Тетяна Адаменко: Зміни клімату грають на користь сільському господарству України

Погодні умови змінюються, це відчувають не лише метеорологи усього світу, а і сільгоспвиробники. Яскравим прикладом стала  Білорусь, яка завдяки глобальному потеплінню отримала нову кліматичну зону та можливість вирощувати кукурудзу на зерно. Україна також відчула на собі ці зміни - розширилась зона вирощування кукурудзи та соняшнику, з’явилась можливість вирощувати нові культури. Але водночас зона ризикованого землеробства на півдні країни значно розширилась. 

Які погодні умови склались на даний момент та як вони впливають на озимі? Як взагалі складалась ситуація із озимими, чи була достатня забезпеченість ґрунтовою вологою при посіві і чи не очікується різких заморозків у зонах, де немає снігового покриву?

- На кінець грудня жодних шкідливих або небезпечних умов за зимовий період не спостерігалось. Варто також відмітити, що того року в Україні були сприятливіші умови для посівної в порівнянні з попередніми роками. Сільгоспвиробникам вдалось досить швидко відсіятись, тоді як в попередні роки через вплив посухи були затримки початку посівної на місяць-півтора. І кожна така затримка – це певний ризик для перезимівлі озимих. Варто зазначити, що погодні і, скоріш за все, економічні умови так склались, що сільгоспвиробники змогли засіяти більшу частину площ саме в оптимальні кліматичні строки, коли від посіву до настання зимового періоду залишається не менше 40 днів. Наші метеорологічні  станції в межах радіусу своєї дії кожного року роблять обстеження посівів. Визначають загальний стан озимих, рахують кількість стебел, які утворилися, і так далі. Згідно цих обстежень, у цьому році стан озимих найкращий за останні п’ять років і рослини готові до перезимівлі. Лише близько 10% рослин знаходилось у початковій фазі розвитку і це здебільшого відмічалось на Півдні, де посіяли озимий ячмінь, який висівають найпізніше серед усіх озимих. Позитивно вплинув на стан озимини і поступовий перехід з осені до зими, коли не було різких спалахів тепла, які провокували рослини до розвитку, або різких похолодань.

На даний момент ми маємо класичний зимовий спокій рослин, тобто вони зимують нормально. В грудні і в листопаді не було сильних морозів, які могли б пошкодити озимі. Були певні короткочасні зниження температури в Чернігівській та Сумській областях до -15 -20°C вночі, що є пороговим значенням для озимих культур, але ці зниження були короткочасні і на полях вже залягав сніговий покрив, хоч і не на цілком достатньому рівні, але цього вистачило, аби озимі перенесли це похолодання. Критичною для озимих є температура -15 -17°C на глибині залягання вузла кущіння (3 см), тоді як найнижча температура за той період зими, що вже минув, становила  -11°C. В деяких областях, наприклад в Полтавській, снігу навіть забагато. За даними вимірювань метеорологічних станцій там шар снігу перевищує 40-50 сантиметрів. Окрім того, ґрунт наразі промерз на 10-20 сантиметрів, що додатково вказує на вірогідність успішної перезимівлі. На сьогодні можна говорити, що на 50% урожай вже сформований і тенденція іде до гарного врожаю. Також та велика кількість опадів, що ми отримали в листопаді та грудні, – це запас вологи на весну, навіть якщо в січні буде дефіцит опадів, всупереч довгостроковому прогнозу, то все одно ми маємо прекрасний запас вологи. Загалом перспективи доволі гарні.

А які перспективи для перезимівлі має ріпак, особливо якщо враховувати велику кількість площ на яких спостерігається переростання цієї культури?

- Сівба ріпаку – це «діло тонке», потрібно сіяти доволі рано, а якщо буде така тепла осінь, як цього року, то тоді переростання неминуче. Озимий ріпак взагалі одна із найменш морозостійких культур, його стійкість знаходиться приблизно на одній позначці з озимим ячменем і становить -10-12°C. І це у разі оптимального розвитку рослин, які пройшли загартування та накопичили достатню кількість поживних речовин для успішної перезимівлі, тоді як у перерослих рослин поріг морозостійкості ще менший. У 2003 році була ситуація, коли ріпак на початку грудня весь вимерз, а потім і пшениця, і це сталось у зв’язку з несприятливими погодними умовами, що почалися із осені 2002 року. У такій ситуації певний відсоток загибелі ріпаку спостерігається навіть при температурі -8°C. Давати прогноз по перезимівлі озимих культур ще зарано, попереду ще 2 місяці зими. Він зазвичай робиться після 20 лютого, коли ми підбиваємо підсумки погодних умов більшої частини зими, вираховуємо кількість днів із занадто низькими температурами. Перед цим, 25 січня метеорологічні станції відбирають моноліти на полях і відрощують їх, аби визначити загальний стан озимих, чи є загиблі рослини і таке інше.

