Свиняча енергія: як свиноферма заробляє на побічних продуктах

Останніми роками вартість енергоносіїв стрімко зростає. Тільки із березня цього року електроенергія подорожчала на 30%, а якщо й нафта зросте в ціні, використання природного газу у промисловому виробництві свинини буде збитковим. Це змушує свинарів задумуватися про будівництво біогазових установок. Не менш вагомим аргументом, як показує світова практика, є те, що їх використання значно знижує негативний вплив виробництва на екологію. Тож, продовжуючи проект «Зелена енергія», розповімо про унікальний досвід зеленої енергетики на свиногосподарстві із Дніпропетровщини.

Популярність із будівництва установок із переробки свинячого гною в Україні тільки набирає обертів. Станом на серпень цього року, переробкою свинячого гною займаються декілька підприємств: свиноферма комбінату «Запоріжсталь», ТОВ «Агро-Овен», ТОВ «Деміс-Агро», ТзОВ «Даноша». ПП «Сігма» входить у 20-ку найбільших свиногосподарств України і, як зазначають на господарстві, перший виробник свинини, який ввів у експлуатацію біогазову установку, на 80% збудовану за вітчизняними технологіями.

Читайте також: Куряче тепло: як птахофабриці заробляти на відходах

Свинячий гній ― золота жила чи головний біль?

Рішення будувати біогазову установку з'явилося у директора господарства наприкінці 2014-го року, оскільки утилізовувати 80 тонн гною на добу стало складно. А особистих полів господарства (150 га), щоб вносити його як добриво, не вистачало. «Сігма» щороку витрачала близько 1 млн грн лише на дизельне паливо для вивозу гною. «Шукали різні виходи із ситуації, домовлялися із сусідніми фермерами, щоб на їхніх землях виливати цей гній. У Європі його вважають цінним добривом, а ми ледь не доплачували, щоб господарства погодилися отримати добриво, яке ми самі ж і привозили», ― каже власник і директор господарства Санасар Куюмчян.

Санасар Куюмчян

Додатковим аргументом для будівництва установки із переробки гною у с. Піщанка (Дніпропетровський район) було невдоволення громадян, які проживають поруч із фермою, неприємними запахами. Як розповідає директор  «Сігми» у господарства періодично, здебільшого під час передвиборчої агітації, виникали конфлікти із трьома “активістами”. Хоча, за його словами, господарство працювало у рамках закону: щоб зменшити сморід використовували мікробіологічні препарати, сепарували гній, тверду фракцію якого навіть пробували переробляти на біогумус за допомогою каліфорнійських черв’яків. «Скарги й перевірки з Міністерства охорони здоров’я України, прокуратури, екологічної інспекції та санстанції не припинялись. Природньо, що питання, рано чи пізно, потрібно було вирішувати», ― каже він.

Тому у лютому 2015-го ПП «Сігма» уклало контракт із ТОВ «Екоенерго-Буд» і почало будувати. Планували ввести в експлуатацію до кінця того ж року. Але через помилки при проектуванні системи газоочищення і системи підігріву біомаси в метантенку скоригували ці плани і запуск відбувся лише влітку 2016-го. «Наприкінці минулого року здавалося, що вже закінчуємо, але потім знадобилося ще півроку, щоб удосконалити систему. Адже це нова тема для України, новий проект для людини, що його створює. Тому ми із розумінням відносимося до того, що рішення можуть змінюватися на ходу», ― каже Куюмчян.

Читайте також: Енергетика "Астарти": як цукровому заводу заробляти на біогазі

Електроенергія із лайна

Щодня вона переробляє 80 кубометрів свинячого гною. При цьому отримується до 2 тис. нм³ біогазу на добу. Він потрапляє на когенераторну установку, яка зараз виробляє близько 150 кВт/год електроенергії ― саме стільки, скільки потрібно для власних потреб. Раніше на ці потреби господарство витрачало 150-160 тис. грн/міс. Додатково когенератор продукуватиме 450 кВт/год теплової енергії, яку використовують на потреби господарства. Тож продукти переробки біогазу заміщатимуть 100% енергоносіїв, які потрібні для утримання свиноферми у с. Піщанка.

На повну потужність ― виробництво 4 тис. нм³ біогазу на добу, установку сподіваються вивести уже восени. Щоб вийти на цю цифру до переробки гною додаватимуть відходи від власного виробництва комбікорму. Також ведуть перемовини із переробними підприємствами, розташованими неподалік та крупними мережами супермаркетів, прострочену продукцію яких також зможуть переробляти в додаткову енергію. «Таке „добро“ пропадає в Україні сотнями тисяч тонн. Наприклад, мережа супермаркетів, із якою ми ведемо перемовини, лише із Дніпропетровська пропонує 1-2 тонни зіпсованих продуктів у тиждень. А ще ж є сусідні регіони із яких також може бути економічно вигідно поїхати зібрати ці відходи...», ― рахує пан Куюмчян.

Також на господарстві кажуть, що підвищити ефективність роботи установки можна було б відходами м’ясного походження. Але оскільки із ними на ферму, де знаходиться установка можуть потрапити патогенні мікроорганізми (наприклад, АЧС), таку можливість відкидають.

Ще один побічний продукт біогазового виробництва ― дефекат. Він цілком придатний для використання як добриво. Адже до його складу якого входять фосфор, кальцій і азот. Ним удобрюватимуть поля, які орендує та обробляє господарство.

Гроші не пахнуть?

