Чия земля, або чому не змогли домовитись російські декабристи та українські аграрії?

Щоб мати кращі умови для бізнесу, українські аграрії шукають підтримки політичних сил. Зокрема, пропонують парламентським партіям підписати меморандум про співпрацю. Політичної підтримки агросектор шукав і на початку XIX сторіччя. В історії це відомо як явище українського декабризму, складову російського руху декабризму.

Читайте також: Вила, газета і бомби, або німецький «аграрний майдан» 90 років тому

Аграрна вертикаль зради

На початок XIX сторіччя Україна була чисто аграрною країною. Останнім, хто намагався побудувати високотехнологічну економіку в Україні, був ще гетьман Іван Мазепа, у 1709 році. Агроекспорт давав прибутки без жодних зусиль: тільки в Британії за 1654-1704 ціна за два кг зерна виросла від 13 шилінгів до 43 шилінгів. 

Але діяч розумів, що лише на сільському господарстві сильної та централізованої держави не побудуєш. Тому налагодив виробництво селітри, скла, порцеляни, тканин та паперу.

Після Полтавської битви у 1709 році російська окупаційна адміністрація заборонила в Україні роботу будь-яких мануфактур, щоб позбавити наші терени економічної самостійності. Агросектору жодних перепон не чинили: зерновий потік з України давав прибутки російським портам.

Так у середовищі козацької старшини сформувалась «аграрна» вертикаль, за якої гетьман був найбільшим зернотрейдером країни. Аннали згадують, що у 1750 році гетьман Кирило Розумовський мав найбільші в Україні запаси зерна у 82,5 тон, з яких 6,5 тон просто позичив своїм підданим.

На перших порах ця вертикаль працювала на внутрішній ринок Росії: із 1760 року до 1790 року ціна двох кілограмів жита на цьому ринку виросла від 80 копійок до 7 рублів. З 1764 року зерно з України на експорт стали вивозити через Чорне море. Аграрії Київщини, Волини та Поділля переключились із портів Риги на південноукраїнські порти. Тому за 1768-1780 рік трафік через Чорне море виріс на 129%, через Балтійське – лише на 44%. У 1764 році через чорноморські порти вивезли зерна на 59 тис рублів, у 1793 році – на 1,3 млн рублів. Більша перевалка зерна через Південь України означала і тісніший контакт із міжнародним капіталом. Наприклад, у 1803 році із 15 зернотрейдерських контор в Одесі по 3 належало італійцям та грекам, лише 1 – росіянам. У тому ж 1803 році українські аграрії отримали право прямого експорту свого зерна. Але кожен з них окремо не міг дати достатньо великих партій агропродукції. На початок XIX сторіччя у Київській губернії було 1,26 тис поміщиків, які мали не більше 45 тис рублів річного доходу та 400 га земельного банку. Навіть крупні землевласники як Розумовські або Кочубеї поступово продавали свої аграрні активи, як то рілля чи кіноплемінні заводи. На агротехніку у поміщиків грошей не вистачало, тому обходились виключно ручною працею 2,3 млн кріпосних, які були 25% населення тодішньої України.

Поміщики України сподівались, що їх прибутки збільшить активний агроекспорт. Наприклад, у 1805 році із Одеси 500 суден вивезло 1,07 тис тон зерна вартістю у 3 млн рублів, у 1806 році 666 суден вивезло 1,4 тис т зерна вартістю у 5,7 млн рублів. Але того ж 1806 року Росія стала союзником Наполеона Бонапарта, тому приєдналась до французької «континентальної блокади» Британії. Експорт зерна із чорноморських портів України, торгівельний оборот Росії через санкції проти Британії упав від 120 млн рублів у 1806 році до 83 млн рублів у 1808 році.

Одеський порт, ХІХ ст. 

У 1812 році Наполеон почав війну проти Росії. Імперська влада примусила українських агровиробників споряджати військо та «народне ополчення». Замість вдячності поміщиків чекала хвиля агрорейдерства, яка тривала аж до 1816 року: колишні «добробатівці» не поспішали повертатись до мирного життя.

Покрити отримані збитки аграріям допомагав ріст споживання зерна у світі. У 1815 році з порту Одеси вивезли 1,2 тис т зерна на 14 млн рублів, у 1817 році – уже 4,66 тис т зерна на 38,2 млн рублів.

Але у 1819 році імперська влада запровадила монополію держави на виробництво алкоголю. Через поміщики закрили всі власні спиртзаводи, котрі були одночасно і елементом престижу, і джерелом побічних доходів. У «неросійської» аристократії почали забирати ріллю на користь держави. Так херсонська гілка роду Скадовських у 1819 році втратила 80% земельного банку у 6 тис га.

У 1820 році Британія заборонила імпорт хлібу. Через це світові ціни на пшеницю на початку 1820 років упали на 60%,  вартість центнеру пшениці на Берлінському ярмарку упала від 6,63 марок у 1821 році до 4,17 марок у 1825 році. На додачу Османська імперія у 1821 році заборонила прохід суден із агропродукцією Дарданеллами, та перевалку зерна у Стамбулі. Через цю заборону експорт зерна із Одеси просів із 2,6 тис т у 1820 році  до 1,4 тис у 1821 році. 