Читайте також: У нас 52 мільйони: що очікуватиме зернову торгівлю України в 2019 році

В січні за довгостроковим прогнозом погоди середня температура буде на 2°C більша ніж зазвичай, тобто цей місяць буде дещо теплішим і це також впливає на стан озимих. Однак, місячні прогнози справджуються дуже погано і не тільки у нас. Ми маємо власних синоптиків, які займаються довгостроковим прогнозуванням, окрім того ми користуємось даними світових центрів прогнозування, і якщо 8 з 12 центрів стверджують, що січень буде теплішим, то ми схиляємось до довіри саме цьому прогнозу. Але, навіть якщо цей прогноз справдиться, не варто забувати, що завжди є вірогідність короткотривалого зниження температур до -20 -25°C протягом одного-п’яти днів. А в решту днів буде аномально тепла погода, що в середньому дасть загальну температуру вищу на 2°C ніж зазвичай.

Яка наразі спостерігається ситуація із утворенням снігового покриву в Україні?

- Полтаву замело повністю, випало 40-53 сантиметри на метеорологічному майданчику, тоді як в полі це може бути метр. Це один із рекордних показників, більше було лише у Київській області в березні 2013 року, коли випало більше 70 сантиметрів снігу. А от на Заході України ситуація нетипова, там снігу майже немає. Львівська область, Рівне, Луцьк, Тернопіль,  Івано-Франківськ майже без снігу. Південь наразі також майже без снігового покриву, а от центр весь засипало. Полтаві пощастило найбільше, це ж усе волога, яка потім залишиться в ґрунті. На озимі такий великий шар снігу міг би вплинути негативно, якби ґрунт не промерз, однак на разі там спостерігається промерзання на глибину до 10 сантиметрів, тому посівам нічого не загрожує. Тому в Полтавській області хороші перспективи отримати гарний врожай.

Які погодні рекорди чи аномалії були зареєстровані цього року?

- Найменш сприятливими погодні умови цього року виявились для ранніх зернових, оскільки квітень-травень і майже до середини червня в Україні спостерігалась тривала посушлива погода. І якби не ті опади, які випали в березні, то ми б не мали такого врожаю пшениці в цьому році. Що стосується пізньої групи культур, то для них найбільш сприятливими виявились липневі опади, які у колосальній кількості пройшли по всій країні протягом кількох днів. Але, якщо для пізніх це було позитивним явищем, то пшениця сильно втратила якість зерна. Але це саме те, що дало змогу сформувати такий рекордний врожай кукурудзи. Поповнились запаси вологи, тепла було більш ніж достатньо і це сприяло рекордному урожаю.

Читайте також: КРУПний експорт: куди постачають та які проблеми мають на зовнішніх ринках виробники бакалії

Якихось яскравих температурних рекордів цього року в нас не було, як наприклад у 2010 році в Луганську було +42°C в тіні, що являється абсолютним рекордом України за весь період спостереження. Цього року абсолютний максимум був +39°C, він спостерігався у червні на території Запорізької області. А в таких регіонах як Херсон, Миколаїв, Одесса абсолютний максимум становив +37 +38°C. Це не є екстремальним показником. Але варто зазначити, що літо цього року почалось 10-13 квітня, тривало 150-160 днів, що перевищує середні показники тривалості більш ніж на півтора місяці. І весь цей період з квітня по жовтень ми спостерігали загальний підвищений температурний режим на 2-4°C. Тому у нас відбулось колосальне накопичення тепла. До цього такою кількістю тепла відзначився вегетаційний період 2012 року, а до цього такої кількості ефективного тепла не спостерігалось взагалі. Це був саме той рік, за який можна було отримати два врожаї якихось культур. Також, в Україні цього року були зафіксовані рекорди по опадах. Наприклад, в Запорізькій області, яка найбільше постраждала від квітнево-червневої посухи та 60 днів не бачила опадів, за один день одразу отримує більше ніж місячну норму осадків, 90 міліметрів. Від таких опадів більше шкоди, ніж користі. І якщо подивитись в загальному, то опади випали і в середньому ситуація цілком нормальна, але ж ефективність цього дощу незначна. І це саме та ситуація, про яку стверджують світові експерти. Кількість опадів у прогнозі до 2030 року не повинна зменшитись, проте зросте кількість саме таких малопродуктивних дощів, які завдають більше шкоди ніж користі і ми самі в цьому році впевнились у вірності цього прогнозу. Ми мали певні рекорди по деяким областям, коли було зафіксовано найбільшу кількість опадів за липень, проте варто також враховувати, що ці дощі пройшли протягом двох-чотирьох днів. Загальний характер опадів змінюється, стає більше злив, що пов’язане із загальною зміною атмосферної циркуляції, яка формує погоду.

