Реклама

Українська аквакультура: як з перспективної стати успішною

Форель, короп, лосось, судак, оселедець, сом, щука...та інші. Вибираючи рибну продукцію у супермаркетах, український споживач не обов’язково поцікавиться її походженням чи способом вирощування.

Насамперед увага до ціни, яка найчастіше немала — 80% риби є закордонною. Торік імпорт склав 411 тисяч тонн із близько 550 тисяч, спожитих українцями. В інтересах споживачів та держави — розвиток вітчизняної галузі, і насамперед аквакультури. Це вирощування риби у штучних умовах: садках (огорожах), внутрішніх водоймах, системах рециркуляції води.

Аквакульутра — надзвичайно перспективний сектор. Про поточний стан справ у ньому, шляхи розвитку та цікавий закордонний досвід говорили учасники триденного онлайн форуму «Aquaculture Business Ukraine 2021». Його співорганізували Програма USAID з аграрного та сільського розвитку — АГРО та Методично-технологічний центр з аквакультури, спеціалізована структура Держрибагентства.

Заманливі внутрішні та експортні стимули

 

Для розвитку будь-якої галузі важливі видимі резони та переваги. У випадку української аквакультури таких не бракує.

Насамперед, зростання попиту на рибу в Україні. Доступна за цінами й безпечна вітчизняна продукція має всі шанси знайти свого покупця. Українці споживають дедалі більше риби — однак 2020-го середній показник становив 15 кг на людину, тоді як ООН та ВООЗ рекомендують мінімум 20 кг, а середня цифра за 2020-й у світі - 21,2 кг.

Зростання попиту на рибу є загальносвітовим трендом. Водночас промисловий вилов стабілізувався і навіть десь зменшується, до нього застосовують різні обмеження. Тож збільшується потреба саме в продукції аквакультури, а риба стає цінним експортним товаром. Взірцем може бути Норвегія, яка продала торік 2,7 млн. тонн морської рибної продукції. До речі, ця країна є найбільшим імпортером риби в Україну, а українці - найбільшим покупцем норвезького оселедця.

Україна поки що експортує лише 12 тисяч тонн на рік, і це виглядає якимось непорозумінням на фоні розміру країни, її багатства на внутрішні водні ресурси та протяжність морського узбережжя.

«Завдяки природним ресурсам, людському та освітньому потенціалу Україна має всі можливості для розвитку аквакультури і здатна не тільки забезпечити власне споживання, а й виходити на зовнішні ринки», — переконана Ксенія Сидоркіна, директор Програми USAID з аграрного та сільського розвитку — АГРО.

Крім згаданого внутрішнього потенціалу, для цього є принаймні два сприятливих фактори.

Україна має прописану в Угоді про асоціацію зону вільної торгівлі з Європейським Союзом — найбільшим імпортером риби в світі. Тож українську рибу та морепродукти можна продавати до ЄС без митних зборів.

На цьому ґрунтується ще одна перевага.

«Ми можемо імпортувати рибу з тої ж Норвегії, переробляти її в Україні і експортувати до ЄС з нульовим митом, — каже Дмитро Загуменний, голова правління Асоціації імпортерів та експортерів риби. — Зараз такий формат потроху набирає оберти. Україна має великий потенціал стати як мінімум другою Польщею, яка є найбільшим переробником риби в ЄС».

Згадані можливості відкриває участь України та Норвегії у Регіональній конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила (Пан-Євро-Мед). Адже товари чи сировину походженням з однієї країни-учасниці можна використовувати у виробництві у інших країнах-учасницях без втрати статусу преференційного походження.

На практиці це виглядає так. Норвегія (а також Ісландія, інша важлива рибна країна) є членом Європейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ). І асоціація, й Україна мають вільну торгівлю з Євросоюзом та між собою. Тому за принципом так званої діагональної кумуляції продукція походженням з Норвегії може бути перероблена в Україні та експортовна безмитно до Євросоюзу.

«Українська переробна аквапромисловість має можливість перетворити Україну в хаб з переробки для всього європейського регіону» — вважає посол Норвегії в Україні Ерік Сведал.

 

 

Серед викликів: перехід на інтенсив та краща державна підтримка

 

Це все хороші стимули для галузі, адже передбачають її розвиток у тому числі в напрямку вироблення продукції з високої доданою вартістю. Однак для реалізації потенціалу потрібні кілька умов, які сьогодні є для України швидше викликами.

На думку експертів, українська галузь має змінити філософію — нині вона спрямована переважно на вирощування недорогої риби для внутрішнього споживання. Тоді як сучасні технології дозволяють вирощувати не лише коропа, сома чи щуку, а лосося, судака, форелі, креветки, устриці тощо.

«Аквакультура в Україні повинна відійти від традиційного екстенсивного вирощування низьковартісної риби і перейти на інтенсивне вирощування преміум риб, — вважає Рамі Алон, експерт програми АГРО з Ізраїлю. — Це створить фінансовий інтерес для потенційних інвесторів.»

Відсутність достатніх інвестицій та фінансів — це на сьогодні також одна з очевидних проблем для галузі. Однак для залучення їх потрібно більше, ніж заманливі перспективи збуту продукції аквакультури.

Для інвесторів — зовнішніх чи вітчизняних — потрібні належні умови для роботи. І тут активним гравцем має стати держава. Українській аквакультурі необхідне сучасне законодавство та належні регуляторні норми, а також державна підтримка.

Орієнтиром може бути Європейський Союз, фермери якого отримують серйозну допомогу з різних джерел.

На форумі «Aquaculture Business Ukraine 2021» було наведено приклад Латвії. Зокрема, там з європейських фондів фермери можуть отримати 50% від вартості проекту у сфері аквакультури. Загалом, на фінансовий період 2021−2027 на підтримку рибальства та аквакультури у бюджеті Євросоюзу передбачено понад 6 млрд євро. А є ще бюджети держав-членів.

