Українська шаланда. Щоб їсти власну морську рибу – треба будувати рифи

Маючи два моря, здавалося б таке питання ставити недоречно. На жаль, 80% морської риби в Україні - імпорт. Невже в наших морях риби майже не залишилося?

У всьому світі виловленої риби стає все менше. А сім років тому відбувся епохальний перелом: населення планети вперше спожило штучно вирощеної риби більше, ніж дикої. За прогнозами Світового банку, до 2030 року частка фермерської риби становитиме 60%. Вже сьогодні споживання риби у всьому світі випереджує споживання м’яса сухопутних тварин разом узятих. Отже не дивно, що майбутнє продовольчої безпеки людства пов’язують з розвитком аквакультури, тобто рибництва.

У лідерах — закордонний оселедець

На українські кухні морська риба потрапляє здебільшого з Норвегії, Ісландії та Естонії. Але також є великі обсяги поставок рибопродукцїі з США, Канади, Латвіі, Іспаніі, Великобританії та Китаю. Як зазначають в Державному агентстві рибного господарства України, 80−90% експорту припадає на види риб, до яких наша країна доступу немає.

Здебільшого до нас завозять рибу морожену aбo філе, що складає 75% імпорту. Переважно це оселедець, скумбрія, мерлуза (хек), сардини, путасу, атлантичний лосось (цікаво, що з морських видів риб у світі найчастіше вирощується саме атлантичний лосось). В основному ввезену морську рибу переробляють на вітчизняних рибних підприємствах.

Щороку в Україні споживається в середньому 500 тис. тонн риби та рибної продукції. Але, на жаль, наша країна залишається імпортозалежною державою на ринку риби. Так, її споживання в Україні зростає рекордними темпами, але зараз українці їдять всього 12,5 кг риби та рибної продукції на душу населення, а середній світовий показник — 21,2 кг (щорічний приріст споживання становить близько 0,3 кг). В Європі цей показник — близько 22 кг.

Українські реалії: рапани, шпроти і креветки

На Дарницькому ринку Києва на запитання: «Яку українську морську рибу можна у вас купити?», продавці неприязно знизують плечима. Можна знайти хіба що чорноморську кільку або азовських бичків — і то не в кожного продавця. А знаменитий дунайський оселедець один з торговців радить пошукати на іншому боці Києва, на Великій Окружній дорозі - ця риба дорога в закупці, її продають на експорт.

На очі потрапляє вражаюча статистика першого кварталу 2020 року: в Чорному морі виловили стільки ж риби скільки в Київському водосховищі (70 тонн проти 72 тонн), в Азові - не набагато більше, ніж в Каховському водосховищі (відповідно 421 тонни і 362 тонни). Звітні дані за I квартал 2021 року з’являться лише у квітні, отже зараз можна оперувати тільки минулорічною статистикою.

Ще двадцять років тому Україна могла добувати близько 400 000 тон риби щорічно. Так, російська агресія внесла свої великі корективи у рибний промисел. У 2020 році, за даними Держрибагентства, обсяг добування водних біоресурсів у Азово-Чорноморському басейні склав 18,6 тис. тонн (в Чорному морі — 9,8 тис. тонн, в Азовському — 8,8 тис. тонн). Це надзвичайно мало — навіть якщо врахувати, що частина українського вилову знаходиться в тіні (за різними оцінками — від третини до половини офіційних даних).

Що ж добули в Чорному морі в минулому році? Більше 90% промислового вилову склали рапани, шпроти (кільки) та креветки. Причому, «врожай» минулого року виявився на 30% менше ніж у 2019-му. Як пояснюють в Держрибагентстві, основна причина зменшення промислового вилову — у скороченні обсягів видобутку рапана майже на 44%: на цих черевоногих молюсків попит впав як на зовнішньому, так i на внутрішньому ринку — завдяки пандемії.

Але чому в Україні виловлюють морської риби менше? Винна в першу чергу російська агресія чи скорочення біоресурсів? Як пояснили Agravery спеціалісти Держрибагентства, причини — у зміні гідрологічного та гідрохімічного режимів Азовського моря (зростає солоність морської води, зменшується приплив прісних вод), у падінні запасів основних промислових риб (зменшення лімітних i прогнозних величин щодо бичка i, як наслідок, скорочення квот на вилов азовського бичка), загострення політичної ситуації у регіонах Азовського та Чорного морів.

Як уточнюють фахівці, свою роль відіграють економічні проблеми, невчасно затверджені нормативно-правові акти щодо лімітів i прогнозних величин, розподіл квот водних біоресурсів серед користувачів різних форм власності та режими промислового рибальства в Азово-Чорноморському басейні, що негативно впливає на господарську діяльність видобувачів водних біоресурсів. І, звичайно, значний фактор впливу на обсяги вилову — ринкова потреба у морській рибі.

