Реклама

Козяча ферма. Виробляти сири вигідніше, ніж молоко

Козівництво стає популярним серед малих фермерів, тому конкуренція серед виробників нішевої молочної продукції постійно зростає. Вхід у галузь не вимагає значних інвестицій, та найскладніше - продати товар.

автор Agravery.com

Майже в кожному сільському дворі є кози, утім не всюди вміють робити з цього бізнес. Як створити прибуткову ферму? Потрібно зробити її справою життя. Олександр Бабін, власник однієї з перших козячих ферм в Україні, не тільки став успішним сам, а й захопив підприємництвом односельчан. «У нас тут кілька господарств. Ось тут перепелів розводять, а он трохи далі хлопці вирощують гриби. Ну, а ми займаємося козівництвом», — розповідає Олександр, проводячи до своєї ферми «Бабині кози», що знаходиться в селі Галайки Київської області. Тут він вже 14 років знайомить українців з сирами з козячого молока.

Одні з перших в Україні

 

За освітою Олександр Бабін — інженер лісового господарства. Другу освіту з аграрного менеджменту отримував у Німеччині, де й проходив практику на тваринницьких фермах. Перспектива роботи в іноземній компанії давала стабільність та спокій, але це не те, чим хотів займатися Олександр.

14 років тому він вирішив, що життя в селі йому ближче і купив ферму, що залишилася від ліквідованого колгоспу. У 2007 році в господарстві з’явилися перші кози, які пізніше навели потомство. Олександр хотів продавати козяче молоко на переробку. Для цього з інших куточків району придбав ще кілька кіз, утім молочний бізнес не пішов. З 10 придбаних кіз гарно доїлася лише одна, решта 9 були малопродуктивними. Постало питання — кидати козівництво чи зробити його своєю професією? Олександр обрав друге.

У 2010 році він завіз з Латвії 150 голів кіз зааненської породи. Вони відрізняються з поміж інших кіз високою молочністю, а саме молоко не має запаху і дуже схоже на коров’яче. «Бабині кози» стали другим господарством, що ввезло цю породу на територію України.

Зараз купити зааненську козу дуже легко, а от 10 років це було неабиякою авантюрою. Олександр розповідає, що завозив кіз з Латвії, бо в сусідніх країнах були карантинні обмеження. Транспорт довелося шукати аж в Білорусі, адже в Україні просто не було машин з міжнародним допуском. На той час тільки транспортні послуги коштували 2400 євро.

Щоб завезти кіз із -за кордону, спершу необхідно було подати заяву до ветеринарної служби, після цього — поїхати в Латвію, щоб оглянути поголів'я та відібрати кіз для карантину. Карантин — 1 місяць. Після нього — замитнення, перевезення та розмитнення тварин. До того ж Олександрові довелося самостійно перекладати міжнародний сертифікат трьома мовами, щоб тварин дозволили перевозити через кордони.

«На той час я був молодий і дурний (сміється — ред.). Зараз цей шлях вдруге ніколи б не пройшов, але тоді здавалося, що я роблю те, що треба. Не дарма це все було,» — згадує підприємець.

Стартовим капіталом стали 200 тисяч грн, а от назвати точну суму, інвестовану в розвиток господарства протягом останніх 14 років, Олександрові важко — він називає цифру 300−400 тисяч євро. Кілька років господарство працювало в нуль, а інколи витрати навіть перевищували доходи, але фермер був до цього готовий, адже таке господарство починає приносити прибуток лише через 5−7 років. На той час він все ще працював в іноземній компанії, але не залишитися в мінусі допомогло й те, що власник продавав козенят по 300 євро — за рік йому вдалося «відбити» вкладення в стадо. Нині козеня можна придбати за 4 тисячі грн (приблизно 120 євро).

Знайомство українців з козячими сирами

 

На початку фермер планував продавати на переробку власне молоко, утім на той час цим ніхто не займався і продати молоко було дуже важко. Навіть зараз сироварень, що скуповують козяче молоко та роблять з нього сир, небагато, а 10 років тому їх було ще менше. Саме тому Олександр вирішив спробувати себе в сироварінні.

