Таїр Мусаєв: Втрати на початковому етапі відкриття ринку землі можливі, але не критичні

"ЖЗЛ: Життя. Зерно. Люди" –  спільний проект компанії KMZ Industries та Agravery.com. Це нетривіальний погляд на особистостей, яких добре знає українська зернова спільнота. Чим вони живуть, які нові бізнес-ідеї мають, про що мріють і навіть що роблять у вільний час – у цій серії публікацій.

Цей сезон видався для більшості агрокомпаній України не найкращим – до погодного фактору додались проблеми з низькою ціною зерна на світових ринках і рентабельністю виробництва, все посилилося політичною нестабільністю в Україні. Що думаєте з цього приводу, як вдається вирішувати ці негаразди або хоча б мінімізувати їхній вплив? 

- Як мінімізувати? Думати наперед, ще до появи проблеми. У нашої компанії були ф’ючерсні контракти, ми вчасно зорієнтувалися й порівняно із сьогоднішньою ціною продали велику частину врожаю вдало. Тож частину ризику ми вже захеджували і зараз відвантажуємо зерно по заздалегідь укладеним контрактам. Крім того, постійно аналізуємо ринки. У мене є обґрунтоване відчуття, так зване educated guess, що ціна на кукурудзу буде зростати, і це має виправдати її зберігання. Звіти USDA можуть бути скориговані у бік зменшення світових урожаїв, передусім у США. Чи виправдається цей прогноз – побачимо згодом. Агробізнес тим і цікавий, що він несталий. Вірно кажете, найбільша проблема – це погодний фактор, і на нього значно вплинути ми поки що не можемо. Це вимагає постійного пристосування. Виробництво потребує постійної адаптації й навіть креативу, зокрема, випробування нових технологій, техніки… З одного боку, це складно, а з іншого – це те, що називається у бізнесі «management of changes». Слід бути мобільним, знаходити варіанти, і це дає свої плоди. 

Що ви маєте на увазі?

Я прибічник вибудовування в компанії правильних бізнес-процесів та алгоритмів дій. З великою шаною ставлюся до праці фермерів –  7 днів на тиждень, 24 години на добу. Особливо у період посівної та збирання. При цьому подекуди агровиробники поточні проблеми намагаються вирішувати в момент виникнення, ще й самотужки, і часто «лізуть на амбразуру». Я ж прихильник тієї думки, що краще попередити пожежу, ніж потім її гасити.  Правильна побудова процесів у багатьох випадках допомагає нам підготуватися до випробувань, а не терміново шукати шляхи їхнього вирішення. У нас агроном не ховає проблему, а навпаки, ділиться нею. Один раз зробивши помилку, ми беремо її на озброєння, розбираємо кейс і маємо зробити все необхідне, аби ця ситуації більше не повторилася. Здавалося б, це простий метод, але він дозволяє набагато ефективніше працювати. 

У своїх інтерв’ю велика частина аграріїв запевняють, що зняття мораторію наступного року може просто вбити їхній бізнес, адже купити землю вони не зможуть. А як із цим у іноземних компаній, чи не думаєте ви, що теж можете втратити частину паїв  із наявних у вас 56 тис. га? 

- У цілому ми підтримуємо впровадження ринку землі, однак розуміємо, що відсутність ясності, за якими правилами він буде працювати, висить, як дамоклів меч, для багатьох аграріїв у цьому та наступному році. У багатьох інвестиційні програми заморожуються, аби акумулювати кошти для купівлі землі. Як представники української компанії зі шведськими інвестиціями ми дивимось на це зі стратегічного погляду. Так само готуємось до роботи в умовах ринку землі, але не заморожуємо інвестиційні програми. Можливо, корегуємо їх, щоб запобігти переінвестуванню. Однак розуміємо, що стратегія розвитку не повинна зупинятись. Що стосується втрати землі, то у випадку із паями це не рідкість – хтось приходить, хтось іде.  І так у всіх – як у великих компаній, так і у фермерів. Це постійний процес. Ми не думаємо, що можемо втратити значні площі в результаті відкриття ринку купівлі-продажу. Благодійний фонд, заснований компанією, активно працює в місцях нашої діяльності й буде далі продовжувати свої програми підтримки села. Переконаний, що наші зусилля не залишаються без уваги мешканців громад і при ухваленні рішень про продаж паїв першою, до кого вони прийдуть, стане наша компанія. 

Читайте також: Кардіологія поля: вирощуємо кукурудзу, пшеницю та ріпак – вересень - жовтень

Не так багато людей, які реально готові продавати і купувати землю, тим більше перекоси із ціною неодмінно будуть. Майже 1 млн га уже «продано» у вигляді емфітевзису, бо оренда на 49 років фактично – уже продаж. Пожвавиться фінансовий ринок, земля –  це єдиний актив, який не амортизується, і буде більше пільгових, довгострокових кредитів. Хтось буде рости, хтось припиняти роботу, це нормальний процес. Із часом усе стабілізується, увійде в нормальну колію.

