Будемо працювати: як виживає під час війни малий агробізнес

Великі агрокомпанії приносять державі найбільші статки, бо вирощують на значних площах пшеницю, соняшник, сою, кукурудзу. В той же час маленькі та дрібні виробники приділяють увагу більш трудомістким культурам – ягодам, овочам, зелені, виробництву нішевих продуктів. Звісно, що в умовах війни та в часи забезпечення продовольчої безпеки про них піклуються найменше. Agravery.com дізнавалось, як в складні часи виживають маленькі фермери. 

Домашні господарства до війни виробляли приблизно 40% загального обсягу української сільгосппродукції. Через те. що такі господарства здебільшого виробляють продукти харчування не першої необхідності, попит на їх продукцію знизився. Ускладнють стан малих виробників і загальні проблеми, з якими, через війну, стикнулись всі аграрії України: поломана логістика, дефіцит добрив, ЗЗР, пального, окупація та військові дії. Дехто з підприємців намагається підлаштуватись, перебудовуючи асортимент у бік повсякденних продуктів. Хтось відкриває лінію виробництва, яка забезпечить додану вартість. А є й такі виробники, що просто закриваються.

Війна змусила змінити плани

Інна Лісовська 7 років тому продала квартиру у місті, купила будинок і три гектари землі у селі Волинської області. Планувала створити місце для зеленого туризму. Вже є невелика пасіка, виноградник, висаджує трави чайних сортів, будує екотеплицю. Минулого року запрацювала лінія виробництва сиру. До війни в день вона виготовляла до 50 кілограмів. Сьогодні сироваріння припинено. Люди перестали витрачати гроші на таку продукцію, каже Інна Лісовська. В планах сіяти гречку та добудовувати зелений туризм. В цьому їй допомагають переселенці.

Читайте також: Другий фронт: чи загрожує Україні продовольча криза?

«З перших днів війни дала оголошення, що можу приймати переселенців. Вони тепер допомагають по господарству, раніше доводилось все робити самостійно. Закрила лінію сироваріння. На такі речі сьогодні люди не витрачають грошей. Планую посадити гречку на двох гектарах. Цей товар зараз користується попитом. Але для цього мені не вистачає грошей. Для обробки землі та посівну мені потрібно близько 40 тис. гривень. Перед війною активно працювала над реєстрацією бізнесу, але ці плани відкинуті. Зараз вже продовжую робити маленькі кроки для оформлення свого агробізнесу, щоб отримувати кредити на розвиток від держави», - каже Інна Лісовська.

Прогнати окупантів - це зібрати врожай

На Дніпропетровщині понад два гектара під полуницею та малиною фермера Андрія Оселедця можуть залишитись на полі. Ще в лютому Андрій став до лав збройних сил України, керувати бізнесом просто нікому. Також до великої війни фермер заснував в селі сільськогосподарський кооператив «Перший ягідний». 12 його членів вирощували та продавали понад 100 тонн ягід на рік. Гуртом вони збирали великі партії і мали кращу ціну при продажі.

Читайте також: Крах системи: як російсько-українська війна вдарить по продовольчій безпеці Європи

«Зараз я в лавах ЗСУ захищаю країну. Якщо до збору врожаю приїду додому, то зможу його зібрати, інакше ягоди залишаться на полі. Полуниця буде наприкінці травня, малина - в серпні. Ще одна проблема – це збут, ще не знаю, кому продати врожай. До війни нашими основними покупцями були ринки та переробники. Зараз вони не працюють. Більшість членів кооперативу або виїхали, або не бачать сенсу вирощувати продукцію. Також в мене немає добрив та ЗЗР. Упаковки трошки залишилось з минулого року», - каже голова СОК «Перший Ягідний» та захисник України Андрій Оселедець.  

В окупації просять гуманітарні коридори для своєї продукції

10 років тому Віталій Шкрібляк з дружиною Олею заснували ферму «Fresh Salat» розташовану у Запорізькій області. Вирощують в теплицях та у відкритому ґрунті зелень та нішеві овочі. Сьогодні ферма в окупації. Віталій шукає можливість передати зібраний врожай у Запоріжжя, безкоштовно, як гуманітарну допомогу для його мешканців.

