Степове тваринництво: як виробляють мармурове м'ясо та розводять сайгаків

Інноваційні напрямки тваринництва започаткували на Херсонщині.

журналіст

Як не дивно, тваринництво в Україні зараз – збиткова справа. Але на Херсонщині, навколо знаменитого заповідника «Асканія-Нова» з’являються нові ферми - попри неоптимістичні тенденції у галузі.

І на їх утриманців завжди є охочі подивитися – так само як і на африканських буйволів, бізонів та інших зникаючих тварин, яких зберігають за парканами найстарішого в світі степового резервату «Асканія-Нова». 

П’ятизірковий готель для кіз та крафтові сири

фото Ксенії Мелешко

Біля невеличкого села Мар’янівка Каховського району вже два роки як побудували «п’ятизірковий готель для кіз» - так кажуть про надсучасний комплекс найпівденнішої в Україні козячої ферми ТОВ «Агробізнес». Тут розводять кіз альпійської породи –  їх комфортне життя забезпечує доїльний зал, охолоджувачі та інше обладнання передової шведської фірми DeLaval. Такі комплекси не всюди побачиш і в Європі. 

На Херсонщині ця ферма – єдиний великий виробник козячого молока. Цікаво, що на Півдні України козівництво почало потроху розгортатися років п’ять тому. Цей скромний тренд відбився і на науковій роботі: у знаменитому Інституті тваринництва степових районів ім. М.Ф. Іванова «Асканія-Нова», який знаходиться за кілька десятків кілометрів від Мар’янівки і здебільшого займається  вівцями, зовсім недавно відкрили відділ козівництва.   

Інститут тваринництва степових районів ім. М.Ф. Іванова «Асканія-Нова». фото Ксенії Мелешко

«Своє козине виробництво ми почали розвивати чотири роки тому.  Спочатку купили вісім домашніх кіз. У приватних господарствах кози були завжди, але в промисловому виробництві цих тварин мало, отже треба мати досвід їх вирощування, - пояснив «Агравері» Микола Вретик, завідувач козиною фермою ТОВ «Агробізнес». – Вже через півроку придбали сорок голів молодняку кіз альпійської породи, по 500 доларів за кожну, і почали їх розводити. Зараз у нас майже 200 дійних кіз. Наша мета – виростити 600 дійних кіз аби мати достатню кількість молочної продукції. Зараз все поголів’я разом з малечею і «підлітками» складає 530 голів».  

Масажери для кіз. фото Ксенії Мелешко

Читайте також: Джмелі по найму: комахи-запилювачі стають затребуваним товаром

Генеральний директор ТОВ «Агробізнес», кандидат еконо­мічних наук Едуард Репілевський зробив ставку на виготовлення дорогих твердих сирів. Відповідно обирали породи. Альпійська коза дає 3 літри молока на добу, а, наприклад, Зааненська   - 4 літри, але кількість твердого сиру з молока цих двох порід буде однаковою. Проте з надоїв альпійських кіз можна отримати молочні продукти більш збалансовані за складом білка та жиру.  

Сьогодні на Мар’янівській сироварні виробляють більше 50 видів молочної продукції з коров’ячого та козиного молока і бачать великі перспективи. По-перше, козине молоко добре підходить для алергіків, малечі та літних людей, а по-друге – місцеву худобу годують кормами, вирощеними на землях прилеглих до біосферного заповідника Асканія-Нова. Тут дозволене ведення лише органічного  землеробства, отже продукція є екологічно чистою.

фото Ксенії Мелешко

«Чи важче вирощувати кіз у степових умовах? Тваринництво взагалі –дуже великий клопіт, - пояснює Микола Вретик. - Наші кози на пасовища не виходять – вони повністю знаходяться на стійловому утриманні. Влітку створюємо мікроклімат за допомогою охолоджувачів, плануємо кондиціювання – щоб у худоби не було теплового стресу. Промислові кози більше реагують на спеку, ніж домашні».

