Михайло Соколов: Якщо уряд не введе кредитування на купівлю землі, то будуть праві ті, хто проти скасування мораторію

Відновлення Мінагро затягується. Хоча вже не одноразово керівництво країни заявляло про необхідність якнайшвидшого його повернення. Чому процес не рухається?

— Я не можу в точній мірі сказати, що саме перешкоджає цьому процесу. Хоча влада стала більш відкритою, ніж була раніше. Але ця частина переговорів, з незрозумілих міркувань, залишається закритою для нас. Тому можемо говорити тільки про припущення, виходячи із спостережень за ситуацією. Одна з причин — це труднощі при голосуванні в самому парламенті.

Ви могли помітити, що останнім часом, у Верховній Раді голосування відбуваються не у «турбо-режимі». З низки законів ми зіткнулися з тим, що монобільшість вже немає тої єдності. Частина нардепів стала виступати проти навіть тих аграрних законів, які вкрай необхідні. В подібних ситуаціях гарно видно, хто захищає свої бізнес-інтереси. Наприклад, ситуація навколо перенесення розгляду законопроєкту № 2289. Він дозволяє ввозити зразки ЗЗР в Україну для проведення державних досліджень, навіть, якщо вони не пройшли реєстрацію в країні походження. Документ дозволяє нам не чекати поки в країні виробника проведуть випробування. А самім проводити їх та визначатись — чи потрібен нам цей препарат. Відмічу, що відповідні дослідження неможливо провести в країні-виробника, якщо відповідний препарат призначений для природно-кліматичних умов відмінних від тамтешніх.

Читайте також: Хімія конкурентоспроможності: як заборона на ввіз інноваційних ЗЗР вбиває український агросектор

Такої заборони, яка діє в нашій країні стосовно інноваційної агрохімії, немає в жодній країні світу. Очевидний законопроект, який повинен бути ухвалений. Але ми маємо цілу групу в партії «Слуга Народу», яка тепер виступає проти нього. Цей випадок не поодинокий і він є ілюстрацією того, що колишньої єдності немає. І для мене питання: чи готова зараз рада проголосувати за те, щоб відновити аграрне міністерство? Я думаю, що будь-який процес в цьому напрямку відразу створить багато питань, на кшталт, хто повинен бути міністром? Це може погіршити навіть ту ситуацію, яка є сьогодні.

Які проблеми вже стали хронічними без Міністерства аграрної політики, які слід очікувати в майбутньому?

— Не хочу говорити погане про роботу Мінекономрозвитку, бо міністерство і відповідальні за агросектор замміністри працюють не гірше, а може, навіть, і краще того, як це було раніше. Простий приклад: ми не бачимо зловживань при розподілі коштів держпідтримки за підсумками 2019 та 2020 року. На відміну від попередніх років, немає історій, коли дві компанії отримують половину грошей державної підтримки, чи одна компанія отримує мільярди з чотирьох мільярдів від загальної суми.

Також ми спостерігаємо більшу відкритість в роботі міністерства. Може причина у коронавірусі, який перевів наради в Zoom. Тим не менш, я вважаю, що Тарас Висоцький спромігся зробити процес відкритим. Під час вирішення будь-якого питання, всі бажаючі можуть взяти участь і вносити пропозиції. Більш того, їх чують, їх предметно обговорюють.

З негативного. Зрозуміло, що коли у вас є окреме міністерство, то у нього більше можливостей із захисту та лобіювання інтересів галузі, як на рівні Кабміну, так і на рівні міжнародних відносин. Коли ми говоримо з іншими країнами, важливо щоб нас представляв міністр.

