Вона – ветеринарка. Правила життя Антоніни Караван, лікаря Центру ветобслуговування ТОВ «ДК Вет»

Професія ветеринара складна і небезпечна. Аби прийняти пологи у корови, потрібно мати багато сили, а ухилятись від ударів копит не завжди вдається. Втім, це не означає, що жінкам тут не місце і Антоніна Караван доводить це на практиці.

Головний редактор Agravery.com

Чоловіки втрачають монополію на посади в агросекторі. Зараз на багатьох факультетах в аграрних ВНЗ чимало дівчат, які розуміють перспективність сільськогосподарського бізнесу. Але до гендерної рівності ще далеко. Частка жінок, які очолюють сімейне фермерське господарство, складає всього 10%. Лише третина кооперативів, які отримали державну підтримку за державними програмами, очолюється жінками. В багатьох галузях зарплати жінок нижчі за зарплати чоловіків, які виконують такі самі роботи. І це не суто українська проблема - згідно з глобальним дослідженням Corteva Agriscience, проведеного в 17 країнах на п’яти континентах, 72% опитаних жінок, які працюють в агро, сказали, що в цій сфері для повного досягнення рівності статей будуть потрібні десятиліття.

Попри це в світі визнають важливість цієї проблеми – гендерна рівність є однією з сімнадцяти цілей сталого розвитку, визначених ООН для всього людства. Також ще в 1995 році там визначили п’ятнадцяте жовтня днем сільських жінок, щоб підкреслити їх особливу роль, визнати та підтримати. Адже жінкам часто не вистачає впевненості в тому, що вони будуть успішними в професіях, які чомусь вважаються чоловічими. 

Corteva Agriscience входить до найкращих компанії України за показником гендерної рівності,є провідником цієї теми в сільському господарстві на глобальному рівні та нещодавно стала однією з перших компаній, що долучилися до ініціативи Фонду ООН у галузі народонаселення та Центру «Розвиток КСВ», підписавши  Декларацію задля гендерної рівності та запобігання домашньому насильству. Тому Agravery.com у партнерстві з Corteva Agriscience реалізує проект “ВОНА ЗБАГАЧУЄ ЖИТТЯ”, де ми розповідаємо про жінок, які працюють в різних професіях в агросекторі, як вони сприймають свою професію та як досягають успіху всупереч стереотипам.

Антоніна Караван після закінчення Новочорторийського державного аграрного технікуму за фахом ветеринарії одразу пішла працювати у господарство «Сварог Вест Груп», де пропрацювала більш ніж три з половиною роки. Після цього були інші компанії, а потім Антоніна перейшла в сферу консалтингу і вже четвертий рік працює лікарем «Центру ветеринарного обслуговування» ТОВ «ДК Вет», що входить до складу Асоціації виробників молока (далі АВМ). Обслуговує дев’ять господарств Хмельницької області.

Читайте також: Вона – контролерка якості. Правила життя Юлії Касьяненко, спеціаліста відділу контролю якості насіння заводу «Стасі Насіння» (Corteva Agriscience)

В дитинстві в мене не було мрії про професію. Але у певний момент, після закінчення десятого класу, мені мати через мою любов до тварин порадила піти на ветеринарію. І я пішла, хоча навіть і не думала, що в майбутньому я стану ветеринарним лікарем. Отак моя любов до тварин у підлітковому віці визначила мою подальшу долю і у 2003 році я поступила до Новочорторийського державного аграрного технікуму.

Корова - найкраща тварина після кота. Я це зрозуміла на роботі. Хоча мені не дуже подобалось навчання в технікуму. Було мало практики і дуже багато теорії. Я багато чого боялась і через це в мене не усе виходило. І як зараз пам’ятаю, викладач з акушерства мені тоді сказав, що я ніколи не стану ветеринарним лікарем. І от я вже 13 років як згадую цю фразу і кожен день доводжу йому, що він помилявся. Але я і сама не очікувала, що піду далі у ветеринарію. Але виявилось, що корови – це моє все. 