В авангарді - вівці м’ясної породи Дорпер

 

Вівці м’ясної породи Дорпер. фото Ксенії Мелешко

На березі Каховського водосховища на території Парку «Тайван»  рік тому почали вирощувати овець м’ясної породи Дорпер - це одна з найновіших  для України порід родом із південної Африки, яка добре пристосована до спекотних умов південних країн. Сьогодні одна вівця Дорпер коштує від 700 до 1,5 тисячі євро. Поки що племінне стадо «Тайвану» нараховує 250 голів, першочергове завдання - збільшувати поголів’я на 100% в рік.

«Заснування овечої ферми - це новий виток розвитку нашого господарства, - пояснює Сергій Дроздік, керівник ПСП «Діамант» та Парку «Тайван». – На загальному тлі наше рішення виглядає нестандартно, оскільки зараз господарства Херсонщини навпаки згортають тваринництво – ця галузь немає державної підтримки… А чому я вирішив заснувати саме овечу ферму? До цих тварин більше душа лежить».  

Поки що нічого важкого в розведенні овець керівник господарства не бачить – проект фінансують самостійно, але є проблема з спеціалістами. Оскільки галузь знаходиться в занепаді, фахівців не вистачає, виховують кадри самостійно - співпрацюючи з Інститутом тваринництва степових районів ім. М.Ф. Іванова «Асканія-Нова».

Цікаво, що у господарстві зупинили свій вибір саме на м’ясній породі – не молочній, не вовняній. На екзотичних Дорперів приходить подивитися чимало туристів – прогулюючись по міні-Асканії XXI сторіччя. Саме так називають Парк «Тайван», який є приватним вольєрно-мисливським господарством, що охоплює 3000 гектарів лісничих угідь та 1400 гектарів вольєрів. Нещодавно сюди завезли велику кількість оленів, ланей, муфлонів і побудували дуже гарний парк відпочинку.

Парк  «Тайван». фото Ксенії Мелешко

Аутентична українська худоба і мармурове м’ясо

 

У ДП ДГ «Асканійське», яке є базовим господарством Центру наукового забезпечення АПВ Херсонської області, корів доять не тільки під музику Моцарта – тут вмикають твори і інших композиторів-класиків. Надої демонструють європейські показники – 25-26 літрів молока від корови щодня. Бажаючі можуть поспостерігати за цим процесом-атракцією, а також - насолодитися виглядом аутентичної української худоби. 

«У ДП ДГ «Асканійське» - біля 600 дійних корів. Зокрема, Південноукраїнської породи, яка була виведена в нашому господарстві, - розповідає Віктор Найдьонов, керівник ДП ДГ «Асканійське». -  Всього маємо 2000 голів великої рогатої худоби та 2500 овець Асканійської тонкорунної породи.

Наших тварин з племінного заводу охоче закуповують господарства по всій Україні, але на сьогодні попит зменшився, і це не пов’язано з тим, що вітчизняні породи гірші закордонних. Фермери побіднішали, зараз тваринництво, за виключенням виробництва молока, - справа  збиткова.  Якби наше підприємство (одне з найбільших на Півдні України, засноване у 1991 році – прим.авт.) не було державним, думаю, скоріш за все його б закрили...»

На Херсонщині можуть займатися скотарством тільки ті господарства, які мають зрошення. Без нього, люцерна та кукурудза - базові для тваринництва культури - не ростуть. «Асканійське» має своє пасовище на 7500 га, але ця територія - більше для прогулянок худоби. Щоб прогодувати тварин використовують цілу систему машин з кормозаготівлі, закуповуються гранульовані комбікорми, безліч добавок, шрот – аби худоба могла розкрити потенціал продуктивності.

ДП ДГ «Асканійське». фото Ксенії Мелешко

«Тільки один кормозбиральний комбайн європейської якості коштує близько 400 тисяч євро - для маленьких господарств це «не підйомні» цифри, – пояснює Віктор Найдьонов. – Коли у нас просять дати теличку для невеликої ферми – відмовляю: промислові породи не пристосовані для домашнього утримання. Їх треба годувати за   спеціально розробленою системою. Хто мене не слухав – був змушений здавати придбану худобу на м’ясо». 

