Як і яку плодоовочеву продукцію слід експортувати до Південно-Східної Азії?

Багато виробників мріють переорієнтувати  експорт плодовочевої продкції з Європи до азійських країн. Втім, аби навчитись це правильно робити і заробляти на поставках, потрібно знати чимало особливостей цього ринку і менталітету. 

Якщо подивитись на прогнози ООН щодо темпів зростання населення до 2025 року, то щорічно у світі додається 80 млн людей, і їх треба годувати. Якщо проаналізувати цю цифру, виходить, щороку на планеті з`являється іще одна Німеччина. Відповідно, для України, як для експортера, це все нові клієнти.  

Частина населення у Європі зменшується, натомість, воно зростає у Субсахарській Африці та Азії. Цікавий факт: три регіони – Субсахарська Африка, Центральна та Південно-Східна Азія забезпечують практично весь демографічний приріст населення планети. Саме завдяки ним у світі з`явиться  738 млн нових мешканців до 2025 року.  Відповідно, чим більше людей у регіоні, тим меньше місця для того, що вирощувати продукти. Тому можливості забезпечити себе продуктами місцевого виробництва будуть зменшуватись. В Індії протягом 10 років населення зросте на 150 млн осіб – це більше, ніж населення всієї Росії. У Нігерії населення збільшиться на 50 млн, в Китаї і Пакистані – на 38 млн в кожній, ще по 26 млн нових жителів повинні з'явитися у Конго, Індонезії та Ефіопії.

Читайте також: В зоні ризику: як захистити кошти, інвестовані у посів озимих культур?

У країнах, що розвиваються,  існує так званий «потрійний ефект» – по-перше, нові споживачі, які потребують більше харчів, по-друге, урбанізація, яка зменшує кількість постачальників, – люди переїздять із сіл до міст, і нема кому  виробляти місцеві харчі, по-третє, люди, які переїхали, припиняють виробляти і починають більше купувати їжі, тобто самі стають споживачами. Тому темпи споживання можна помножити на три. Але потрібно дивитись не тільки на демографію, а й на наявність грошей. Саме тому Південно-Східна  Азія є більш пріоритетною сьогодні, аніж Африка. А от Центральна Азія, навпаки, може стати  для України одним із найбільших конкурентів, з точки зору постачання  плодоовочевої продукції.

Чому варто обрати для експорту  Південно-Східну Азію?

Якщо подивитись на динаміку імпорту плодоовочевої продукції, Європа залишається найбільшим ринком збуту – особливого зростання  там немає, проте у довготривалій перспективі це реально. Азія за темпами імпорту обігнала США. Можна сказати, що частка Європи, як споживача, знижується саме завдяки зростанню частки Азії. Якщо подивитись на середньорічні темпи зростання імпорту, то у Азії –  це 11,4% на рік, і не надзвичайно багато.

Для порівняння: імпорт в країни Африки в середньому зростає на 8% в рік, Америки – на 6,6%, країн Океанії –  на 4,5%, Європи –  на 2,9%. Якщо перевести у гроші, то Азія кожного року споживає на $ 3,8 млрд більше плодоовочевої продукції. Порівняйте –  ринок Африки щорічно зростає тільки на $ 202 млн, поступаючись за цим показником не тільки Азії, але й Європі з Америкою.

Читайте також: Q&A: автоматизована зерносушкарка - чому варто платити більше, переваги та особливості

Загальний експорт плодоовочевої  продукції з України складає $100 млн. Один імпортер у Індонезії за тиждень купує більше яблук, ніж Україна експортує рік. Тому чи знайдеться нам там місце і постачати туди продукцію чи ні – питання риторичні.  Роздрібні ціни у супермаркетах на традиційну для нас плодову та ягідну продукцію у ЄС в 5 разів вище, ніж у нас, а у Південно-Східній Азії – в 20-30 разів. Звичайно, це не означає, що ви можете отримати таку ж ціну як постачальник, і навіть не половину роздрібної ціни.  Приміром у Сінгапурі, цілком нормальна ситуація, коли виробник отримує 10% від роздрібної ціни, за якою продаватимуть товар. У Індонезії, у магазині у сільській місцевості ми бачили запаковані китайські яблука за ціною $10 за кілограм. Країна вважається достатньо бідною, але при цьому там мешкає 38 млн людей, які мають середньомісячний дохід $1,5 тис, і більше.