Що стосується захисту інтересів аграріїв на рівні Кабміну. Ми бачимо, що є кілька питань, які в край необхідно було вирішити, а цього не було зроблено. І це як раз той рівень, на якому повинен був працювати міністр сільського господарства. Наприклад? ситуація із загибеллю 380 тисяч гектарів озимих, з них 300 тисяч загинуло на Одещині. Вже навесні було зрозуміло, що господарства цілого району (Бессарабії) опинилися в критичному стані. Держава не зреагувала вчасно. Зараз, щоб врятувати тамтешніх аграріїв, потрібні вже екстраординарні заходи. Вже потрібна держпідтримка, аграріям потрібні виплати, вони без цього не впораються. Більш того, їх банкрутство потягне за собою дуже серйозні негативні наслідки, як для соціальної сфери, так і для економіки. Якщо вони не виплатять зарплати, якщо вони не виплатять орендну плату за паї, то не піде ПДФО до місцевих бюджетів, а місцеві бюджети більше ніж на 60% формуються за рахунок ПДФО. Як будуть місцеві бюджети після цього зводити кінці з кінцями? Що буде з цими пайовиками? Що буде в наступному році: як там відновити сільське господарство? У цій ситуації буде каскадний ефект.

Уряд повинен думати, як стабілізувати економіку і соцсферу. З нашого боку пропозиція: дайте підтримку хоча б в розмірі тих податків та оренди пайовикам. Проблема в тому, що у нас немає міністра, який міг би відстоювати це питання на Кабміні і не «злазити» ні з Мінфіну, ні з голови уряду, щоб вони дали ці гроші.

Зверну вашу увагу, що навіть президент сказав, що це питання має бути вирішене, але нічого не відбулося. Зрозуміло, що грошей не вистачає, зрозуміло, що країна перебуває у важкому стані, але ми ж є статті, які все одно фінансуються.

Не можна сказати, що Мінеконом нічого не робить, зараз йде робота над законопроектом про агрострахування, це вирішить проблему в майбутньому. З точки зору можливості вирішити проблему «тут і зараз» - вочевидь, вони не дотягують.

Чому, наприклад, не можна перерозподілити невикористані кошти, які є в держпідтримці?

— Ми теж не розуміємо чому. Ще навесні, коли проблема тільки набирала обертів, ми провели аналіз і показали, як це можна провести юридично, щоб частина коштів, які йдуть по програмі «Фінансова підтримка сільгоспвиробників», перейшла на компенсацію втрат. Тоді, в тому числі, і в агрокомітеті нам казали, мовляв, давайте все-таки ці гроші ми заберемо у аграріїв, давайте спробуємо отримати ці гроші в держбюджеті. В результаті не сталося ні того, ні іншого.

Чому при нечастому для України явищі, як зниження податку, знайшлися критики закону, яким зменшується ставка ПДВ з 20 до 14% на окрему аграрну продукцію?

— У законопроекті немає прямого зниження податку, там немає зниження сум, які будуть сплачені в бюджет. У документі йдеться про те, щоб знизити ставку ПДВ при реалізації сировини, тобто тієї продукції, яку не реалізують кінцевому споживачу. Коли продукція буде перероблена і реалізована кінцевому споживачу, там вже буде повна ставка податку. А сума зборів залежить виключно від ставки, яка застосовується при реалізації кінцевому споживачу. У нас це ніяк не можуть зрозуміти, але ПДВ дійсно платить кінцевий споживач. А в ланцюжку виробництва дають тільки в руках потримати. Так, учасника ланцюжка змушують кредитувати бюджет, і це важливо для розуміння цього законопроєкту. У чому суть? Коли ми знижуємо цю ставку, то сума, на яку ми кредитуємо бюджет, скорочується.

Люди, які працювали в умовах спецрежиму, коли ПДВ залишався їм, вони звикли думати, що їх ціна — це ціна з ПДВ, коли в дійсності їх вартість — це ціни без ПДВ. Отриманий ними ПДВ при продажі продукції має бути сплачений чи контрагентам, чи державі.