Перший сир зі свіжого молока робив вдома на кухні, утім він нічим не відрізнявся від того сиру, що роблять бабусі в селах. Щоб вийти на інший рівень, необхідно було вчитися. Завдяки проекту Swisscontact, у 2013 році Олександрові вдалося запросити в Галайки швейцарського сировара з 30-річним досвідом. З собою спеціаліст привіз необхідні закваски та літературу, якої в Україні не було. За 2 тижні Олександр навчився основам сироваріння з пастеризованого молока і почав удосконалювати свої вміння.

На той час українці взагалі не були знайомі з сортовими козячими сирами — на жаль, упередження про те, що вони мають неприємний запах і смак, досі зупиняють покупців у магазинах. Незважаючи на це, перший успіх в реалізації продукції прийшов в тому ж 2013. На ярмарці на честь Масляної на ВДНХ Олександрові вдалося за 2 дні продати більше 100 кг сиру.

Читайте також: Владислава Магалецька: За період моєї роботи у ДПСС найскладніше вирішується питання кадрів.

На смак сиру впливають жирність, кислотність молока, закваска та технологія виробництва. Сири з козячого молока на фермі «Бабині кози» виготовляють 45% жирності. Молоді сири визрівають кілька місяців, а тверді (як, наприклад, Шеврет) аж до двох років. Щоб зробити 1 кг м’якого сиру, необхідно використати близько 7 л молока, а на виготовлення 1 кг твердого сиру піде 12−14 л.

Продукція ферми «Бабині кози» представлена в магазинах мереж «VARUS» та «Еко-лавка», а також в крамничках у туристичних місцях України (Яремча, Ужгород, Харків, Київ, Львів), переважно в магазинах, власники яких самі полюбляють сири.

Зараз сири є основним товаром ферми «Бабині кози». Окрім них в асортименті також присутнє мило ручної роботи з козячим маслом, яке варить дружина Анна. Олександр стверджує, що, аби почав виготовляти сири раніше і не зосереджував увагу на продажі молока, окупність господарства відбулася б швидше.

«Бабині кози» зараз

 

Поголів'я ферми «Бабині кози» майже не змінюється із року в рік — близько 150 кіз, а загальний надій молока від них сягає 100 тонн на рік. Молоко кози дають майже весь рік — взимку їх не доять, щоб підготувати до народження козенят.

Найбільше уваги кози вимагають в березні-квітні, коли народжується молодняк. Олександр стверджує, що в цей час він заходить до кіз у хлів кожні 20−30 хвилин.

Щороку на фермі «Бабині кози» народжується близько 160−200 козенят. Більшість з них продають, а 25% залишають для оновлення стада. У той же час приблизно стільки ж дорослих кіз Олександр продає іншим господарствам. У середньому коза живе 15 років, тому придбавши 6−7 річну козу в «Бабині кози», інша ферма зможе отримувати молоко та молодняк від неї ще близько 4−5 років.

За козами, навіть у напружений період народження козенят, доглядає сам Олександр та його дружина Анна. Серед помічників є лише сусід, що допомагає доїти кіз.

«Після того, як я завіз перших кіз, я став і електриком, і механіком, і сироваром, і ветлікарем, і веб-дизайнером. Тут немає до кого звернутися по допомогу, тому треба вчитися робити все самому, доводиться постійно чомусь вчитися. Треба бути відданим своїй справі - інакше не можна,» — розповідає козівник.

Прогодувати таке поголів'я, не маючи достатньої кількості сіна, важко, тому Олександр орендує 30 га землі, на яких вирощує корми для кіз. 2020 рік приніс аграріям холодну весну та посушливе літо, від яких постраждало багато господарств, але власник ферми «Бабині кози» говорить, що був готовий до будь-яких природних умов.

Читайте також: Андрій Вдовиченко: Органічне виробництво передбачає творчий підхід до технологій.

«На корм козам я вирощую люцерну. Незважаючи на те, що корінь цієї рослини сягає більше трьох метрів, я скосив всього один повноцінний покіс, хоча зазвичай кошу 4. Утім, завдяки тому, що в мене завжди є запас сіна як мінімум на рік уперед, ми нормально перезимували. Одного року, коли я тільки починав, я заготував занадто мало сіна, тому вже в лютому кіз було нічим годувати. Корми довелося докупляти. Після того я таких помилок не повторюю і завжди заготовляю сіна більше, ніж треба,» — розповідає Олександр.