Справжньої марикультури в Україні майже немає

фото: irem.org.ua

«В Україні поки що домінує просте рибальство, яке до останніх років перевищувало весь загальний обсяг українського рибництва (включаючи усі напрямки) майже у 2,8 рази. При цьому ситуація з розвитком марикультури в Україні, особливо в регіоні Азовського моря, є катастрофічною», — пояснив Agravery Петро Кулик, заввідділом аквакультури Інституту рибного господарства та екології моря (м. Бердянськ) — наукової установи, яка забезпечує комплексні рибогосподарські дослідження для Азовського та Чорного морів. Для довідки: марикультура — це вирощування водних біологічних ресурсів у морських та солонуватих водах.

Морську рибу, як не дивно, в Україні не розводять. За даними Держрибагентства, станом на 01 січня 2021 року в Україні відсутні суб'єкти господарювання, які культивують морську рибу в Чорному та Азовському морях. Проте прісноводну ставкову рибу у нас вирощують досить успішно, але у 2020 році загальний обсяг продукції вітчизняної аквакультури зменшився на 35,9 тонн і склав 18,57 тис. тонн. Тобто скільки в Україні вирощують річкової риби — стільки і добувають водних біоресурсів…

«У регіоні Азовського моря зараз не має жодної морської акваферми -при тому, що в Азові та прилеглих водоймах (лиманах та естуаріях рік) існують дуже непогані умови для організації марикультурних виробництв. Не краще справи й в південно-західній частині Чорного моря, хоча вже є деякі спроби створення таких господарств. Наприклад, українські аквафермери культивують устриць та мідій і мають наміри вирощувати морських риб та креветок у промислових масштабах», — розповідає Петро Кулик.

Бичок-мартовик, Азовське море.

Лобан, Азовське море. фото: Інститут рибного господарства та екології моря

Найбільш сприятливі умови для розвитку марикультури — в Криму, де морських акваферм стає все більше. Частина акваторії Чорного моря, яка залишилася під контролем України, характеризується яскраво вираженою сезонністю (чергуванням зими i літа), сильними штормами i низькими температурами води взимку, перепадами солоності морської води. Як зазначають у Держрибагентстві, акваторія північно-західної частини Чорного моря достатньо велика за площею, проте природно-кліматичні умови є екстремальними для ведення морської аквакультури, особливо для розведення риб. І, звичайно, треба знати як вирощувати.

«Сьогодні технології розведення морської риби — не проблема, є різноманітне обладнання для цих технологій, але здебільшого -імпортного виробництва, — пояснює Петро Кулик. — Багато десятиліть наші науковці-рибники також розробляли такі технології та обладнання, але майже всі напрацювання залишилися у наукових звітах. В Україні багато вишів, які готують спеціалістів з аквакультури, але де ж їм працювати? Звичайно є питання щодо професійної якості випускників, сучасна виробнича практика з марикультури відсутня».

Що стосується розвитку аквакультури у Північному Приазов'ї (головним чином, в межах Донецької та Запорізької областей) в останні роки її темпи дуже уповільнилися з відомих причин: відсутні ресурси (зокрема — стартові витрати для започаткування діяльності рибницьких ферм), складна політична ситуація та триваюче військове протистояння у регіоні. Останнє суттєво погіршує безпеку, технічні умови організації акваферм і не сприяє залученню інвестицій.

«Але для розвитку марикультури на Азові перспективи однозначно є! Навіть зараз, за умов окупації Криму Російською Федерацією, Україна контролює понад 300 км берегової лінії Азовського моря та численні лимани, серед яких необхідно особливо відзначити унікальний Молочний лиман з акваторією понад 20 тис. га, де можливо розташувати чимало акваферм, навіть з урахуванням того, що це Природний національний парк, — резюмує Петро Кулик. — В Україні є багато місць, де можна було б спокійно вирощувати морську рибу — наприклад, в гирлах малих річок, у солоноватоводних лиманах, лагунах та затоках».

Чому в Україні не вирощують морську рибу

Любомир Гайдамака, директор ТОВ «АКВАФЕРМА ТИЛІГУЛ» (Миколаївська область). фото: @vismaraqua

«Є кілька чинників, чому в Україні відсутні ферми, які могли б культивувати морську рибу, — розповів Agravery Любомир Гайдамака, директор ТОВ „АКВАФЕРМА ТИЛІГУЛ“ (Миколаївська область), що будує комплекс для вирощування креветки ваннамей. — По-перше, немає якісних кормів. Ввізне мито на продукцію аквакультури — 0%, мито на корми — 10%, що автоматично підвищує собівартість вирощеної в Україні риби на 10%. По-друге, в країні немає фахівців (проектантів, технологів, операторів рециркуляційних аквакультурних систем (РАС). Відсутня будь-яка державна підтримка. І немає зарибку».

Відгадайте з першого разу: чи можливо при таких умовах конкурувати майбутнім аквафермерам з імпортерами морської риби, які навряд чи зацікавлені в розвитку цієї галузі? Звісно, ні. Трішки цифр: у 2020 році Україна імпортувала риби та морепродуктів на 804,4 млн доларів, що майже на 8% більше, ніж в 2019 році (745 млн дол. США). Безумовно — це прибутковий бізнес, але не мати жодної акваферми, яка б вирощувала морську рибу — це, як мінімум, не стратегічно.

