Вила, газета і бомби, або німецький «аграрний майдан» 90 років тому

У 2016 році деякі політики говорили, що скасування спецрежиму ПДВ  може виявитись для аграріїв згубними, через що потрібно чекати селянських заворушень в регіонах. Протестні акції агровиробників мали місце наприкінці того ж 2016 року, аби не допустити скасування податкових пільг.

Нині деякі політики на фоні розмов про можливий запуск ринку землі лякають своїх співвітчизників, що аграрії можуть втратити свою землю, через що на селі можуть розпочатись заворушення. В історії Європи ХХ сторіччя були приклади селянських бунтів через непродумані дії уряду. Наприклад в Німеччині. До чого це призвело?

З чого починається протест

1927 рік видався невдалим для німецьких селян, зокрема для тих, що жили в області Шлезвіг-Гольштейн. Уряд Німеччини підписав угоду про безмитне постачання продукції тваринництва з Данії, що суттєво обвалило ціни на молоко та м'ясо. В принципі Німеччина і так мусила імпортувати продовольство, оскільки своїми силами вдавалось закрити лише 27% від потреб країни.

Через втрату прибутків шлезвігзькі фермери не могли розплатитись із своїми боргами по кредитам, заставою по яким була рілля. І тому на 1 січня 1928 року господарства в області, що мали менше 100 га землі, заборгували 321 мільйон марок, а господарства із банком у 100-200 га землі – близько 300 мільйонів марок.  Великі господарства були винні банкам приблизно 54 мільйони марок. Ситуацію погіршив «банкопад» в Німеччині 1928 року. Тому за період у 1928-1932 роки у тому ж Шлезвіг-Гольштейні кредитори реквізували у фермерів 683 земельних ділянки загальною площею у 14 тисяч гектарів.  

Аграрії всіляко намагались хоча б призупинити процес реквізиції заставної ріллі. Тому на початку 1928 року вони спробували через профільні асоціації вплинути на місцевий уряд землі Шлезвіг-Гольштейн, аби той ухвалив рішення про призупинення стягнення боргів з аграріїв. Втім, «лобістський» шлях вирішення цієї проблеми не вдався.

На хвилі розчарування аграріїв діями місцевого уряду протестний рух очолили Клаус Хайм та Вільгельм Хамкенс. Вони були обидва середніми фермерами, що займались тваринництвом, та обидва були членами німецьких правих організацій. Спочатку очільники протесту запропонували організувати референдум, за підсумками якого аграріїв би допустили до контролю процесу вилучення заставної ріллі. Але така ідея не знайшла підтримки серед самих фермерів. Їм видавалось, що масові вуличні протести будуть перспективнішим способом боротись за свої права.

28 січня 1929 року одразу в декількох акціях протесту на території Шлезвіг-Гольштейну взяли участь понад 140 тисяч учасників. Найрадикальніші з них заявили про створення організації «Ландсфольк», основним лозунгом якої було «Допоможи собі сам». Організація стартувала як корпоративна структура допомоги аграріям. Йшлося не тільки про фінансову, але і юридичну допомогу. Якщо юристи «Ландсфольку» не могли завадити вилученню заставної ріллі, то активісти організації намагалися всіляко перешкоджати судовим виконавцям та організаторам торгів з продажу заставного майна.

У червні 1928 року мали відбутись нові вибори до загальнонімецького Рейхстагу. Очільники «Ландсфольку» покладали багато сподівань на участь організації у цих виборах. Основною пропозицією, з якою рух пішов на вибори, була участь уряду країни у контролі над процесом стягнення боргів по кредитам аграріїв. Хайм та Хамкенс наголошували, що це питання є не менш важливим для нації, аніж сплата репарацій за Першу світову війну. Цікаво, що організація так і не набула чіткої структури, не стала партією класичного типу, а так і залишилась суспільно-політичним рухом.

Втім, «Ландсфольк» на тих виборах отримав лише 0,3% голосів виборців. Політичні оглядачі не посоромились назвати очільників руху «невдахами», що лише підштовхнуло останніх повернутись до вуличних акцій протесту.

На сцену виходять чорні

А ви знали, що Гітлер прийшов до влади завдяки «аграрній» корупції?

