Своя ніша: користь від кобили, або скільки можна заробити на кумисі

Як розповідає 24-річний Богдан  Балагура, ідея виробляти кумис прийшла випадково. На підприємстві його батька Олега Балагури у селі Ненадиха в Тетіївському районі Київській області утримували стадо коней. Зоотехніки вивели породу кобилиць, самі не знаючи, що вона ідеально підійде для виготовлення продукту. Перші спроби виробництва молока кобилиць робились на примітивному рівні ще 5-6 років тому, ну а далі сарафанне радіо та попит споживачів змусили Балагуру більш серйозно підійти до справи – уже цього року підприємство запустило промислове виробництво і виходить на ринок Україні із своєю торговою маркою «Milk Power».

Богдан Балагура. фото: agri-gator.com.ua

Із політики – в конюшні

Слід сказати, що про аграрну справу Богдан знає чи не з пелюшок. Його дід свого часу був головою Денихівського радгоспу, а згодом став директором цукрозаводу, потім аграрну справу продовжив батько, незмінний директор державного дослідного господарства «Шевченківське», де утримують більше 1,5 тис. голів ВРХ і  мають  племінні заводи з розведення української чорно-рябої молочної породи. Мати хлопця також працює – очолює одне із аграрних родинних підприємств.  Незважаючи на бажання родини продовжити династію, хлопця більше цікавила політика, і політичні процеси в країні. Хоча він і закінчив київський НУБІП за спеціальністю "Агрономія", проте допомагати батькам не поспішав – був депутатом молодіжної партії, заснував власну компанію «Лобіст», яка  займалась аналітикою  округів і писала передвиборчі програми певним депутатам. Так чи воно було і далі, аби одного разу він не поспілкувався із журналістами одного із аграрних ЗМІ, які  настільки захопливо розповідали про можливості та потенціал галузі, що мотивували його повернутися назад, в агро.

«Буквально за один день я повернувся із Києва у село, і не жалкую. Проте я хотів робити щось унікальне, не так як усі, а ідеї не було», – згадує Богдан.  Тим часом він очолив місцеве молочно-товарне підприємство «Денихівське», і почав говорити із батьком, аби налагодити власну переробку молока. Проте боротися із молочними монополістами, тим же «Danone» та «Білоцерківським молочним комбінатом» було не до снаги, тому потрібно шукати свою молочну нішу. І тут їм на думку прийшло використати стадо із більше ста коней та кобил.

фото: kurkul.com

Читайте також: "Сонячна земля": як подружжя з Чернігівщини на зеленій гречці та трав’яних чаях заробляє

Купи коня

Історія появи коней на підприємстві батька досить цікава. «Оскільки двірні отвори у старих фермах вузькі, техніка і кормороздатчики  для ВРХ не проходили, а от підвода із конем – так. Тому він придбав стару, закинуту конюшню у с. Ненадиха Тетіївського району на Київщині, і почав купувати коней породи українська верхова, та ще й здавати їх у оренду для осіменіння місцевих кобил», – пояснює Богдан Балагура. Конярська справа захопила батька та сина, за порадою знайомого вони почали читати про виробництво кумису з молока кобил. Виявилось, що продукт дуже  корисний для здоров’я і зараз його найбільше виробляють у Монголії та Казахстані, де він є місцевим спеціалітетом, але є і ближче – один із найбільших конезаводів у  Білорусі – «Белкумиспром», уже не перший рік займається виробництвом молока.

Балагури дали завдання зоотехнікам,  і вони досконально вивчили технологію виробництва та рецептуру і почали експериментувати із стадом, залучаючи фахівців із відомого раніше Донецького конезаводу. Так на Київщині отримали перші надої продукту і за допомогою примітивної установки, яку зібрали за кресленнями з Інтернету, почали робити кумис. Спочатку дегустували родиною, далі родичі та друзі, ну а потім сарафанне радіо понесло розповіді про унікальний продукт за межі села та навіть області.

