ДУМКА: Україна може щорічно експортувати мільйон тонн насіння зернових

Таку думку висловив завідувач відділу інвестиційного та матеріально-технічного забезпечення Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки», Олександр Захарчук, повідомляє прес-служба НААН.

«Задовольнивши внутрішню потребу в насінні і садивному матеріалі по всіх сільськогосподарських культурах, крім кукурудзи, соняшника та зернобобових, Україна має потенціал нарощування експорту цього виду агропродукції до $1,5 млрд. Наразі ж за кордон щорічно поставляється насіння на суму лише від $10 до $20 млн», — зауважив він.

За його словами 2018 рік продано лише 1799 т насіннєвої пшениці при потенціалі у 855,3 тис. т, а ячменю — 234 т з 576,5 тис. т. Обсяги зарубіжних поставок гречки — до Південної Африки — склали 93 т, тоді як Україна має можливість експортувати 24,5 тис. т насіння цієї сільгоспкультури.

Науковець зазначив, що у структурі українського експорту насіння традиційно домінує кукурудза.

«Обсяги її поставок на зарубіжні ринки за 2018 рік у вартісному вимірі становили $9,4 млн, а частка насіння кукурудзи у вітчизняному експорті склала близько 85%. Основними країнами — споживачами цього виду насіннєвого матеріалу є країни СНД — Білорусь, Молдова, Грузія та Казахстан», — сказав він.

Олександр Захарчук відмітив, що на зовнішніх ринках по відношенню до українського насіння зберігається цінова дискримінація. Зокрема, вітчизняна кукурудза йде на експорт по $2113 за 1 тонну, тоді як імпортна закуповується по вдвічі вищій ціні у $3950.

«Пшеницю ми продаємо у 2,5 рази дешевше ($450 за 1 т), ніж купуємо, а ячмінь — у 1,8 рази дешевше ($570 за 1 т)», — додав він.

Експерт зауважив, що на заваді реалізації експортного потенціалу вітчизняного насіннєвого матеріалу стоїть ціла низка чинників.

«З одного боку, це невизнання українських фітосанітарних сертифікатів, яке посилюється неповним приєднанням України до Схем сортової сертифікації Організації економічного співробітництва та розвитку. З іншого, нижча якість українського насіння порівняно з насінням країн ЄС та США, а також сильний захист внутрішніх насіннєвих ринків інших країн для входження іноземного, у тому числі й українського насіння», — говорить Захарчук.

На думку науковців Інституту аграрної економіки, подолати цю проблему можна лише запровадивши цивілізований, прозорий, ринковий обіг насіння і садивного матеріалу та захисту інтелектуальних прав селекціонера й селекційних установ.

Для цього, перш за все, слід підвищити платоспроможність суб’єктів процесу виробництва і використання сортового насіння від початкової до кінцевої ланок товаропросування насіння, а також розробити механізм управління ринком насінництва в напрямі збільшення обсягів пропозиції сертифікованого насіння, подальшого його здешевлення, поліпшення якості та асортименту.

Також необхідно створити систему насінництва зернових культур у кожному регіоні (області), яка б включала селекційно-насінницький центр, насіннєвий завод та регіональне об’єднання виробників насіння.

Крім того, доцільно запровадити практику прийняття періодичних, розрахованих мінімум на 4–5 років дії, базових законів з державного регулювання ринку насіння. Це сприятиме стабільності й комплексності державного регулювання, його відповідності тенденціям у розвитку національної економіки, зниженню залежності державних програм підтримки від бюджетного процесу.

І, нарешті, вкрай важливим є здійснення подальших заходів з повного приєднання України до Схем сортової сертифікації насіння для міжнародної торгівлі.