Dolce vita по-закарпатськи: як заробити на бізнес на лекварі, сиропах та соках

У невеличкому селі Ботар  Виноградівського району Закарпаття живе людина, яка прославилась  завдяки виробництву незвичного продукту – ягідного леквару. Павло Тізеш довгий час працював фельдшером, але настав момент, коли захотів чогось більшого. Тому поїхав у сусідню Угорщину, пройшов там спеціальні  півторарічні курси по виготовленню біо-продукції, потім їздив переймати досвід у Грузію. Словом, чоловіка захопила ідея зробити щось своє, але не таке як у всіх. 

Розкажіть, що ж таке леквар, в чому його ексклюзивність?

- Леквар  – це традиційна угорська страва, яка полюбилась і прижилась у закарпатців. Це ягідне варення, яке готується за спеціальним рецептом протягом двох днів без додавання цукру. У нашій родині його готували ще з діда-прадіда. І у дитинстві мені здавалось, що у світі немає нічого смачнішого! Подібний  леквар зі слив роблять в Угорщині, але із гірських ягід виробляємо ми єдині у світі, тут, у Ботарі. В Україні до мене ніхто не виробляв його, тож мені здалось, що це справді може стати «фішкою». 

фото: pmg.ua

З чого починався ваш бізнес?

- Я ніколи не дивився на виробництво леквару, соків чи сиропів як на бізнес-проект – для мене це стиль життя. Спочатку ми робили сливовий  леквар дідівським способом – просто варили його у великому чані на подвір`ї нашого будинку.  Я пригощав друзів та знайомих, а вони своїх. Так, зрештою, моїми постійними покупцями стали і іноземці  –  угорці та австрійці. Вони наперебій нахвалювали мій леквар. Але ж про промислові масштаби тоді, більше десяти років тому, не йшлося.  Пізніше я викупив приміщення старого тютюнового цеху  –  про  110 річну споруду нагадували лише міцні стіни. Але мене це зовсім не засмучувало. Почали капітальний ремонт майбутнього цеху та завезли з Польщі та Нідерландів сучасне обладнання – преси, подрібнювачі та два великих пастеризатори (на 500 літрів кожен). Так спільними зусиллями  моєї родини та колег з’явилось фермерське господарство «Тізеш», а потім і ТМ «Пан Еко» під якою ми продаємо продукцію.

Читайте також: Казіс Старкявічус: Важливо було дати фермерам відчути себе господарями. Тоді вони почали платити податки

Яку продукцію виробляєте та у яких обсягах?

- Сумарно  ми щороку виробляємо 10 тонн леквару, 50 тонн соків та 5 тонн сиропів.  Повидло готуємо з чорниці, слив, брусниці, журавлини, ожини, чорноплідної горобини, малини, полуниці, вишні, кизилу, дикої черешні, з суниці. Ягоди  ми не доводимо до кипіння, а лише пастеризуємо. Це для того, щоб зберегти усі вітаміни і корисні речовини. І тільки сливовий класичний леквар ми варимо традиційно 30-32 години. Зі 100 кілограмів слив можна отримати 50 літрів густого леквару. Цукру у процесі приготування ми у нього спеціально не додаємо. Перевіряємо чи готовий леквар таким чином  – якщо не вивалюється з перевернутої ложки, значить все гаразд. Цікаво, що у глиняних горщиках подібний леквар може зберігатися й 10 років, ну а ми ж продаємо його у невеликих скляних баночках.

Ви виробляєте тільки сливовий леквар?

- Ні, разом із технологом, угорцем за національністю, ми придумали робити  леквар із натуральних лісових ягід – брусниці, ожини,  дикої малини, чорниці, суниці, журавлини, а крім того з кизилу, яблук, дикої черешні. Потім прийнялись за виробництво ягідних сиропів та соків прямого віджиму – яблучного та виноградного. Весь асортимент створений тільки на натуральних продуктів, без будь-яких домішок, підсилювачів смаку, емульгаторів і консервантів. Вартість леквару – 40 грн. за 350-грамову скляну баночку.

Ви самі вирощуєте ягоди для переробки? 

- У мене є декілька гектарів сливи, а решту ягід я купую у селян із навколишніх селищ, –  на Рахівщині,  Воловеччині, Великоберезнянщині та ін.  З самого початку я зробив ставку на екологічно чистий вітчизняний продукт із місцевої сировини. За 250 км звідси ростуть різні ягоди, чорниця росте в горах, на висоті 1800 метрів, брусниця – на висоті 1200 метрів. У сезон я їду у гірські райони до селян-заготівельників і там купую сировину. Низинні плоди отримуємо зі свого району та сусідніх. 

Чи не боялись ви, що люди можуть не виконати домовленостей про збір ягоди?

