Теруарне вино: бути чи не бути?

Ліцензованим виробникам вина, що мають власну сировинну базу, можна буде не платили 500 тисяч гривень за оптову торгівлю. Так хочуть зробити в Мінагрополітики, де розробили законопроект, що звільнює такі виробництва від купівлі окремої ліцензії. На думку першого заступника міністра агрополітики Ярослава Краснопольського, це сприятиме розвитку конкуренції в галузі та збільшенню площ виноградників в Україні, що в свою чергу сприятиме створенню нових теруарних виробництв.

За даними Асоціації виноградарів та виноробів України, через невиплату компенсацій площа молодих виноградників у 2012 році склала всього 900 га, у 2013-му — 600 га, а в 2014-му — близько 150 га. Втрата потужностей в Криму ситуацію тільки погіршила.

Ярослав Краснопольський розповідає, що втрати бюджету від скасування ліцензування буде багаторазово компенсовано за рахунок відновлення розливу малими та середніми виробниками. «Уже за перший рік відповідна дерегуляція принесе в державний та місцеві бюджети близько 60 млн грн від ПДВ і збору з продажів. Загальний же економічний ефект оцінюється в 400 млн грн за перші три роки», — пояснив перший заступник міністра.

Прецедент в дії

Підняти питання лібералізації ліцензування змусила історія французького винороба, що проживає на Одещині. Нагадаємо, податкова за підозрою в шахрайстві арештувала обладнання і більше 20 тис літрів вина у француза Крістофа Лакарена. На думку податківців, француз і його дружина «організували незаконне виробництво» вина і намагалися «продати великі обсяги, без ліцензії, без сертифікатів якості» і без сплати податків. Лакарен спростував звинувачення. На його думку, причина конфлікту — бажання забрати орендовані ним землі: «Наші землі находяться у дванадцяти хвилинах їзди від пляжу, що загострює конфлікт».

І цей випадок не єдиний. Раніше ми повідомляли про те, що аналогічна історія сталась з Миколаївської виноробнею Beykush Winery. Власник підприємства Євген Шнейдеріс, якого звинуватили у відсутності ліцензії на торгівлю вином, запевняв, що в його власності немає навіть цеху з виробництва вин. Шнейдеріс, посилаючись на закон про регулювання обігу алкоголю, виправдовується тим, що документом дозволено виробництво виноградних вин для особистого споживання. «Я діяв виключно в рамках того, що дозволено законом, а саме виробляв у будинку вино для своїх потреб. У цьому разі ліцензія не потрібна», — каже він. Наразі Євген переховується за кордоном і пропонує віддати на благодійність всю виручку від продажу вина врожаю 2015 року в обмін на прийняття згаданої вище ініціативи.

Ці випадки найгучніші, але далеко не єдині. «Якщо у нас компанія, яка має пару десятків гектарів, то, щоб заплатити за ліцензію, нам потрібно закласти всі наші активи, взяти кредит у банку і заплатити за один рік. А на другий рік оголосити себе банкрутом, тому що купити ліцензію знову і заплатити кредити за попереднім ми не зможемо», — каже фермер із села Шабо Олександр Яровий. За його словами, вони виробляють вино і продають його в себе або через невеликі магазини — виставити з власною етикеткою в роздробі права у них немає.

За словами радника міністра аграрної політики та продовольства Олексія Зубрицького, виноробів можна зрозуміти, адже діюча система ліцензування робить економічно невигідним існування невеликих за обсягом виробництва господарств. «Виноробна галузь відходить в тінь. Відтак обсяги закладки виноградних насаджень за останні роки впали майже до нуля. Це є неприпустимим, адже саме у дрібних виробників більше можливостей для створення теруарних вин, що створюють вишуканий, дорогий та якісний продукт для споживача», — вважає Зубрицький. На його думку, вартість ліцензії на одиницю продукції для невеличких підприємств просто не підйомна. «Ось рахуємо:  500 тис. на рік коштує ліцензія. Якщо компанія виробляє 10 тис. пляшок вина, то на кожну пляшку припадатиме 50 гривень додаткових витрат», — пояснює він. Зубрицький зауважує, що оптове ліцензування, ймовірно, вводилося для збереження монополії великих виробників, яких в 2013 році налічувалося 66, а в 2014-му — вже 12. «Це тих, хто виробляє з власної сировини. Є ще "виробники", так би мовити, "шмурдяка" з молдавських виноматеріалів, напівпідпільно розлитого в Україні», — каже він.

«Чому, наприклад, у Франції немає проблеми реалізації виноматеріалів, а в Україні є? Та тому що у Франції виробник виноматеріалів може сам робити з них вино і розливати в пляшки. Тому в Бордо налічується 3000 виробників з повним циклом виробництва — від винограда до пляшки. А у всій Франції — 30 тис. таких виробників, в Італії — близько 40 тис. Все тому, що кожен, у кого є виноградник, має право розливати вино», — порівнював в інтерв’ю УНІАН власник виноробної ТМ «Колоніст» та голова Українського бюро винограду і вина Іван Плачков.

Недосконалий законопроект

Наразі питання відміни оптового ліцензування не знімає усіх питань дерегуляції галузі. «По-перше, не зрозуміло, як державні органи визначатимуть з якої сировини — власної чи купленої — вироблені вина. Адже можна декларувати й мати невеличкий виноградник. Але не збирати з нього врожай», — каже менеджер великого алкогольного холдингу, що виробляє вино. Він зазначає, що обсяги виробництва вина часто не співпадають з площами виноградних насаджень, що їх має компанія.

«Згаданий законопроект щодо оптової торгівлі алкогольними напоями, виготовленими з власного виноматеріалу, є абсолютно лобістським проектом декількох виробників, які за його рахунок хочуть отримати додаткові конкурентні переваги.  Жодного стосунку до розвитку галузі він не має», — каже директор асоціації «Виноградарі та винороби України» Сергій Михайлечко. Проте тих, у чиїх інтересах приймається документ, назвати відмовляється.  На його думку, якщо й відміняти оптове ліцензування, то для всіх без винятку виробників.

За словами Михайлечка, ліцензія на оптову торгівлю є стримуючим фактором і можливо дійсно настав час відмовитися від неї, однак цей документ не можна назвати головною причиною відсутності малих та середніх виробників. Він вважає, що малим виробникам можна обійтись і без ліцензії на оптовий продаж, якщо розливати виготовлене вино під зареєстрованою власною торговою маркою на потужностях великого виробника, який вже має ліцензію. «Цей варіант, враховуючи сьогоднішні умови, можна назвати найефективнішим з економічної точки зору. Більше того, власне таким шляхом пішли кримські компанії та здійснюють розлив продукції на материкових підприємствах», — наводить він приклад.  

Другий варіант — трактування ліцензування 2007 року, коли ліцензія потрібна була тільки посередникам — тим, хто перепродавав вино.

Відомо, що практика виноробства в Україні така, що виноматеріал часто закуповується у фермерів. На думку виноробів, опитаних Agravery.com, це вигідно галузі — виробництво українського вина з українського виноматеріалу, це вигідно виноробу, який має ринок збуту, і це, безперечно, вигідно виробнику: він може збільшити сировинну базу, а також отримує можливість оперативно реагувати на запити ринку та зміни у позиціонуванні продукції.

Марія Бровінська

фото www.tourister.ru