Читайте також: Ольга Богданова: Призупинення податкових накладних можна оминути

Чому важливо зниження цієї суми, на яку ми при продажах с/г продукції кредитуємо бюджет? Дуже просто, тому що гроші в Україні, і без цього, дорогі. Ми знижуємо навантаження на бізнес. Це не мільярди, але це те, що можна зробити, при цьому не знизивши надходження до бюджету. Також, у разі затримки повернення ПДВ при експорті, сума, яку заборгує держава, буде не такою болючою для виробника.

Є одна група компаній, для якої бути в опозиції до цього закону є логічним. До них входять виробники, які намітили собі на наступний рік великі інвестиційні проекти. Відповідно, розраховували, що той об'єм зобов'язань, який вони отримають при реалізації с/г продукції, їм перекриє податковий кредит, навіть з урахуванням зроблених інвестицій. А зараз, якщо ставки знизяться, то цього не відбудеться, у них утвориться від'ємне ПДВ. Відповідно, їм потрібно буде чекати, коли відбудеться відшкодування, і це неприємно. Це дійсно може принести їм збитки, це не можливо заперечувати. Разом з цим, ми спеціально вивчили цей момент — як відносяться у кількісному вимірі ПДВ із інвестиції та ПДВ при експорті - співвідношення приблизно 20 до 1. Тобто ПДВ при експорті в 20 разів більше. Отже програвших буде значно менше, ніж тих, хто виграє.

Хотів би додати, що за ініціативи ВАР, народні депутати подали поправки, якими пропонують знизити ставку до рівня 14% на певний перелік кінцевих продуктів харчування. Це молочна група, м'ясо та цукор. Якщо ці правки ухвалять, то це призведе до сильного впливу на ринок, до зниження цін для кінцевого споживача. Як наслідок, очікується пожвавлення попиту. Також це вдарить по тіньовим виробникам. За даними ФАО, у нас 40% молочних продуктів продаються «за кеш». Вони не обкладалися податком, це тіньова економіка. І чим більше ставка ПДВ, тим більше виграють тіньові виробники. Тому зниження ставки ПДВ зрушить ринковий баланс на користь легальних виробників.

Тому зниження ставки ПДВ на окремі види продуктів харчування принесе певні втрати бюджету. Але наша логіка наступна — те, що втратить бюджет, отримають громадяни України. І першими це відчують соціально незахищені верстви населення, витрати яких на продукти харчування складають левову частку, а їх підтримка — це конституційний обов’язок держави. Це те, що ми повинні забезпечити людям, щоб у них була можливість купити ці товари. Власне кажучи, в більшості країн, де є ПДВ, знижена ставка саме на продукти повсякденного харчування.

15 листопада запрацюють норми нового закону про кооперацію. Як це вплине на розвиток кооперативів в Україні? Розкажіть про сильні і слабкі сторони закону.

— Ми прийняли закон, який, наприклад, Литва прийняла 20 років тому. Після, в цій країні протягом 10 років, обіг кооперативів виріс в 10 разів. Підкреслюю — не відразу. Потрібно розуміти, що цей закон створює умови для зростання. Ці норми діють в країнах ЄС, у Сполучених Штатах, Канаді тощо. Це не означає, що кооперативи у нас почнуть рости, як гриби, але вони, принаймні, зможуть це робити. Тому що поки їх створення було фактично неможливим. Тому ми не очікуємо, що в наступному році ми опинимося на рівні із Францією, де 60% аграрної продукції реалізується через кооперативи, у нас зараз цей показник становить менше відсотка. Ми очікуємо, що кооперативи, які вже працюють, отримають більш просту операційну модель, чого вони і домагалися.

Якщо ми з вами уважно проаналізуємо, хто виступав «за» і хто виступав «проти», то побачимо, що за закон про кооперативи виступали працюючі об'єднання виробників, які мають реальні обороти. Проти нього виступали ті, хто хотів отримували держпідтримку, але при цьому діяльність майже не вели.

