Не зачіпай лайно, або як співіснують свиноферми із місцевими жителями

Зараз свинарство в Україні важко назвати легким. Деякі представники галузі навіть жартують, що скоро будуть організовувати зустрічі про «неприбуткове свинарство». Так, наприкінці першого півріччя різко виросла собівартість виробництва, цінові коливання на свиней у живій вазі, як кажуть виробники, підсилили цей негативний ефект. «Масла в вогонь» додає й африканська чума свиней, спалахи якої повністю вийшли з-під контролю ветеринарів і, не зважаючи на суттєве похолодання, продовжують з’являтися у різних регіонах України.

Але є ще однин серйозний виклик свинофермам, який упродовж останніх кількох років випробовує їх на міцність, -  уміння мирно вживатися із місцевими жителями. Свого часу домовитися намагалися ПП «Сігма», ТзОВ «Даноша», ПАП «Агропродсервіс» та ряд інших, менш публічних.  Але, безумовно, безпрецедентний випадок переживають зараз на Полтавщині у ТОВ «Сільські традиції».

Agravery.com описувало цю історію майже місяць тому. Втім, ситуація майже не змінилась.  За словами заступника директора господарства Романа Калатура, до цього часу комбікормовози не мають доступу до господарства, усі під’їзні шляхи заблоковано мітингувальниками, а конструктивного діалогу із ними так налагодити і не вдається. «Щоб шлунки у тварин не злиплися і вони не повмирали через три дні, ми підгодовуємо невеликими партіями їх зараз необробленим зерном, залишки якого залишалися на підприємстві», ― каже він.

Нещодавно господарство відвідав губернатор Полтавської області, який побіцяв підписати тристоронній меморандум про те, як у подальшому вийти із цієї ситуації.

Господарству надали директиву запустити кількох активістів разом із представниками власника на територію ферми. Вони провели повний аудит господарства включно із перерахунком тварин, оскільки вважали, що господарство утримує 120 тис. голів свиней замість дозволених 40 тис. І ще «Сільські традиції» мусили щодня вивозити по 1000 голів свиней. «Всі ці умови ми виконали. За це нам дозволили одну машину корму ― 24 тонни. Добова норма годування тварин ― 100 тонн. На цьому уся співпраця закінчилася», ― бідкається Калатур. Тим часом мітингувальники облаштували зимову палатку із підігрівом під стінами ферми і продовжують чергувати.

Читайте також: Свиноферма в облозі: чи розблокують селяни "Сільські традиції" поки свині не з'їли одна одну

Краще будувати

Agravery.com поспілкувався із виробниками, що переживали конфлікти із населенням та дізнавалися способи їх вирішення. А також цікавилися як борються із подібною проблемою у більш цивілізованих країнах, і чи виникає вона взагалі.

За діючими українськими стандартами, найближче до житлового будинку свиноферму можна розмістити на відстані 1,5 км. В Асоціації свинарів говорять, що всі відомі їм бізнесмени, які приймають рішення будуватися «із нуля», усіма силами намагаються витримати таку відстань, а, за можливістю, й більшу. «Оскільки ми будуємо нові комплекси, то йдемо законним шляхом, дотримуємося всіх екологічних правил, законодавства. Додатково отримуємо експертні висновки лабораторій, що всі викиди у межах допустимих норм”, ― розповідає виконавчий директор із тваринництва СП ТОВ «Нива Переяславщини» Віталій Шакель.

Але значна частина промислових свиноферм обирає інший шлях ― реконструюють корівники/свинарники/пташники радянських часів, доводячи їх до вимог сучасності. Такий варіант, вважають господарства, дешевший ― менше проблем із дозвільною документацією, налагоджена інфраструктура і так далі. Та, як показує досвід, більш ризиковий. Адже у часи СРСР тваринницькі комплекси були практично в кожному селі, і відстань до найближчої хати у них іноді не перевищувала 10  метрів. Крім того, розповів на умовах анонімності керівник великого свинокомплексу на Західній Україні, часто винні самі селяни - за часи, поки ферма не працювала, вони забудували “зону відчудження” і тепер відроджені свинокомплекси заважають їх новобудовам.

Крім того, коли господарство приймає рішення про реконструкцію старих приміщень на території села, одним із перших етапів, через які воно проходить, є розрахунок проектної потужності господарства. Для цього звертаються в Інститут громадського здоров'я ім. О.М. Марзєєва НАМНУ спільно із науковцями якого розраховують, скільки ж поголів’я можна вирощувати на тому чи іншому майданчику. І якщо розширювати своє господарство у чистому полі господарство має можливість, то в умовах реконструкції старих приміщень ― ні.

А, як розповідають експерти галузі, іноді і справді виробники нехтують своїми зобов’язаннями та перебільшують запроектовану кількість поголів’я на одному майданчику. Або не поспішають вкладати кошти в удосконалення очистки повітря.

Брак інформації

Здебільшого на українських промислових фермах гній зберігають у спеціальних лагунах 6-8 місяців під час яких відбувається його знезараження. Потім (восени та навесні) його перемішують (оскільки тверда фракція через деякий час утворює тверду кірку на поверхні) та вносять у землю, як органічне добриво.