Дослідження показують, що не більше 5–10% власників паїв заохочують продавати їх на початковому етапі. У цьому діапазоні ринок буде знаходитися перші 5 років. Таким чином ми вважаємо, що для нас такі втрати будуть цілком прийнятні, хоча, звичайно, все буде залежати від ринкової ціни.

Яких результатів очікуєте – по урожаях, урожайності, відвантаженню на експорт? 

- Цей сезон у нас не  найкращий, але і не гірший від решти компаній. Ми на 95% займаємося пізніми культурами – соя, кукурудза, соняшник. Пшеницю зібрали близько 20 тис. тонн – урожай очікуваний, з огляду на погодні умови весни – початку літа 2019.  Соняшник зібрали з урожаєм вище прогнозованого відсотків на 10. Досі триває збирання сої, яка поки що показує урожайність нижче за середні наші показники. Тільки нещодавно розпочали збирання кукурудзи і зібрали лише 20% площ, тому рано говорити про фінальну урожайність. Але вона точно буде нижче минулорічної, щонайменше на 10%.

Про роботу в Grain Alliance

У вас достатньо великий досвід управлінської діяльності. Розкажіть, а як ви взагалі потрапили у зернову галузь?

- Це дуже цікава й довга історія. За своєю першою освітою я історик, навчався у Бакінському державному університеті. Мені завжди подобалося, планував із цим пов’язати усе своє життя. Проте, закінчивши виш із червоним дипломом, швидко зрозумів, що навряд чи зможу  прожити на зарплатню звичайного шкільного вчителя. Тож вирішив щось змінювати.

Спочатку допомагав батьку в менеджменті меблевого виробництва, а також працював у міжнародному проекті «Шахденіз». Коли мені було 24 роки,  отримав повну стипендію і закінчив дворічну магістратуру у Західно-Техаському аграрному технічному університеті  (West Texas A&M University). У США я вчився і працював одночасно, знайомився із стратегіями хеджування, ф’ючерсами тощо. Після завершення університету став зовсім іншою людиною, як я себе тоді називав – «Таїр. Версія 2.0» –  дипломований фахівець із фінансів й економіки. Забігаючи наперед, скажу, що майже 80% знань та навичок, які я отримав під час навчання у США, використовую зараз у повсякденній бізнесовій практиці. Після США я працював  у Ernst & Young CIS BV в Азербайджані, потім у Лондоні в компанії Carbon Resource Management Ltd, що займалася питаннями скорочення викидів СО2 та квотами за Кіотським протоколом. Потім у 2008 році в Києві було відкрито підрозділ цієї компанії, а у 2010 році вона стала незалежною компанією «Карбон Капітал Сервісес Лімітед», де я залишився працювати. Це дало мені багато нових знайомств, зокрема в агросфері.  У зв’язку із кризою низка міжнародних проектів у екологічній тематиці згорнулася, а я допомагав деяким компаніям як консультант з інвестицій. Ми створили щось на зразок хабу для залучення інвестицій в Україну від міжнародних компаній. У 2017 році СЕО компанії Євгеній Радовенюк і шведські акціонери Grain Alliance  запропонували очолити комерційний напрямок компанії. Враховуючи, що на той момент я отримував третю вищу освіту в галузі аграрного менеджменту, ця пропозиція здалась мені дуже цікавою і вчасною.

На сьогодні ви уже два роки як працюєте в Grain Alliance. Що ви можете назвати своїми найбільшими успіхами на посаді та чому? 

- До мого приходу в компанію 100% продажів відбувались, як то кажуть, «з елеватора». На сьогодні 70% продажів відбуваються за валюту на умовах CPT и DAF, а нішеві культури – зокрема сою без ГМО – вантажимо на умовах DAP, іноді контейнерами. НеГМО сою не можна прямо захеджувати на біржевих майданчиках, тож це можна вважати нішевою продукцією. Нішевість, з одного боку, перевага, з іншого –  це цінові коливання, які досить важко прогнозувати. Та соя вдала культура для сівозміни, і я переконаний у її перспективності. Як компанія зі 100% шведських інвестицій, ми дивимось не на рік–два уперед, а орієнтуємося на далеку перспективу.

Читайте також: ТОП-5 причин замінити старий елеватор новим

Про елеватори, альтернативне зберігання зерна та ринок землі

Компанії Grain Alliance має в Україні 260 тис. тонн елеваторних потужностей. Наскільки цієї кількості зберігання вистачає? Знайшла інформацію про те, що ви плануєте збільшити оборотність на Пирятинському елеваторі, який належить компанії. Це правда? 