На першій роботі працювати було дуже складно. Після завершення навчання я пішла працювати до господарства, що входило до корпорації «Сварог Вест Груп», де я пропрацювала більш ніж три з половиною роки. Робота була неймовірно складною, але в мене були гарні вчителі, що займали вищі посади в господарстві. Були і сльози, і усе було, але я старалась і завдяки головному лікарю я змогла стати справжнім фахівцем. Тому хочу сказати йому дякую, що я така яка я є і що я не полишила цю галузь та не пішла працювати у іншу сферу. Тепер же я впевнена, що окрім своєї роботи я нічого не зможу більше робити.

Перші пологи корови, що я приймала, були для мене складними. Втім, в компанії «Сварог» було дуже багато роботи такого типу і з часом ти навчаєшся це робити якісно. Взагалі, на цій роботі в мене було вдосталь можливостей здобути практичні навички у лікуванні різних захворювань, вирішенні проблем. Я навіть не можу порахувати, скільки за цей час було прийнято пологів із неправильним положенням чи передлежанням плоду. Так, це було складно, але я цього навчилась і мені це сподобалось. Виявилось, що це не так вже й складно. Просто я вважаю, що свою роботу треба дуже сильно любити. Коли ти її любиш, тоді усе робити значно легше.

Коли нетель мене вдарила, я думала, що на цьому моя ветеринарна кар’єра, та, напевне, і життя, закінчилось. Я тоді подумала, що це останнє, що я зробила в своєму житті. Але нічого, опанувала себе і продовжила роботу.

Найбільш складним для мене було працювати з УЗД, мене навіть по руках били коли розповідали, що ось це треба робити саме так, що ось це матка, а отак виглядають яєчники. Втім, поступово мені це почало подобатись і зараз УЗД-дослідження - це №1 у моїй роботі. Також мені подобається проводити штучне осіменіння.

На кожній роботі мені подобалось по своєму. Перша робота – перший досвід. Було багато цікавих людей, багато вчителів, до яких я прислухалась. Можна сказати, що на першій роботі я на теличках гулі набивала. Друга робота – це вже інший колектив, інший підхід до роботи, та і я вже не була тою недосвідченою випускницею, тож могла вже щось підказати, десь запропонувати іншу схему лікування. Але третє господарство, «Маїсс», було найкращим. Там впроваджено велику кількість сучасних технологій і, що не менш важливо, директор був адекватним. Та і працівники були хороші. Але найкраще мені на теперішній роботі в «АВМ», оскільки нас тут постійно навчають, проводять семінари, ми завжди їздимо до нових господарств. Тут я отримую найкращий досвід з усіх і це мені дуже подобається. Бо працюючи на господарстві ти зациклюєшся і не розвиваєшся, а в «АВМ» усе навпаки.

Те що ветеринарія – це моє і я більше нічим не хочу займатись я зрозуміла, працюючи в компанії «Маїсс». Мені навіть пропонували перейти в сферу торгівлі, але я сказала «Ні!», я своїх корівок не кину, я ж для цього навчалась і навіть зараз навчаюсь, здобуваю вищу освіту.

Жінці дуже важко побудувати кар’єру у ветеринарії. Багато чоловіків не сприймають тебе за професіонала, а дивляться на тебе лише як на жінку. Доводилось часто чути щось на зразок «Та що вона може нам сказати?», коли люди судять лише по зовнішньому вигляду. Ти заходиш на ферму, усі дивляться і кажуть «Ой, та що вона може? Не може такого бути, що вона щось вміє». Але, поступово, потихеньку, починаєш людям щось доводити. Важко, зі скрипом, але з часом вони таки починають до тебе прислухатись. Тому жінці усе це дається дуже складно, але я стараюсь.

Більшість моїх колег на минулих роботах намагались перетягнути ковдру на себе. А мені хотілось більше уваги, я хотіла, щоб до мене також прислуховувались. А от в «АВМ» мене прийняли значно краще і колеги завжди готові надати свою підтримку. 

