Європейські інвестиції часів Античності

Період грецької колонізації умовно можна назвати періодом перших іноземних інвестицій в агробізнес на території сучасної України. Греки підтримували тісні зв’язки з навколишнім чужоплеменним світом, а риси античної культури залишали свої сліди в сільському господарстві слов’ян майже до часів Київської Русі.

 «Хліб» і «гречка» – еллінського походження

Слово «хліб» родом із часів грецької колонізації. Від греків це слово потрапило у мову готів, а звідти до германців, слов’ян та інших народів, з якими греки активно контактували. Отже, грецькі майстри застосовували для виробництва цього продукту горшки особливої форми, які називалися «клібанос». Звідси походить готське слово «хлайфс», в старонімецькій мові є слово «хлайб», яке схоже на наш «хліб», польський «хлеб», російський «хлєб», естонський «лейб».

У древній Елладі хліб вважали головною стравою на столі, тому що його було мало. Все інше було лише щедрим додатком до дефіцитного хліба. Брак цього продукту в перенаселеній Греції був однією з причин пошуку нових земель, придатних для його вирощування. Таким чином на узбережжі Середземного та Чорного морів з’явилися численні грецькі колонії.

Основою економіки античних держав Північного Причорномор’я було сільське господарство, що відігравало роль рушія колонізаційних процесів у цьому регіоні. Основою грецького землеробства на сучасних українських землях було вирощування злакових культур: сільське населення, а також частина жителів міст (Ольвія, Тіра, Херсонес, Пантікапей, Фанагорія та інші), сіяли пшеницю двох видів (м’яку і дворядну), просо, ячмінь.

Високий рівень розвитку зернового виробництва не тільки забезпечував потреби населення, але й давав можливість вивозити збіжжя до Середземномор’я. Тому греки першими почали вивозити зерно зі Скіфії, як тоді називали терени сучасної України. Збіжжя з причорноморських степів   довгий час вважали найкращим у світі. Найбільшого свого розвитку зернове виробництво досягло у Боспорі. Так, Демосфен повідомляє, що при Левконі з Боспору щороку вивозили 400 тис. медимів хліба (близько 16 700 т). За Страбоном, експорт хліба до Афін іноді сягав 2100 тис. медимів (близько 87 500 т).

Чимало культур греки привезли із собою й акліматизували, хоча це було доволі непросто. Мабуть, із Греції переселенці завезли гречку, яку вирощували в Херсонесі та на Нижньому Дону. А також полбу (різновид пшениці), відбитки чиїх зерен на кераміці знайшли в Боспорі.

У місцевих племен вони запозичили вже адаптовані до степового клімату сорти зернових, бобових, городніх та садових культур, а також використали їх для селекції нових сортів культурних рослин, які б поєднували посухо- та морозостійкість із високою врожайністю середземноморських сортів.

У  Нижньому Подунав’ї жили фракійці, в яких греки могли запозичити  м’які сорти пшениці. Племена Західного Поділля збагатили агрокультуру греків житом, яке на своїй батьківщині ті вважали бур’яном. Жито, як культура менш вибаглива, порівняно з м’якою пшеницею, цілком могло стати грекам у пригоді. Правда, поки що культивування цієї рослини однозначно засвідчено лише на хорі Херсонеса. Однак відомі й доволі масові знахідки в Ольвії. Жито почали активно вирощувати як самостійну культуру лише в перші століття нашої ери.

Окрім того, греки могли запозичити у племен Правобережжя акліматизовані сорти плівчастих пшениць, особливо полби-двозернянки (Triticum dicoccum). Є інформація про вирощування і споживання греками бобових (гороху, сочевиці, вики, чини), городніх культур (цибулі, часнику, огірків, кавунів і динь). Уявлення про садівництво дають писемні джерела. Феофраст і Пліній Старший сповіщають, що у Боспорі росло багато сортів яблунь і груш, а також смоківниця (інжир), гранатові дерева. Споживали тут також аличу. А ще культивували вишню, черешню, мигдаль, горіх.

Є свідчення античних авторів, що колоністи сіяли озимину. Зокрема Феофраст писав, що ярова пшениця з понтійських колоній (греки називали Чорне море Понт Евксинський) відзначається твердістю, а озимина — м’яка й легка. Пліній також сповіщав, що пшениця з Галії та Херсонеса м’яка й легка. Це підтверджується знахідками злаків у розкопаних поселеннях.

Ячмінь вирощували дворядний і багаторядний. Його зображення бачимо на пантікапейських монетах.

Як греки працювали на землі

Спершу переселенці мали велику проблему з застосуванням звичної для своєї батьківщини системи землекористування, адже відмінності між природою метрополії та колоній були досить значними.

У Північному Причорномор’ї греки використовували звичні для них агроприйоми і знаряддя праці, хоча й витратили багато часу, щоб адаптувати своє землеробство до нових умов. Грецькі технології обробітку землі на той час були одними з найрозвинутіших у світі та, без жодних сумнівів, кращими за місцеві. Наприклад, вони використовували кормові рослини-азотфіксатори (як-от французька сочевиця) та зелені добрива. У грецькій агрономії були навіть зародки хімізації ґрунтів. Біля с. Айвазовське в Криму відкрили штучний зрошувальний канал.