На будівництво комплексу спрямували 16 млн грн. Кредитором проекту виступив ПроКредит Банк. «Ми порахували, що навіть якщо біогазова установка заощадить наші кошти на утилізацію гною, що є його основною задачею, її будівництво уже буде вигідним для господарства. Натомість отримали ще й можливість виробляти газ та електроенергію. Це остаточно підкупило», ― каже власник господарства. Його обслуговування обходитиметься господарству приблизно у 100 тис. грн на місяць (включно із витратами на заробітну плату персоналу). Якщо ПП «Сігма» отримає «зелений» тариф ― проект окупить себе приблизно за 3-4 роки. Без нього період окупності ― близько 10 років.

Тому зараз в компанії займаються питаннями отримання зеленого тарифу, щоб продавати цю електроенергію державі. А також будують відповідні комунікації, які дозволять одним потоком віддавати електроенергію у загальну мережу, а іншим (зворотнім) ― отримувати електроенергію на ферму.

Однак, процес отримання «зеленого» тарифу, за словами президента АСУ Артура Лози, містить багато зайвих бюрократичних бар’єрів. Так, у документах проект назвали «Проект реконструкції переробки гнойових стоків…», але з’ясувалося, що у назві претендента на зелений тариф має звучати, як «Побудова електрогенеруючої потужності  з біогазу». «На мою думку, не важливо як офіційно називається господарство, що виробляє електроенергію із біогазу. І формально ніхто не повинен був би завадити цю електроенергію продавати за „зеленим“ тарифом. Але вітчизняне законодавство описує його таким чином, що чиновники можуть трактувати його по-різному», ― каже Лоза.

За його словами, правильно було б, якби у нас працювала схема, поширена у  розвинених країнах, де біогазові установки потужністю до 500 кВт узагалі не потребують ніяких дозвільних документів. «Там господарство заявило, що виробляє біогаз, відповідна інстанція перевірила чи відповідає установка критеріям і спеціальна комісія приймає рішення про дозвіл. У нас же якщо мова заходить про державні гроші (за оплату електроенергії), то починаються перевірки від КРУ, СБУ чи інші. Місцеві чиновники бояться приймати на себе якісь рішення. І господарствам доводиться „вивертатися“, адаптуватися до системи, доводячи, що справді роблять все правильно», ― заявляє Артур Лоза.

Ще один приклад. Земля, що знаходиться під господарством, де збудували установку, має цільове призначення ― сільгоспбудівлі. Але вимоги держави при отриманні «зеленого» тарифу такі, що там, де виробляють електроенергію, цільове використання землі має бути «для виробництва електроенергії». Тож, щоб змінити цільове призначення 0,5 га площі господарства, ПП «Сігма» потрібно: по-перше, відділити цей шматочок землі, по-друге, замовити нову документацію на землю, потім ще на територію біогазової установки. І, по-третє, на обласному рівні отримати необхідні дозволи на розробку технічної документації. За словами Санасара Куюмчяна, у кращому випадку це займе півроку. «Однак світло в кінці тунелю ми все таки бачимо», ― каже він.

На майбутнє

У господарстві планують будувати біогазові установки й на інших об'єктах, хоча й не називають конкретних термінів. Але вже зараз говорять, що на виробничому майданчику, що розташований у селі Степове, установку будуватимуть ще більшої виробничої потужності.  І не тільки через те, що на тій фермі свиней більше (відповідно й гною), а й через те, що поблизу багато місцевих фермерів зі складами, де вони зберігають прострочену продукцію. Її, об’єднавши зусилля, можна буде переробляти на біогаз.

Тому майбутні біогазові майданчики будуватимуть подалі від свиноферм, щоб мати можливість переробляти будь-які органічні відходи. Це дозволить суттєво підвищувати ефективність роботи установки. «Наприклад, зараз у нас на складі є 35 тонн відходів від виробництва шлуночків і ніжок, які могли б переробити. Але через занадто великі ризики занесення патогенів на ферму ― не робимо цього», ― каже Санасар Куюмчян.

Зроблено в Україні

Більше 80% обладнання на біогазовій установці «Сігми» ― українського виробництва. У цьому господарство переконав підрядник. Ідентична німецька біогазова установка обійшлася б господарству у 3 млн євро. «Так, це перший подібний проект українського виробництва і ми потенційно готові до того, що він частіше може виходити із ладу. Але ремонт, разом із тим, набагато оперативніший і дешевший», ― каже власник свиноферми. Хоча, за його словами, обравши комплексне рішення, їм не доводилося би щось підкручувати дротом чи вмикати рукою. «Принцип роботи біогазових установок скрізь однаковий, але у Європі їх уже збудовано тисячі, а для України наша ― перша, тому нам, звичайно, доводилося часто переробляти, витрачати якісь кошти. Але ми розуміємо, що розробник біогазової установки вчиться так само як і ми. І уже наступна біогазова установка даватиметься нам легше», ― говорить головний інженер проекту Євген Кулік.

Постачальником когенераційної установки став український виробник ТДВ «Первомайскдизельмаш». Раніше такі ж двигун-генератори цей завод виробляв для великих кораблів, але працювали вони на іншому виді палива. Тестування роботи на біогазі показало, що вона успішно працює.

Додатковим аргументом у виборі українських технологій стало розуміння того, що купуючи установку за іноземну валюту, у нестабільних українських умовах можна потрапити в халепу.

І, наостанок, у господарстві вважають, що досвід будівництва установки із українських комплектуючих корисний не тільки для них. Це дозволить усім українським свинофермам дивитися і порахувати, як швидко зможуть окупитися їх біогазові установки і як швидко вони вирішуватимуть свої проблеми.

Ірина Музиченко