Уже в ті часи існувало поняття зрада, в якій винна «злочинна влада». Тому логічно, що одним із найвідоміших «декабристів» став український князь Волконський, котрий мав земельний банк у 10 тис га. Опозиціонер приєднався до «Союза благодєнствія» після «Київських контрактів» 1819 року, де спродав тогорічний врожай.

фото: en.ppt-online.org

Читайте також: Назад у минуле: які проблеми 100 років тому мали українські аграрії

Графи губляться в Одесі

Але такий союз не дав сторонам ніяких результатів. Волконський не здобув кращих умов для роботи агросектору, декабристи – загальнонаціональної підтримки своїм прагненням повалити царський режим.

Опозиціонери відкинули концепцію «повільної революції в головах», і вирішили встановити хунту за зразком Іспанії 1820 року. Свої політичні програми декабристи писали відповідно. Павло Пестель у основному програмному документі «Руська правда» пропонував повну націоналізацію ріллі на користь держави. Половину здобутого пропонувалось віддати селянству у постійне користування, по 2 гектари на одного. На іншій половині державної ріллі планували закласти аграрні ДП, «для виробництва додаткової вартості в економіці країни». Крупні агровиробники, або ж поміщики мали зникнути як клас. На думку Пестеля, новації в агросекторі стримувало саме кріпосництво, яке давало зайві робочі руки, а не дефіцит оборотних капіталів для аграріїв.

Декабристи, зокрема з «Південного товариства» в Україні, не бажали структурно вибудовувати свій рух. Тому «пропустили» у 1822 році масові арешти опозиційних активістів в Одесі та офіцерському складі 16 армійського корпусу, що квартирував поруч. Так опозиціонери втратили ударний кулак для появи Чорноморської держави, столицею якого мала стати саме Одеса. А у 1823 році генерал-губернатором у Південній Пальмірі стає граф Воронцов, повністю відданий Петербургу.

Це не надто засмутило декабристів, які натхненно взялись на експортні плани післяцарської Росії. Наприклад, товариш Пестеля одесит Поджіо щиро вважав, що для нормалізації експорту Росії буде потрібним «втручання у грецькі справи». А декабрист Корнілович планував, що мануфактурам Росії знадобляться експортні дотації, аби витіснити західних постачальників тканин, металу та зброї із Близького Сходу.

Будівничим хунти з Петербургу пощастило, що царські спецслужби всерйоз взялись за оманливий «одеський слід» змови проти царського режиму. «Охранка» на повному серйозі розшукувала залишки «Південного товариства» на Одещині. Очільник спецслужб граф Вітте доповідає царю Олександру І, що декабристи через генерал-майора Орлова намагались здійняти бунт на Чорноморському флоті. Із доповідей того ж графа Вітте 12 грудня 1825 року майбутній цар Микола І зробив висновок, що центр змови опозиції – саме Одеса.

Через два дні виявилось, що змовники зосередились у Петербурзі. На розгром заколоту знадобився буквально день. Через два тижні «охранка» прийшла за опозиціонерами в Одесі, і нікому за них було вступитись.

Вгамувати селян України виявилось складніше. Сучасники згадували про самозванців, які на початку 1826 року у всіх губерніях розповідали селянам, що новий цар дав волю кріпосним. Заворушення тривали до травня того ж року.

Читайте також: Як земельне питання «поховало» незалежну Україну у 1941 році

Середній клас хоче фарби у програмах

Насправді «просідання» темпів агроекспорту стало причиною, через яку бізнес вцілому не підтримав змову декабристів. Справді, у 1822-24 році  експорт зерна з України тримався на рівні 13 млн рублів. Але у 1825 році цей показник підскочив одразу до 20 млн рублів. Збитки від «скачків» світового ринку зерна трейдери намагались покривати «нішовою» агропродукцією – наприклад, за 1816-1821 рік експорт сала виріс від 0,9 млн рублів до 1,6 млн рублів. Водночас, імпорт товарів розкошів, як фарба чи шовк, у 1820-1825 роках стабільно тримався на рівні 6 млн рублів. Середньому класу лишалось тільки берегти власне благополуччя в умовах, коли опозиція не могла запропонувати адекватної політичної програми. Наприклад, декабристське «Товариство об’єднаних слов’ян» планувало в короткі строки знищити поміщицтво, «релігійний дурман», натомість побудувати «федерацію слов’янських народів» розміром з усю Євразію.

Декабристи не писали програм, що «випереджали час». Вони писали політичні програми, на втілення яких було потрібно декілька десятків років. Тільки опозиціонери не хотіли розуміти, що реформи та революції за європейським взірцем не зможуть прижитись на наших теренах. У 1825 році Франція мала 25% міського населення, Російська імперія – лише 4% містян, натомість 37% населення були кріпосними селянами.

Читайте також: Ноу-агро: економічна просвіта українських селян 100 років тому

Список використаної літератури:

Економічна історія України : Історико-економічне дослідження : в 2 т. /Т. 1. – 696 с.

«Українські декабристи чи декабристи на Україні?»: Рух декабристів очима істориків 1920-х років – К.Логос, 2011 – 195 с.