Острів Станиця. Як фермери прифронтового селища пережили кризу і прорвалися на нові ринки збуту

Протягом п’яти років фермери зі Станиці Луганської страждали через обмеження доступу на їх єдиний ринок збуту у непідконтрольному українському уряду Луганську, з яким межує селище. На початку 2019 року ситуація погіршилася настільки, що станичани почали виходити з бізнесу, яким займалися протягом 30 років. А потім знайшовся вихід. І ще один. І іще один.

Станиця Луганська - селище на лінії розмежування на Луганщині біля єдиного в області контрольно-пропускного пункту. Старе село,  населення якого частково складається з нащадків донців, відоме з 1688 року. До війни там мешкало близько 15 тис. осіб, були підприємства з обслуговування залізничного транспорту, промислові і харчові комбінати, піщаний кар'єр, рибне господарство. Центр великого сільськогосподарського району Луганщини.  

“Кожен з нас вже може написати книгу про вирощування овочевих культур, - каже Сергій Клімченко, прочитав мені перед цим міні-лекцію власне про вирощування овочевих культур у теплицях. - І по руках же ж видно, що ми не нероби”.  60-річний фермер оселився в Станиці Луганській у 1988 році. Придбав земельну ділянку, поставив на ній флігель і одні з перших в селищі теплиці.

Сергій Клімченко. фото автора

Вже більше 30 років вирощування огірків і помідорів у теплицях - промисел більшості станичан. В останні довоєнні роки з десяти соток тепличного господарства фермер у Станиці отримував до 60 тис. грн чистого прибутку.  Місцеві кажуть, що тут надзвичайно сприятливі ґрунт і клімат. І логістика. До луганського оптового ринку, на якому фермери зі Станиці збували свою продукцію, - 15 хвилин їзди машиною. Так було до війни. Зараз між Луганськом і його колишнім передмістям - лінія фронту і зруйнований міст.

Навесні цього року, коли в Станиці збирають перший урожай огірків у закритих теплицях, одна з теплиць Сергія стояла непокритою, а на її території росла картопля. Друзі і сусіди жартували про “злочинне використання теплиці не за призначенням”. З гіркотою.

На луганському острові

Власники теплиць збирають врожай двічі на рік: навесні і восени. В останні роки терміни збору змістилися. Щоб зекономити паливо, теплиці починають опалювати на півмісяця чи місяць пізніше: ціна на газ для маленького приватного господарства в умовах війни лишається непідйомною, вугілля на Луганщині тепер не купити, бо майже всі шахти - на території  так званої “республіки”.

Розсаду вирощують не в теплицях, а вдома. На десять соток тепличного господарства протягом зими і весни витрачають близько 50 тис. грн. Станичний фермер Олександр Скляров каже, що цього року взимку температура в теплицях трималася на рівні 10-12 градусів, тоді як нормальна температура для огірків, які до недавнього часу лишалися головним продуктом станичників, - 18-20 градусів. “Взимку я вдома сам: холод такий, що вижити можуть тільки пінгвіни”, - жартує Олександр.

Олександр Скляров. фото автора

Але найбільша проблеме - логістична ізоляція. Кожний населений пункт чи агломерація Луганщини останні кілька років існували як архіпелаг. Транспортне сполучення було порушене не так через війну, як через вкрай погані дороги. На деяких ділянках автомобіль не розганявся більше ніж на 20 кілометрів на годину.

Між Луганськом і Станицею Луганською транспортного сполучення немає з 2015 року. По залишках мосту і тимчасових дерев’яних настилах товари переміщують на тачках. Для станичних фермерів це все ще має сенс. Овочі в Луганську - набагато дорожчі, ніж в Станиці і будь-де ще в Україні.  Але якщо до 2019 року через єдиний на Луганщині контрольний пункт в’їзду-виїзду переміщувалося близько 1,5 тис. тачок з товарами на добу, то навесні 2019 - ледь 70-80.  На початку року українські прикордонники майже повністю перекрили станичанам доступ до єдиного доступного їм ринку.   

