Юрій Петрук: Програмне забезпечення для кооперативів є перспективною нішею в українському AgTech

В українському агросекторі вже нікого не здивувати новітніми технологіями. До коронакризи компанії активно інвестували у різноманітні облікові програми та управління технікою, програми трекінгу та облік пального, розвивався аналіз полів за допомоги супутників та дронів, агрометеорологія та управління земельним банком. Пандемія 2020 року не могла не змінити тренди в агроінноваціях. Чи втратили українські аграрії інтерес до прогресу, Agravery.com поцікавилося у голови асоціації AgTech Ukraine Юрія Петрука.

Чи помічаєте ви збільшення інвестицій в технологічні рішення українськими аграрними компаніями?

В українському AgTech всі перемовини проходять достатньо довго. Сьогоднішні досягнення є результатами переговорів, що розпочались ще, наприклад, минулої осені.  Реальну картину зміни інвестиційного клімату ми зможемо побачити лише  наприкінці осені. Наразі в Україні можна помітити роботу звичайних інвестиційних фондів та, так званих «ангельських фондів», які підтримують стартапи та інвестують в український ринок. Так, почалось «ворушіння» інвестицій в технології, особливо це стало помітно за карантинний період. Але не можна сказати, що все це є результатом піврічної роботи. В Україні інвестори не готові вкладатись в стартапи на ранніх стадіях і не готові давати великі суми. Частіш за все, на перших етапах працюють приватні інвестиції, банківські кредити або вмикаються «ангельські» фонди. Принцип їх роботи полягає в тому, що умовну суму інвестицій на реалізацію проекту розділяють між собою декілька «ангелів», роблячи порівняно невеликі внески по кілька десятків тисяч доларів. Таким чином збирається необхідна сума. На більш пізніх стадіях включаються класичні венчурні фонди, але їх, зазвичай, вже шукають не в Україні.

Як вплинув коронавірус на впровадження технологій в аграрному секторі чи була якась пауза? Також цікавлять тренди у технологіях, які впроваджують у 2020 році.

Ні в Україні, ні  у світі особливо нічого не зупинялось. Так, не було нових івентів чи великих міжнародних проектів. Але за рахунок того, що перемовини тривають довго, напроти, ми побачили навесні достатньо велику кількість нових продуктів та інвестиційних угод. Через COVID з’явилось багато нових трендів: в Україні зріс попит на вітчизняне обладнання. До цього багато компонентів закуплялися в Тайвані, Китаї, Гонконзі. Через логістичні нюанси, поставки з цих країн стали проблемними. Почався новий тренд – активізація локального виробництва обладнання. Сьогодні люди хочуть, щоб більше складових елементів обладнання  елементи були від місцевих постачальників, щоб знати, хто несе відповідальність та мати реальний зв’язок із виробниками.

Читайте також: Ареал поширення хвороб озимих культур. Чого чекати у вашому регіоні?

Якщо говорити про тренди технологій, то на сьогодні значно збільшився попит на розробки Digital Twins (цифрові дублікати, або цифрові близнюки). Коли дані з обладнання та процесів виробництва переносяться в електронний вимір. За роботою їх оцифрованих «двійнят» можна спостерігати, моделювати їх стан у майбутньому чи експериментувати з параметрами, підвищуючи тим самим їх ефективність. В Україні вже є компанії, які займаються такими розробками.

Також, за останні 5-6 років у світі динамічно розвивається напрям з автономною роботою тракторів. У світі вже давно існують прототипи готові до серійного виробництва, але не існує правового поля для використання такої техніки у полях.  Наприклад, у Європі, навіть якщо автопілот виконує 99% всього управління, за кермом все-одно має сидіти людина, - все через застаріле законодавство. Але зараз, з появою COVID-19, який змусив обмежити пересування людей, це питання стало дуже актуальним. Великі світові виробники почали лобіювати цю тему у законодавчому полі.

Ще один тренд – уніфікація причепного обладнання для роботизованих платформ. Раніше кожен виробник таких платформ самостійно займався його розробкою. Але зараз більшість таких стартапів уже викуплені великими агровиробниками техніки і вони починають домовлятися між собою про спільні стандарти для можливості створення довільних комбінацій обладнання.

Наступне – доставка їжі, цей напрям дуже широкий та активно розвивається навіть в Україні. Спочатку на цей ринок зайшли сервіси (Glovo, Uber Eats, Raketa), потім власні служби доставки запустили самі ресторани, далі почали з’являтися стартапи з моделлю прямої доставки  фермерських продуктів та страв, які готують спеціально для доставки на так званих "Cloud Kitchens" або "Dark Kitchens" (це новий тип ресторанів без зали для відвідувачів, де є лише кухня та доставка). Я особисто знаю 5 таких проектів у Києві і ще кілька у регіонах. Серед них Vitamin Box, Eatrix, Foodex24, Fasta… Також розвиваються онлайн магазини продуктів харчування, які забирають частину ринку у оффлайнових рітейлерів. Великі мережі не відстають і запускають свої мобільні додатки з можливістю доставки. Хороший приклад - Фора, куди сьогодні вже не потрібно йти за продуктами. Можна запустити додаток, зробити комплектацію покупок в найближчому магазині та кур’єр принесе все додому.

