повертали. Тоді взяли в лізинг комбайн «Полесье», сівалку купили років шість тому і трактор МТЗ-892 чотири роки назад. Але усі трактори, з якими починали працювати – досі ще в строю.

Читайте також: На лінії розмежування: як живе та працює аграрій з Мар'їнки



Поділитись

 

Стежте за головними новинами агробізнесу в Україні та світі на Agravery.com , на сторінці Facebook , у Telegram або підпишіться на нашу розсилку, відправивши лист з темою "Розсилка" на [email protected] .

 

Реклама

Реклама

Реклама

Реклама