Жити кучеряво: як заробити на овечій шерсті?

За півроку в Україні настригли трохи більше однієї тисячі тонн вовни. Цього не вистачило, тож за цей період імпорт був більший за експорт на 748 т. За даними ДФС, якщо з січня по липень експортували на $3,1 млн, то імпортували на $27,7 млн., переважно з Австралії, Словаччини та Тунісу. Роман Ріц, комерційний директор одного з основних переробників шерсті “Харків Вовна”, зауважує, що біля 60% сировини в його компанії припадає на імпорт з країн Східної Європи. З українськими вівчарами підприємство співпрацює при об'ємі партії від 1-2 т. Знайти їх нелегко, адже, як і на ринку молока, більшість продукції виробляють одноосібники - 926 т вовни отримали у господарствах населення і лише 147 т в с/г підприємствах. Через це Україні явно бракує якісної вовни, оскільки власники невеликого поголів'я до 100 овець не готові заради малого валового настригу вкладати кошти у виробництво висококласної вовни, її стрижку і сортування.

Три історії виробників вовни 

Наприклад, Анна і Микола Діденки з села Козачі Лагері на Херсонщині тримають 1200 овець включно з ягнятами. Починали власну справу 25 років тому - на гроші “з книжки” купили перших баранів і так випасали рік. Але худобу в господарів вкрали, і треба було починати заново. Вони наростили поголів'я до 700 овець і тільки тоді почали продавати молодняк. Господарі зауважують, що перші 18 років прибутку не отримували. Хіба що допомагали дотації на голову, коли вони були. Вівчарі розводять асканійського тонкорунного мериноса і говорять, що ціну на шерсть торік підняли китайці до 40 грн/кг. Водночас за стрижку однієї вівці потрібно заплатити стригалю 22 грн. Цього літа з 960 голів отримали 4 т вовни, яку здадуть перекупнику. Згідно з приблизними розрахунками собівартість 1 кг шерсті складає 18 грн/кг. Діденки отримують цінне тонке руно: “У нас  шерсть №60. Якщо нитка кручена – це меринос, це якісна вовна. Вона може йти на все, що завгодно. З тонкої вовни роблять костюми, сукні, і потім продають у тридорого. Шерсть потрібно мити, чесати. Ми ж як постригли – так одразу і здаємо, не миємо, не тюкуємо”. Свою отару вівчарі пасуть на кошарі, що залишилась від колишнього колгоспу, на зиму косять траву. Тому витрати на годівлю більшою мірою припадають на купівлю бензину та зарплати робочим. “Іноді мелемо пшеницю на дерть. Якщо окот – то треба підгодовувати баранців”, - говорить Анна Діденко. Свого часу господарство придбало машинки і генератор для проведення стрижки. Загалом на щеплення для всієї отари витрачають до 5 тис.грн. Водночас шерсть - це не єдиний спосіб заробити на вівцях. “Торік продали на м’ясо 200 баранчиків 2-4-річного віку по 35-38 грн/кг живої ваги, собівартість кілограма сягала 25% від ціни. Татари, вірмени, азербайджанці купували. Продавати на базарі невигідно, оскільки, сплативши за місце та аналізи, виходить, що одного з трьох баранів ти роздаєш”, - зауважує жінка. При цьому ціна за кілограм власне баранини на ринку стартує від 200 грн. 

