На лінії розмежування: як живе та працює аграрій з Мар'їнки

Мар’їнка - місто у Донецькій області, яке знаходиться на лінії розмежування. Двічі українські солдати звільняли його від окупантів. Уперше - 5 серпня 2014 року, вдруге - відбили атаку 3 червня 2015 року. Відтоді місто знаходиться під захистом українських військовиків. Досі прифронтова Мар’їнка потерпає від ворожих обстрілів, зазнають руйнації будівлі, від снайперських куль гинуть люди.

А коли обстріли припиняються і навкруги стає відносно тихо, то місцеві жителі повертаються до своєї роботи - латають вікна, ремонтують дахи, збирають урожай з полів і сіють хліб на майбутній рік.

Уперше за останні п’ять років на розмінованих 60 га землі господарства, що розташоване на лінії розмежування, посіяли озиму пшеницю. А нещодавно на 14 га отримали перші сходи. Agravery.com поспілкувався з керівником підприємства про те, завдяки кому і заради чого вдалось зберегти виробництво в умовах війни.

Уперше за останні п’ять років на розмінованих 60 га землі господарства посіяли озиму пшеницю.

Олександр Сигида - директор СТОВ “Ім. Т.Г. Шевченка” в Мар’їнці. З початку війни майже чверть земель господарства випала з обробітку - 520 з 2200 га були заміновані. Однак голова підприємства дотепер продовжує виплачувати власниками замінованих паїв орендну плату. Хоча зізнається, що протягом п'яти років не підвищував її, адже не мав для цього ресурсів. Щоб уявити обсяги втрат, аграрій пропонує порахувати виручку, яку господарство могло б отримати від продажу зібраної з 520 га пшениці за рівня урожайності 40 ц. Він не розголошує імена пайовиків, чиї землі випали з обробітку, не хоче, аби хтось із них почувався білою вороною. Але їх близько 100 та їз землі, сподівається Сигида, колись знову будуть включені до сівозміни.

Олександр Сигида, директор СТОВ “Ім. Т.Г. Шевченка” в Мар’їнці. 

І недарма - з літа 2019 року поля почали розміновувати, на сьогодні 60 га засіяні озимою пшеницею, з них 14 га вже зійшли. Перші основні роботи із розмінування провели піхотинці 24-ї Окремої механізованої бригади ім. Короля Данила. Потім поля обстежували спеціалісти Аварійно-рятувального загону спеціального призначення ГУ ДСНС в Донецькій області. “Вже третій місяць триває розмінування. Це дуже кропітка робота, особливо, якщо врахувати те, що поле простояло п'ять років і заросло бур'яном у людський зріст. Перші 14 га встигли засіяти раніше, тому вони вже зійшли. По крихтах збирали докупи розміновані площі і одразу намагались провести сільськогосподарські роботи. Та й сіяли не якийсь там соняшник, а хліб - озиму пшеницю. Також треба уявити собі, що відчуває механізатор, коли вперше виходить на поле, що раніше було замінованим, - розповідає Олександр Сигида. - Якщо далі триватиме розмінування, і все буде добре, тоді сподіваюсь, що зможемо більше платити нашим пайовикам”.

Перші основні роботи із розмінування провели піхотинці 24-ї Окремої механізованої бригади ім. Короля Данила.

Якщо не враховувати місцерозташування СТОВ “Ім. Т.Г. Шевченка”, то, на перший погляд, воно мало чим відрізняється від інших сільськогосподарських підприємств України. Тут вирощують озиму пшеницю, ярий та озимий ячмінь, кукурудзу і соняшник. Завдяки родючим чорноземам і попри посуху, господарство отримує середню для свого регіону урожайність - 35-45 ц/га по зерновій групі та 20-25 ц/га по соняшнику. Вирощену продукцію збуває закупівельним фірмам. У червні 2014 року припинив свою роботу маслоекстракційний завод Cargill в Донецьку, якому підприємства регіону здавали на переробку соняшник. 

Читайте також: Мінні поля. Як живуть і обробляють землю фермери з прифронтових територій

“Цього року немає нормальної ціни на продукцію рослинництва. Раніше соняшник коштував 11-12 тис. грн/т,  зараз - 8 тис. грн/т. Кукурудза опустилась до 4000 тис. грн/т. Це незрівнянно із вартістю добрив, хімії, насіння. В результаті низьких цін ми не отримуємо того, що запланували. Тобто продати - не проблема. Але є питання - як зробити це вигідно. Ми працюємо всліпу, збуваємо продукцію відповідно до наших потреб у грошах - потрібно сплатити податки, заробітну плату працівникам, розрахуватись із пайовиками і готуватись до наступного сезону - закуповувати пальне, вже ведемо перемовини щодо придбання посівного матеріалу. Нам нема коли притримувати на складах зерно в очікуванні вищої ціни”, - говорить керівник СТОВ “Ім. Т.Г. Шевченка”.