Просуває себе ферма «Бабині кози» не лише через соцмережі, а й розвиваючи агротуризм. Охочі можуть приїхати на ферму, щоб подоїти кіз, випити парного молока та спробувати козячі сири. «Бабині кози» співпрацюють з туристичними фірмами, але можна приїхати й своїм автомобілем, попередньо домовившись з власниками.

«Проводимо ми екскурсії вже років 6. Ідея з’явилася приблизно в той же час, але підштовхнув нас до реалізації екскурсовод на Сорочинському ярмарку. Першу групу велику нам набрати не вдалося, але після публікації реклами в інтернеті, відвідувачі почали їхати до нас. Ну, а потім вже допомогло „сарафанне радіо“ — люди розповідали своїм знайомим, а деякі приїжджають до нас майже щороку,» — розповідає Олександр.

На аграрний бізнес 2020 року вплинули й карантинні обмеження, пов’язані з пандемією COVID. Незважаючи на те, що малий бізнес зазнав великих втрат, ферма «Бабині кози» від обмежень майже не постраждала. Підприємець говорить, що дохід від екскурсій, незважаючи на нову моду на місцевий еко-туризм, значно зменшився, але продажі в інтернет-магазині, навпаки, різко зросли. Через вирівнення прибутку, великих втрат ферма не зазнала.

Перспективи розвитку та конкуренція

 

Безумовно, ринок молочної продукції здебільшого представлений продуктами з коров’ячого молока, але на ньому є місце й козячому. Козівництво стало дуже модним, тому конкуренція в цій галузі постійно зростає. За словами Олександра, її «Бабині кози» майже не відчувають.

«Так, конкуренція зросла, але вона також допомогла розширити ринок. Чим більше фермерів, які займаються виробництвом козячого молока й сиру, тим більше людей вони своєю продукцією можуть охопити, розширити географію. Я ж не можу забезпечити всю Україну сиром сам. Якщо порахувати, то з моєї ферми на кожного жителя Києва припадає всього 25 мл молока. Це взагалі нічого,» — говорить Олександр.

Власник «Бабиних кіз» пояснює моду на фермерство та козині ферми тим, що почати розводити кіз — дуже легко та дешево. Якщо людина проживає в селі та має хлів і місце для випасу, стартовий капітал необхідний лише для купівлі хоча б двох кіз. Якщо є бажання робити сири, навчитися можна, просто переглянувши відео в інтернеті чи купивши набір з заквасками. Маленьку сироварню можна зробити навіть у себе на кухні, а реалізовувати сир у своєму ж селі чи в інтернеті. Доглядати за козами не так вже й важко. Найважче — продати товар, стверджує фермер.

Читайте також: Гібриди та захист: як обрати насіння соняшнику під технологію ExpressSun®?

Однак, тваринництво — це велика відповідальність, і вона зростає разом з кількістю тварин у господарстві. Це робота, яка вимагає часу, уваги та повної віддачі.

«Щойно коза з’явиться у вашому господарстві, зникнуть вихідні й відпустка. До цього треба бути готовим. Це те, що я кажу кожному, хто хоче створити свою козячу ферму,» — говорить Олександр.

Олександр стверджує, що масштабування свого бізнесу він не прагне. Кількість поголів'я, прибуток та обсяги виробництва його повністю влаштовують. У майбутньому, для покращення асортименту, Олександр хотів би розширити лінійку сирів з коров’ячого молока, можливо, ще й додати кисломолочні продукти з коров’ячого молока.

На питання «Що найбільше любить у своїй роботі?», Олександр відповідає: «По-перше, вона не монотонна. За день доводиться переробляти купу різних справ, які не схожі одна на одну. По-друге, вона дозволяє мені жити в сільській місцевості, на природі, контактувати більше з тваринами. А по-третє, мої діти живуть в таких же умовах повної свободи. Вони змалечку вміють доїти кіз, харчуються здоровими продуктами і це те, чого не може дати нам велике місто».

фото: приватний архів Олександра Бабіна



Поділитись

 

Стежте за головними новинами агробізнесу в Україні та світі на Agravery.com , на сторінці Facebook , у Telegram або підпишіться на нашу розсилку, відправивши лист з темою "Розсилка" на [email protected] .

 

Тільки зареєстровані користувачі можуть коментувати

Увійти Зареєструватися

Comments (0)

Реклама

Реклама

Реклама
Реклама