Щасливі в агро. Історії людей, які знайшли справу за покликом

Андрій Яцура, власник ТОВ “Кіпер Агро”, раніше -  фінансист 

П’ять років тому я повністю залишив банківську справу і перейшов у агро. Так склалося, що троюрідний брат, агроном за освітою, якось приїхав до мене позичити кошти. А коли вертав їх, то запропонував партнерство в агробізнесі. Я погодився, і до того ж спрацювали гени - виріс у селі. Так я придбав корпоративні права агрокомпанії, що знаходиться у Любашівському районі на Одещині.

П'ять років тому вона була в стані занедбаного колгоспу - від техніки сама назва, частина земель не оформлена, люди сидять без роботи. Перші інвестиції сягали $400 тис.- вартість корпоративних прав разом з іншими вкладеннями. Я живу в Києві, тому перші два роки керував компанією за принципом “більше довіри, менше контролю”. Це не дало результату. Останні три роки я практично все контролюю самостійно. В несезон приїжджаю у господарство тричі на місяць, в інший період - проводжу там більше часу, ніж удома. А коли я в Києві, то за допомогою системи GPS можу знати, по якій ділянці зараз проходить трактор.

Спочатку місцеві ставились до мене як до приїжджого гастролера. Мене намагались дискредитувати в очах населення, оскільки була сильна конкуренція за землю. За п'ять років нам не вдалось суттєво збільшити земельний банк - з 1215 га площа виросла до 1250 га. Водночас я пишаюсь тим, що можу забезпечити 35 людей стабільною роботою з офіційною платнею. Навіть сезонники отримують офіційну зарплату, а в несезон - допомогу по безробіттю від біржі праці. Я отримую задоволення, коли можу сам виплатити людям зарплату і дати премію за хорошу роботу. Для мене це приємніше, аніж коли я сам отримував винагороду за добре виконнаний, але чужий проект. Тим паче, що я дуже задоволений, як працюють місцеві керівник, технічний директор і головний агроном.

Аграрна галузь не дає розслабитись. Наприклад, усі банківські процеси здійснюються за певною технологічною картою. В сільському господарстві також розробляють технологічні карти, але погода може дуже круто все повернути. У нас майже 600 га засіяно озимими, однак дощу не було три місяці і ми досі не маємо сходів. Є загроза, що 70% цих посівів доведеться пересівати. Годі казати про законодавство, яке щороку змінюється, та про скачки курсу долара. Серед інших проблем - міграція орендованої землі. Ти можеш вкластись у добрива, а завтра прийде власник, і скаже тобі, що буде її обробляти.

Тим не менш, урожайність в нашому господарстві вища за середню в регіоні. Наприклад, по кукурудзі вона подекуди сягала 9 т, по соняшнику - 2,5 т. Що стосується технології вирощування, то в мене завжди є “дзвінок другу” - телефоную брату і раджусь з ним в агрономічних питаннях. Водночас він зі мною - щодо фінансів.

Коли заходив в агро, то експерти розрахували, що я зможу повернути інвестиції за чотири роки. Уже пройшло п’ять, і ще стільки мине - аж тоді, думаю, вдасться повернути вкладені кошти. Кредити, хоч і кусаються - ставка по них іноді збігається з рентабельністю культури, дозволяють за рік зробити те, що за власний кошт я робив би протягом двох-трьох років. Стараюсь організувати бізнес таким чином, щоб завжди була додаткова копійка - здаємо в оренду техніку, зерновоз, приймаємо на сушіння чуже зерно. 

Звісно, було складно переходити з одного соціального  статусу в інший. Але я знайшов у агро однодумців. Люди, які працюють в галузі по 20-30 років, кажуть, що аграрна справа - це не бізнес, це сенс життя. У процесі переходу мене підтримала моя донька, адже вона бачила, що я багато працював на когось, а тепер - сам на себе. З одного боку, з'явився вільний час - приділяю онукам більше уваги, аніж колись доньці. З іншого - ніяк не можу вибратись відпочити закордон з дружиною, нема коли - то посівна, то неврожай, то непогода, то парламентські баталії. Хоч усі гроші не заробиш одразу, але морально я цілком задоволений власною справою.

Дмитро Соколов, власник “Файна пасіка” та інтернет-магазину шин

Я взагалі вчився на інженера, але після друго курсу покинув навчання - зрозумів, що сім'ю на зарплату не прогодую. Та й мені не хотілось працювати на когось. Займався різними справами. Спочатку організував доставку квітів по всій Україні, але конкурент запропонував вигідну ціну, і я продав свій бізнес. Потім відкрив онлайн-ресурс із доставки ліків з аптек. Однак в якийсь момент зрозумів, що отруюю людей: я бачив, як онкохворі витрачають останні кошти на препарати, які в результаті їм не допоможуть. Тож і цей бізнес я теж продав. А 13 років тому почав займатись автомобільними шинами, створив інтернет-магазин шин. Ця робота і гроші приносить, і хороші відгуки клієнтів. Найкраща реклама у моєму випадку - сарафанне радіо.