За словами Олександра Сигиди, господарство слідує сучасним тенденціям, у міру можливостей оновлює парк техніки вітчизняними та імпортними машинами, практикує різні способи обробітку ґрунту від традиційного до нульового. “Використовуємо кращі гібриди. Пшениця і кукурудза в нас вітчизняні - від одеського та дніпропетровського виробників відповідно. Соняшник купуємо імпортний, оскільки він стійкий до хвороб”, - ділиться підприємець. 

 Перші сходи озимої пшениці на 14 га розмінованих полів.

Війна вносить свої поправки до режиму роботи господарства. “Бувало, що під час збиральної кампанії ми згортали роботи на тиждень-два. Всліпу не їздимо, і, коли небезпечно, не працюємо. За роки війни зазнавали пошкоджень ферма, тракторна бригада, власне техніка, склади і безпосередньо контора. У нас немає жодного поля, на яке б щось не залетіло. Але їх потім обстежували ДСНСники”, - зауважує аграрій.

Унікальність цього господарства полягає в тому, що на тлі загального скорочення поголів'я корів в країні, підприємство зберегло тваринництво. Сьогодні шлейф ВРХ налічує 285 голів, з них 90 дійних. Для годівлі тварин спеціально вирощують багаторічні трави - люцерну та еспарцет, а також кукурудзу на силос. Від однієї корови отримують не менше 6000 л молока в рік. Певно, ніхто не здогадується, кпуючи в супермаркеті молочну продукцію TM “President”, що сировину для її виробництва зібрано, зокрема, у прифронтовій Мар’їнці. Господарство здає молоко на молочний комбінат ТОВ “Молочний дім” (входить до складу компанії Lactalis) у Павлограді. Частину молока також вдається реалізувати в Мар'їнці і Красногорівці. 

“Тільки завдяки працівникам вдалось усе це зберегти. Були різні ситуації, обстріли, але доярки двічі на день виходили на роботу. При низьких цінах на молоко розвиваю тваринництво не для бізнесу, а більше для робочих місць, для людей”, - зауважує директор СТОВ “Ім. Т.Г. Шевченка”. У 2014 р. підприємство ще утримувало 300 голів свиней, але наступного року ліквідувало цей напрямок через високий ризик зараження тварин АЧС. Але всі потужності збереглись і, якщо хвиля чуми пройде, господарство, можливо, ще повернеться до свинарства. “Ви ручку спишите, якщо стану розповідати про все, чим ми займались раніше”, - додає фермер. Ще за кілька років до війни через несприятливу цінову політику, застарілу інфраструктуру для зрошення та інші фактори фермерство було змушено припинити вирощувати овочі.

Читайте також: Острів Станиця. Як фермери прифронтового селища пережили кризу і прорвалися на нові ринки збуту

Під час розмови Олександр Сигида по кілька разів завдячує своїм робітникам і говорить, що друга назва компанії - імені тих людей, які в ній працюють. “Я вклоняюсь усім своїм робітникам і спеціалістам, оскільки в складних умовах вони не поїхали з міста, знайшли між собою порозуміння, і тому наше господарство вистояло. Чого тільки варто тваринництво - люди працювали на місці, де, певно, і не можна було працювати. Водночас ми зберегли робочі місця, виплачуємо зарплату, і працівникам не потрібно побиратись по родичах тощо”, - каже керівник. За його словами, так чи інакше сільськогосподарські підприємства регіону підтримують виробництво, немає такого, щоб господарі поїхали з міста і покинули землю напризволяще. Спеціалісти профільних асоціацій Всеукраїнської аграрної ради (ВАР) приїжджали у СТОВ “Ім. Т.Г. Шевченка”, надавали консультації з тваринництва та економічних питань. Водночас фахівці господарства підвищують свою кваліфікацію  на семінарах. Олександр Сигида каже, що не хоче “плакатись”. Разом із колективом він радіє тому, що на частині землі, раніше засіяній мінами, сьогодні нарешті сіють хліб.

фото: приватний архів Олександра Сигиди та facebook 24 ОМБр імені короля Данила