У вересні 1928 року аграрії-учасники «Ландсфольку» почали безстроковий «податковий страйк».

Ідеологія руху на той момент уже передбачала повну непокору державі та заперечення права на існування «Веймарської республіки» як форми державного устрою Німеччини. Учасники організації вважали, що лише авторитарна держава, а не парламентська республіка зможе насправді потурбуватись про селян та захистити їхні права.  Варто наголосити, що провідництво над рухом очолив Клаус Хайм, який був прихильником радикальних методів дій, на відміну від Хамкенса, котрий лишався прихильником «поміркованого» способу боротьби за права селян.

У вересні 1928 року Клаус Хайм розпочав формування воєнізованих підрозділів «Ландсфольку», котрі називались «Молодіжна оборона Північної Марки» та «Караульне об`єднання». У березні 1929 року у одній із своїх промов Хайм прямо заявив, що «Веймарській Німеччині потрібно дати бій». Тоді ж поліція у містечку Мюльхайм вилучила 50 кілограмів динаміту та 700 детонаторів. Вищеперераховане дало привід уряду Шлезвіг-Гольштейну заборонити діяльність «Ландсфольку» на означеній території.  Втім, на той час організація уже мала свої філії у Саксонії та Сілезії та навіть почала випускати власну газету «Ландсфольк», основним дописувачем якої став правий інтелектуал Бруно фон Саломон. Втім, уже федеральний німецький уряд не знайшов нічого краще, аніж оштрафувати Хайма та заборонити друк газети «Ландсфольк». Такий крок лише «підлив масла у вогонь».

У квітні 1929 року невідомі закидали гранатами демонстрацію опонентів аграріїв-протестувальників. 23 травня було підірвано земельне бюро містечка Ітцехо. 3 червня було підірвано фінансове управління міста Ольденбург. А 6 вересня невідомі терористи атакували майже всі адміністративні заходи землі Шлезвіг-Гольштейн.

Поліція у вчиненні цих терактів підозрювала «ландсфольківців», тому і почала 9 вересня масовані арешти членів організації. Серез затриманих вдалося виявити 35 виконавців терактів, серед яких був і сам Клаус Хайм. У березні 1930 року розпочався процес над «бомбістами», який зробив з Хайма «національного героя», який отримав 10 років в’язниці. Але історія «аграрного майдану» у німецькому Шлезвіг-Гольштейні на цьому аж не закінчується.

Конкуренцію на електоральному полі «Ландсфольку» вирішила створити НСДАП, котра до 1929 року майже не була представлена на півночі Німеччини. Партія Гітлера прийшла до селян з лозунгами «захисту прав фермерів» та «боротьби з антинародним режимом». І варто сказати, що така пропаганда знайшла своїх вдячних слухачів. На парламентських виборах 1930 року НСДАП здобула у Шлезвіг-Гольштейні найвищий рівень підтримки серед усіх німецьких регіонів – 27,4% голосів виборців. На виборах 1932 року партія Гітлера набрала уже 60% голосів виборців.  У цьому контексті не зовсім вірним буде говорити «нацисти використали селянський протест у своїх політичних цілях». Правильніше буде сказати «нацисти абсорбували протестно налаштований сільський електорат». Та додали у свою програму пункт «німецька рілля ні за яких обставин не може бути об’єктом спекуляцій і має належати лише тим, хто працює на тій ріллі».

До «аграрного майдану» німців спробувала «примазатись» і Комуністична партія Німеччини (КПН) на чолі з Ернстом Тельманом. Ті виступали із традиційними для «червоних»  гаслами колективізації всього сільського господарства Німеччини.

Ернст Тельман

У лави німецьких комуністів подався сам Клаус Хайм та частина його прихильників. Але ті у 1932 року відмовились підтримати кандидатуру Хайма на виборах рейхспрезидента Німеччини. І це аж ніяк не додало КПН шансів на перемогу у парламентських виборах 1932 та 1933 роках.