Віктор Поліщук, колишній викладач математики, перебрався з міста до с. Підстепне на Херсонщині і заповзявся на 60 га піску висадити ліс. З 1990-го року почав розводити овець для того, щоб було чим угноїти землю. “Там, куди неможливо довезти гній, усе чахне, а там, де є вівці, усе буяє. Двічі на рік риємо екскаватором траншею і висаджуємо сосни, тополі, клени, берези, ясені, шовковиці, а по краю удобрюємо гноєм", - розповідає чоловік. За його словами, вони починали з тонкорунного мериноса. "У кошарі в Сагах забрали 10 ягнят, яких після народження покинули вівцематки. З них вижило тільки 5, оскільки вони неохоче харчувались магазинним молоком. Потім нам подарували чорний, білий та сірий каракуль. Доводилось “викручуватись”, аби не змішувати породи. Змішаних ми продавали або пускали на м’ясо", - продовжує він. Зараз у господаря 60 овець - Асканійський тонкорунний меринос і Асканійський каракуль. Максимум в господарстві 250 голів, на зиму вдвічі скорочували, продавали до сотні ягнят по 30 кг кожне. Цього року з 30-ти тонкорунних овець настриг 100 кг шерсті, які здав китайській компанії. "З тонкої шерстяної нитки виробляють також єгерську білизну. Тонкорунних овець стрижуть, коли виділяється достатньо жиропоту – наприкінці травня. Грубошерстних – у квітні та вересні, ми потім цю грубу вовну на даху складаємо, щоб зробити тінь для худоби. А взагалі таку сировину використовують для виробництва войлоку, пошиття бушлатів, кітелів та шинелей, однак зараз це не користується попитом”, - продовжує Поліщук. У господарстві отару пасуть з 7 до 10 години ранку, потім вівці “жарюють” у тіні, під вечір і до темноти їх знову виганяють пастись, але вже ближче до дому, щоб вберегти від вовків. 

Наталія Бах з Макарівського району Київської області 30 років розводить романівську грубошерстну породу овець, основна продукція - племінний молодняк і м’ясо. “Десять років тому я здавала грубу шерсть у Макарів на льонокомбінат, там її мили і чесали. Після цього я завозила вовну на фабрику у Ясеня (Івано-Франківщина), там з неї робили штучне хутро, яке в мене досі залишилось. Три роки тому частину передала пошивочному цеху в Макарові. Там з нього пошили 400 пар шкарпеток і 200 жилеток, які передали Вінницькому батальйону. Я також шила з цього хутра ковдри”, - розповідає підприємиця. - "Ми продавали 2 роки тому вовну компанії "Доктор Шерсть", вони виготовляли з неї наколінники, налокітники, пояси для лікувальних цілей”. Цього сезону з 200 овець настригли 400 кг шерсті. В залежності від ступеню забруднення реп’яхами, ціна на грубу вовну може досягати 20 грн/кг. При цьому на стрижку однієї вівці, говорить Наталя, їй потрібно витратити 50 грн. 

Читайте також: Неправомірні дотації: чому аграрії жаліються на держпідтримку

Яка шерсть потрібна українським переробникам та скільки вони готові за неї платити?

Загалом розрізняють тонку, напівтонку, напівгрубу та грубу вовну. Її сортують згідно з чинними ДСТУ за довжиною, товщиною, засміченістю, кольором, виходом митого волокна тощо. Також виділяють власне вовну та нижчі сорти шерсті - тавро, обніжжя, клюнкер (кізячна шерсть). У текстильній промисловості найчастіше використовують тонку і напівтонку вовну першого (довжина більше 7 см для тонкої і більше 9 см для напівтонкої вовни) і другого (5,5-7 см для тонкої та 7-9 см для напівтонкої вовни) класу. 

Немиту шерсть фермери здають або перекупникам або напряму комбінатам, які займаються її первинною обробкою - на т.зв. “пошку” (первинна обробка шерсті). Там вовну сортують відповідно до тонини, миють і очищають від рослинних залишків. Підприємець Сергій Кумачний з Богуслава працює з партіями обсягом від півтонни. Мінімальні вимоги передбачають те, щоб шерсть була розсортована по кольорах - чорна, кольорова, біла. Приймають тільки суху шерсть, настрижену із живих овець, адже тоді вона буде захищена від пошкоджень природною речовиною - жиропотом. Вівчарі також мають надати ветеринарне свідоцтво на свою вовну за формою №2. В залежності від якості за кілограм шерсті платять від 3 до 30 грн. “Харків-вовна” пропонує 5 грн/кг грубої шерсті, 18 грн/кг – цигайської, 50 грн/кг – мериносової. Комерційний директор підприємства Роман Ріц зауважує, що українська сировина в його виробництві займає тільки 20% від загальної кількості, і зізнається, що закупівлі вітчизняної шерсті зменшуються через її низьку якість. Оскільки доводиться купувати перемішану, непокласовану сировину, зокрема, через те, що вівці різних порід пасуться в одному стаді. Виробники вовни самі привозять її на підприємство, найменші партії важать 1-2 т. Інші 80% “Харків-вовна” імпортує з країн Східної Європи. А от серед покупців продукції компанії дві третини припадає на українські комбінати. Хоча “Харків-вовна” також експортує свою шерсть до Польщі, країн Прибалтики і Китаю. Керівник ТОВ ВКФ Урбекс Ltd в Чернігові Роман Печера говорить, що в Україні шерсть відносно дорога, тому переробники вимушені працювати із нижчими дешевшими сортами. За його словами, економія на вовні також пов'язана із подорожчанням плати за електроенергію, опалення, податковим тягарем. Найтоншу шерсть компанія миє та експортує до Італії та Німеччини, з вовни середньої якості виготовляють наповнювачі для ковдр та трикотажне хутро. Загалом мінімальна разова поставка на експорт повинна бути від 20 т. Печера зауважує, що сьогодні Китай є найбільшим споживачем шерсті на світовому ринку. Туди також продає перероблену шерсть Татарбунарська вовняна компанія.

