Петро Мельник: Всі будемо працювати на вологу, в цьому напрямку підуть всі технології

«ЖЗЛ: Життя. Зерно. Люди» –  спільний проєкт компанії KMZ Industries та Agravery.com. Це нетривіальний погляд на особистостей, яких добре знає українська зернова спільнота. Чим вони живуть, які нові бізнес-ідеї мають, про що мріють і навіть що роблять у вільний час – у цій серії публікацій.

Попри карантин парламент не збирається відкладати розгляд законопроекту про ринок землі на осінь. Ви неодноразово виступали «за» впровадження ринку. Чому?  І чи ваша компанія планує купівлю землі? 
- Почну здалеку: нещодавно один зі світил російської агросфери чітко артикулював, що наявність ринку землі стимулює інвесторів працювати з РФ. Ми зіштовхнулися з тим, що в пластівцях конкуруємо із Росією, яка вже має більше вівса. Та й по багатьох позиціях вони вже починають нас піддавлювати. Хоча потенціал України в рази вищий, і ми це прекрасно розуміємо. 
Купили б ми? Звичайно, але це не означає, що всю, – не вистачить ресурсів. Та й не факт, що всю продадуть. Ринок у перші роки буде від нужди – навіть 5–10% землі на продаж здаються фантастикою. З іншого боку, одразу не буде скажених цін, вони формуються взагалі по інших законах. Але якщо ми запустимо напівринок – ми точно вб’ємо цю ідею. 

А нинішній закон 2178-10, на вашу думку, це напівреформа? 
- У тій редакції, яка є, це обрізана, але ще реформа. Але сам по собі закон нічого не вирішує. Є ж низка інших законів – про кадастр, зміну призначення, повноваження громад. Тому ми ще навіть не почали битву за ринок землі. 

Ви орендуєте землю в Чернігівській, Житомирській та Луганській  областях. Де б купували у першу чергу?
- Де більше всього вологи – Житомирський і Чернігівський кластери. Але більше пропонують на Луганщині, за програмами емфітевзису, спадкоємці, які живуть у Росії, тощо.

У 2014 році компанія швидко виводила активи з Луганська. Потім ви купили землю в Чернігові та Житомирі. Чому саме там і чому взагалі вирішили купувати? 
- Було питання – чи віримо ми в країну та її майбутнє? Вирішили, що так, і тому  граємо на випередження. Ми розуміли, що буде багато людей, які зіштовхнуться з кризою ліквідності або бачитимуть якісь політичні ризики. Відповідно, ринок землі з’явиться тут і зараз. Ми хотіли взяти по 6–10 тисяч гектарів – розмір кластера, і не на півдні, щоб не мати ще кліматичних проблем. Тому обрали Чернігів, тим більше що хотіли відновити втрачене в Луганську виробництво пластівців. А на Чернігівщині можна овес вирощувати. 

І з’явилася пропозиція – компанія з великими боргами в 16 млн грн та трирічною заборгованістю по орендній платі. Нас звели ті, кому вони були винні за поставлені ЗЗР. Казали, що якщо ви заберете цей кластер, то ми навіть готові вам кредитнути. Але голова райадміністрації уже поклав око на ці землі, хотів їх комусь продати. І коли ми до нього прийшли, він мені тоді в очі заявляв, що до побачення – ці землі мої, заяву потім написав, що ми йому погрожували. Ми потім поїхали до губернатора і пояснили ситуацію. Він зразу зрозумів, що це робочі місця, погашення боргів, покращення соціальної обстановки біля Чернігова. В тому регіоні ми, на жаль, зараз найбільший платник податків.

Чому на жаль?  
Зараз податкова ходить по тих, хто платить податки. Щоб перевірити. Нас перевіряють постійно – щомісяця по 15 юридичних особах ходять, і так два-три роки вже, коли треба підсилити надходження. Вони ж двієчники: замість того, щоб шукати тих, хто ухиляється, перевіряють сумлінних та пишуть штрафи по надуманій ситуації. Виписують штрафи, ми оскаржуємо і нічого не платимо. Приходить людина, підписує акт, я йому кажу: «Ви зрозумійте, ви реально робите посадовий злочин». А він мені: «У мене план на грудень, не по оплаті, а по нарахуванню». 