- Найкращий договір – це можливість чесно заробити гроші.  Сьогодні у гірських місцевостях уже створені спеціальні  пункти прийому ягід від населення, тож проблем із тим, аби купити ягоду,  зараз менше ніж раніше. Все дуже цивілізовано. Оскільки обсяги у мене не дуже великі, тож без ягід я не залишаюсь. Звичайно, домовлятися чим далі складніше – люди не хочуть працювати у лісах і здавати ягоди. Щоправда, зараз селяни охочіше працюють із великими партіями, лісова ягода з  України потихеньку набуває популярності у Європі. Виручає гарна репутація – мене вже знають не один рік, віддають частину зібраних ягід. 

фото: dachadecor.ru

Яким чином ви розширюєте асортимент?

- Я ніколи не роблю багато – спочатку експериментую із  поєднанням ягід, аби надати  продукту особливого смаку. Партії у мене невеликі, тож орієнтуюсь на споживача, враховую побажання. Так, для того, аби підкреслити аромат сиропів,  спеціальний цукор я шукав у Бразилії та Парагваї – у нас в Україні нічого подібного немає. Скляну тару для продукції я  до сих пір замовляю у Італії та Польщі  – мені дуже хочеться, аби зовнішній вигляд був таким же доконаним, як і сам вміст банок і пляшок.

Наскільки імпортна складова здорожчує  кінцевий продукт?

- Сиропи і леквар не є товарами повсякденного раціону. Зараз, у зв’язку з економічною кризою, обсяги виробництва леквару та сиропів ми вимушені скорочувати. Натомість виробництво натурального соку прямого  віджиму у нас на підприємстві збільшується. Декілька років тому ми навіть отримали за соки перше місце на міжнародному дегустаційному конкурсу «BEST DRINK». Зараз ми продаємо свою продукцію у торгових мережах, магазинах та ресторанах Києва та Львова.  

фото: drive-club.com.ua

Читайте також: Контроль вартості: наслідки відмови держави від регулювання цін на їжу

Чи пробували ви експортувати продукцію закордон?

- Так, ми певний час через дистриб’юторів поставляли продукцію до країн ЄС – в Угорщину, Словаччину та Нідерланди. Наша продукція мала там незаперечний успіх, адже купівельна спроможність там значно вища, а органічний сертифікат, який ми маємо, дає набагато більше можливостей.

Тобто  органічну продукцію простіше експортувати, аніж звичайну?

- Так, закордоном люди добре розуміють, що означає органічний продукт і чому варто заплатити за нього більше.  У нас ця культура менш розвинена. Хоча, останнім часом  магазинів органічних та еко-товарів побільшало і це, як на мене, гарна тенденція.  Що стосується самої процедури експорту органіки, то для того, аби поставляти продукт, потрібно набагато менше документів – фактично органічний сертифікат і є найкращим свідченням якості  виробленої вами продукції.

Чи правда, що ви будете поставляти свій леквар до Китаю?

– Так, це правда. На запрошення Південнокорейської федерації органічного руху я та ще один господарник з України минулого року брали участь у міжнародній виставці органічної сільськогосподарської продукції у Кореї. Я повіз туди наш леквар трьох видів та сироп і виставляв їх протягом тижня на окремому стенді. Ним зацікавився менеджер китайської фірми, яка володіє мережею 90 ресторанів, а також представник В’єтнаму. Вони висловили побажання укласти договори, щоб імпортувати її із нашого господарства. Про обсяги говорити не буду – проте вони достатньо вагомі, є над чим працювати.

фото: dzerkalo-zakarpattya.com

Як на сьогодні із поставками у Європу?

- Сьогодні набагато вищий попит на свіжу ягоду, натомість консервована залишається поза увагою. Джеми та варення поступово зникають з прилавків, адже приміром у ЄС ту ж суницю чи вишню можна придбати свіжою  круглий рік. В Україні люди не купують варення, бо традиційно роблять його в домашніх умовах – у промислових масштабах його виробляють одиниці  українських підприємств.

Ну і наостанок не можу не розпитати про  вашу дегустаційну залу, справжній музей леквару. Це також ваша ідея?

- Так, у 2012 році ми  вирішили зробити тут дегустаційну залу, аби кожен бажаючий міг приїхати та скуштувати наші продукти та придбати собі на згадку. А у музеї ви зможете подивитися на понад 200 різних видів леквару, які я збирав по всьому світу. Крім традиційного варення зі слив, полуниці та черешень, є справді екзотичні – з ківі, дині та манго. А ще ми, у Ботарі, вирощуємо також кучерявих свиней породи мангалиця – тож тут можна спробувати продукти та делікатеси, які ми виготовляємо із цього дуже корисного м’яса.

фото: radiosvoboda.org

Читайте також: Сніг на голову: як травневі заморозки вдарили по польових культурах