Казіс Старкявічус: Важливо було дати фермерам відчути себе господарями. Тоді вони почали платити податки

Ви були і фермером, і міністром АПК. До якої міри держава може втручатись у сільське господарство?

- Держава повинна приймати чіткі і конкретні закони та не міняти їх так часто. Закони мають працювати для всієї країни. Щодо землі має бути єдиний і чіткий закон для всієї країни. Не можна, аби у кожній області ухвалювались різні рішення щодо угідь. І чим менше бюрократії, тим краще. Селянам потрібно довіряти. Потрібно, аби якомога менше контакту було з будь-якою владою – місцевою владою, парламентом. Закони мають бути настільки ясні, щоб потрібно було менше ходити і просити милості.

Я так намагався працювати, коли працював міністром у роки кризи. І у мене було дуже серйозне завдання. До 2009 року фермери не платили податків, з 1991 року, майже 20 років. Майже всі уряди не хотіли втручатися у це. І це погано. Чому? А пенсія звідки прийде? Її мають платити інші, продавці наприклад?

І ми потім ввели систему, котра і досі працює. Якщо всі по країні сплачують 15% податку на прибуток, то дрібні фермери – 5%, крупні – 15%. Оскільки фермери не отримують чітко фіксованої платні, то прибуток розраховується із середньої зарплати по країні, але за 7 місяців року, не за 12. Спочатку ми зробили всім податок у 5%, потім великим фермерам (хоча у нас нема таких великих господарств, як в Україні) – по 15%, малим – по 5%. Якщо велике господарство інвестує у свій розвиток, то ставка податку залишається теж на рівні 5%. Малі фермери у випадку потреби 4 роки можуть не платити податків взагалі, але це уже новація від Євросоюзу.

Цю реформу провели дуже швидко – за 10 днів, з 1 січня 2009 року, але і дали перехідний період у 3 роки.

У 2009 році сильно протестували проти таких введень? Чого вам цього коштувало?

- Зусиль та зайвих сивих волосин, але потрібно було робити. Я можу пишатись таким фактом: минулоріч було опитування серед литовських аграріїв, і 55% мене назвали найкращим міністром АПК за всі роки незалежності Литви, хоча я був перший, хто обклав фермерів податками. Як так вийшло? Мені було легше говорити з аграріями, бо я сам фермер. Я провів багато зустрічей із фермерами, говорив з ними про запровадження податків.

Важливо було дати фермерам відчути себе господарями. Наприклад, якщо були скарги на роботу ветеринарної служби, то казав керівнику місцевого ветеринарного управління у присутності тих же фермерів: хто твій роботодавець? Ветеринар казав: міністр. А я казав: ні, твій роботодавець – фермер. Він платить податки, і він твій роботодавець.

Також, коли приходив на зустрічі з фермерами, то завжди говорив: у мене для вас є хороша і нова звістки. З якої починати? Звісно, я починав з нової – запровадження податків, а потім хороша звістка – що буде після запровадження системи податків.

Я тоді добре зіграв з європейськими грошима. Був фонд ЄС, і я зробив дуже великі пільги для аграріїв та спростив всю систему. Якщо фермеру потрібен був трактор або інша сільськогосподарська техніка, він її купував за свій рахунок, а потім писав заявку як на лізинг. У тій заявці було 32 питання. За 10 днів мала надійти відповідь: отримає аграрій гроші, чи ні. Все йшло через інтернет, і можна було все подивитись про проходження заявки.

Звісно, були побоювання, що нікому не вистачить грошей, і що система буде дуже складною, але натомість і нікому консультантів не потрібно було, і гроші навіть зайві залишились.

Тоді також була складна ситуація з банками. Банківський відсоток був у 15%, у євро – 10%. Нам вдалося домовитись про участь у одній німецькій програмі технічного фінансування, де 75% дає Євросоюз, 25% - держава-учасник. Кошти спрямовували банкам на кредитування аграріїв. Спочатку банкіри опирались, казали, що самі мають гроші, а потім у цій програмі взяло участь одразу вісім банків. І нам вдалося знизити ставку кредитів до 3% у євро, і 5% у національній валюті. І справа пішла. ЄС тоді зарахував, що ми освоїли ці гроші, і потім отримував свої кошти назад.

Чи було таке, щоб аграрії не платили податків?

- Я завжди намагався зробити так, щоб все працювало добре, і щоб всі були задоволені. Але і іноді трапляється щось не зрозуміле.

Наш прем’єр-міністр з початку не дуже розбирався у сфері податків у сільському господарстві. І от журналісти у нього питали – а що ви будете робити з економікою? А він відповідав: будемо вирівнювати податки для всіх, навіть для фермерів. А йшлося про ставку податку у 29% від прибутку. Звісно, потім він сказав, що погарячкував та не розібрався.

Потім пішли розмови серед містян, що фермери мають і гроші від Євросоюзу, і продукти їхні дорогі, але вони мало платять податків. Довелося говорити уже і з містянами, переконувати – якщо підвищити податки, то і продукти стануть дорожчими. Мені здається, що вам так само варто перейти на диференційовану систему оподаткування.

І тоді у нас агрохолдинги перетворяться на багато невеликих компаній.

Ми з 2012 року перейшли на реєстри пов’язаних осіб при купівлі-продажу землі, і за внесення недостовірних відомостей у такий реєстр можна було отримати 3 роки в’язниці. Таку норму доводилось запроваджувати із скандалом, і це було важко. Але ми це ввели.

Наскільки проблемною була адаптація литовського АПК до норм Євросоюзу?