Зруйнований міст. фото: 5.ua

Спроби вирішити проблему з боку районної адміністрації давали дуже скромні результати. Станичани писали звернення в Київ, висиджували зустрічі і наради з силовиками і районним керівництвом, несучи величезні збитки, пробували орендувати авто, щоб вивозити свої овочі на інші ринки. Але нова блокада стала шоком, від якого Станиця, здавалося, вже не оговтається.

З української сторони виробників почали душити перекупники. Були періоди, коли ціна на кілограм огірків падала до 1 грн при собівартості близько 4.

Місток на материк

Під кінець літа ситуація в Станиці і навколо неї почала кардинально змінюватися. Дорога на Сєвєродонецьк була вперше за багато років якісно відремонтована. Повільно і з багатьма перешкодами, але почався ремонт мосту між Станицею і Луганськом, що був зруйнований у 2015 році. У серпні прикордонники, нарешті, почули місцевих мешканців і районне керівництво і дали станичним фермерам принаймні дві години на добу, коли вони можуть майже безперешкодно пройти КПВВ зі своїми товарами. Але до цього часу всі перелічені зміни припинили бути для власників теплиць зі Станиці Луганської питанням життя і смерті: станичанам таки вдалося вирватися з ізоляції і знайти нові ринки.

У 2017 році в Станиці був створений кооператив, завданням якого став пошук нових ринків збуту. Першою місією кооперативу його голова Анатолій Штанько бачив облаштування майданчика для зберігання і переробки вирощених в селищі овочів. Відповідне обладнання закупила Норвезька рада з питань біженців, але з незалежних від них причин станичани не змогли орендувати ділянку для свого кооперативного підприємства.

Великий проект з орендою зірвався буквально навесні цього року: нещастя сипалися на станичан одне за одним. До літа в кооперативі, який на початку свого існування налічував понад 200 господарств, лишилася половина від учасників. Хтось припинив роботу, більшість рушили вирішувати проблему хто як може самотужки.

Читайте також: Мінні поля. Як живуть і обробляють землю фермери з прифронтових територій

Втім, власне в час, коли прикордонники перекрили станичним фермерам дорогу на Луганськ, кооператив знайшов нового донора. Американська урядова організація USAID профінансувала пілотний проект з вирощування помідорів чері в семи станичних господарствах.

В межах п’ятирічного проекту донори оплатили станичанам не тільки насіння дорогих і рідкісних сортів, але й оренду вантажного автомобілю з рефріжератором, щоб вивозити вирощені овочі в Київ. Анатолій Штанько каже, що знайти таке авто було непросто: мало хто з перевізників хотів їхати у прифронтове селище.

На цей момент вантажівка зі Станиці Луганської вже шість раз привозила до Києва чері. Фермерам прифронтового селища вдалося налагодити співпрацю, зокрема, з однією з найпотужніших мереж столичних супермаркетів. Тепер донори планують придбати для кооперативу вантажне авто і холодильні установки для зберігання вирощених овочів і побудувати спільну великої теплицю, щоб забезпечити однорідність вирощених чері.

До війни станичани ніколи не стояли зі своєю продукцією в очікуванні покупця. На околиці Луганська, де був обладнаний оптовий ринок, на фермера завжди чекав покупець, який просто переносив привезені овочі у свою машину. Відмовлятися від луганського ринку, де досі зберігаються роками підтримувані зв’язки, станичани не хочуть і сьогодні. Доступ до нього потрібен принаймні для диверсифікації постачань і протистояння диктату цін з боку перекупників, що працюють в самій Станиці.

Тим не менш, на сьогодні часовим віконцем на КПВВ користуються 15-20 господарств з приблизно 300, що все ще тримають теплиці, каже Анатолій Штанько. Решта таки знайшла нових покупців в Києві, Харкові і навіть Запоріжжі, де є місцеві потужні тепличні господарства. Дехто з оптовиків, дізнавшись про блокадне становище Станиці, раптом приїхав по овочі сам. 

Місцеві фермери не втомлюються наголошувати: їх огірки і помідори - найкращі. За словами Штанько, і нові партнери кооперативу були готові купувати у прифронтовому селищі не тільки чері, але цього року власникам теплиць вже не було, що їм запропонувати: майже кожне господарство врешті решт налагодило збут. Станиця Луганська - більше не острів.

фото: dn.suspilne.media

Читайте також: Ринок землі: To Be or Not to Be