«На даний момент наше підприємство Fishery. tech (ТОВ „Інноваційні агро-технології“) розробляє проект будівництва комбікормового заводу, який зможе виробляти в Україні повноцінні корми не тільки для креветки ваннамей, тиляпії, коропових, сома, лососевих, але й для морських видів риби, — пояснює перспективи Любомир Гайдамака. — Також, з допомогою консультантів з Іспанії, ми готуємо проект інкубатора з вирощування морських видів риби (лаврак, дорада, барамунді) за найновішими розробками в цій сфері. Почали працювати над РАС модулем по вирощуванню лаврака (європейський сібас) на 250 тон на рік. Перший етап — це техніко-економічне обгрунтування, яке показує, що такий бізнес буде конкурентноздатним відносно імпортної продукції, а також матиме можливість вже через добу після вилову попадати на столи українців. Імпортери, до речі, останнім часом надзвичайно зацікавилися вирощуванням риби та морепродуктів в Україні».

А ще одна з головних перешкод для розвитку марикультури в Україні - не завершене і не впроваджене повністю нормативно-правове забезпечення основи для створення рибних ферм, а саме — офіційної та гарантованої оренди ділянок морських акваторій для розміщення садків, інших біотехнологічних пристроїв для вирощування молюсків, водоростей тощо.

Сьогодні узгоджується документ, який має стати новим поштовхом для започаткування реальної марикультури — проект розпорядження Кабінету Міністрів України «Про надання в користування на умовах оренди акваторії (водного простору) територіального моря України для цілей марикультури», який наразі узгоджується з Міністерством захисту довкілля та природних ресурсів України.

«В нашій країні є всі можливості та передумови для створення сучасних багатофункціональних аквакультурних підприємств. Це можуть бути аквахолдінги — об'єднані юридичні особи, які виробляють рибні корми, вирощують рибу спільно з водоплавними птахами, овочами, квітами тощо, а також виловлюють, переробляють та реалізують продукцію», — підкреслює Петро Кулик.

Які види морської риби варто вирощувати в Україні

Азовський осетер. фото: caviar.net.ua

На думку спеціалістів Держрибагентства, на півдні України перспективно культивувати евригалинні види морської риби, що мешкають в умовах помірної та мінливої солоності й температурних діапазонах нашої зони. До них належать кефалеві (лобань, піленгас, сингіль) — шляхом штучного відтворення, пасовищного вирощування в лиманах, лагунах; камбалові (річкова камбала — глось, азовський та чорноморський калкан) — можливе штучне відтворення, контрольоване вирощування в басейнах, рециркуляційних системах; осетрові (російський осетер, севрюга, бестер, білуга, різні гібриди осетрових) — шляхом штучного відтворення та пасовищного, контрольованого товарного вирощування в басейнах, рециркуляційних системах; бичкові — відтворення та пасовищне вирощування з використанням штучних рифів.

«Серед абсолютно реальних проектів розвитку української марикультури в регіоні Азовського моря — індустріальне товарне вирощування піленгаса (що може дати до 200 тонн цієї риби на рік), азовського калкана (до 5 тонн на рік), осетрових риб (від 50 тонн на рік), — уточнює Петро Кулик. — А щоб у морі було більше риби, треба щорічно займатися відтворенням морських біоресурсів. Зокрема, в Азові необхідно забезпечити технічні умови функціонування Молочного лимана, його постійний зв’язок з морем для водообміну та міграцій плідників азовського піленгаса та інших риб.

Піленгас, Азовське море.

Цьоголітки та ікра піленгаса. Молочный лиман. фото: Інститут рибного господарства та екології моря

Відтворювати наших морських риб цілком реально в контрольованих умовах акваферм Азовського басейну (за наявності морської води або можливості забезпечення водою відповідної солоності) — завдяки цьому в лимани та Азов можна випускати до 10 млн молоді щороку. Така ж ситуація з штучним відтворенням азовського калкана (варто випускати до 3 млн мальків щороку) та судака у ріках північного Приазов'я (створення до 300 нерестових гнізд забезпечить у промисловому поверненні до 100 тонн судака).

Калкан — об'єкт марикультури. Праворуч — ікра азовського калкана в розвитку. фото: Інститут рибного господарства та екології моря

Необхідно побудувати до двадцяти штучних рифових полігонів у прибережній зоні та лиманах північного Приазов'я для забезпечення відтворення та промислу бичків (а також для рекреаційного рибальства), що забезпечить до 10 тис. тонн бичків у промисловому поверненні".

Як резюмує спеціаліст, для успішного функціонування всього рибного господарства необхідна грамотна державна політика, яка дозволить створити інфраструктуру, забезпечить функціонування і розвиток галузі. Це багатокомпонентна складова з необхідними організаційно-правовими і матеріально-технічними умовами, які в кінцевому підсумку зроблять рибне господарство прибутковим бізнесом, що привертає довгострокові інвестиції і державні капіталовкладення.