ВАР: Стереотип про дотаційність українського агросектору змушує нардепів ухвалювати руйнівні податкові закони

Про це повідомили учасники онлайн-круглого столу «Скільки податків сплачує аграрний бізнес в Україні: порівняння в розрізі секторів економіки та міжнародної практики», передає прес-служба Всеукраїнської Аграрної Ради.

«Насправді українське сільське господарство на сьогоднішній день є донором як для місцевих бюджетів, так і для державного. При цьому, щорічно відбуваються спроби збільшити податкове навантаження на агровиробників. В чергове, стереотип про дотаційність українського агросектору знайшов відображення у законопроєктах №5600 та №5636. Останній, до речі, пропонує підвищити єдиний податок четвертої групи для агровиробників вдвічі», — повідомляє Роман Сластьон, генеральний директор асоціації «Український клуб аграрного бізнесу».

Наприклад, у 2019 році аграрний сектор сплатив до держбюджету 26,06 млрд грн податків та ще близько 5,2 млрд грн — до місцевих бюджетів. Якщо розглядати цю суму у відсотковому співвідношенні до загального обсягу податків, сплаченого усіма секторами економіки у 2019 році, то це 5%. Якщо ж розглядати цю суму у співвідношенні до обсягу реалізованої продукції, то податки у сільському господарстві становлять 1,2%. Для порівняння, галузь оптової та роздрібної торгівлі сплачує 0,7% податку на прибуток та єдиного податку від обсягу реалізованої продукції, переробна промисловість — 0,9%, енергетика — 1,1%.

«Крім того, у сільському господарстві є така річ як ПДФО з оренди землі. За офіційною інформацією, у 2019 році сільгоспвиробники сплатили 46 млрд грн за оренду земельних паїв, і з них — 9,1 млрд грн було утримано у якості ПДФО, що становить ще майже 2% від виручки. Чому я про це говорю? Бо якби сільгоспвиробники не мали мораторію на продаж земель сільгосппризначення, то більшість з них могли би викупити ці активи, як і решта промислових виробників, і мали би їх у власності, не сплачуючи ПДФО. Будучи заручниками мораторію, агровиробники сплачують додатково, порівняно з рештою секторів економіки. Якщо ж врахувати цей податок, то сільське господарство сплачує у два рази більше податків, ніж в середньому усі галузі по Україні», — коментує Сластьон.

Ще один момент, який не враховує податкова служба, — це соціальні угоди. Більшість сільгоспвиробників сплачують благодійні внески на розвиток місцевих громад чи самих місцевих жителів. Такі виплати зазвичай становлять від 100 до 250 грн/га. А це ще 1,5—2,5 млрд грн додатково.

Михайло Соколов, заступник голови ГС «Всеукраїнська Аграрна Рада», під час свого виступу зробив порівняння сільського господарства України з агросекторами країн-торговельних конкурентів за показником PSE (оцінки підтримки виробників), який щорічно визначається Організацією економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) для визначеного переліку країн, до якого також входить Україна.

«Цей показник враховує не лише державну підтримку, але й інші заходи, що впливають на діяльність агровиробників. Наприклад, підтримку цін на внутрішньому ринку, пільгове податкове навантаження чи, навпаки, штучне заниження цін на внутрішньому ринку чи підвищення цін на послуги, якими користується агровиробник (наприклад, логістика). Тобто даний показник дає можливість побачити інтегральну оцінку впливу усієї політики держави на агросектор. І, згідно з цим показником, є лише одна країна у світі, яка знаходиться нижче за Україну — це Аргентина. У інших країнах PSE значно вищий», — додає Соколов.

Наведені дані демонструють, що український агросектор знаходиться у певному диспаритеті, порівняно зі своїми іноземними конкурентами. І якщо проводити політику збільшення цього диспаритету, то можемо отримати результати значно гірші за ті, що зараз має Аргентина, які згодом виллються у спад обсягів виробництва.