фото: agrocareer.com

«Люди почали дзвонити і цікавитися – де купити кумис в Києві? Попит зростав, ми зрозуміли, що ідея правильна, і дійсно має право на життя. З цього моменту постало питання, як вдосконалити наш продукт», — розповідає підприємець.  Спочатку майже весь обсяг продукції купував один підприємець, і він жа займався пакуванням його й свою тару та збутом, ну а далі вони і самі почали думати над  тим, як зробити із цього не просто своєрідне хобі, а й прибутковий бізнес.

Тут у нагоді став магазин «GoodWine», закупівельники якого зв’язались із молодим підприємцем і запропонували стати ексклюзивним продавцем кумису у Києві. «Вони не лише готові закупати у нас весь обсяг продукції, а й дали цінні рекомендації щодо документів, брендування та позиціонування продукції. Тож уже до кінця року наш продукт неодмінно з’явиться на полицях цього магазину. Зараз ми узгоджуємо остаточні деталі щодо торгової марки», – сподівається Балагура. Зараз підприємство отримує, у середньому, 100 літрів кумису на день, а закупівельна ціна пляшечки 0,33 л коштує на фермі 35 гривень. Звичайно, після потрапляння у ритейл ціна дещо зросте, але покупців це не  навряд чи відлякає. Тим більше, що підприємство збирається популяризувати новий продукт, як корисний для спортсменів –  тут у нагоді стане і місцева футбольна команда з Київської області, яку також спонсорує підприємство. 

Читайте також: Жити кучеряво: як заробити на овечій шерсті?

Підрахувати витрати

Бізнесмен визнає, зараз основна проблема виробництва і поширення продукту  на нашому ринку полягає не в якості, сировині або обсягах, а виключно в людях. «Потрібно розуміння ринку, якого поки немає. Я неодноразово давав запити у Мінагропрод, і до Держстатистики, проте у них навіть точної інформації про поголів’я коней в Україні не збирають. Наразі для мене це цікава жива історія, яка відрізняється від інших. І мені здається, це може стати поштовхом до відродженням конярства в Україні», — засвідчує Балагура.

Пояснює, що конярством  в Україні займаються ентузіасти і в основному  роблять це для кінських клубів, перегонів, чи як хобі. А все через те, що одна кобила може коштувати у середньому 50 тис. гривень і більше. Хоча сама технологія виробництва і утримання коней не дорогі, починати потрібно, щонайменше, із 10-20 кобил, кожна з яких дає до 10 літрів молока, а далі поступово нарощувати обсяги і стадо. Для продукту потрібні пастиризатори, фільтратори, упаковка,  а ще робота технологів, зоотехніків для правильного осіменіння кобил  та доярки, які доїтимуть 4 рази на день. Капіталовкладення вийдуть пристойні, і скільки саме обійдеться власнику ферма з нуля — він підрахувати не береться. «Виробництво кумису може стати резервом для зменшення вартості утримання діючої конюшні – можна легше купувати корми, електроенергію і виходити в плюс», – говорить він. Балагура додає, що при старті продажів слід мати на увазі, що кумис  специфічний продукт, який із плином часу стає міцнішим – він здатний містити в собі пристойну дозу спирту. Тому бажаний термін зберігання та продажу  –  до 8-10 днів.

Богдан переконує, що просто зловив хвилю, адже незважаючи на те, що кобиляче молоко — досить маловідомий продукт на українському ринку, в багатьох західних країнах останнім часом відзначається хвиля інтересу в бік даної продукції. Приміром, одним з найбільш активних країн-імпортерів – Швейцарія. Туди кобиляче молоко транспортується у вигляді порошку, та застосовується в косметології. Ну а Богдан Балагура теж дивиться на майбутнє українського кумису із позитивом – хоче виробляти щонайменше одну тонну молока на день. «Хотів би спробувати виробляти сири чи інші молочні продукти із кобилячого молока, проте собівартість дуже висока. Найімовірніше, після того як торгова марка «Milk Power» стане популярною, додадуть  лінійку продуктів із коров`ячого молока. «Єдине, що ми  однозначно не будемо робити –  це м’ясні продукти із конини. Хоча до нас неодноразово звертались із такими пропозиціями, ми з батьком рішуче відмовляємо. Бо ми хочемо відроджувати конярство, а не вбивати його», - впевнений він.