Наступний тренд – це розвиток «urban farming»: це ферми розташовані в містах, найцікавішим прикладом є «вертикальні ферми». Цей тренд почав розвиватись, насправді, як хобі-сегмент, але це великий перспективний ринок.  Драйверами стали імпортозалежні країни. Там  запущені програми «food sustainability»: ідея полягає в тому, щоб забезпечити продуктами із мінімального споживчого кошика прямо в місті. Уряди країн бачать в цьому гарантовану якість, вчасність постачань, відсутність чи скорочення транспортних ризиків та забезпечення роботою локального населення.

Читайте також: Експортний локомотив, або найкраще зовнішньоекономічне сальдо України

Ще сильніше почала розвиватись тренд виробництва альтернативного протеїну - це лабораторно вирощене м'ясо, білкові суміші рослинного походження та білкові продукти із комах. В Україні драйвером цього попиту є розвиток культури вегетаріанства. У більш бідних країнах - це дешевший замінник м’яса. В Індії, наприклад, вегетаріанство -  частина культури, тому це альтернативний продукт. Якщо говорити про країни з високим достатком, як Данія чи Норвегія - там інша мотивація, вони думають про навколишнє середовище.

Порадьте, на що треба звернути увагу агрокомпаніям для нового імпульсу розвитку?

Як часто буває в Україні - ніхто нічого не рахує. Головне, щоб працювало. Керівництво не аналізує причинно-наслідкові зв’язки між процесами виробництва. Це одна з найбільших помилок. Управлінець на виході не розуміє, що спрацювало, а що ні. Успішні бізнесмени, навпаки, розуміють роботу всіх своїх процесів, роблять аудити, хоча б раз у пару років. Це дає змогу розуміти та контролювати процес. Тому перше, що необхідно зробити - запровадити програми контролю. На основі отриманих даних можна динамічно змінювати рішення. А у нас, зазвичай, роблять технологічну карту з датами та об’ємами та притримуються її із року в рік.

Що краще - купувати готові рішення чи потрібно для кожної ферми замовляти розробку програм?

Все  залежить від розміру та типу компанії. Є достатньо гнучкі підприємства, які можуть купити готове, коробочне рішення, у разі потреби змінити чи додати окремий функціонал. І є українські агрохолдинги, які мають об’ємні бізнес-процеси і їм потрібно робити продукт під конкретні умови. Це два абсолютно різних підходи. У компаніях, кому потрібна повна та ювелірна інтеграція, розробка і впровадження продуктів займають роки. У тих, хто може купити «коробку», все відбувається набагато швидше. Сьогодні на українському ринку цих продуктів достатньо, щоб закрити фактично будь-яку потребу. Питання в тому, щоб люди розуміли цінність. Компанії мають розбиратися, з чого починати втілення технологій та як це правильно продовжувати. Розуміти цю градацію, що за чим йде.

На що варто звернути увагу  розробникам? Які наразі технологічні ніші не зайняті в Україні?

Є велика ніша, пов’язана з кооперативним рухом. В Україні він тільки розпочинається та точно буде розвиватись. Адекватного продукту для українських фермерських об’єднань немає. Існує умовне село, в ньому є 60 сімей, що вирощують по 3 га малини, і вони якось вирощують та домовляються, а farm-менеджмент системи немає, як і цифрового управління полями та цифрової документації. В той час, кооперативу треба розуміти, що та скільки необхідно закуповувати. А це система заявок, управління якістю, потрібно проводити аудити та налагоджувати систему внутрішнього спілкування. В нас це заміняється вайбер-чатами, який через місяць вже ніхто не читає. Для цього потрібно мати цифрові інструменти, щоб відслідковувати якість та  безпечність продукції, прозоро вести фінанси.

Наступна вільна ніша – це переробка. Зараз вона слабо розвинена в Україні. Якщо ми хочемо експортувати в ЄС, то маємо запит на «food traceability» - відстежуваність продукції. Якщо в зернових компаніях з цим все добре, то у інших представників агросектору часто взагалі ніяк. Ці компанії не можуть претендувати на експорт. В них може бути купа сертифікатів, але продукція не відслідковується. Немає оцифрованого процесу, технологічних карт, немає інформації, що відбувається з продуктом зараз. Ця ніша навіть у світі не до кінця зайнята.

Читайте також: Управління зрошенням он-лайн: як це працює?

Стає актуальним профільна електрона торгівля насінням, добривами, пестицидами. Вже зараз  з’являються цифрові платформи, що роблять таку торгівлю системною. Одна справа, коли майданчиком виступають дошки оголошень типу OLX та маленькі інтернет магазини, які не можуть гарантувати якості продукції. І зовсім інше – коли це торгівля відбувається на платформі профільного дистриб’ютора. Хорошим прикладом тут є LNZ Group.

Чи можна сказати, що Україна вже експортує аграрні технології?

Так, ми вже експортуємо, але в нас є поганий тренд - українські компанії, які починають гарно працювати виїжджають за кордон, ближче до інвесторів та заможних ринків. Там більш лояльні умови для роботи. Поки в нас немає адекватного ринку та бізнес-клімату, «відтік мізків» триватиме. Але є і гарні новини, наш каталог українських AgTech-компаній не перестає рости.

фото: agtech.com.ua, facebook Юрія Петрука