ТОП-7 факторів, які заважають повноцінному розвитку м`ясного скотарства в Україні

В Україні є спроби відправки на експорт до країн Близького Сходу живої худоби, але це переважно відгодовані бугайці ?отримані від корів молочних порід, а це, як кажуть, зовсім інша яловичина і це більше відноситься до молочного бізнесу, як додатковий прибуток в ньому, ніж до спеціалізованого м’ясного скотарства, і всі ці відправки, «крапля в морі» в порівнянні з тим потенціалом який має Україна та тим величезним попитом на високоякісну, «стейкову» яловичину в регіоні. Якщо взяти у структурі українського ВРХ, то м’ясні породи займають тільки 4,1%, або 47 тисяч голів, а цього року поголів’я ще зменшиться – приблизно на 10%. Тоді як приклад, у США поголів’я м’ясних порід складає 50 млн, і тільки у одному Техасі вирощується 4,7 млн голів м’ясної породи. Тим часом українські фермери вкладати гроші у напрямок не поспішають. Я спробував проаналізувати основні «стоп фактори» для розвитку м’ясного скотарства в Україні. 

Ринок землі та її розораність

фото: facebook Іона Морару

Незрозуміла політика держави з приводу  відкриття ринку землі  дуже сильно впливає на  привабливість агросектору та м’ясного скотарства зокрема. Якщо з’явиться відкритий ринок землі, то з’являться бажаючі вкладати довготривалі інвестиції – не  посадив соняшник та зібрав його у сезоні, а побудував ферму, створив пасовище для худоби. Але існує іще одна,  на мій погляд, болючіша проблема. Україна займає перше місце у світі по розораності земель та стихійному її використанню, на другому місці – Бразилія. Але там розорюють нові площі, а у нас в Україні землі, які взагалі заборонено розорювати – луки, балки та пасовища бездумно  віддають  чи під поля  для соняшнику, або кукурудзи чи навіть під не сільгоспвиробництво.

Пасовища мають бути окультурені, підприємство має провести перед початком випасання худоби аналіз ґрунту, подивитись на ботанічний склад,підібрати кормові культури, тощо. На одну голову потрібно від 0,65 га до 1,5 га площ пасовища, залежно від можливостей його окультурення. Можна і менше – якщо у господарства є рілля, на якій воно займається кормовиробництвом під потреби тваринництва.

Чималі інвестиції у бізнес   

 Мене часто питають про інвестиції у цей бізнес, і об’єктивно кажучи вони великі. Я не берусь називати точних сум, але найдорожче капіталовкладення – це генетика для ферми – якщо телиця чи нетель молочних порід у Європі коштує приблизно 1800-2000 євро, то телиці і нетелі спеціалізованих м’ясних порід коштують від 2000 до 4000 євро. Потрібно розуміти, що до цієї ціни слід додати ціну доставки, профілактичного карантину, витрати на годівлю в цей період тощо.  Трохи скоротить виробничі витрати те, що для м’ясних порід достатньо не капітальної будівлі, а навісу, а ще, дуже важливо мінімізувати  вплив людини і створити для роботи з худобою систему загонів (так званий корал). М’ясна порода трохи дика,  вона повинна вільно пересуватись, не має контактувати забагато із людиною. Чи рентабельно займатись цим бізнесом – безумовно, але тільки у випадку професійних, не аматорських підходів.

Я знаю безліч прикладів, коли середні господарства мають гарну рентабельність, а деякі, створивши, здавалось би, ідеальні умови для худоби – сидять у «мінусах». До того ж, вигідне географічне розташування дає нам переваги у торгівлі із країнами Близького Сходу, Азією, та країнами Перської Затоки. Це ті «роти» (жартую), які будуть їсти стільки продукції, скільки ми зможемо виростити. Тільки один Китай – а це 150 млн людей з великим достатком, дохід яких суттєво перевищує навіть європейський. До того ж, там суттєво змінюється  раціон, і проєвропейські споживачі уже не хочуть їсти тільки рис і свинячі ратиці. Найімовірніше, якщо наші бізнесмени і будуть розвивати цей сегмент, то саме з метою експорту, якого буде щонайменше 70-80%, а не наповнення внутрішнього ринку.

Недостатня кількість фахівців-тваринників

фото: facebook Іона Морару

Дуже важлива тема – це дефіцит кадрів, які розуміються на сучасних підходах до тваринництва. Та й взагалі, відтік робочої сили з ферм відчувається, як ніколи, сильно.  Потрібно зрозуміти, що в Україну не приїдуть працювати емігранти з Бангладеш, В’єтнаму, якщо за 800 км від нас  знаходиться ЄС і зовсім інший рівень зарплат та рівень життя. Тваринництво від цього страждає чи не найбільше – тому що досі там багато ручної роботи. 