Як вважає Віктор Найдьонов, майбутнє за м’ясними аутентичними породами, молочні - програють. Втім все пізнається в порівнянні: сьогодні від однієї корови на підприємстві отримують 9 тисяч літрів молока на рік, а від Червоної степової, від якої чверть століття тому пішли сучасні породи -  можна було надоїти 2,5 - 4 тисячі літрів молока.   

В «Асканійському» аби отримати краще потомство  запліднюють овець та молочних корів штучно. Це непростий, кропіткий процес. Навіть існує спеціальна комп’ютерна програма, яка по всій Україні шукає сперму підходящу для корів певної породи. Її закуповують і привозять у господарство в рідкому азоті.

Читайте також: Чому українська зелень перетворилася на рідкісний товар?

До речі, чутки про те, що для поліпшення крові місцевих молочних корів  використовують зебу – це неправда. В «Асканійському» є своє стадо м’ясної худоби – південної м’ясної породи, близько півтисячі голів, при створенні якої дійсно використовували зебу.  Але «зебу» - назва побутова, насправді це дикі кубинські бики: живі «танки», які важать до 1,5 тони, дуже стійкі до багатьох хвороб і доволі агресивні. Їх смачним мармуровим м’ясом можна поласувати в ресторанчику господарства. Кажуть, в Європі така соковита відбивна коштує 100 євро.

М’ясо зебу. фото Ксенії Мелешко

«До нашого підприємства зебу потрапили у досить дивний спосіб, - розповів Віктор Найдьонов. – У господарстві «Асканія-Нова» взяли кредит у банку, під заставу записали м’ясну  худобу – але кредит повернути не змогли. І коли банк вже прислав машини, щоб везти зебу на бійню, до «Асканійського» звернулася директорка Інституту тваринництва «Асканія–Нова» з проханням покрити  кредит – аби не втратити десятки років роботи вчених, які досліджували цих екзотичних биків. Наше господарство заплатило гроші і почало їх розмножувати».

Породи покращують, але пасовищ немає

 

Колись Херсонщина була великим диким степом. Сьогодні тут розорано 95% земель під соняшник, кукурудзу, сою - залишилися тільки дуже незручні ділянки. Отже якщо, наприклад, у Західній Україні можна вигнати худобу на полонину, як це робили прадіди - на Херсонщині про це і мріяти не варто. Ніхто зараз не буде створювати пасовища в Україні. 

Цікавий факт: на місці Олешківських пісків, які зараз називають українською «пустелею», колись випасали великі овечі стада.  В часи баронів Фальц-Фейнів тут був звичайний степ, але десятки тисяч овець, які належали цій родині, виїли верхній шар трав’яного покрову і це дало поштовх для опустелювання земель.

«Вівці – це в першу чергу пасовищні тварини. Але сучасним фермерам   їх просто немає де випасати, якщо це не територія біля Дніпра, - пояснив «Агравері» Михайло Свистула, завідуючий лабораторією кормовиробництва Інституту тваринництва степових районів ім. М.Ф. Іванова «Асканія-Нова». - Сьогодні у вівчарстві прибутку майже не має. Якщо раніше вартість вовни отриманої від вівці (5-6 кг у натуральному волокні) перекривала всі річні затрати на тварину, то тепер це недосяжна арифметика.

Наприклад, на Одещині є таке відоме господарство – «Фрумушика-Нова», де господар збудував найбільший в Європі комплекс по доїнню овець, але зараз він практично не використовується. Спочатку планувалося виростити стадо на 50 тисяч голів – тварин є де випасати, але зараз тут всього 5 тисяч голів: займатися виробництвом  овечого молока та вовни в українському вівчарстві невигідно. Майбутнє – за м’ясними породами. Тому наш інститут робить ставку на виведення нових м’ясних порід – на це більший попит у світі».

Щоб покращувати селекцію інститут закупив овець м’ясних порід Тексель, Вандей, Дорпер. Зокрема, тут удосконалюють Асканійську м’ясо-вовнову породу шляхом прилиття крові Текселя і Вандея, Асканійську тонкорунну – прилиттям крові Меріноландшафт (це тонкорунна і в той же час м’ясна порода).