По всій Україні однаково. Навіть азаровщина була більш інтелектуальна, а зараз суцільна маячня. Ось дивіться, у мене є особистий кабінет платника податків. Рік мене переводять з Рівненської податкової в Київську. Протягом року я вже заплатив два адмінштрафи тільки за те, що вони досі мене не перевели.

Коли ми починали бізнес на новому місці, ми вірили, що щось все-таки зміниться, що ми будемо створювати робочі місця, будемо платити податки. Що влада до нас повернеться обличчям, бо це їх зарплати, це їх відповідальність. Але вона не повертається до сих пір. При тому, що у нас є багато друзів у законодавчій, виконавчій владі. Раніше я був оптимістом, але зараз душать бізнес, який реально розвивається. 

А як з’явився Житомирський кластер? 
- Знайшли компанію, яка мала шість тисяч гектарів і намагалася їх обробити, але не виходило. Ми з ними торгувалися десь місяць і вже думали зупинити цю угоду. Але таки домовилися. Можна було б взяти ще землю біля Чернігова, але потрібної землі за такі гроші там не було, тож ми взяли корпоративні права десь по 300–350 доларів за гектар. Довелось вкласти багато грошей – адже там все просто лісами поросло. До 200 доларів на гектар пішло для того, щоб привести це все у нормальний вигляд. Зараз ми землю більше не шукаємо, дивимося в переробку. Можливо будемо борошно ще виробляти, подивимось. 

Вам вдалося ваші кластери зробити подібними? 
- У нас є універсальна модель управління – як кластер має працювати, скільки повинно бути техніки на той чи інший розмір землі й ту чи іншу культуру. Який у тебе має бути штатний розпис, який повинен бути функціонал – все у нас стандартизовано. Ось зараз закінчуємо останній експеримент. У нас відбулося велике скорочення персоналу – 150 людей із 450, але це дозволить збільшити ефективність.

Чому скорочували персонал? 
- Ми скоротили неефективних людей, їхні функції перерозподілили. Але у нас заробітна плата механізатора буде на руки 17-18 тисяч гривень чистими, до цього було 11-12 тисяч. Зробили три системи преміювання, зараз середня зарплата по кластеру буде близько 20 тисяч гривень чистими на руки. Це ж все офіційна зарплата. 

Інвестиції росту

Ви багато інвестували в точне землеробство, перехід на рідкі добрива, системи автоматизації. Це окуповується? 
- Інакше я б не скоротив людей. У мене все оцифровано, можна побачити як все працює і які результати дає. Ми робимо так, що кожна людина в нашій системі є майже незамінною, ми вже залежимо від наших працівників, які розуміються на всіх впроваджених технологіях. Але така система працює максимально ефективно.

Є точка зору, що багато сучасних технологій, що запроваджуються українськими компаніями, найчастіше запроваджуються тому, що всі так роблять, а не тому, що так треба. 
- Я працював у консалтингу багато років, у портфелі були «Нафтогаз України», «Дніпроенерго», «Олімп», торговий дім «Дукат», канцелярська компанія. У чому я бачу різницю тих галузей і агро? Так, вона є. Там високий рівень конкуренції – жодної підтримки, треба виживати, робити бізнес-моделі, там СЕО має постійно розвиватися. А в агро до 2016 року можна було заробити дуже легко, можна було просто сидіти на дотаціях. Тому тут часто створювали уявну роботу – кидалися в якійсь проєкт, щось робили, не зважаючи на ефективність та результати. В Україні системно втілюють інновації, можливо, до десяти компаній. Будь-яка новація потребує зміни бізнес-процесів, безпосередньої участі керівника, зміни мотивації та щоденних коригувань. Це робота. 

Але часто купили дрон, а не купили людину, яка вміє його запускати? 
- Я кажу: «Що ви робите – кидаєтеся в ці дрони, потім батареї, все ламається, потім ремонтуєте». Навіщо замість того, аби вирішити проблему, ви собі створюєте головний біль? Я також користуюся дроном. Але коли, наприклад, на мою фразу «у нас розвиток бур’янів та хвороб контролюється штучним інтелектом» мені відповідають «а у мене теж дрон є», просто не знаю, як реагувати.