- На Пирятинському елеваторі на сьогодні ми можемо приймати і одночасно зберігати 100 тис. тонн зерна, маємо три точки приймання і три сушки. Це маршрутний елеватор, і це наша основна база для накопичення зерна для подальших відвантажень. Значної оборотності цього року ми не досягнемо, адже не дозволяє кон’юнктура цін. Із грудня місяця почнемо працювати на давальницькій сировині, будемо допомагати аграріям відвантажувати маршрутами. У наступному році будемо працювати над збільшенням потужності з приймання та сушіння, нам потрібно ще мінімум 1,5 тис. тонн  на добу, що дозволить активніше працювати із третіми особами. 

Минулого року ви застосували на елеваторах технологію закладення зерна у так звані рукави...  Цього року так само користуєтеся цим методом? 

- Експеримент минулого року був вдалим. Деякі агрокомпанії вважають, що це затратно – 6–8 євро на тонну зберігання і великі втрати зерна.  Ми проаналізували технологію, придбали якісне обладнання, підготували персонал, в нас собівартість була близько 2–2,5 євро, а втрати – практично нульовими. Минулого року ми зберігали 20 тис. тонн кукурудзи та сої, у цьому році будемо зберігати від 30 до 40 тис. тонн як нашого, так і давальницького зерна.  

А як справи з елеватором у Ніжині – на якому етапі будівництво? Коли плануєте завершити цей об’єкт?

- На елеваторі було завершено першу чергу будівництва у 24 тис. тонн у пшеничному еквіваленті. Було встановлено дві «банки», які дозволяють нам працювати та збирати кукурудзу в Чернігівському  регіоні. Ми пропустили уже повний оборот – більше 20 тис. тонн кукурудзи та близько 10 тис. тонн пшениці, відвантажили Плануємо розвивати елеватор – розширити приймання та сушіння – встановити ще два або чотири додаткові силоси та поставити додаткові потужності із сушіння. Хочемо мати додатково від 24 до 48 тис тонн. Наразі розглядаємо пропозиції й  плануємо закінчити проект до кінця наступного року. 

Як ви обираєте підрядників для роботи над елеваторними проектами? На що звертаєте увагу при цьому?

- Це складний процес. Приміром, на об'єкті в Пирятині у трьох чергах будівництва ми використовували  обладнання компаній «Варіант Агро Строй», «Лубнимаш» та KMZ Industries. Мені дійсно приємно, що вітчизняні компанії в таких неконкурентних  з іноземними компаніями умовах за відсутності доступних кредитів можуть пропонувати таку високу якість свого обладнання. Зараз ми готуємо тендер для наступної черги елеватора в Ніжині. Уже відвідали заводи компаній-виробників і побачили, як вони реінвестують у верстати, що пов'язано з виробництвом силосного та транспортного обладнання.   Зокрема, гідно оцінюємо технічні напрацювання компанії KMZ Industries – тут дуже професійно підходять до справи. Для прикладу, компанія понад 5 років виробляє іноземні сушарки для зерна, запозичує найкращий європейський досвід і втілює його в Україні. Поки що сушарку в них не замовляли і не пробували, але уважно вивчаємо перспективи співпраці. До всього їхнє силосне та транспортне обладнання – достойної якості та ціни.

Про відповідальність, життєвий баланс та хобі

У вас достатньо велике коло відповідальності. Cамостійно контролюєте процесі чи все ж більше делегуєте повноваження помічникам? 

- Я і сам беру участь у процесах, і частину повноважень – делегую. Особиста участь – це прояв поваги, працівники розуміють, що ми не ніжимося під сонцем десь на островах,  працюємо пліч-о-пліч на результат.

А наскільки самі часто виїжджаєте у поля та на елеватори?

- На елеваторах буваю практично щодня, у полях також часто. Приміром, сьогодні весь день був на елеваторах – по трьох різних питаннях я заїхав на три наші об’єкти. У нас офіс знаходиться в Березані, і він рівновіддалений від усіх наших елеваторів і регіональних відділень. Це означає, що протягом 2-3 годин я можу дістатись у будь-яку точку нашого підприємства, і навпаки – будь-який директор елеватора чи інший працівник – приїхати до центрального офісу. 

У вас достатньо великий колектив, понад 1000 осіб. Розкажіть, як вам вдається налагоджувати роботу? Яких принципів у роботі з колегами дотримуєтеся, чи використовуєте, як то кажуть, кнут та пряник? 