Окрім згаданої, у тій же Латвії існують дві державні програми підтримки аквакультури. Одна з них передбачає компенсацію втрат за знищення риби хижаками — наприклад видрами, бакланами. Держава також дотує ставкову аквакультуру з метою недопущення надмірного використання кормів для риб — від фермера вимагається не перевищити певний рівень урожайності з гектара.

Інструменти підтримки аквакультури можуть бути різними в різних країнах — але вони мають бути.

У тому числі враховуючи глобалізацію ринків та зростання конкуренції на них. В Україні поки що є лише плани щодо певних кроків: обнулення мит на імпорт дороговартісного обладнання для аквакультури та корми для риб, компенсація вартості електроенергії та води.

Однак держава може допомагати й опосередковано — науковими розробками та дослідженнями. Аквакультура їх також дуже потребує.

«Розробка та впровадження всякого роду інновацій залишається за державою. Адже експерименти та наукові роботи вимагають великих коштів, і не завжди завершуються позитивним результатом, — пояснює ситуацію в Латвії Райвіс Апсітіс, міжнародний експерт з аквакультури.

Українська галузева наука переживає непрості часи, визнає Юрій Шарило, директор Методично-технологічного центру з аквакультури. Та все ж вона досі має значний науковий та дослідницький потенціал. Півтора десятка вищих навчальних закладів (щоправда, двоє з них розташовані в окупованому Криму) готують спеціалістів з водних ресурсів та аквакультури. Університети можуть стати базою для технологічної підтримки вітчизняної галузі. Так, як це є в інших країнах.

Секрети успіху для підприємців

 

Зрозуміло, що успіх української аквакультури залежить від сприятливих експортних умов, залучення інвестицій та доступу до кредитів, державної політики — однак найперше від самих підприємців.

У секторі аквакультури працюють нині понад 4,5 тисячі підприємств, які торік сукупно виробили 18,5 тисячі тонн продукції. Деякі з них було представлено на форумі «Aquaculture Business Ukraine 2021». Неодноразово лунали заклики до об'єднання виробників у потужні асоціації, які би могли лобіювати інтереси галузі.

Разом із тим приклади свідчать, що успішний бізнес можна робити навіть всупереч терешінім обставинам.

Власник торгової марки «Aqua Farm» Богдан Прокоса вирощує кларієвого (африканського) сома та тилапію. Продукцію продає через торговельні мережі та у ресторани. Богдан перераховує фактори успішного бізнесу в аквакультурі.

«Більший асортимент дає можливість збільшити об'єм реалізації, — називає перший. — Тому ми працюємо з глибокою переробкою. Продаємо не лише охолоджену патрану і непатрану рибу, філе сома та тилапії, а й копчену, в’ялену продукцію і паштети. Зараз плануємо виробляти ще заморожені рибні котлети та пельмені».

Другим фактором є безпечність продукції та відповідність її усім чинним вимогам.

«На виробництві впроваджено HACCP — систему аналізу ризиків, небезпечних чинників і контролю критичних точок, — розповідає Богдан. — Без сертифікації, належного підтвердження виробничих потужностей та дотримання усіх стандартів якості та безпечності працювати з рітейлом в Україні практично неможливо».

Продукцію до покупців підприємство доставляє спеціалізованим автотранспортом, обладнаним холодильником. Богдан Прокоса багато уваги також приділяє маркетингу і рекламі - і це так само умова для успішного бізнесу в аквакультурі.

«Щоб збільшувати обсяги вирощування риби, треба показувати, що українська риба є. Ми не можемо замінити норвезькі лосось чи оселедець, скумбрію. Але є великий потенціал аквакультури, а для його реалізації треба включати рекламу та маркетинг, — наголошує Ігор Маслюк, експерт Програми АГРО. — Фермер повинен розуміти, що для продажу продукції гроші на ці речі треба закладати в бюджет».

Ну і трохи «смачної» статистики від Програми АГРО, як може слугувати до певної міри орієнтиром для фермерів.

Ігор Маслюк представив дослідження щодо рибних потреб сектору HoReCa — тобто, ресторанного бізнесу. Було опитано представників 55 ресторанів у Києві, Харкові, Одесі та Львові.

Кожне місто має свою специфіку. Наприклад, найпопулярнішою у Києві є морська та річкова форелі, в Одесі - лаврак, львівські ресторатори найбільше хочуть річкову форель, а харківські - морську. У загальному рейтингу найзатребуванішими виявилися саме форелі, а також велика креветка. Крім названих, значний інтерес у рестораторів викликають дорадо, лосось та сигові - прісноводні риби родини лососевих.

«Потужним є фактор свіжості риби, — каже Ігор Маслюк, який безпосередньо проводив дослідження. — Українські фермери можуть поставити форель на наступний день після вилову, тоді як норвезький лосось прямує до України п’ять-сім днів».

Власне, це також одна з переваг української аквакультури.

Стаття стала можливою завдяки підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) у рамках Програми USAID з аграрного і сільського розвитку (АГРО), яка виконується компанією Chemonics International. Ця стаття відображає думку її авторів та не обов’язково є офіційною точкою зору USAID чи Уряду США. Докладніше про Програму USAID з аграрного і сільського розвитку (АГРО): www.facebook.com/usaid.agro/

 



Поділитись

 

Стежте за головними новинами агробізнесу в Україні та світі на Agravery.com , на сторінці Facebook , у Telegram або підпишіться на нашу розсилку, відправивши лист з темою "Розсилка" на [email protected] .

 

Тільки зареєстровані користувачі можуть коментувати

Увійти Зареєструватися

Comments (0)

Реклама

Реклама
Реклама