Про борошняний колапс та пошук можливостей для виробника

Основні тренди, які сьогодні впливають на розвиток борошномельної промисловості в Україні, – це зниження внутрішнього споживання, збільшення конкуренції на зовнішніх ринках і зростання вимог до якості борошномельної продукції та  оптимізація асортименту.  Зокрема, що стосується ринку борошна, то з 2009-2010 МР до сьогодні виробництво борошна зменшилось на третину, а точніше на 35%.

І це враховуючи, що існує певна дооцінка наших експертів, що пов’язано із тим, що далеко не все вироблене борошно проходить офіційно по документах – є і сірий ринок, і давальницькі схеми. А якщо брати суто офіційну статистику, то ситуація іще гірша. На сьогодні 55% борошна виробляється у 5 регіонах – Київській, Харківській, Дніпропетровській, Хмельницькій та Вінницькій областях.

Проте внутрішнє виробництво як бакалії, так і хлібобулочних виробів у регіонах падає, адже міське населення  виїзжає на заробітки за кордон, а отже, немає сенсу виробляти більше. Лише за останні півроку виробництво чорного хліба по країні впало на 14%. Приміром, по житньому борошну спад виробництва за останні три сезони відбувся з 140 тис тонн до 94 тис. тонн у 2018 році. Жито українські фермери не хочуть вирощувати через його низьку рентабельність, а житницею країни потроху стає Білорусь, і з якої ми імпортуємо цей вид зерна. Водночас, трохи зросла переробка рису, ячменю та бобових культур, зокрема гороху. Адже  просідання цін на нього і зменшення імпорту з боку Індії стимулює шукати переробку.

Цікаво, що на фоні зменшення споживання круп та хлібо-булочних виробів росте виробництво кондитерських виробів. Дієтологи та психологи пояснюють цей феномен просто – українці на фоні негативних подій у економіці намагаються отримати позитивні емоції із елементарно доступного – заїдають цукерками та шоколадками. Проте врятувати ситуацію із колапсом у борошномельній галузі це навряд чи зможе – обсяги використання борошна загалом по галузі не настільки глобальні.

Читайте також: Шукати можливості там, де їх нема. Або як і чому з`явилась Fanta

На жаль, тенденція зменшення виробництва круп та борошна все рівно триватиме і надалі, що напряму стимулює підприємства задумуватись  над експортом як борошномельної, так і круп’яної продукції. Бо іншого шляху виробники тут просто не бачать.  До того ж, слід врахувати, що за останні 15 років продукти на основі борошняної сировини у продуктовій корзині пересічного українця почали займати все менше і менше місця – змінилась споживча дієта.  Менше почали пекти вдома тортів та пирогів, робити вареників та іншої продукції.

Що стосується реалій експорту, то вони теж не найкращі на сьогодні. Аж до минулого сезону кількість борошна, що експортується, постійно зростала, переступивши рубіж  у 400 тис. тонн. Ми постачали боршоно у 80 країн світу. При цьому основним покупцем продукту була КНДР (40% від загального експорту) туди продукція поставлялась як по прямим контрактам, так і транзитом через інші країни.

Проте наша продукція пливла морем, тоді як Росія не так давно почала поставляти залізницею і КНДР різко зупинила закупівлі з України. Але була і інша складність для виробників – у минулому  році вони стикнулись із великою проблемою із залізничним транспортом – платформами та вагонами-зерновозами. Елементарно, не було можливості транспортувати висівки, «Укрзалізниця» давала лише 10% вагонів від запитуваного обсягу і підприємства вимушено простоювали – не було куди дівати товар. Відповідно, борошномели  не могли укладати контракти із чіткими датами поставок для експорту. Бо згідно графіку борошно уже мало плисти кораблем у напрямку експортера, а насправді  могло чекати на станції завантаження у вагон. Зрозуміло, що це б'є по іміджу країни, великі репутаційні втрати для самого виробника, який уже вклав чималі кошти у обладнання, сертифікати тощо.

Європа, як ринок збуту – це теж не завжди гарний варіант. Зрозуміло, що європейці уже давно сформували свій ринок, і не дуже хочуть пускати імпорт з України. Тому вони вимушено збільшують вимоги до продукції, таким чином захищаючи своїх виробників. 

Читайте також: Contraфакт: мільйонні оборудки на пестицидах

Слід поглянути на цю проблему іще глибше. Річ у тому, що наш український ринок не сформований сам по собі. Немає, як приміром у тій же Фінляндії, популяризації корисної круп’яної та борошняної продукції, або ж нової унікальної продукції, яку б реально захотілось купити споживачу. Як було три сорти борошна раніше, так і є, як була гречка так  і є, а на її основі можна зробити купу цікавих, корисних продуктів. Приміром, Україна є провідним виробником кукурудзи в світі, проте всередині країни кукурудзяні крупи та борошно регулярно  вживає лише декілька відсотків населення. Та й виробляють його саме для експорту, адже вирощують, як правило, фуражні сорти, а не для використання у їжу.

Чому? Тому що елементарно немає культури споживання продукту і витрачатись на технології виробники не хочуть – краще продати через трейдера, чи напряму. Я веду до того, що іноді зовсім не обов’язково виробнику із потом на чолі шукати ринок збуту, його можна знайти і у середині країни, не витрачаючись на транспортування.  Так, затрати на рекламу та просування будуть спочатку більшими, ніж "влізти" із своїм контрактом на багатий азійсько-африканський ринок, але і ризиків суттєво менше. Додам лише один промовистий факт – кожен 10-15 контейнер на шляху до цих ринків загадковим чином зникає у процесі транспортування, як і гроші за товар.