Нерозуміння фермерами специфіки м’ясного скотарства

 У Європі та США м’ясне скотарство – це сімейний, традиційний вид бізнесу на 20-60 голів, а може бути і до 400. М’ясне скотарство розвивається там, де є пасовища. А от в Україні  цього не може бути – адже Радянський Союз знищив це на генетичному рівні «дух господаря», і сімейно працювати у нас люди не хочуть.  У нас потенційно могли бути великі ферми - від 200 до 2000 корів, проте ми потужності ці втрачаємо. Немає згуртованості виробників в експорті, немає правильної переробки і глибокої заморозки, щоб м'ясо могло їхати на довгі відстані. На жаль, наші виробники часто-густо не розуміють, як правильно вести тваринницький бізнес.

Читайте також: Своя ніша: як виростити найбільший виноград та на чому додатково заробити у винограднику?

Якщо людина не «відчуває» цю справу, то вона, напевне, не зможе тут бути успішним. Найчастіше, виробники неправильно обирають пасовища, не можуть порахувати потрібні площі або взагалі починають працювати у цьому сегменті без пасовища. Іще одна помилка – так зване неспеціалізоване м’ясне скотарство – тобто, відгодівля бугаїв, отриманих від молочних порід корів. Ну і третя поширена помилка – це неправильний вибір породи. Часто фермери дивляться, що у сусіда Ангус, і купують собі так самого у господарство, а насправді м’ясних порід понад дві сотні, і деякі можуть бути для ваших природно-кліматичних умов і місцевості пристосовані краще – приміром, Шаролє, м’ясний Симентал, Лімузин, знову ж той же Абердино-Ангус. Потрібно розуміти, яка мета вирощування –  на просто м'ясо (ковбаса, гамбургери), чи то стейки з мармурової яловичини, чи то рожева телятина.

Відсутність повноцінного ринку споживання стейкового м`яса

Це правда – в Україні немає культури споживання яловичини, тоді як, для прикладу, в США, яловичий стейк взагалі прирівнюють до національного надбання. В українському менталітеті закладене споживання свинини та сала,і це нормально. З іншого боку, на споживання телятини та яловичини дедалі сильніше буде впливати і ситуація із АЧС, бо це взагалі ставить під загрозу наявність свинини у раціоні українців. Якщо раніше основну ставку і виробники, і споживачі робили на свинину та курятину, то зараз покупці шукають безпечні варіанти і якщо мають можливість - купують саме яловичину. Адже м’ясні породи ВРХ не тримаються постійно у закритих приміщеннях, поголів’я випасається, і  вважається більш здоровим видом м’яса.

Обмеження конкуренції виробників

Із попереднього пункту випливає наступний. Червоне стейкове м'ясо вважається преміальним, дорожчим видом продукції, але йти у цей бізнес фермери не хочуть. Так, вони експериментують,  закупають поголів’я з Європи, проте жодної нової повноцінної ферми за останні 10 років в Україні так і не було побудовано. Натомість, кількість  спеціалізованих м’ясних ферм, які закрились, можна нарахувати десятками.  Скажу навіть більше –  майже усі інвестиційні проекти у цьому напрямку на паузі – передусім, у зв’язку із політичними процесами в Україні. Так, є декілька прикладів успішних підприємств, які займаються  виробництвом мармурового м’яса чи стейкового. Вони працюють як самостійно, так і у складі агрохолдингів. Серед них мені особисто імпонують «Ратнівський аграрій», «Баффало» (входить у структуру «МХП»), «Агрікор», підприємства "Укрлендфармінгу", тощо. Додам, що Карпатський регіон та Полісся – мають найбільший потенціал у вирощуванні м’ясних порід ВРХ.

«Ратнівський аграрій». фото: ratagro.in.ua

Недосконалість української селекції худоби м’ясного напрямку  

В Україні є власні м’ясні породи ВРХ – приміром, Поліська м’ясна, Волинська м’ясна, Південна м’ясна, Украінська, і є деякі виробники, які роблять на них ставку. Я поважаю їх вибір, проте зазначу, що ці породи не такі консолідовані, не такі потужні, і взагалі, не конкурентні із універсальними м’ясними породами. Так, це дешевше, проте, якщо ви займаєтесь бізнесом серйозно і на роки, то економити на генетиці не раджу.

Потрібно обирати конкурентну породу, яка вас не підведе. А вже в процесі роботи потрібно займатись промисловим схрещуванням і мати на фермі мінімум дві породи. Якщо це одна порода, то тільки займатись штучним осіменінням, і частину корів «крити» іншими породами. Є іще одна порода, яка мені імпонує, і я маю недобре передчуття, що вона може скоро зникнути – це Сіра українська порода ВРХ. Це унікальна порода, яку треба урятувати, вона особлива для наших територій, бо про неї є згадки ще за часів Київської Русі, а легендарні чумаки використовували її як тяглову силу, коли на величезні відстані возили сіль. І це та «родзинка», яку можна було б взяти на озброєння фермерам, і на що я хотів би, щоб звернула увагу держава. Як приклад можу навести європейські країни, які взяли під державний захист свої локальні породи і тепер ферери мають із цього зиск, просувають локальні бренди.

Південна м'ясна порода великої рогатої худоби (ООВ «Зеленогірське»). фото: dumskaya.net

Читайте також: Істина у зерні, або як інновації змінюють насіннєву галузь