Нам потрібно буде вслід за цим законом навести лад із оподатковуванням кооперативів. Зараз ми готуємо відповідні правки, чи будемо домагатися їх підтримки податковим комітетом? В цьому напрямку ми вже зробили перший крок, бо в законі про кооперацію термінологія уніфікована з термінологією, яка застосовується в країнах, де кооперативний рух реально працює. І якщо там патронажні дивіденди оподатковуються не на рівні кооперативу, а у одержувача, то ми прийдемо до податкового комітету і скажемо — потрібно зробити аналогічно, якщо ви хочете, щоб кооперація розвивалася. Коли нам вдасться це зробити, кооперативам ще простіше стане працювати.

Сьогодні ці патронажні дивіденди потрібно оподатковувати на рівні кооперативу, а потім виплачувати фермерам. У разі ухвалення змін, що ми пропонуємо у податковий кодекс, патронажні дивіденди будуть скеровуватись фермерам без обкладання на рівні кооперативу. Якщо у фермера є збитки, то спочатку будуть сплачуватись збитки, і тільки залишок із прибутку буде оподатковуватись. Якщо фермер на 4 групі, то він буде сплачувати лише свій фіксований податок у встановленому порядку.

Останнім часом, на тлі посушливого року, уряд багато говорить про розвиток зрошення. З чого потрібно почати реформування? Коли чекати результатів?

— Поки у нас є істотні підстави вважати, що реформа в цій сфері буде реалізована. Ми працюємо в цьому напрямку з Держводагенством, Мінекологією та Мінекономрозвитку. Поки ми бачимо повне взаєморозуміння і конструктивний підхід до роботи з відповідними законопроектами. Ідея реформи складається з двох частин.

По-перше, передати насосні станції та розподільчі канали із власності Держводагентства до об'єднання водокористувачів. Проблема в тому, що Держводагентство не є суб'єктом господарювання, і виконує лише поставлені перед ним функції. Держава тут, звичайно, неефективна, вже не говорячи про залучення інвестицій для розвитку. В той час аграрії зацікавлені у тому, щоб все працювало як годинник. Той, хто безпосередньо користується водою, готовий туди інвестувати. Такою ж схемою користування інфраструктурою подачі води на поле користуються в багатьох країнах світу, також створення об'єднання водокористувачів є в рекомендаціях Світового банку.

Процедура виглядає наступним чином. Створюється ОВК. Це об'єднання бере на баланс всю цю систему подачі води, в тому числі і насосну станцію. Самі встановлюють тариф, в нього закладають суми для розвитку: ремонту труб, насосів. У результаті вони отримують нижчу втрату води, вони отримують більш низькі витрати на електроенергію і, відповідно, вони знижують тариф для себе. Зараз ми спільно з міністерствами вже доробляємо відповідний законопроєкт.

Друга частина реформи. В Україні часів Радянського союзу було 2,5 млн гектарів зрошуваних земель. Зараз залишилося 500 тис. га. Тобто велика частина інфраструктури просто зруйнована. Зрозуміло, водокористувачів на цих землях немає. Відповідно для тих, у кого взагалі немає інфраструктури подачі води, ми прописуємо умови для створення приватних мереж і даємо можливість належним чином зареєструвати право власності на них. Одночасно ми хочемо законодавчо захистити аграріїв, на землях яких будуть створювати мережі, щоб їх потім не шантажували встановлюванням неадекватних тарифів. Ми прописуємо процедуру, за якою потрібно домовитись із більшістю землекористувачів, на територіях яких буде йти вода, про те, на яких умовах це буде відбуватись, яким буде тариф. Потім потрібно укласти договір. І тільки після нього розпочинати роботи. Така процедура необхідна для того, щоб були ринкові та прозорі умови.

Далі потрібно буде розбиратися з управлінням каналами, головними насосними станціями, магістральними каналами. Вони повинні залишитися в державі, тому що це монополія. Але їх не можна залишати тому, хто не зацікавлений заробляти. Швидше за все, треба буде їх передати в управління компанії, на кшталт НАК «Нафтогаз». А тариф на її послуги буде встановлюватись регулятором.