Харківська фабрика первинної обробки вовни “Харків-вовна”. фото: kharkov-wool.com

Після первинної обробки миту вовну постачають камвольно-суконним комбінатам (КСК), де її чешуть, потім виготовляють спеціальні матеріали - слівер і топс, з яких виробляють пряжу, і з пряжі - тканину. У відділі маркетингу Чернігівського КСК говорять, що з української шерсті шиють форму для Нацгвардії та Нацполіції. Сам комбінат також закуповує вовну в Італії, Австралії для виробництва елітних тканин.

Як заробити на вівцях?

Економіка вівчарства тримається на виробництві усіх можливих продуктів - високоякісної вовни, баранини та особливо молока, говорить голова громадської спілки “Вівчарство та козівництво України” Мар’ян Троцький. За його словами, світові ринки, зокрема, азійський, дають дешеву вовну. “У приватних с/г підприємствах зареєстровано біля 200 тис. овечок, з таким поголів’ям ми не можемо себе позиціонувати як експортера вовни", - стверджує експерт. Він додає, що найбільші підприємства мають 3,5-5 тис. голів - їх можна перерахувати на пальцях. Ті виробники, які стрижуть хорошу вовну, віддають її на переробку, отримують назад готову продукцію та реалізують її. Це більш економічно вигідно, аніж просто здавати її. Ціна на шерсть однакової якості коливається в залежності від сезону. Навесні, у період стрижки, вовна буде дешевшою, потім буде поступово дорожчати. Експерт зазначає, що навіть за вищої на внутрішньому ринку ціни, виробнику вдасться перекрити тільки третину собівартості продукції. Щоб завезти з Європи хорошого мериноса, доведеться витратити близько 1000-1200 євро плюс годівля та догляд, зазначає Троцький. Тому вовна - це побічний продукт вівчарства. Так одні з найбільш популярних в Україні порід - Цигайська, Сокільська, Каракульська, Асканійська м’ясо-вовнова з крос-бредною вовною дають м’ясо, молоко, напівтонку (Цигайська і Асканійська м’ясо-вовнова) та грубу (Сокільська і Каракульська) вовну.

Господарства «Меринос-Захід». фото: прес-служба «Меринос-Захід»

Для того, щоб відкрити вівцеферму, потрібно закупити племінний молодняк. Наприклад, державне підприємство “Асканійське” (с. Тавричанка), що на Херсонщині, продають племінних баранців асканійського тонкорунного мериноса по 100 грн/кг живої ваги. Середній настриг на одну вівцю цієї породи становить сім кг шерсті. Директор “Меринос-Захід” Дмитро Огньов зауважує, що за ярок (овечки, які ще не ягнились) м’ясо-шерстних порід треба віддати по $300-400. При цьому за барана доведеться заплатити $500-1500. За словами фахівця, доцільно починати бізнес з 250 ярок і 5 баранів. Вихід янят на сотню асканійських тонкорунних маток складає 125 голів молодняку. А от м’ясо-вовнові породи дають ще більший приплід - 140-160 ягнят.