«Якби український агросектор підтримувався на рівні європейського, то на його державну підтримку у бюджеті мало б закладатися щонайменше 405 млрд грн, натомість у проєкті бюджету на наступний рік передбачено лише 4,5 млрд грн для підтримки сільгоспвиробників, що у 54 рази менше, ніж виділяється Євросоюзом. І це — без урахування дотацій, які попри підтримку ЄС, кожна європейська країна може виділяти на розвиток сільського господарства окремо», — наголошує заступник голови ВАР.

Крім того, Олег Гетман, координатор експертних груп Економічної експертної платформи озвучив дві найбільші проблеми української податкової системи, які виявили фахівці їхньої платформи під час своїх досліджень:

Перша проблема — високий рівень податкового навантаження, зокрема, на фонд оплати праці. Він пов’язаний з надмірним та не оптимальним за рівнем розвитку держави перерозподілом ВВП через публічні фінанси.

Друга проблема — невідповідність структури податків національним особливостям та цілям економічного розвитку. Зокрема, занадто велику роль для країни, де існує системна корупція, відіграють прямі податки та квазіподатки (оподаткування праці), коли водночас невагомими є податки на нерухомість та землю.

«Експерти Економічної експертної платформи вважають, що єдиний податок четвертої групи є вдалою заміною податку на прибуток. Фактично він і є тим податком на виведений капітал, про який всі мріють багато років, суміщений з податком на землю. І він одночасно є як вдалим прикладом заміни прямих податків податками, які прив’язані до нерухомого майна, так і прикладом вдалого адміністрування, коли між бізнесом і перевіряючими органами не виникає суперечок щодо розміру податку до сплати. При цьому методика його розрахунку має бути модифікована, щоб враховувати особливості ведення сільського господарства у засушливих регіонах», — зауважує Олег Гетман.

Проте, згідно з черговими податковими новаціями, не усі сільгоспвиробники зможуть залишитися на єдиному податку 4 групи. Наприклад, птахівників хочуть віднести до платників податків на загальній системі оподаткування.

«Законопроєктом №5600, який передбачає таке нововведення, порушуються загальні принципи підтримки сільського господарства і принципи податкового кодексу. Законопроєкт є дискримінаційним, адже створює інший підхід до окремих галузей. І якщо зараз під удар потрапила лише галузь птахівництва, яка повинна буде оподатковуватися інакше, то це ще не значить, що наступними не стануть виробники свинини чи яловичини. Така законодавча норма, в першу чергу, призведе до збільшення частки тіньового виробництва і використання готівки при розрахунках. По-друге, це призведе до ускладнення адміністрування податків, оскільки частина птахофабрик має в обробітку земельні угіддя, то діяльність на них вони залишатимуть на єдиному податку, щоб хоч якась частина виробництва була прибутковою. Для цього їм доведеться виділяти птахівництво у окрему юридичну особу, і порушувати наявну структуру виробництва», — вважає Сергій Карпенко, виконавчий директор асоціації «Союз птахівників України».

За словами Карпенка, у світі немає прикладів, коли б збільшення податків стимулювало розвиток бізнесу. Ця норма, в першу чергу, зашкодить малим та середнім виробникам, адже вони не такі ефективні у плані адміністрування податків. Великий бізнес це також зачепить, але він зможе трансформуватися, і пом’якшити для себе наслідки цієї ситуації. Таке нововведення робить галузь птахівництва ще менш привабливою для інвестора. На сьогоднішній день продаються близько десятка підприємств, бо їх власники хочуть вийти з цього бізнесу. Але ці підприємства ніхто не купує, бо наразі це збитковий бізнес.

«Данило Гетманцев, голова Комітету ВРУ з питань фінансів, податкової та митної політики, та Микола Сольський, голова Комітету ВРУ з питань аграрної та земельної політики, на жаль, не змогли долучитися до дискусії та відповісти на питання учасників ринку, які під час неї виникали. Проте організатори висловили намір невдовзі повернутися до цих питань знову і таки почути відповіді від представників законодавчої влади», — підсумували у ВАР.

Нагадаємо, депутати підозрюють «Сільпо» в ухиленні від сплати ПДВ при експорті продуктів переробки соняшнику.