- У будь-якому бізнесі, а в сільському господарстві й поготів, головний ресурс – люди. Ми, так само як і решта компаній, стикаємося з еміграцією молодих кадрів, їх ротацією, конкуруємо з іншими компаніями на ринку праці. Проте в нашій компанії склався міцний кістяк, і це не завжди люди у віці, є достатньо молоді фахівці, які працюють у компанії 10–15 років. Керівництво компанії розуміє, що важлива достойна оплата праці, тому намагаємося тримати її на рівні вище від середньоринкової. Ми не можемо тут і зараз зробити Швецію в Україні, але прагнемо, аби наші люди не відчували себе ображеними і думали, що їхню працю не цінують. Особисто для мене багато значить виявляти повагу до праці людей на землі.  А з приводу мотивації, сказати щиро, великих конфліктів у нас не буває, тож ані кнута, ані пряника на роботі не тримаю.  

Розкажіть, як вдається знаходити життєвий баланс між роботою та особистим життям? 

- Стараюся знаходити час для найближчих, хоч темп і напружений. Дружина – мій надійний друг і тил – ставиться до моєї роботи із розумінням. Водночас я намагаюся забезпечити родину усім необхідним. Дружина чудово готує, тож сімейна вечеря – наша непорушна традиція. Із дочкою, якій зараз шість років, намагаюся проводити якомога більше часу, увечері перед сном ділимося враженнями за день, спілкуємося зранку…

У чому знаходите сили та натхнення? Що допомагає відновитися після робочих буднів? 

- Кожні вихідні, з 9.00 до 12.00, відвідую спортзал та басейн. Фізичне навантаження допомагає мені добре перезавантажитися. Це вивільняє думки, з’являються нові цікаві ідеї.  

Як і де відпочиваєте? 

- По-різному. Не можу сказати, що я  люблю щось одне. Усе залежить від настрою, пори року тощо. Люблю як активний відпочинок із друзями, так і проводити час із родиною. 

Читайте також: (Не)такий страшний, як його малюють: як укріплення курсу гривні впливає на аграріїв?

Серед друзів є люди із агросфери? 

- Я дотримуюся думки, що справжніх друзів не може бути багато. Максимум їх можна порахувати на пальцях однієї руки.  Із цими людьми я дружу багато років поспіль, ці люди не займаються суто агро. А от товаришів і приятелів у цій сфері в мене достатньо.

Читала, що ви є капітаном команди телевізійної гри «Що? Де? Коли?» у Баку. Це правда? 

- Так, із «Що? Де? Коли?» нерозривно пов’язано більше 20 років мого життя. Почалося все, можна сказати, випадково. Після закінчення 8-го класу я перейшов до нового ліцею для обдарованих дітей. Старші товариші по школі організовували набір місцевої команди «Що? Де? Коли?». Оскільки я багато читав і мав непогану ерудицію, то пройшов відбір, почав грати в команді, далі на базі нашої команди створили збірну країни. До 2005 року я активно грав, після цього залишився лише в телевізійному клубі, який  на той час уже був створений у Баку. Зараз я їжджу на ігри до Баку приблизно раз на квартал. Незабаром збираюся знову на гру і дуже хочу перемогти. У Києві також є гарні клуби «Що? Де? Коли?», але за дев'ять років тут я не уподобав для себе команди. Натомість інтелектуальна гра стає в нагоді в роботі. На минулорічний корпоратив нашої компанії ми спробували разом пограти у «Що? Де? Коли?», вийшов непоганий тімбілдинг.

Чи підтримуєте зв'язок із азербайджанською діаспорою тут, в Україні? 

- Так. Можу сказати напевне, що у якій би сфері азербайджанці не працювали, вони всі – великі патріоти України.  У певному сенсі у нас біль від Карабахського конфлікту резонує із болем від війни, що відбувається на Донбасі. Ми добре розуміємо, як важко, коли не стає частини території, із якою пов’язані історія, культура та безліч людських життів. Тому ми намагаємося стати у нагоді цій країні, підтримати її.

Яким бачите своє життя у майбутньому, скажімо, на пенсії? 

- Я згадував, що за освітою я вчитель історії, тож найімовірніше я повернусь до цієї мрії. І хоча багато цим не заробиш, вчителювання –  богоугодна справа, вона мені імпонує. Історична наука дозволяє краще відчути і зрозуміти сьогодення. У тому ж бізнесі чи політиці головні гравці не завжди є тими, ким прагнуть видаватися,  іноді ведуть відкриту війну, а іноді – приховану. І потрібно не просто давати знання, а й інструменти, яким чином прив’язати історію до реальності, навчати дітей, учнів думати й розуміти причинно-наслідкові зв'язки. 

А чи є якийсь історичний герой, із яким ви себе асоціюєте, або він вам імпонує?

 - Я ні з ким себе не асоціюю – дитячі забавки залишились у минулому. Втім імпонують багато історичних персоналій. Насамперед, Леонардо да Вінчі та Нікола Тесла. Це люди, які своє життя присвятили допомозі людству й розкриттю нових можливостей. І саме завдячуючи їхній праці людство змогло зробити великий, я б сказав, квантовий стрибок уперед.  

фото: приватний архів Таїра Мусаєва