Тобто ми переходимо до більш тропічного клімату?

- Ну тропічним він в нас не буде, у нас немає такої вологості повітря. Тому потрібно змиритись з тим, що в нас не будуть рости банани та ананаси, оскільки ці культури потребують високої вологості повітря. Також треба розуміти, що для цих культур середня річна температура має складати не менше 20°C, тоді як у нас вона наразі становить усього 9°C. І я сподіваюсь, що ми не дійдемо до 20°C і це потепління зупиниться.

Розкажіть більш детально про глобальні зміни клімату, які відбуваються в країні та світі?

- Те, що Україна в тренді глобальної зміни клімату, усі вже знають і це вже відчувається. На початку жовтня була конференція по зміні клімату, де було заявлено, що 2018 рік став четвертим найтеплішим роком, який спостерігався у світі. До найтепліших років також відносяться 2015, 2016 та 2017 роки. Тобто останні чотири роки вважаються найтеплішими на планеті, коли середня температура перевищує норму на 1°C. Вклад України у це потепління приблизно 1,3-1,5°C. І якщо ми зробимо оцінки, то середня температура перевищувала норму на 1,3°C на півночі Чернігівської області та до 2,4°C у Херсонській та Запорізькій областях. Перевищення на 2°C середньорічної температури - це дуже серйозно. Боротьба іде за те, аби не допустити підняття глобальної температури більш ніж на 1,5°C, а так як останні чотири роки підряд загальна температура перевищує норму більш ніж на 1°C, то проблема потребує особливої уваги. А ми з цього приводу «попереду планети усієї». Звісно, Білорусь та певні райони Росії теплішають ще швидше. Чим північніша країна, тим швидші зміни температури. Наприклад, в Норвегії цього року було зафіксовано потепління на 2-3°C, і цього ніхто не прогнозував. А Білорусь навіть має певні вигоди з цього, дуже великі вигоди. Наприклад, до цього у них було усього дві кліматичні зони – холодна і дуже холодна, а тепер в них з’явилась тепла, яка знаходиться в Гомельській області і безпосередньо прилягає до нашої Чернігівської області. Тепер вони мають можливість вирощувати кукурудзу на зерно, нехай це будуть ранні або середньо-ранні сорти, але все ж це набагато краще, ніж нічого. У них кукурудза визрівала раз у 30 років, тому що їй не вистачало тепла. Така само ситуація в Білорусі і з вирощуванням соняшнику. Для Росії такі зміни – це також велика вигода, оскільки в них зона сільського господарства не така вже й велика. Що стосується нас, то згідно розрахунків впливу потепління, в наступні 10 років у нас будуть сприятливі для сільського господарства погодні умови. Тепло - це також ресурс. Ще Хрущов задумувався над тим, як збільшити загальну кількість тепла для того, аби можна було вирощувати кукурудзу, яка на той час навіть в Україні не кожного року визрівала. А тепер ми цей бонус від природи отримали цілком безкоштовно. Це дає змогу розширити набір сільськогосподарських культур. Яких – не питайте, то нехай агрономи вирішують. Більше того, були певні напрацювання агрометеорологів, в яких стверджується, що загальне підвищення температури на 1°C дає прибавку до врожаю на рівні 1 центнеру.

Читайте також: Обід на Різдво: яким був святковий стіл українців у різні історичні епохи

А от після того, як пройде ще 10-15 років – усе буде залежати від опадів. Наразі ми не спостерігаємо річного зменшення загальної кількості опадів. Ми робили прогнози ризиків до 2030 року і прийшли до висновку, що у південних регіонах врожайність культур може зменшитись на 15-30% і без зрошення їх вирощування там буде нерентабельним. Навіть, якщо не зміниться кількість опадів, то ту вологу, що потрапить до ґрунту, буде просто з’їдати підвищення температури. Наразі в середньому в Україні випадає 560-580 міліметрів опадів на рік, а це дуже мало. А бувають роки, коли в Херсонській чи Миколаївській області випадало 300-350 міліметрів за рік, тоді як мінімальною кількістю опадів для нормального ведення сільського господарства є 400 міліметрів за теплий період (квітень-жовтень), а не за рік. І Україна отримувала найкращі врожаї в ті роки, коли річна кількість опадів сягала в середньому 600-650 міліметрів за рік.