Вівцям потрібно забезпечити сухе провітрюване приміщення з урахуванням площі - 1,5-2 кв.м на голову. Крім того, знадобляться окремі приміщення для ягніння овець та утримання вівцематок з приплодом у перші кілька днів після ягніння. Обов’язково має бути пасовище. Причому, в залежності від регіону та рівня його забезпеченості землями може припадати від 5 до 12 голів/га. За потреби також встановлюють огорожу. Потрібно буде подбати і про техніку для збирання та заготівлі кормів. Що стосується ветеринарії, то худобу пильнують від гельмінтів. Обов'язковими є щеплення проти сибірки та клостридіозів (група захворювань, спричинених бактеріями з роду Clostridia). Протягом року в раціоні тварин мають бути присутні бобово-злакові суміші, які потрібно вирощувати. Узимку силос змішують зі здрібненою ячмінною соломою. Джерелом білку слугує зерносуміш. Нестача поживних речовин у раціоні та відсутність мінеральної підкормки призводять до виникнення “голодної” тонини - місце потоншання волокна вовни, де вона обривається, пояснюють в Інституті тваринництва степових районів “Асканія-Нова”.

Не  менш важливим є власне процес стрижки. Якщо за справу береться людина без досвіду, то вона може два рази стригти в одному місці, відтак шерсть вийде розрізаною навпіл. Зберігання вовни понад 4 місяці після стрижки призводить до її поступового пожовтіння через те, що гіркнуть жири у складі жиропоту. Заступник директора Інституту тваринництва у Харкові Іван Помітун підтверджує, що проблемою вівчарства є те, що люди задля більшого виходу м’яса практикують хаотичне схрещення тонкорунних з груборунними породами. Відтак на виході маємо різнокольорову неоднорідну вовну, яка ціниться найдешевше. Загалом інвестиції у вівцеферму на 250 голів обійдуться щонайменше у $300 тис., зазначав раніше в інтерв’ю Agravery.com Дмитро Огньов.

Читайте також: Кардіологія поля: вирощуємо кукурудзу, пшеницю та ріпак – липень

Заборона на руно

Українські переробники шерсті раніше закуповували сировину також в Румунії, Угорщині, Молдові. “У Румунії через двір по 30-40 овець, ніхто не знав, що робити з вовною, її викидали, палили. Коли кілька років тому почалась закупівля вовни, люди забирали її по 10 центів. Наразі кілограм хорошої шерсті буде коштувати $1,5, але після розмитнення в Україні і сплати ПДВ її вартість зрівняється з українською. У Румунії діють дотації, наприклад, переробник платить фермеру п’ять лій, і ще один доплачує держава, - говорить Роман Печера. - Мені було зручно так працювати, не доводилось самому їздити у кожне господарство по Україні. Заготівельник з Румунії збирав партії по 120 т. Але зараз не можна імпортувати шерсть з Румунії, через те, що нібито там АЧС. Однак там досі купують вовну китайці, німці, хто завгодно, крім України. Навіть з контрактами, повністю офіційно не вдасться завезти, але від іншого підприємця знаю, що можна отримати в індивідуальному порядку дозвіл. Для цього потрібно прийти в Мінекологоії, потім їхні фахівці зв'яжуться з колегами в Румунії. Далі ви оплачуєте поїздку трьох українських ветеринарів до господарства, з якого будете імпортувати шерсть. Вони перевірять це господарство і по приїзду в Україну ухвалять рішення про дозвіл чи заборону ввезення вовни з Румунії. У мого знайомого на все це пішло півроку - за цей час вовну, яку він планував імпортувати, вже продали іншому замовнику. При цьому знаю людей, які змогли завезти, і навряд чи вони взагалі мали ці дозволи”. 