Яка інновація у вас спрацювала краще за все? І ви впровадили точне землеробство на всій площі? 
- Повністю. Все оцифровано. І цього року уже запроваджуємо диференційований посів на двох тисячах гектарів в Житомирі й Чернігові. Потренуємося, і наступного року уже буде на всіх полях. Але найкраще спрацювала система інтеграції комунікацій – як тільки бачу, що починаємо розпадатися, розумію, де та що треба поміняти і як йти назад. 

Якщо говорити про економіку, то найкраще спрацювала система відстеження витрат палива – одразу витрати скоротилися на 30%. Планували за 10 місяців відбивати, а відбили за три чи за два. І зараз я вже навіть не рахую, а просто переходжу на більш нові версії системи, як тільки вони з’являються. Дуже гарно показало себе використання безводного аміаку: це таке азотне рідке добриво. Ми вже розуміємо, що він краще засвоюється і навіть у суху погоду легше доступний для рослин. 

Не зраджуємо ми й мінімальній обробці ґрунту – на Луганщині йдемо в стріп-тілл, із наступного року йдемо в міні-тілл по Чернігову і по Житомиру. Зараз конкретно дивимося на те, щоб відходити у міні-міні-тілл максимально. Доведеться більше витрачати на ЗЗР, але є плюс за рахунок збереження вологи. Ми всі зараз будемо працювати на вологу, в цьому напрямку підуть всі технології. 

Будете збільшувати кількість гектарів під зрошуванням? У вас було 300 гектарів в Луганську. 
- Минулого року ще 150 га додали. Поки не будемо розширювати, але є проблема з водоканалом, з обслуговуванням. Тому ми забезпечили водою наші насіннєві цілі під пшеницю, під овес, під соняшник та під кукурудзу. Ми працювали з компанією «Фрегат», бо у чотирьох компаній, які зараз працюють на ринку, більш-менш однакові прайси. Тож до «Фрегату» нас підштовхнула програма відшкодування за придбання вітчизняної техніки. Тому мені здаються такі програми доволі правильними. Тим більше, що вітчизняні виробники по окремих напрямках вміють дуже добре працювати. 

Читайте також: Проблемний список: чого чекати зерновикам від нового керівництва Укрзалізниці?
 

З огляду на співпрацю з іншими українськими компаніями хочеться також відзначити ще KMZ Industries. Разом із ними будували та відкривали елеватор на Луганщині у 2014 році. Дивлячись на 6-річний досвід роботи цього елеватора та порівнюючи вартість їхнього елеваторного обладнання та закордонних аналогів, впевнені, що якість в сторону KMZ Industries.

Силоси KMZ Industries на об'єкті Agricom Group

Скільки ви плануєте інвестувати цьогоріч?
- Ми робимо додаткові блоки для контролю внесення добрив під час поливу, плануємо станції внесення ЗЗР, купимо кілька культиваторів, хочемо відкрити цех з виробництва граноли на заводі – інвестиції будуть більш-менш точкові й доволі малі. Всього плануємо витратити близько мільйона доларів, хоча раніше витрачати на виробництво до 5-6 млн та розвивалися. Наразі вкладаємо в те, що найбільш потрібно і що найбільш швидко окупається.

Врожай за високим курсом

Яким був врожай минулого року для вашої компанії? 

- По врожайності це був найкращий рік. Загалом по всіх культурах зібрали 100 тисяч тонн зерна, врожайність кукурудзи була 7,5 центнерів із гектара, по соняшнику – 2,6 ц/га, ріпак був не надто успішним, але його й було небагато. 

Цього року на Луганщині запустили проект санації землі – там багато вовчка на полях. То ми вирішили засіяти їх найдешевшим насінням кукурудзи, щоб його спровокувати, а потім він гине, бо йому немає харчування. Таким чином відбувається підчищування поля. Після такого соняшник дає гарні врожаї. 

Нестандартно. 
- Ми – кладезь ноу-хау та навіть думаємо їх продавати. Може вже наступного року, адже треба рости всередині. Особливо як нема грошей на великі інвестиції.

Який у вас сівообіг буде цього року? 
- Озимі – пшениці 3 100 гектарів, ріпаку 600. Високоолеїновий соняшник – близько двох тисяч гектарів, і традиційний соняшник стільки ж. Решта під кукурудзою. 1 700 гектарів буде під вівсом. 

