(Не)відомі фрукти: чому неправильно називати полуницю полуницею

Марія Cпірочкіна, співробітник кафедри садівництва ім. В. Л. Симиренка НУБіП України

Суниця, полуниця, клубніка…як тільки не називають цю культуру. Та чи це одне і те ж? Та як правильно називати “полуницю” і чому більшість людей в житті не бачили “клубніки”?

Для того щоб дати відповідь на це питання необхідно розглянути його з точки зору ботаніки. У процесі еволюції сформувалися різні види, які відмінні не лише за зовнішніми ознаками, але й за кількістю хромосом. На сьогоднішній день точну кількість видів суниці не встановлено, за різними даними їх від 20 до 50 і всі вони об’єднані в рід Fragaria (з лат. духмяна, запашна, пахуча). Основними з них є суниця лісова, мускусна (клубніка), зелена (полуниця), віргінська, чілійська та садова великоплідна.

Дикі форми суниць людям відомі давно. Так при розкопках у Швейцарії знайдено насіння, що відноситься до епохи кам’яного віку. А перші письмові згадки зустрічаються в літописах часів Гіппократа, Катона та Вергілія, тобто близько 400 р. до н. е. В основному її використовували як лікарську рослину. Пізніше (приблизно у XV) столітті монахи почали застосовувати плоди суниці для освітлення полотен манускриптів А перше зображення її рослин відтворено у Майнцському гербарії 1454 року. Ще й за часів середньовіччя по всій Європі та Середній Азії для споживання збирали дрібні (до 2 см) червоні або білі ягоди лісової суниці (F. vesca L.), що росла на галявинах у невисокому різнотрав’ї та серед чагарників.

Mainz Herbarius, надрукований співробітником Гутенберга, Петером Шьоффером, в 1485 році.

Згодом кращі рослини дикої суниці переносили до придворних садів і парків. Саме про такий процес окультурення йдеться в одній англійській поемі (близько 1430 рр.). Цю публікацію можна вважати однією з перших, де згадуються елементи технології вирощування суниці в домашніх умовах. F. vesca hortensis – окультурений вид лісової суниці, який вирощувався до XVII ст.

Мадонна серед полуниці.  Невідомий німецький майстер, бл. 1425 р. Музей мистецтв, Золотурн, Швейцарія.

Як культурну рослину суницю почали вирощувати у Франції з першої половини XVI ст. У саду короля Карла V росло вже 1200 кущів. А через сто років (XVI ст.) у розрахунках на витрати короля Генріха VIII зустрічається запис про закупівлю горщечків для суниці, що свідчить про підвищену цікавість до цієї культури в королівстві.

У 1624 р. до Франції, а в 1629 р. – до Англії, з Північної Америки було завезено суницю віргінську (F. virginiana). Плоди її червоні, рівномірно забарвлені, блискучі, більші, ніж у європейської дикорослої суниці, досить раннього строку достигання. М'якоть соковита і ніжна. У США цей вид широко вирощувався на промислових плантаціях до XIX ст., а у природному стані зустрічається від Ньюфаундленда на сході до території Аляски (Юкон) на заході.

Мюнхен, 1619 р.

Важлива подія в історії поширення і розвитку культури суниці сталася 17 серпня 1714 року, коли А. Ф. Фрезьє привіз до Франції з Чилі п’ять дикорослих рослин, які мали більші плоди, ніж у відомих європейських форм, розмито-рожевого забарвлення з ніжно-білою м’якоттю та приємним слабким ароматом. Пізніше цю суницю назвали чилійською (F. chiloensis).

Карта Чилі, складена  офіцером А. Ф. Фрезьє. Саме в долині зліва він виявив дикорослу суницю (F. chiloensis), яку потім привіз до Франції. 

F. chiloensis з атласу А. Ф. Фрезьє.

З Франції 1720 р. чилійська суниця потрапляє до Голландії. І там же у 1765 р. з’явилася гібридна форма від схрещування чилійської та віргінської суниці, сорт якої було названо Ананасна. Відомий систематик Дюшен такі гібридні сорти назвав садовою суницею (F. ananassa Duch). Нині більшість відомих сортів є гібридним потомством дикорослих віргінської та чилійської суниць. У “народі” її часто називають полуницею, що допускається і є синонімом, хоча в ботаніці цей термін вживається переважно для суниці зеленої (F. viridis)

F. ananassa 

Ботанічна ілюстрація. Отто Вільгельм, книга «Flora von Deutschland, Österreich und der Schweiz», 1885 р

На сьогоднішній день селекціонерами створено безліч сортів садової суниці, яку ми так любимо за крупні, ароматні, яскраві ягоди, неперевершений смак і високу урожайність. Поряд з цим запашні плоди дикорослих форм суниці різної форми, величини, забарвлення та строків достигання природа зберегла для нас переважно в лісах і горах.

Ще один відомий європейський вид суниці – суниця мускатна або клубніка (F. moschata Duch.), що в дикому стані зустрічається в лісах, чагарниках та високому травостої майже по всій території Європи до Волги, був одомашнений і тривалий час вирощувався. Плоди клубніки яйцевидні, дрібні. У диких форм забарвлення плодів біле, або однобоко рожеве, а у культурних – темно-бордове або фіолетове. М’якоть рихла з сильним мускусним запахом.

F. moschata Duch.

Зрештою клубніку перестали вирощувати через низьку продуктивність, адже культура дводомна, тобто є рослини з жіночими і чоловічими квітками. Плоди утворюються лише на жіночих рослинах. Нині її можна зустріти тільки в приватних колекціях садівників любителів та в селекційних установах. Але через нашу консервативність ми продовжуємо називати садову великоплідну суницю клубнікою, хоча більшість з нас її ніколи не бачили на власні очі.

фото: specialcollections.nal.usda.gov, rdklabor.de, darwin-online.org.uk, dic.academic.ru