- Нам вдалось з ними знайти спільну мову. Хоча фермери були найбільшими песимістами щодо євроінтеграційних перспектив Литви. Вони боялись, що буде багато бюрократії, що доступ до грошей фондів ЄС буде складним. З однієї сторони, надання фінансової допомоги від ЄС прямо залежало від темпів втілення євростандартів у АПК Литви. З іншої сторони, ми мали право змінювати коригувати норми директив ЄС на свій розсуд, якщо стандарти ЄС шкодили нашому АПК. Просто потрібно було бути рішучими. Тим більш, що тоді єврокомісаром була Фішка Боер, сама фермер з Данії, і з нею у цьому напрямку було дуже просто працювати.

У вас дуже сильно розвинута кооперація, є крупний зерновий та молочний кооперативи. Чи не було страхів серед литовців, що кооперативи стануть новими колгоспами?

- Цього і зараз бояться, але не так сильно, як раніше. Насправді більшою проблемою було розкрадання грошей на розвиток кооперації, які виділяла Аграрна палата Литви.

Рішучості у створення кооперативів додала криза 2009 року, коли переробники вирішили опустити ціни на молоко. Натомість фермери вирішили побудувати власний молокопереробний завод. Мені вдалось домовитись із Брюселем, що ЄС дасть 60% необхідних коштів на побудову такого заводу, а фермери дадуть 40%. Цей завод вдалося побудувати, і він досі працює.

У розвитку агрокооперації в Литві ще все попереду. Якщо ситуація з молоком уже вирівнялась, то з м’ясом та його переробкою досі твориться неподобство. Тому ми хочемо утворити і м’ясопереробні кооперативи.

Для Литви агросектор важлива галузь?

- Наш АПК дає 18% експорту та 8% ВВП, тому агросектор дуже значима галузь. Тим більш, сільське господарство для нас важливе і в розрізі регіональної політики. В селах майже не залишилось людей. Що буде, якщо звідти і фермери підуть? Мені дуже у цьому плані подобається Польща. У сусідніх з нами Сувалках виключно дрібні ферми, 50-100 корів. Землі багато не мають, вони її взагалі орендують,  але зате як красиво живуть! Наші б сказали, що там земля погана, і тому не будуть там працювати.

Литва багато експортує продукції АПК?

- На експорт йде 60% молока, виробленого в Литві. За співвідношенням обсягів експорту зерна до площі ріллі ми взагалі знаходимось на четвертому місці у світі, і це погано. Це означає, що ми мало переробляємо.

Хоча ми маємо спільне з Францією підприємство з переробки пшениці, продукція якого повністю йде на експорт у США. При цьому переробляє той завод близько 1 мільйона тонн пшениці на рік.

Ми також багато продаємо яловичини в країни ЄС та Норвегію, м'ясо птахів – до Великої Британії. Також експортуємо надлишки своїх овочів – картопля, буряк. Цукровий буряк переробляємо на місці. Квоту на його переробку отримали одна національна фабрика і один німецький агрокооператив. Але нам доводиться імпортувати багато сої.

А чим співпраця з Україною у сфері АПК може бути цікава Литві?

- Ми самі розуміємо, що Україна дає великі можливості. Але аби ж у вас було все розумно, і без корупції. В принципі, можна співпрацювати у сфері переробки зернових та рапсу на біопаливо. Ми і зараз у вас купуємо рапс, на переробку.

На вашу думку, чи варто Україні відмовлятись від масштабного виробництва сировинних товарів на користь товарів з доданою вартістю?

Не варто. Он латвійці відмовились від вирощування цукрового буряка, навіть за це гроші від ЄС отримали. Але втратили від цього більше, і мусять тепер імпортувати цукор.

На вашу думку, як Україна має запускати ринок землі?

- Що стосується запуску ринку землі, то все повинно бути дуже чітко прописано – усі права та обов’язки. До речі,  якщо ви дозволите лише владі вирішувати, яким повинен бути закон, то там буде дуже багато «інновацій», які не сподобаються суспільству. Краще проводити більше дискусій і напрацювань, але в підсумку прийняти хороший закон, якого слід триматися. І відповідальність за його виконання перекласти на державу, наприклад, на профільне міністерство, або спеціальне новостворене агентство. Області та райони повинні мати юридичне право оформлення земельних документів, якщо говоримо про продаж приватної землі фізичній особі. У випадку  ж продажу державної землі потрібні аукціони. Але в цьому випадку краще, щоб її купував той, хто вже поруч має землю в обробітку.

Перше, що потрібно зробити, – це визначитися з кількістю гектарів в одні руки. І від цього відштовхуватися для впровадження інших обмежень. Адже, якщо обсяги будуть маленькими, менше потрібно обмежень і навпаки. Звичайно ж, хто вже має землю, понад максимум в одні руки, то забирати не можна, це ж не 1917 рік. Але тільки якщо людина  її  використовуватиме. Якщо ж продаватиме, тоді схема має бути наступною: 30% від  отриманої суми потрібно сплатити державі, а 70% можна залишити собі.

У вас землю іноземцям продають?

- Так, але із своїми обмеженнями. У всіх країнах діють такі обмеження для іноземців, котрі мають на руках більше вільних грошей, аніж місцевий виробник.

А що ви вирощуєте на власному господарстві?

- Моє господарство має 500 гектарів землі. Займаємось вирощуванням зернових на продаж та бичків породи ангус. Отримую в середньому 8 тонн пшениці з гектару, щоправда минулого року було тільки 6 тонн з гектару. Минулий рік був дуже неврожайний.