Зрештою, криза у сільському господарстві на цьому не закінчилась. У 1931 році Німеччину спіткав новий «банкопад» і тепер у скрутному становищі опинились аграрії Східної Німеччини. Аби не допустити нового «аграрного майдану» уряд запустив програму «Оsthilfe», яка мала покривати борги східнопруських агрогосподарств. Пруські поміщики вміли «пускати пил» в очі банкірам і тому ріллю у Східної Пруссії вдавалось закладати у 150% від її ринкової вартості. За такої обставини державні дотації аграріям на виплату боргів по кредитам були потрібні. Але складно оцінити, наскільки дія такої програми була ефективною для порятунку німецького АПК, оскільки словосполучення «Оsthilfe» сучасникам та історикам запам’яталась іншим.

Наприкінці 1932 року Адольф Гітлер заявив, що ряд східнопруських поміщиків витрачають отримані дотації не на підтримку власних господарств, а на закупку предметів розкоші. Більш того, за його словами, фонд «Оsthilfe» взагалі незаконно дотував маєток Оскара Гінденбурга, сина президента Німеччини Пауля фон Гінденбурга.

Гітлер і Гінденбург

Гітлер поставив перед Гінденбургами простий вибір – або посада канцлера (прем’єр-міністра), або ж розслідування зловживань по фонду «Оsthilfe» доводиться до кінця, і нагору спливають ще більш неапетитні факти про тодішній німецький істеблішмент.

Гінденбурги цілком резонно подумали, що Гітлер на другому за вагою посту в державі – не настільки страшно, як власна ганьба. Тому 30 січня 1933 року очільник німецьких націонал-соціалістів став канцлером Німеччини.

Обіцяного і справді три роки чекають, або замість післямови

Новий прем’єр Німеччини не став «відкладати у довгий ящик» вирішення проблем німецьких аграріїв та виконання власних обіцянок. 15 травня 1933 року з’явився Закон «Про спадкові господарства», який встановлював, що «спадковим господарством» міг володіти лише селянин-громадянин Німеччини, і передавати він міг його лише старшому сину, у спадок. При цьому спадкоємець звільнявся від сплати податку на спадщину.

Для створення таких «спадкових господарств» було задіяно 80% общинної ріллі Німеччини. Станом на 1938 рік кількість «спадкових дворів» була 685 тисяч, а на їх долю припадало 57% усього поголів’я ВРХ та 51% поголів’я свиней. У 1939 році таких господарств нараховувалось уже 6,6 млн.

1 червня 1933 року з’явився Закон «Про регулювання проблем сільськогосподарської заборгованості». Документ передбачав три шляхи вирішення проблеми. Шлях перший – зниження відсотків по непогашеним кредитам до 4,5%. Другий шлях – списання частини боргів за рішенням судового арбітражу. Третій шлях – покриття заборгованості шляхом передачі кредиторам, але лише частини заставної ріллі. Фактично цього і домагались «ландсфольківці» на самому початку протестів аграріїв на півночі Німеччині.

Нові керманичі Німеччини навіть потурбувались про посилення соціального захисту на селі. Наприклад, для селян було запущено іпотечну програму, завдяки якій селянська подружня пара могла збудувати будинок навіть за 60% від ринкової вартості. У тому ж 1933 році було створено профільну всенімецьку аграрну організацію «Reichsnährstand», яка не лише допомагала державі повністю контролювати АПК, але й навівала аграріям особливості їхнього прошарку в німецькій державі.

Більш того – для продовольчої безпеки країни прямо приписувалось закуповувати усі можливі продукти харчування виключно у місцевих аграріїв. Недостаючі продукти закуповувались у країнах Балканського півострова та Латинської Америки. На цей раз такі угоди укладались так, щоб ніяким чином не коливати цін на внутрішньому ринку Німеччини.

Такі кроки допомогли німецьким аграріям досягти до 1938 року долі у 45% забезпечення продовольчих потреб держави та зробили селянство надійною опорою як і Третього Рейху, так і ФРН.

                                                                                 Іван Киричевський

Джерела: Бросцат М. Держава Гітлера : створення і розвиток внутрішньої структури Третього рейху / Перек. з нім. О. Насика. ‒ К.: Наука, 2009. ‒ 384 с;

Франц фон Папен. Вице-канцлер Третьего рейха. Воспоминания политического деятеля гитлеровской Германии. 1933—1947. — М..: Центрполиграф, 2005. — 592 с;

Война кланов: «Черный фронт» против НСДАП; Москва, 2005.

фото: agethorst.de, dhm.de, vimu.info, traditio.wiki