Реклама

Вона - лідер фермерської організації. Правила життя Людмили Клебанової, голови Всеукраїнської Ради жінок-фермерів

Коментарі

0

Про  те, чому бути сільської жінкою важче, ніж міською, чому жінкам складно повірити у себе та якою може бути позитивна дискримінація. 

журналіст Agravery.com

Жінки відіграють важливу і вирішальну роль у розвитку сільського господарства та суміжних галузей. Характер та ступінь їх зайнятості сильно відрізняються від регіону до регіону, але незалежно від цих варіацій жінки все активніше беруть участь у різних видах сільскогосподарської діяльності. 

Жінка в агро – це не берегиня і не виключно технічний робітник. Вона хороший фахівець на будь-якій ланці і успішно конкурує з чоловіками, в тому числі на керівних посадах. Кілька досліджень доводять, що компанії різних сфер, в яких керівні посади займають жінки, отримають більший прибуток. На жаль, ці твердження не є аксіомою для всіх. Третина населення України проживає в сільській місцевості, 53% з них - жінки. Але частка жінок, які очолюють сімейне фермерське господарство, складає всього 18%. Лише третина кооперативів, які отримали фінансову підтримку за державними програмами, очолюється жінками. В багатьох галузях зарплати жінок нижчі за зарплати чоловіків, які виконують такі самі роботи. І це не суто українська проблема - згідно з глобальним дослідженням Corteva Agriscience, проведеного в 17 країнах на п’яти континентах, 72% опитаних жінок, які працюють в агро, сказали, що в цій сфері для повного досягнення рівності статей будуть потрібні десятиліття. 

Разом з компанією Corteva Agriscience, яка входить до найкращих компанії України за показником гендерної рівності та є провідником цієї теми в сільському господарстві на глобальному рівні, Agravery.com запускає проект “ВОНА ЗБАГАЧУЄ ЖИТТЯ”, де ми будемо розповідати про жінок, які працюють в різних професіях в агросекторі, як вони сприймають свою професію та як досягають успіху всупереч стереотипам. 

Читайте також: Вона - агроном. Правила життя Галини Радзіцької, категорійного менеджера Corteva Agriscience

Людмила Клебанова - голова правління  громадської організації “Всеукраїнська Рада Жінок-Фермерів”. Вчителька за фахом, вона працювала в сільській школі, була перекладачкою з німецької, в кінці 90-х очолила громадську організацію “Всеукраїнська Рада Жінок-Фермерів”, а в 2005 році сама стала фермером. Є однією з найбільш впливових жінок в агросекторі. 

фото: propozitsiya.com

На рівень прийняття рішень треба залучити більше жінок, пропонувати їм вирішувати актуальні проблеми суспільства, а не робити вигляд, що це їх не стосується. А для цього їм треба дивитися на інших успішних жінок, на те, що вони роблять. Жінці треба дати можливість повірити в себе і свої сили. Найчастіше вона навіть не знає, що може бути не тільки гарною матір'ю і дружиною. Це, звичайно, стосується більше старшого покоління, але їм треба теж показати, на що вони здатні. Завжди є жінки лідери за природою, але які не знають, як це проявити. 

Я не керую фермерами, я акумулюю всі проблеми та говорю про них. Ми створювалися, щоб захистити свої родини і право на гідне життя. Жінки зрозуміли, що їх голос може бути почутий. І ми гідні цього. Чому ми створили окрему фермерську організацію? Хотіли показати, що аграрії - це не тільки чоловіки, які стоять на чолі багатьох господарств, очолюють фермерські асоціації, керують великим бізнесом. Фермерство - це сімейний бізнес і в селах дуже багато жінок працює, 30% голів фермерських господарств - це жінки. 

Зараз важко уявити собі 90-ті. Чоловіки виїхали на заробітки, в селах залишились самі жінки, яким треба якось виживати було. Почався ринок, почали роздавати землю, але інформації про це не було жодної - не до кожного села газета доходила, а радіо взагалі мовчало інколи. Ми змушували людей оформлювати паї, бо вони не знали, для чого це потрібно. Ми пояснювали сільським бабусям, що це їх єдиний дохід, а не примха якась. Потім організовували для жінок семінари, возили на навчання в інші країни, розповідали - що таке, бути фермером. Нам потім багато говорили - ви відкрили мені очі. І я була рада це почути.  Тим більше, що тоді громадські організації мали значення - їх сприймали. Сама по собі сільська жінка не могла потрапили нікуди, в жоден кабінет, особливо в провінції. 

У власних кабінетах іноді була позитивна дискримінація - нам іноді простіше було потрапити у високі кабінети, ніж чоловікам. Наприклад, Асоціація фермерів та землевласників України спілкувалася з Кабміном, а ми дійшли до Леоніда Кучми.

Читайте також: Вона - науковець. Правила життя Ірини Бровко, директора з науки та виробництва «БІОНОРМА»

Мені приємно, що є окремий день сільських жінок. Його в 1995 році запровадили на  міжнародному конгресі, котрий проходив  у Пекині за сприянням ООН, щоб визнати та підтримати сільських жінок. У сільських жінок проблем більше, ніж у міських. Питання ті самі, доходи нижче, а витрат іноді більше - хороших доріг немає, громадського транспорту немає, фахівців поруч немає, тобто для будь-якої консультації треба везти у місто. Мало садків, немає хороших шкіл з групами продовженого дня. Великі сім'ї в одному будинку, коли поруч бабуся-дідусь, відходять в минуле. А крім того, у неї ж вдома друга робота - присадибні ділянки великі і мають значення для виживання сім'ї. Тому у сільської жінки ні вихідних, ні відпустки, мало часу для спілкування з родиною. 

Асоціації чоловіків ставлять на чолі питання політики. Ми говоримо про рівні права сільських  чоловіків та жінок, соціальний захист, економічну автономію, про побутові умови життя, про розвиток сіл, залучаємо жінок до прийняття рішень, як на локальному так і на національному рівні.

Як жінка, я не відчувала дискримінації, скоріше як громадський діяч, який не завжди говорить зручні речі. Може дискримінація була з боку окремих лідерів фермерів. Але скоріше ревнощі до іншого лідеру, а не до жінки. 

Головний біль малих і середніх фермерів - ми вирощуємо хорошу продукцію, але продати її не можемо, сам не продаси, сам не вивезеш. Ми ніколи не думали, що залишимося безправними, що наші сади і виноградники з купою власних сортів винограду будуть нікому не потрібні. Неконкурентний сорт? Під ніж, і засадимо все кишмишем. Підтримка сільської місцевості, розвиток малого і середнього фермерства потрібні не тільки нам, це спосіб затримати людей в селах. 

Чому я очолюю  Раду жінок? Тому що я жінка і хочу допомогти іншим жінкам. 



Поділитись

 

Стежте за головними новинами агробізнесу в Україні та світі на Agravery.com , на сторінці Facebook , у Telegram або підпишіться на нашу розсилку, відправивши лист з темою "Розсилка" на [email protected] .

 

Тільки зареєстровані користувачі можуть коментувати

Увійти Зареєструватися

Comments (0)

Реклама

Реклама
Реклама
Реклама