Вічна децентралізація, або вона не вдалась ще у Давньому Римі?

Для України є новим процес адміністративної реформи та «земельної децентралізації». Наша держава вперше за 26 років свого існування вирішила роздати свою ріллю, щоб зробити громади сіл багатшими та незалежнішими від центральної влади у Києві. Але «земельна децентралізація» - це аж ніяк не «ноу-хау» уряду Гройсмана, про яке стало відомо наприкінці січня цього року. Такі перетворення намагались провести аж в Давньому Римі.

Реформи не допоможуть молитися

До початку ІІ сторіччя до н.е. Давній Рим через війни втратив 20% всього населення, або 55 тисяч громадян. Натомість набув всю Італію, Іспанію, Грецію та Північну Африку.

Формально Рим був централізованою республікою. Щоб добитись землевідводу, ветерани їхали одразу в столицю пікетувати засідання сенату. Учасників вакханалій судили виключно в Римі. Але повноцінну окупаційну адміністрацію мали лише Корсика та Сардинія – островами керували претори, які були одночасно суддями, начальниками адміністрацій та командувачами гарнізонів. Іншими завойованими землями командували або консули, які не мали права судочинства, або взагалі знать підкорених племен. Збором податків грошима або збіжжям на всіх територіях Риму займались не держслужбовці, а уповноважені агенти з числа місцевої знаті – публікани. Контроль над «потоками» зробив вчорашніх податківців інвестбанкірами та зернотрейдерами та вивів їх у вищу лігу еліти Риму. Їх туніки мали вузьку малинову обшивку.

На нижчому щаблі еліт стояв нобілес, або ж шляхта. До таких належали родини посадовців найвищих рангів Риму – консулів і преторів. Такі чиновники отримували плату від держави не грошима під час праці, а ріллею після виходу на пенсію. До числа таких могли приєднатись «молоді технократи-реформатори», як відомий ритор Марк Тулій Цицерон. Але в цілому нобілітет був закритою кастою, існування якої живила безконтрольна оренда державної ріллі. У 367 р. до н.е. було прийнято так званий «закон Ліцинія і Секстія», який дозволяв орендувати не більше 125 гектар державної ріллі. Ця норма не працювала, бо нікому було наглядати за її виконанням.

Стара аристократія занепала – до початку ІІ сторіччя до н.е. залишилось буквально 20 родин патриціїв. Занепав також клас середніх землевласників, основа війська Давнього Риму. Вважалось, що лише такі громадяни зможуть себе забезпечити всім необхідним для служби у війську.

За цензом 154 р. до н. е. в армію можна було призвати 324 тис чол., за цензом 136 р до н.е. – вже 318 тис. чол. Частина з них загинула у війнах.  Частина з них розорилась, бо їх продукція не витримала конкуренції з аграріїями Африки та Сицілії. Відповідно, Рим міг виставити меншу армію для захисту для своїх кордонів. Подейкують, що через це воєначальник-переможець Карфагену  Публій Корнелій Сципіон Еміліан навіть наказав молитись за виживання Риму.

Замість структурних реформ стара аристократія Давнього Риму вирішила збільшити кількість землевласників, яких можна призивати в армію завдяки «земельній децентралізації». Авторами цієї реформи стали брати Тиберій та Гай Гракхи.

Читайте також: Західною міркою, або як 500 років назад відбувалась перша в Україні земельна реформа?

Брати Тиберій та Гай Гракхи. фото: the-gracchi-brothers.weebly.com

Земля без правил

Тиберій Гракх став членом сенату у 133 році до н.е. Новоявлений трибун одразу заявив, що шляхта має володіти не більше 250 га державної ріллі на одну сім’ю. «Надлишкову» землю держави треба роздати безземельним селянам, по 30 га на одну особу. Такі щасливці заповнять спустілі простори Італії та наростять виробництво агропродукції.

Опонентом земельної децентралізації Гракха став трибун Марк Октавій. Фраза Тиберія «Чи може бути народним трибуном той, хто йде проти інтересів народу?» нівелювала всі доводи Октавія «проти» при обговоренні цього закону в сенаті. Вдячні виборці Гракха стягнули його опонента з трибуни. Так автор «земельної децентралізації» переступив негласне правило римської політики: не зачіпати жодного трибуна до кінця строку повноважень у 1 рік.

За «земельною децентралізацією» мала наглядати комісія сенату з трьох чоловік – братів Гракхів та їх родича Аппія Клавдія. «Кумівство» римський політикум також не вітав. Щоб добитись реалізації своєї реформи, Тиберій Гракх вирішив знову податися в трибуни у 132 році до н.е. На таку посаду не можна було балотуватись два строки підряд. Таку гру проти правил зупинили просто: Тиберія Гракха забили насмерть на одному із засідань сенату під вигук «Коли трибун зраджує республіку, то хто хоче боронити права, нехай іде за мною». Так нобілітет хотів зберегти свій майновий стан. Саме крупні землевласники були опорою влади у придушенні повстань рабів, особливо потужних у проміжку 150-130 рр. до н.е.