В Україні діє заборона на ввезення з Молдови (жовтень 2016), Румунії (серпень 2017) та Угорщини (травень 2019) сприйнятливих до АЧС тварин, продукції та сировини з них. При цьому імпорт інших вантажів, у т.ч. вовни, має здійснюватись відповідно до Ветеринарних вимог. Останні передбачають, що вовну можна ввозити, якщо вона отримана вiд здорових тварин iз господарств і адмiнiстративних територiй, офiцiйно вiльних вiд заразних хвороб тварин, у т.ч. АЧС - протягом 3 років на території країни-експортера. Також з травня 2016 року з Угорщини через ризик передачі скрепі (“овеча трясучка”) не можна ввозити дрібну рогату худобу, сировину та продукцію з неї, однак саму вовну імпортувати можна. Тобто по жодній з країн немає заборони на імпорт вовни, водночас вона має бути завезена з господарств та регіонів, в яких не було зареєстровано різних захворювань протягом встановленого вимогами часу (докладніше - п. 30 Ветеринарних вимог щодо імпорту). 

Валерій Нікітін, власник “Татарбунарської вовняної компанії” і ТОВ “Кедр”,  вже півтора роки не може розмитнити 22 т шерсті з Румунії, яка була передана на склад Одеської митниці в лютому 2018 року - інспектор ветеринарної медицини склав акт про припинення перевезення вантажу. Компанія намагалась оскаржити цей акт у суді, оскільки мала на свою продукцію міжнародний ветеринарний сертифікат. Він засвідчував те, що вовну імпортовано з господарств і адміністративних територій, вільних від ящуру, везикулярного стоматиту, катаральної лихоманки овець та чуми дрібних жуйних - хвороб, які вражають овець. Місяць потому додатково ТОВ “Кедр” надали лист Управління санітарної ветеринарії та безпеки харчових продуктів повіту Галац (Румунія) про відсутність у місці походженні вовни овечої хвороб зі списку А МЕБ (Всесвітня організація охорони здоров’я тварин), до якого, зокрема, відноситься АЧС. Одеський адміністративний суд відмовив компанії у позові щодо скасування акту припинення або тимчасової заборони перевезення 22 т вовни. Чи може вовна бути переносником вірусу АЧС? Олександр Ревнівцев, консультант з комунікацій ФАО, говорить, що теоретично вірус АЧС може переноситись будь-якою поверхнею. У випадку вовни, матеріал може бути заразним, якщо, наприклад, поряд з вівцефермою знаходиться свинокомплекс з ураженими тваринами. 

Водночас ТОВ "Кедр" безперешкодно завозило вовну з Румунії до України і після того, як в дію вступила заборона на імпорт сприйнятливої до АЧС продукції. Разом з тим, відмовляючись задовольнити позов підприємства, Одеський адміністративний суд посилається на те, що в грудні 2017 року посадовцям служби ветеринарно-санітарного контролюю на державному кордоні винесли догани за попередній пропуск "вовни овечої немитої" за територію України. Хоча інша компанія, "Харків-Вовна", імпортує шерсть з Румунії, Угорщини та Молдови. "Ми узгоджували форму ветеринарного сертифікату між двома країнами, де прописувалось, що заготівля вовни проводилась у чистих регіонах країни", - говорить керівник підприємства Роман Ріц.

Читайте також: Директор "Агровесна-2011": Я б рекомендував вкладати кошти у суницю, починаючи від 2 гектарів площі

У Держпродспоживслужбі повідомляють, що ввезення вовни до України можливе за умови підтвердження ветеринарним сертифікатом країни-походження виконання Ветеринарних вимог щодо імпорту в Україну. Наразі погоджено сертифікати на імпорт даної продукції у т.ч. з Молдови та Угорщини. "Ввезення вовни з Румунії в Україну можливе після погодження між компетентними органами України та Румунії відповідної форми міжнародного ветеринарного сертифіката, за умови відсутності обмежень на ввезення даного виду продукції, запроваджених рішеннями Головного державного ветеринарного інспектора України", - відповіди у Держпродспоживслужбі і додали, що оформлення окремих дозволів на ввезення вовни не передбачено.

За якістю вовна румунського мериноса знаходиться між цигайською породою та власне мериносом, зауважує Валерій Нікітін. Він каже, що за ті самі гроші міг би купити таку ж шерсть і в Україні, але її тут немає - меринос зосереджений на Харківщині, Дніпропетровщині та Херсонщині, а компанія працює в одеських Татарбунарах.

фото: khersonline.net, pixabay