Вірити в бренди: як відмова від сертифікації імпортної техніки вплине на ринок

З 1 січня наступного року обов’язкову сертифікацію імпортної сільськогосподарської техніки відмінять. На це сподівається міністерство економічного розвитку і торгівлі, яке ініціює це рішення. Якщо розроблений ними проект закону затвердять Мінагрополітики та Державна реєстраційна служба та прийме Кабмін, проводити повторну сертифікацію імпортних тракторів, комбайнів та іншої сільгосптехніки та платити за неї буде непотрібно. А це спростить імпорт. Який, за даними Держстату, в першому півріччі скоротився на 50%, до 180 млн доларів.

Опитані Agravery.com учасники ринку схвально оцінили відміну сертифікації. «Це питання імпортери піднімали давно. Півроку тому процес зрушив з місця», — говорить керівник з розвитку ринку «КЛААС Україна» Іван Паламар.

Зі слів генерального директора «Джон Дір Україна» Ігоря Кутового, в Україну в основному везуть сільськогосподарську техніку із заводів ЄС, США та Канади, сертифіковану авторитетними центрами на зразок німецького TÜV. «Тому процедура сертифікації, яку проводять в Україні, — зайва. Компанії розробляють техніку з врахуванням нормативів, які діють у США чи ЄС (і вони жорсткіші, ніж українські), мають сертифіковане виробництво. Перш, ніж потрапити до клієнта, техніка проходить цикли випробувань. Виробник отримує сертифікат, який видається на основі більш строгих перевірок, ніж у нас. Не пригадаю, щоб були проблеми із сертифікацією техніки John Deere в Україні», — каже Ігор Кутовий. Нагадаймо, що вітчизняні сертифікаційні органи керуються державними стандартами системи сертифікації УкрСЕПРО.

За даними Держстату, за І півріччя 2015 імпорт техніки склав 180 млн доларів, що на 50% менше, порівняно з І півріччям 2014. 

Вказують імпортери і хаос на ринку сертифікаційних послуг, а також технічну відсталість вітчизняних баз і лабораторій. «На території України діє 51 суб’єкт діяльності із правами сертифікувати техніку, обладнання і технології і безліч посередників, які не мають відповідної науково-технічної бази і лабораторного забезпечення», — розповідає генеральний директор українського представництва шведського виробника Väderstad Віталій Філатов.

Крім того, повторна сертифікація потребує часу — технічні новинки потрапляють на український ринок із запізненням. «Для сертифікації зразки техніки повинні пройти випробування. На це потрібний час, особливо коли йдеться про видачу сертифіката з тривалим терміном дії. Також проводиться аудит виробництва», — пояснює Іван Паламар. При розмитненні потрібні дозвільні документи, після розмитнення — візит представника органу сертифікації для замірів, видачі документації. І якщо для культиватора потрібна лише декларація відповідності, яка заміняє сертифікацію, то для сівалок і більш складної техніки — і декларація, і сертифікація. «Це непотрібна подвійна робота, оформлення фактично дублюючих один одного документів», — додає Віталій Філатов.

Адміністрування процесу сертифікації несе для виробників та імпортерів додаткові витрати, які закладаються у ціну для кінцевого споживача. За словами Філатова, виробництво на заводі Väderstad сертифіковане на п’ять років. Процедура коштувала 5 тисяч євро плюс візити на завод представників органу сертифікації — 4 тисячі євро. Щорічний аудит заводу обходиться в 3 тисячі євро за кожний візит. Через те, що, як правило, представники органу сертифікації не володіють англійською мовою, завод витрачає додаткові кошти на перекладачів.

Зі слів Філатова, якщо європейські та американські виробники відкриті для аудиту, то цього не скажеш про китайських: «За існуючою системою держава фактично не здатна проводити політику щодо обмеження ввезення на територію України неякісної техніки і обладнання. Профільний УкрНДІПВТ ім. Л. Погорілого проводив сертифікацію техніки європейських заводів і при цьому не мав доступу до заводів-виробників в Китаї для аудиту виробництва і сертифікації».

Як очікується, сертифікацію замінить процедура підтвердження декларації відповідності технічним регламентам. Вона буде більш простою і не потребуватиме значних фінансових витрат, сподіваються імпортери.

Процедура коштувала 5 тисяч євро плюс візити на завод представників органу сертифікації — 4 тисячі євро. Щорічний аудит заводу обходиться в 3 тисячі євро за кожний візит.

Наступним кроком має стати визнання Україною європейських сертифікатів. Однак це буде можливим після гармонізації українських стандартів зі стандартами ЄС. «Для цього потрібно до трьох років», — зазначає Віталій Філатов.

Водночас, на думку Івана Паламаря, відмовлятися від контролю за імпортом сільгосптехніки Україна не повинна. «Не можна повністю відкрити ринок, бо є ризик постачання техніки низької якості, яка не відповідає заявленим виробниками показникам продуктивності, надійності, безпеки. І мова не тільки про техніку зі Сходу. На Заході теж є виробники, які пропонують дешеву техніку, яка не завжди відповідає нормативам. Тому контроль потрібний, але контроль об’єктивний і не зарегульований», — прокоментував він.

Євген Пилипенко