Плануєте вертикальну інтеграцію виробництва? 
- Так, наступного року хочемо п’ять тисяч гектарів сіяти під овес, завозимо насіння німецької та французької селекції. Але не весь овес буде наш – ми хочемо дві тисячі засадити у себе, а ще три роздати під форвардну програму.  Якщо урожайність буде до чотирьох центнерів з гектара, то цього вистачить на наше виробництво. Адже якісного вівсі в Україні немає, і наразі ми вже четвертий місяць завозимо з Білорусі. 

Ви планували довести переробку на початку 2019 року до 1000 тонн пластівців у місяць. Довели?
- Так, але зараз виробляємо лише 500 тонн. Відсутність сировини, зростання курсу гривні призвели до того, що ми відмовилися від частки експорту – десь 300 тонн щомісяця зняли з експорту. Ми зараз під експорт завозимо сировину з-за кордону, тому що вона за валюту. І ми не зв’язані коливаннями гривні.  

Плануєте розширення виробництва? 
- Наша потужність – 1100–1200 тонн на місяць. Ми ж виробляємо не лише вівсяні, а й гречані, ячні та рисові пластівці. Але це менший обсяг, бо серед всіх пластівців вівсяних споживають на 85%. Але звички поступово змінюються, і ми на це теж робимо ставку. Ми можемо завантажити потужності повністю, якщо буде сировина, адже маємо достатньо контактів з торговими мережами. Наразі відкриваємо цех граноли, думаємо про борошно. 

Але щоб визначитися, треба щоб країна зрозуміла, на якому вона живе світі, – ось зараз планують коригування макроекономічного курсу. Ми розвивали експорт пластівців, інвестували в це, а наприкінці року отримали курс в 24 грн/долар. Якби 23, ми б точно не встали з колін. Тому в основному ми орієнтуємося на український ринок. Україна – це наша країна, де ми живемо, де знаходиться виробництво, де ми купуємо сировину. У будь-якому випадку ми хочемо домінувати тут і робити якісну продукцію, перш за все для наших споживачів. Експорт не завжди безпечний напрямок – ми, наприклад, експортували по 3-4 контейнери пластівців в Марокко, а потім вони ввели додаткове мито лише на українські товари. Як таке передбачиш? Загалом ми експортували і в Китай, і в ЄС, і в Африку. Наша перевага одна – співвідношення якості та ціни. Зараз починаємо експеримент: заходимо в одну країну разом з дистриб’ютором, будемо інвестувати в потрапляння на полиці. Але це буде з нашою фасованою продукцією.

Читайте також: Коронавірус VS аграрії: чи не завадить карантин посівній?
 

Як ви просуваєте себе на ринку готової продукції? Адже в ЄС багато власної визнаної бакалії. 

- По-перше, ми маємо всі сертифікати по стандартах якості. І не лише тому, що це умова для експорту: я певний, що люди мають їсти безпечну їжу, мають знати, що їдять саме вівсянку, а не найдешевшу пшеницю, яку плющили десь на стодолі. У нас немає цієї націнки, яка є у імпорту. Але зараз все одно ми вирішили, ми починаємо рекламну кампанію на телебаченні, будемо робити дегустації наших продуктів. Тому що людина не розуміє різниці. А якщо дати спробувати і пояснити, що вівсянка – це не та річ, на якій треба економити. Вона – найдешевший сніданок, корисний перекус. Ми – це те, що ми споживаємо. Я вірю в це.

Ви маєте вільний час? Чим займаєтеся, та що захоплює?

- За специфікою своєї роботи маю обмаль вільного часу, проте завжди  намагаюся знаходити його для сім’ї. Крім того, багато читаю, причому не тільки професійної бізнес-літератури, але й не пропускаю світові бестселери, як-то «Принципи» та «21 урок для 21 століття».

Для зняття щоденного стресу регулярно практикую медитацію, це добре допомагає підтримувати емоційний стан і на роботі, і вдома. Щодо захоплень, то на перше місце я би поставив подорожі. Для мене це така собі можливість пізнання світу та отримання цікавих знань.

А ще у мене є хобі: я колекціоную скульптури слонів. Слон – символ мудрості, сили і розсудливості, а ці якості я завжди ставлю на перше місце.

фото: прес-служба Agricom Group