Опитані керівники свинокомплексів кажуть, що в багатьох українців є стереотип, що промислові ферми роблять на своїх господарствах щось шкідливе і сусідство із такими об’єктами небезпечне.  “Саме тому перед будівництвом кожного свинокомплексу проводимо велику роботу із людьми у тому регіоні. Збираємо  слухання сільських рад, презентуємо проект будівництва”, ― каже Шакель. За його словами, селянам треба все розповідати “на пальцях”, бо не всі розуміють, як за сучасними технологіями вигодовуються свині, що вони їдять, скільки ростуть, як потім вноситься гній. “Звичайно, є періоди, коли навесні чи восени вносимо органіку в землю і тоді справді чутно запах. Намагаємось не вносити під час масових заходів”, - додає він.

Подібну політику підтримує ТзОВ «Даноша», яка працює у 43 селах на Західній Україні. Вони кажуть, що тільки методом двостороннього діалогу вдається вживатися мирно. «Також іноді веземо групи людей до себе на виробництво. Непоодинокі випадки, коли після відвідин ферми люди кардинально змінювали свою думку про роботу комплексу і навіть вибачалися, що перешкоджали його роботі», ― розповідає відповідальна за відносини компанії з громадськістю та органами державної влади Любов Богачевська. Господарство працює за данськими технологіями: стоки зберігають у закритих лагунах, а на поля вносять спеціальною інжекторною (внутріґрунтовою) технікою.

Декому доводиться вирішувати питання кардинально. Усі принади людських протестів упродовж кількох років відчувало на собі господарство із Дніпропетровщини ПП «Сігма». Власників ферми звинувачували у збільшенні кількості онкохворих та у винищенні питної води. Як розповідає директор  господарства Санасар Куюмчян, у них періодично виникали конфлікти. Особливо під час виборів. Хоча, за його словами, господарство працювало у рамках закону: щоб зменшити сморід використовували мікробіологічні препарати, сепарували гній, тверду фракцію якого навіть пробували переробляти на біогумус за допомогою каліфорнійських черв’яків. “Скарги й перевірки з Міністерства охорони здоров’я України, прокуратури, екологічної інспекції та санстанції не припинялись. Природньо, що питання потрібно було вирішувати”, ― каже власник і директор господарства Санасар Куюмчян. У 2014 році на господарстві прийняли рішення будувати біогазову установку. Це дозволило господарству утилізовувати 80 тонн гною на добу.

Читайте також: Свиняча енергія: як свиноферма заробляє на побічних продуктах

 ПП «Сігма»

 ПП «Сігма»

Як воняє у світі?

Досить часто від українських активістів, що стоять під свинофермами, можна почути закиди, «це щоб у Європі чи Америці так смерділо, то вас би давно закрили». Agravery.com дізнавалося, як співіснують громадяни із свинофермами у країнах-лідерах виробництва свинини.

У Сполучених Штатах Америки подібна проблема узагалі не має місця. Адже, по-перше, це країна із величезною територією і, відповідно, відстань між фермами велика. Та й між населеними пунктами теж. Хоча більшість свиней сконцентровано у так званому кукурудзяно-свинячому поясі (у штатах Айова, Іллінойс, Небраска, Міссурі). Гній зберігають у відкритих лагунах. Але чутно його тільки у періоди, коли його викачують на поля. Разом із тим, в країні є спеціально створені компанії, що спільно із галузевими об’єднаннями проводять роз’яснювальні роботи із громадянами: чому важливо, щоб свиноферми працювали і так далі.

Подібна ситуація у Канаді. Там рідку фракцію найчастіше вносять у поля шлангами чи інжекторами після процедури відстоювання. Тоді свиноферми чутно. Але й тоді ніяких протестів не виникає. Бо у регіоні, де розвинене свинарство, живе аграрна община, яка розуміє важливість галузі.

Дещо інша історія із країнами Європейського союзу, де території не дають можливостей «розігнатися». Там час від часу виникають питання із відстоюванням повітря, фільтрами, що очищують. Також активісти у Європі стають на захист комфортного й щасливого життя свиней. Вони хочуть, щоб вагітних свиноматок утримували на вільному вигулі, щоб хвости були не обрізані, щоб іграшки були у поросят і т.д. Щодо запахів на фермах, буває по-різному.  Для прикладу, Данія, територія якої у десять разів менша української входить у п’ятірку лідерів світового виробництва свинини. Як розповідає Оксана Юрченко, віце-президент із зв'язків з громадськістю Асоціації свинарів України, коли ти приземляєшся у столиці країни і від’їздиш за її межі на кілька кілометрів, одразу стає чутно, чим займається Данія. “Але люди не звертають на це особливої уваги. Вони розуміють, чому воно пахне2, ― каже вона. Однак при будівництві ферм, обов’язково враховують кількість голів свиней, які дозволено утримувати на певній території.

Ще одна держава з невеличкою територією та густою концентрацією ферм - Нідерланди. Це одна із небагатьох країн, яка запроваджувала будівництво багатоповерхових свиноферм. Щоб мінімізувати неприємні запахи у Нідерландах вигадали особливі резервуари для зберігання стоків. Вони являють собою резервуари, схожі на повітряні кулі, герметично закриті. Спершу гній із ферм сепарують на рідку та тверду фракцію. Тверду ― продають як цінне добриво компаніям, що займаються тепличним бізнесом. А рідку зберігають у цьому пузирі.

Читайте також: ​Свиняча "чистка": як АЧС та втрата російського ринку змінили ринок свинини

У Бельгії, щоб не смерділо, встановлюють спеціальні фільтри, що «миють» повітря. Але все одне не змушують закривати ферми, бо розуміють, що навіть свиняче лайно ― не шкідливі відходи, а можливість заробляти гроші.

Ірина Музиченко

фото: rasfokus.ru/Юлія Будникова,  bastion.tv, kremenvlast.com.ua, ekovse.ru, ruwest.ru