Чи ведуть ці зміни клімату до зміщення чи розширення кліматичних зон, наприклад, територія Степу поширюється, а зона Полісся зменшується?

- Вважається, що зміна середньої температури на +1°C просуває зону Степу на Північ на 100 кілометрів. Це приблизні оцінки, оскільки в Україні детально цим питанням ніхто не займається. Останніми роками в Україні стала розширюватись та зона, де середня кількість опадів за сезон менша за 400 міліметрів. Якщо раніше Київська, Чернігівська і Житомирська області не попадали в цей тренд, то вже зараз в цих областях спостерігається нестача опадів за вегетаційний сезон. Тобто, ми можемо констатувати зменшення зони достатнього зволоження, або Полісся. Наприклад, цього року в Рівненській області, що являє собою класичну зону Полісся, ми спостерігали суховії і засуху, тобто усе те, чого раніше там ніколи не було. А літо цього року взагалі прийшло з Львівської області, де на декілька днів раніше, ніж у тій самій Херсонській області, середньодобові температури перевищили +15°C. Це є нехарактерно для Львівщини. Також цього року, як і минулого та позаминулого,  у Львівській області фіксувались температури вище +30°C у такій кількості, якої ще 30 років тому там не було. І таких днів було зафіксовано більше десяти, минулого року – більше двадцяти, у 2015 р. – більше 30. Така ситуація скоріше притаманна південному Лісостепу.

Окрім того, на Півдні в нас вже з’явилась зона, де сума активних температур вище +10°C (головний показник теплозабезпечення території) за вегетацію перевищує 3700°C. Це вже північна межа субтропічної рослинності де можна вирощувати бавовник та рис. Раніше спроби вирощувати бавовник вже приймались, але він не зміг визріти, тепер же це цілком можливо зробити.

Також хочу додати, що якщо раніше основною зоною вирощування соняшнику була південно-східна зона, то тепер обмежень немає, тепла вистачає по всій території країни. Урожайність соняшнику в північних та західних областях потенційно вища, адже на Півдні йому не вистачає вологи. Нестача вологи в свою чергу скорочує вегетаційний сезон рослини і вона не встигає сформувати більший врожай.

Як здійснюється моніторинг погодних умов, скільки у цьому задіяно співробітників та яку техніку вони використовують?

- На сьогоднішній день в Україні налічується 164 стаціонарні метеорологічні станції, які розташовані на відстані не більше 50 кілометрів одна від одної. З усіх 164 станцій 127 проводять агрометеорологічні спостереження. Вибираються найбільш типові поля для кожного регіону з найбільш типовими культурами і проводяться спостереження. Кожна станція повинна спостерігати щонайменше за чотирма культурами, а краще проводити моніторинг на шести культурах, але це не завжди вдається через недотримання сівозміни та вирощування монокультури. Ми обов’язково ведемо спостереження за однією озимою, ранньою зерновою, технічною та пізньою культурами. Починаючи від сівби і до збирання, агрометеорологи через день виходять в поле і ведуть спостереження за фазою розвитку, густотою стояння культури, роблять візуальну оцінку і визначають фактичні запаси вологи в ґрунті.

На жаль, ми не маємо сучасних приладів і користуємось обладнанням 30-40-річної давнини. І після розвалу СРСР в Україні не залишилось заводів, що виготовляли це обладнання. Тому в нас є певні складнощі, але ми якось справляємось. В нас є свої майстерні, які дещо виробляють. Що стосується метеорологічного розділу робіт, то тут наше керівництво прикладає усі зусилля для переобладнання станцій, але Україна велика і станцій багато, а їх потрібно переобладнувати усі одночасно, аби зберіглась репрезентативність даних. Якби ми були Молдовою або Грузією, яких Євросоюз обласкав з усіх сторін та закупив їм обладнання по 5 тисяч євро, то ми б давно провели переоснащення, це не так складно, коли в тебе усього 10 таких метеостанцій. А наш уряд на переоснащення нам грошей не виділяє, оскільки на це потрібно дуже багато грошей, мова йде про мільйони.

Загальний штат гідрометеослужби становить 4500 чоловік, а агрометеорологічний розділ нараховує близько 200 чоловік.