Наступного року в Україні стартує перший етап реформи ринку землі. Чи готова до нього Україна, з точки зору нормативно-правових актів. Чи готові аграрії?

— Зрозуміло, що зараз несприятливі часи для аграріїв і для країни. З іншого боку, закон не дозволяє купувати землю іноземцям, перші два роки можуть купувати тільки фізичні особи та обмежена кількість площ в одні руки. Тобто, скупка олігархами максимально ускладнена.

Аграрному сектору буде безумовно важко. Дуже велика ймовірність, що введення ринку землі вдарить по малому фермеру. Є великий ризик, що такі господарства опиняться в ситуації, коли взагалі не зможуть купити землю. Це не означає, що потім буде легко середнім, або великим компаніям.

Читайте також: Нова нерухомість. Останні тренди на ринку сільгоспземель

Можливо, що в аграрний сектор прийдуть умовні городяни — люди у яких є гроші і вони не знають, куди їх вкласти. Вони із задоволенням куплять землю і будуть її здавати. До чого це призведе? До зростання орендної плати. Уряд безумовно має інструменти пом'якшення негативних наслідків: це і Фонд гарантування кредитів — закон, який не пройшов і зараз буде подаватися на друге коло, це і запуск субсидування аграрного страхування, це вже і прийнятий закон про портфельні гарантії. Насправді є великий набір заходів, який, в принципі, спрямований на те, щоб полегшити доступ аграріїв до кредитів на купівлю землі, і, найголовніше, щоб ставки за цими кредитами були на низькому рівні. В цьому випадку платіж по кредиту може бути нижчим за оренду. Чи вдасться уряду з цим впоратись при очевидній кризі та непростій економічної ситуації в цілому? Питання риторичне. Якщо не зможе, тоді будуть праві ті, хто наполягає на тому, що ринок землі не можна зараз відкривати.

Аграрії за останні 5 років декілька разів, з різним ступенем успіху, відбивали штучнt підняття цін на добрива. Чи полишили монополісти ці спроби?

— У нас була спроба з боку компанії Ostchem ввести квоти на поставки добрив із всіх країн світу. Аргументом стало те, що нібито через треті країни їдуть російські добрива. Це, м'яко кажучи, смішно, бо возити колами добриво та його перепаковувати — невигідно. А по-друге, в країнах, які найбільше імпортують до нас добрива, є жорстка система контролю країни походження хімічної продукції. Також хіміки стверджували, що росте імпорт, що, в свою чергу, загрожує нашим підприємствам. Це теж не правда, бо найбільший імпортер добрив, Росія, вже не постачає нам цю продукцію, а її місце зайняли імпортери з інших країн. У підсумку, імпорт з цих країн виріс, а загальний імпорт — ні. Натомість зросло виробництво на заводах Ostchem, зокрема, за рахунок здешевлення газу.

В цьому і був комізм ситуації. Підприємства Фірташа кричали, що у них криза, але при цьому у них два роки підряд росло виробництво на 40%. Ми говорили: «Ми теж хочемо собі таку кризу». У підсумку, вони думали, що міністерство піде їм на зустріч. Вони мабуть сильно постаралися і багато чого зробили для цього. Проте, міністерство їм відмовило. Вони пішли до суду з позовом про визнання рішення комісії незаконним та вимогами таки ввести квоти. Знаючи, що наші суди самі «справедливі» суди в світі, ми з великим занепокоєнням дивимося на дану справу.

Незважаючи на це, ринок добрив працює, ембарго щодо російських добрив діє. Поставки з інших країн я б не назвав великими. Компанія Ostchem змушена продавати добрива по більш-менш адекватним цінам. А на ринку ніхто не говорить про дефіцит. Єдине — хотілося б скасувати мито, яке діє щодо Туреччині та інших країн, які не є членами ЄС, щоб повністю вирівняти це поле.