Азія неоднорідна з точки зору споживацьких вподобань, логістики, традицій – все це потрібно враховувати при поставках. Тому важко продавати ваш продукт скрізь у Азії, потрібно обрати один, або декілька пріорітетних ринків, а потім розширювати «географію». По кожному продукту тут своя історія. Приміром, яблука є популярними настільки, що по чутках індонезійці навіть можуть заборонити імпорт, принаймні, ускладнюють  процедуру ввезення щороку, і вводять квоти на продукт. Чому? Тому що яблука не є критичним продуктом споживання, і якщо не обмежувати, то Індонезія, незабаром, стане найбільшим імпортером цих плодів. Якщо мешканці купуватимуть більше імпортних, то менше звертатимуть увагу місцеві товари та продукти. 

Незважаючи на різні підходи, у цих країн є спільна риса – це любов до преміальності продукту. Цікаво, що у відносно бідній Індонезії найвищі вимоги до преміальності та якості яблук. Для  пересічного індонезійця, на відміну від  мешканця Сінгапуру, $10 за яблука – це великі кошти, і якщо він купує, то воно має бути «джамбо», тобто великим,  покупець має отримати задоволення.  А от у Сінгапурі преміальне яблуко, навпаки, дрібне.

Перепони для експорту до Азії

Найбільшою перепоною постачання плодоовочевої продукції є логістика. Тому кожен продукт має вирощуватись з урахуванням того, що він транспортуватиметься на велику відстань – протягом 40-50 днів (морем – 30-35 днів, а решту сушею – доставка по Україні та по країні-одержувачу). Одним із перспективних напрямків є поставки малини до Азії.  Але доставити туди ягоду надзвичайно складно,  немає навіть прямого пасажирського сполучення, не кажучи вже про вантажі. Крім того, в Україні немає жодного сорту малини, придатного для тривалих «мандрівок».

Що стосується замороженої ягоди, то по цій  продукції у Азії колосальний потенціал.Там існує тренд виробництва ягідних смузі, і роблять вони їх не із замороженої, а зі свіжої ягоди. Беруть малину із супермаркетів по $40 за кілограм, яку заморожують у холодильниках і роблять смузі. Тому що про такий продукт, як заморожені ягоди, вони просто не знають. Цей ринок потрібно там створювати та популяризувати.

Все зазначене вище, немає сенсу, якщо ви, або ваші представники не знаходяться у Азії фізично, і не мають представництва. З азійськими партнерами важко домовитись, потрібно знати специфіку, набивати шишки. Різко збільшити обсяги протягом наступних трьох-чотирьох років ми не зможемо – процес триває досить повільно, і це цілком нормально для Азії. І ще один важливий пункт, аби закріпитися на цьому ринку, українським виробникам потрібна кооперація. Якщо навіть 10 компаній відкриють свої представництва в Азії – нічого не вийде. Потрібен об’єм, ритмічне постачання, інвестиції і це можна робити тільки спільними зусиллями.

Читайте також: Статус підтверджено: як відбувався міжнародний аудит української лабораторії ISTA

Потрібно бути на виставках, організовувати візити азійців до України, адже вони про нашу країну мало знають. Ми порахували, що  лише на адміністративно-промоційні витрати в Азії протягом одного потрібно витратити мінімум 3 млн. грн, і це якщо дуже скоромно, по одній групі товарів. Є сенс створювати під тамтешній ринок бренди, закріплюватись на ринку і робити просування, тобто, створювати імідж українських товарів в Азії.  Приміром, у кожному великому супермаркеті у Сінгапурі є так звані «британські полички», з гарними товарами англійських брендів, і у споживачів уже є уявлення про те, що це якісна, дорога продукція. Потрібно створювати подібні емоційні прив’язки і для наших товарів.