Чи збільшується кількість метеорологічних станцій в Україні? У якому стані вони знаходяться?

- Треба віддати належне нашій країні. У нас після розвалу Радянського Союзу не закрили жодної метеорологічної станції. Тоді як в Казахстані закрили половину станцій, з 400 залишилось 200. В Росії їх взагалі позакривали дуже багато, було 1500, а залишилось лише 500 чи 600. Ми, незважаючи на усі складнощі, змогли зберегти свою мережу. Також ми майже відкрили нову станцію у Новоайдарі, Луганської області, але розпочались події, які завадили це зробити. Під цю станцію вже було усе готове, набраний персонал, заплановане фінансування. Також ми відкрили нову станцію в Криму, але тепер ми втратили над нею контроль. Окрім того ми провели модифікацію агрометеорологічного поста в станцію.

А яка доля станцій в Криму?

- В нас на території Криму було 20 метеорологічних та морських пунктів спостереження, в тому числі в Нікітському ботанічному саду знаходилась агрометеорологічна станція, одна із двох на всю Україну, яка більш ста років робила агрометеоспостереження. Ну вона там і залишилась. В нас немає з ними контактів, але персонал станції залишився там. На скільки мені відомо, їм непогано підняли зарплатню. А до моменту анексії Криму там був гарний керівник, який тримав усе в ідеальному порядку, тому я не думаю, що там щось змінилось.

А розкажіть про метеорологічний відділ, що знаходиться на антарктичній станції «Академік Вернадський», які там умови, яке обладнання і що за дослідження там проводяться?

- Обладнання для цієї станції нам залишили англійці, віддали нам те, що їм самим вже не треба. До цього там було настільки застаріле обладнання, що те, що передали англійці, здавалось дійсно інноваційним. Наші метеорологи там вже років двадцять зимують. Звісно, їхати було дуже далеко, але в той час за одну зимівку там можна було заробити грошей на квартиру, тоді як зараз не вистачить і на машину. В основному туди їздять науковці з Українського гідрометеорологічного інституту та керівник і його заступник з ГМЦ ЧАМ (гідрометцентр Чорного та Азовського морів, - Ред.). Ті дані, які там отримують, - надзвичайно важливі. Вивчаються глобальні зміни клімату, таїння льодовиків, але це психологічно складно. Мені розповідали, що вони куштували там м’ясо пінгвіна.  Ну як можна їсти пінгвіна, я не второпаю. Я розумію, що витримати там півроку дуже складно, але все одно не сприймаю цієї історії з пінгвіном.

Яке фінансування отримує Укргідрометцентр, та чи достатнє воно для нормального функціонування установи та подальшого розвитку?

- Ми працюємо по контрактах із різними компаніями, зернотрейдерами, але останнім часом таких клієнтів стає все менше, ніхто не хоче за це платити. Вони хочуть, аби це все було у відкритому доступі. Це добре, але потрібно розуміти, що нам держава на розвиток нічого не дає, навіть на канцелярські товари ми маємо собі самі заробити. Років 20 тому Гідрометцентр не належав до жодного міністерства, а підпорядковувався безпосередньо Кабінету Міністрів. І це було правильно, але потім нас підпорядкували Міністерству екології, яке згодом вирішила, що їм метеослужба не потрібна. Після чого нас підпорядкували до ДСНС, що також не зовсім вірно. Правильним було б, якби наша служба була незалежною, тоді можна було б добитися якогось підвищення заробітної платні, оскільки її розмір навіть озвучувати соромно. У нас є доплата за вислугу років (стаж у гідрометслужбі), яка дає надбавку в розмірі 10-30% до зарплатні, але це не дуже рятує, коли зарплатня в тебе три тисячі гривень.

Окрім того, нам потрібні радіолокатори, які здатні фіксувати опади, оскільки їх дуже важко визначити. Ось для прикладу, дощ пройшов за три кілометри від станції, там злива, усе позмивало, а на станції випало кілька міліметрів. Як нам підтвердити цей дощ? А робочих радіолокаторів в Україні усього два, один в бориспільському, а інший в запорізькому аеропорту. І радіус дії цих приладів усього 200 кілометрів. І один такий локатор коштує 2-3 мільйони євро. А нам потрібно їх щонайменше чотири, а краще шість. Також у нас проблема з геліографами, приладами для вимірювання сонячної активності, такі прилади були в кожній області, але їх крадуть, тому що вони прозорі, блискучі і дуже гарні. А вони коштують дуже дорого і грошей на це немає.