«Ми працюємо, а зелень роздаємо в якості гуманітарної допомоги. Але є проблема, що більшість продукції залишається незатребуваною. Ми не можемо вивести її у Запоріжжя, нам не дають коридору. Дуже шкода, бо зараз люди потребують вітамінів. Закриватись не збираємось і торгувати теж. Працівників у нас не багато, тож прогодуватись зможемо і без заробітної плати. Нестача добрив чи ЗЗР нас не турбує. Ми настільки звикли вирощувати природнім шляхом, що для нас відсутність агрохімії не є проблемою», - розповів Віталій Шкрібляк.

На Заході є можливість працювати

В селі Тухля Львівської області вже декілька років працює сироварня «Волиця». Тут спеціалізуються на сирах із власного козячого молока. На фермі є 25 кіз. До війни тут активно працював тактовний зоопарк та магазин фермерських продуктів. Зараз продажі впали, асортимент сироварні доведеться змінювати, каже власниця ферми Катерина Ільків.

«Людей приїхало багато. Всі турбази та дома, які могли здати в оренду, забиті переселенцями. Але разом з тим середній чек в магазині впав із 700 гривень до 200. Беруть лише саме необхідне і здебільшого для дітей. Екскурсії до нашого зоопарку ми зробили безкоштовними, сьогодні заробляти на цьому ми не бажаємо. Знов ж таки через сім`ї з дітьми, які поїхали від війни, а в нашому тактильному зоопарку у них нормалізується психологічний стан. Плануємо змінити асортимент виробництва, виготовляти будемо більше продукції для дітей. Хочу закупити курей, щоб продавати домашні яйця. Також додам виробництво чаїв», - розповіла власниця сироварні «Волиця» Катерина Ільків.

У кооперативів є шанс

У кооперативі «Молочна Ріка», що на Дніпропетровщині. декілька десятків членів, які тримають від 5 до 25 корів. Загалом об’єднання налічує близько 200 корів. На рік тут збирають близько 50 тонн молока-сировини. Здають його на переробний завод у Харківській області. Зараз завод знаходиться у зоні бойових дій і тому не працює. Члени кооперативу повернулись до продажів молока перекупникам. Але не на довго, каже менеджерка кооперативу «Молочна ріка» Марина Дрімуш.

Читайте також: Стан озимих зернових: найкраще перезимували вітчизняні сорти, найгірше - посіви після соняшника

«Зараз кооператив не працює. Завод, який купляв у нас молоко, тимчасово закрився. Всі учасники об’єднання продають молоко, як то кажуть «з під паркану». Але нас це не влаштовує, бо ми за чесний та прозорий бізнес. Тому звернулись до закордонних організацій, які допомагають розвитку бізнесу, з проханням допомогти в закупівлі обладнання виробництва вершкового масла, сиру, та інших продуктів з молока. Відгукнувся канадський проєкт. Скоро мають привезти лінію виробництва. І тоді члени кооперативу вже будуть самотужки виробляти та продавати вже не молоко як сировину, а готову продукцію», - заявила менеджерка кооперативу «Молочна ріка» Марина Дрімуш.

Поки розраховувати потрібно на власні сили

Нагальні проблеми дрібних виробників стоять не так далеко від великих, каже Тетяна Гетьман, директор департаменту агропромислового розвитку Львівської обласної державної адміністрації. Не вистачає фінансування, є дефіцит добрив та ЗЗР, часто фізично відсутнє пальне, зруйнована логістика збуту.

«Майже всі сили уряду сьогодні націлені на забезпечення ЗСУ та нагальної потреби в продуктах харчування насамперед у регіонах, де ведуться бойові дії. Ми залучаємо гуманітарну допомогу і сили донорських організації в частині ресурсів: налагоджуємо поставки пального, насіння, добрив. Уряд скасував  багато бюрократичних бар’єрів: спрощено доступ до земельних ресурсів, знижується податкове навантаження, спрощена процедура імпорту стратегічно важливих продуктів та ресурсів. Але проблеми з фінансуванням та забезпечення ресурсами залишається доволі гострою в умовах, які склались. Аграріям потрібно буде розраховувати здебільшого на власні ресурси», - зазначила директор департаменту агропромислового розвитку Львівської обласної державної адміністрації Тетяна Гетьман.