Одне з завдань Інституту тваринництва степових районів ім. М.Ф. Іванова «Асканія-Нова» - збереження генофонду аутентичної української худоби. Отже в господарстві інституту можна побачити Сіру українську породу корів -  така худоба вирощувалася тисячу років тому і по суті стала родоначальником великої рогатої худоби в Україні.

На жаль, Сіра українська худоба сьогодні знаходиться на межі виживання – в Україні залишилося менше 400 особин у дослідному господарстві інституту «Асканія – Нова»,  заповіднику «Асканія-Нова» та у Дніпрі.

Вирощування сайгаків – інноваційний  напрямок тваринництва

 

«На Херсонщині у промисловому масштабі також вирощують сайгаків, і роблять це китайці. Це дуже цікавий і перспективний бізнес, - розповідає Павло Ярмій, керівник Асоціації розвитку Таврійського об’єднання територіальних громад, організатор Таврійського туристичного конгресу, який є ключовою подією у розвитку туризму та економічних стратегій на Херсонщині.

Сайгаки - ровесники мамонтів і вражають своєю нестандартною, інопланетною зовнішністю: мають великі носи, що висять над ротом. Ними сайгаки відфільтровують пил з повітря під час міграцій по спекотному степу влітку і прогрівають холодне повітря взимку – поки воно досягне легенів. Але цінується цей рідкісний вид антилоп не за свою зовнішність - у Піднебесній шанують цілющі властивості їх рогів, з яких виготовляють більше 30 різноманітних препаратів. Саме тому популяція сайгаків, яка колись мешкала на території від Західної Європи до Маньчжурії, у 1980-х стрімко скоротилася, і тварини опинилися на межі зникнення.  

Саме завдяки зусиллям співробітників Біосферного заповідника «Асканія-Нова» світова популяція сайгаків почала відроджуватися. В останні роки в цьому найстарішому степовому резервату світу вже проживає від 500 до 700 сайгаків. Їх продають у різні куточки України - аби відновити колись могутню популяцію тварин. До того ж утримувати таких цінних антилоп в одному місці – небезпечно.

А першими купили молодих сайгаків у заповіднику «Асканія-Нова» китайці: в 2019 році - за мільйон гривен. Китайська фармацевтична компанія «Шичжень Тан» побудувала в Чаплинському районі Херсонської області біля села Камиш на 100 га херсонського степу спеціальні вольєри – з електропастухом, сонячними батареями та відеонаглядом. Починали китайці з двох десятків тварин, а тепер їх майже 200. 

Розведення сайгаків. фото: ukrinform.ua

Ця ж компанія заснувала ще дві локації з розведення сайгаків: на острові Папанін на Сиваші (Херсонська область) та в зоологічному парку регіонального значення «Таврія» (Запорізька область). Вже є приплід. Наскільки успішними будуть результати розведення цих тварин китайцями – стане зрозуміло через декілька років.

Читайте також: Козяча ферма. Виробляти сири вигідніше, ніж молоко

Першочергове завдання китайської компанії – відродження популяції сайгаків і, звичайно, використання їх рогів для виробництва ліків. Між іншим, потреба Китаю у рогах сайгаків - 8 тонн на рік. Отже цей ринок - величезний. Важливий штрих: китайці не вбивають тварин заради рогів, а чекають коли вони помруть своєю смертю.

На думку директора заповідника «Асканія-Нова» Віктора Гавриленка, для півдня України розведення сайгаків із подальшим експортом цих тварин за кордон – дуже перспективний напрямок тваринництва. Якщо справи підуть добре і ковідна пандемія стихне, проект по розведенню сайгаків буде запущений в Казахстані, де хочуть їх відроджувати у напіввільних умовах.



Поділитись

 

Стежте за головними новинами агробізнесу в Україні та світі на Agravery.com , на сторінці Facebook , у Telegram або підпишіться на нашу розсилку, відправивши лист з темою "Розсилка" на [email protected] .

 

Тільки зареєстровані користувачі можуть коментувати

Увійти Зареєструватися

Comments (0)

Реклама

Реклама

Реклама
Реклама