Для мене ветеринарія – це моє життя. Може хтось скаже, що для жінки це не саме основне, але для мене це все. Я незаміжня, дітей не маю, тому можу дозволити собі таке ставлення до роботи. Звісно, батьки кажуть щоб я зупинилась, не викладалась так сильно, змінила професію. Але поки що буде так, адже я люблю допомагати людям, мені подобається бачити в їхніх очах задоволення від результатів твоєї роботи.

Мені подобається спілкування з людьми. На попередніх роботах цього не було, адже колектив завжди був сталим. Тепер ти спілкуєшся із різними людьми, починаєш розуміти їх точку зору, стаєш трохи психологом, намагаєшся знайти підхід до кожного.

Мені не подобається, коли по приїзду на господарство тебе сприймають не як допомогу, а як конкурента. Вони усіляко вставляють палки в колеса, заважають відбирати зразки і робота не клеїться. В результаті, ти не можеш провести ніяких досліджень та допомогти господарству. Мені не подобається, коли не налагоджується контакт. Таке рідко буває, але я впевнена, що кожен спеціаліст із цим стикається. Але, з часом це усе вирішується, люди починають розуміти, що ти хочеш їм допомогти, а не відібрати їх робоче місце.

Найбільше мене дивує у ветеринарії те, наскільки ми інтенсивно розвинулись. Аналізуючи те, як ти працював минулого року, починаєш розуміти, що усе зроблено не так, як потрібно. Тепер ти знаєш як це зробити краще. А для цього треба перевчитись, переломити в собі ці звички і почати працювати по новому. Галузь не стоїть на місці і тобі потрібно еволюціонувати разом з нею.

Моїм стимулом для руху вперед є підтримка колег, мотивація в роботі та грошова винагорода. Найбільше мене тішить, коли є гарні результати і це надихає працювати ще краще. Але буває так, що щось не виходить, не вдається допомогти, вилікувати і це трохи важко пережити. Ти думав, що я зроблю, я зможу, але не завжди так буває. Але, це життя, тому не варто на цьому зациклюватись, потрібно йти далі. Бо не помиляється той, хто нічого не робить.

Було в мене господарство, в якому головний спеціаліст не хотів бачити жінку-ветеринара у себе і просив прислати їм чоловіка. Я собі вирішила, що більше туди їздити не буду. Але через місяць мені зателефонував особисто директор господарства і попросив приїхати. Каже: «Антоніна, ви знаєте, ви нам дуже потрібні. В нас впали усі показники, котимось до низу, маємо купу проблем, аборти, хвороби, приїдьте до нас». Мене це тоді так потішило, я приїхала, почала працювати і ми змогли усе налагодити. І хоча головний спеціаліст дуже не хотів мене там бачити, ми вже пів року успішно співпрацюємо. Мабуть він вже і сам зрозумів, що так не потрібно було реагувати. Просто треба було витримати і не психувати, адже ми, жінки, буваємо дещо імпульсивними. Тому треба заспокоїтись, витримати паузу і все буде гаразд.

Рецепт мого успіху – це любити свою роботу, завжди навчатись і розвиватись та ніколи не здаватись. Я дуже люблю пунктуальність і вимагаю цього від усіх оточуючих. Якщо я кажу, що я приїду у певний час, значить так і буде, якщо не трапиться ніякого форс-мажору, адже в дорозі може трапитись будь-що. Також я дуже не люблю, коли люди обманюють, не виконують своїх обіцянок, запізнюються. Не можу терпіти безвідповідальність. Усе це мене дуже дратує, адже усе має бути чітко по плану, згідно технологічних карт. Це дуже важливо, мене так батьки з дитинства навчили.

Читайте також: Вона - свинарка. Правила життя Юлії Жельніо, директора ТОВ “Зоотехнологія”



Поділитись

 

Стежте за головними новинами агробізнесу в Україні та світі на Agravery.com , на сторінці Facebook , у Telegram або підпишіться на нашу розсилку, відправивши лист з темою "Розсилка" на [email protected] .

 

Тільки зареєстровані користувачі можуть коментувати

Увійти Зареєструватися

Comments (0)

Реклама

Реклама

Реклама
Реклама