Попри смерть Гракха-старшого, сенатська комісія по «земельній децентралізації» запрацювала. За 15 років її роботи свої 30 гектарів отримали 80 тисяч чоловік. Процес розпаювання ріллі держави гальмувала відсутність зведеного земельного кадастру. Тому «земельна комісія» була і «антирейдерською», бо мала вирішувати нескінченні суперечки землевласників. Обмеження для нобілітету користуватись державною ріллею так і не запрацювали.

Читайте також: Історія аграрних знарядь: від плуга до комбайна

Хліб і субсидії

За поняттями того часу Гай Гракх міг вбити кривдників своєї сім’ї. Але він помстився хитріше: виграв вибори до сенату у 123 році до н.е. Політик планував продовжити земельну реформу свого старшого брата і добитись обмежень для крупних землевласників. Але почав Гай Гракх із загравання з люмпеном, який допоміг виграти йому вибори. Майже 250 тисяч осіб, або 20% містян отримали право купувати хліб за 50% вартості. Іншу половину мав покривати держбюджет.

Гракх провів закон, за яким публікани могли збирати в свою кишеню податки із новоздобутого півдня Франції. Забезпечення війська всім потрібним перекладалось на держбюджет. Майновий ценз для прийому в армію скасовувався.

За задумом, Гракха-молодшого, стимулювати сільський розвиток мало обмеження землекористування для шляхти. Також – колонізація нових територій Риму, зокрема півдня Франції та Карфагену. Така ідея стала початком кінця реформ та життя Гая Гракха. Переможці Карфагену категорично заборонили закладати будь-які поселення на руїнах міста. Так Гракх посягнув на загальноімперську «скрєпу».

Реалізація «земельної децентралізації»  Гракха мала б «вивести» з Вічного Міста у села значну частину люмпена. Такої втрати електоральної бази сенатори не могли собі дозволити.

Система дотацій на хліб Гракха охоплювала лише половину соціально незахищених римлян. Для інших 200 тисяч бідняків та півмільйона заможніших містян ціна хліба виросла на 70%. Спочатку фінансову систему республіки почало лихорадити від інфляції, бо чеканку монет довелось збільшити. Потім – від дефляції, бо на емісію валюти не вистачало дорогоцінних металів. Археологи виявили, що тодішні монети мали 14 градацій якості, які всі відрізнялись від прийнятого стандарту. Такі коливання курсу римського динарію знецінювали статки публіканів, здобуті від нових податкових схем.

Звинувачувати у популізмі тоді не вміли. Тому Гая Гракха його опоненти вбили у 122 році до н.е.

Буквально через рік Рим скасував свій «земельний мораторій». Аннали не уточнюють, коли законотворці встигли заборонити ринок землі. Але відомо, що зберігалась заборона продажу розпайованої біднякам державної ріллі.

У 119 році до н.е. нобілітету дозволили приватизувати без обмежень державну ріллю, яку ті досі обробляли. Через 40 років аграрні реформи «за Гракхом» взявся провести диктатор Риму Сулла. Він роздав ріллю 100 тисячам своїх вояків. Так мав з’явитись цілий прошарок землеробів, вірний виключно Суллі. Але ветерани кидали наділену ріллю та тікали в міста на заробітки. Скільки вояків таки змінили меч на орало, історія також мовчить.

фото: m.znaj.ua

Замість післямови

Сюжет із «земельною децентралізацією» братів Гракхів не оминули творці бестеллеру «Чому нації занепадають?» Дарон Аджемоглу та Джеймс Робінсон. На їх думку, ця історія одна з багатьох, яка свідчить про шкоду олігархії для економічного розвитку. Тим більш, що політики Риму вважали агрохолдинги нобілів перепоною для розвитку села.  

Автори книги упустили свідчення археології, що малі та крупні землевласники Риму мирно співіснували один з одним. Нобілі вирощували зернові та оливки, селяни займались тваринництвом. Для випасу своєї худоби вони також користувались державною ріллею. Можливість не сплачувати за її оренду була своєрідною формою державної субсидії. Якої позбавляла «земельна децентралізація» Гракхів. Бо розпаювання ріллі однаково урізала володіння як і нобілів, так і селян-тваринників.

Читайте також: Європейські інвестиції часів Античності

Список використаної літератури

Дарон Аджемоглу, Джеймс Робінсон. Чому нації занепадають: походження влади, багатства та бідності – Київ, 2017 рік.

Крип’якевич Іван. Всесвітня історія, книга 1 - Київ, 1995 рік.

Кирюшов Дмитрий. Аграрная политика Гая Гракха/ Исследования и публикации по истории античного мира, вып.7, - Санкт-Петербург, 2008.

Тельминов Вячеслав.Социальное законодательство Гая Гракха: автореферат дисертации на соискание ученой степени канд. Ист. Наук, - Екатеринбург, 2014.