Здавна в Греції використовували двопільну систему. Тож і в Херсонесі земельні ділянки також поділили на дві рівні частини, одну з яких залишали на пар. У гірському Криму клери (наділ землі, що надавався вільним повноправним членам общини в користування) влаштовували на штучних терасах, зміцнених підпірними стінами. Землю попередньо удобрювали і при необхідності зрошували.

Орали землю дерев’яним оралом із залізним наральником. Зображення такого орала є на пантікапейській монеті. Знахідки наральників відомі з розкопок багатьох сільських поселень. Їх виготовляли із залізних брусків довжиною від 24 до 36 см. Внизу наральник розширювався у вигляді лопатки з гострими краями, а вгорі звужувався у вигляді костряка для прикріплення до дерев’яної основи. Такі наральники лише розпушували ґрунт. Однак у Греції також були наральники, що перевертали пласт.

Грудки землі розбивали мотиками та колотушками. Двобічну мотику знайшли на Березані, а мотика з поселення Панське-I має одне широке лезо та довгу втулку. З Горгіпії походить мотика із трикутним лезом і важким обухом. Щоб збирати врожай, використовували серпи і коси різної форми. Один такий серп знайшли в одному з ранніх поховань Марицинського могильника неподалік Ольвії.

Істина – у вині

З появою на Північному Причорномор’ї грецьких колоній та їхніх міст-держав, на території південної України розповсюджується виноградарство та виноробство – ще одна важлива галузь грецької торгівлі. Найстаріші матеріальні пам’ятки культури виноробства на території сучасної України збереглися в Миколаївській області (Ольвія), Одеській (м.Білгород-Дністровський – Тіра), на Херсонщині й у Криму (Херсонес, Феодосія, Пантікапей). Особливо велике значення виноградарство й виноробство набуло у Боспорі, де окремі невеликі міста, такі як Мірмекій і Тірітака, спеціалізувалися саме на вині. На руїнах Херсонесу ще 1794-го року на кам’яній плиті IV ст. до н.е., знайшли напис, в якому перераховувалися досягнення місцевого діяча Агазіклета і, зокрема, зазначалося, що “…народ присвячує цей пам’ятник Агазіклету, який сприяв розвиткові виноробства у селах”. Крім того, тут також знайшли кам’яні преси та винні резервуари, які вирубали в скелях.

На нашому півдні чорноморські греки почали займатися вирощуванням винограду в V ст. до н.е. Але особливого поширення вино й виноробство набуло в кінці ІV — на початку ІІІ ст. до н.е. і, особливо, в перші століття нашої ери. Це пояснюється значними змінами, які на той час відбулися в економіці античного світу. Зокрема значним скороченням імпорту до Північного Причорномор’я вина з грецьких держав Середземномор’я. Тим часом попит на вино як із боку греків, так і їхнього оточення, був значним і стимулював розвиток цієї галузі господарства: основними ринками для продажу грецького вина були землі Скіфії, а потім Сарматії. Відтоді походить приказка “п’є, як скіф”, бо скіфи пили нерозведене чисте вино, на відміну від греків та римлян, які солодкі екстрактивні південні вина розводили чистою джерельною водою. Як повідомляв Геродот, громадяни Ольвії використовували вино як напій “з божественними властивостями створювати насолоду життя та сприяти добрим стосункам між людьми”.

Не зовсім сприятливі кліматичні умови для розведення винограду в Північному Причорномор’ї змусили греків застосувати спеціальні агротехнічні прийоми, щоб акліматизувати середземноморську лозу. І хоча Страбон писав про суворий клімат Північного Причорномор’я, де погано росте виноград, колоністи перейшли від вирощування дрібного винограду до сортів з більшими ягодами й насінням. Той же Страбон сповіщає, що взимку лозу закопували в землю. Очевидно, акліматизацію полегшувало те, що клімату Керченської протоки були властиві певні середземноморські риси.

Про велику роль виноградарства свідчать зображення виноградної лози на монетах Німфея, Фанагорії, Тіри. В Керчі є зображення лози на кам’яному саркофазі. Кісточки винограду виявили практично на всіх античних пам’ятках. Про те, що вино робили на місці, свідчить виробництво гостродонних амфор для вина в Херсонесі й Боспорі, а також місцеві культи Діонісія, покровителя цієї галузі.

В Ольвії, Херсонесі й Боспорі знайшли винарні — зацементовані чи кам’яні майданчики для чавлення виноградного соку та кам’яні цистерни, куди цей сік стікав. Іноді, щоб чавити сік, використовували преси — кам’яні ваги з пазами для перев’язування канатами. Такі знахідки відомі в кількох садибах Херсонесу. Щоправда, в Ольвії винарні відомі лише до перших століть нашої ери. На Боспорі найрозвинутішим виноробство було у східній частині Керченського півострова. Найцікавішою є садиба еллінських часів біля Солдатської слобідки між Мірмекієм та Пантікапеєм, основною галуззю яких було саме виноробство. У ІІІ ст. до н.е. тут був чавильний майданчик і цистерна, а пізніше два майданчики і дві цистерни -- на 7 000 і 8 000 літрів.

 Під час розкопок міст Північного Причорномор’я досить часто знаходять довгі криві залізні ножі для зрізування грон винограду. Найдавніший із них (VI ст. до н.е.) знайшли в Ніконії.

Наталка ПАХАЙЧУК

З архівів журналу "Агрогроші"

фото: ancient.eu, wikipedia.org