Однак буває, що за сезон клієнти так винесуть мізки, що доводиться “лікуватися”, повністю перемикатись. Шість років тому ми з родиною були на виставці меду в селі у тещі. Проходимо повз вулики і донька каже: “Тату, купи мені вулика, хай у бабусі стоїть”. Я і купив. Коли наступного року побачив, що бджоли нанесли меду, то почав розбиратись з усім тим глибше, докупив три вулики, потім ще десять - і втягнувся. Зараз у мене 100 бджолосімей. На пасіці я відволікаюсь від основної роботи і знімаю стрес. 

Побудувати роботу бджолосім’ї - все одно, що налагодити піаніно. Як не вмієте цього робити - від музики буде “різати” вуха. А якщо знайдете правильний підхід - то вулик “зазвучить”, бджоли будуть приносити гарний мед. Як у всіх, у мене були помилки - бджолині сім'ї не виживали, а після обробок полів слабли. Але будь-які проблеми вирішуються, якщо ти любиш свою справу. Мені подобається спостерігати за тим, як працює бджолородина. Найкраща демократична держава - це бджолина держава. Всі справи у вулику вирішує робоча бджола, а не матка.

Зима - це іспит для пасічника на предмет того, як добре він підготував бджіл до зими. Зараз у мене майже всі сім'ї перезимовують. Весело стає весною -  тут потік клієнтів, які перевзувають шини, там починають працювати бджоли. І в цей період я у будні працюю в місті, а на вихідні лечу на пасіку, і зморений знову повертаюсь у місто. Але це приємна втома, бо мені подобається моя справа. До речі, всі мої клієнти по шинах підсіли на мій мед. У мене їх чотири сорти - акацієвий, липовий, ріпаковий та соняшниковий.

Я вже проводжу екскурсії на пасіці, і хочу розвивати цей напрямок далі. Зараз вкладаю багато коштів у придбання земельних ділянок. Надалі планую створити місця для відпочинку людей. 

Для того, щоб зробити один якісний вулик, потрібно витратити п’ять-шість тисяч гривень. Коли гості бачать мої вулики, то вони розуміють, чому мед коштує 200, а не 50 гривень. Під час екскурсій люди самостійно відкачують мед, мені подобається такий підхід до справи. А загалом відкачкою меду займається дружина. Дітей, у мене їх четверо, не примушую допомагати. Вони у мене поки що тільки ласують медом.

Юрій Пономарьов, власник винограднику та спеціаліст з обслуговування рекламних конструкцій

Спершу я працював на заводі, мав справу із контрольно-вимірювальними приладами і автоматикою. Потім - заступником директора в охоронно-пожежній фірмі, ми монтували охоронну та пожежну системи сигналізації. І нарешті перейшов у бізнес з установки реклами на білбордах. 

Графік роботи і зарплата залежать від кількості замовлень. Тому маю досить багато вільного часу. П’ять років тому за порадою я купив кущик винограду сорту “Преображення”. Наступної осені придбав ще 11 кущиків, потім аж 70 черенків - і справа пішла. Мені майже одразу стало цікаво, який сорт смачніший, який сорт більш урожайний. Почав шукати в інтернеті топ-кращих сортів винограду, їздив до інших виноградарів, відвідував виставки у пошуку новинок. Ми з дружиною завжди спершу пробуємо виноград на смак, тільки потім купуємо його для посадки.

Перший кущ садили дуже по науковому, вкривав на зиму агроволокном та мішком. Водночас на початку не довелось на щось особливо витрачати кошти, усе, що було потрібно - опори та проволока. Далі ми засвоїли, що скільки працюєш з виноградом, стільки вчишся на помилках. Щосезону виникають якісь проблеми зі шпалерою, укриттям, препаратами. Професіоналом стати неможливо - все життя чомусь навчаєшся. У мене, наприклад, перший сигнальний урожай кущі дають тільки на третій рік вирощування. А я знаю таких, які вже на другий рік збирають по 10 кг з куща. Тобто мені ще є до чого прагнути. Буває, приїдеш до когось на виноградник і стоїш там шокований від того, який урожай отримали господарі. А буває, що в людей, навпаки, все запущено.

Виноградник вимагає постійного догляду. Важливо вчасно та уміло вкривати, обрізати, підв'язувати, обприскувати кущі. Тим паче, що ми працюємо у зоні ризикованого землеробства (на Дніпропетровщині), зимові та весняні заморозки, град можуть будь-якої миті знищити урожай. У нас на двох із дружиною 200 кущів. Роботу починаємо з ранку і закінчуємо вже під ліхтарями. Якщо у мене зламався автомобіль, я радію, бо протягом трьох днів наступних днів, поки його ремонтуватимуть, я можу спокійно працювати у винограднику. Цієї весни у зв'язку з виборами і, відповідно, великою кількістю замовлень на поклейку реклами на білбордах, я навіть не встиг зробити обприскування винограду. 

І хоч іноді нам бракує часу для того, щоб обробити всі кущі, ми хочемо розширювати наш виноградник. Для цього треба буде купувати нові земельні ділянки. У майбутньому хочу ще й невелику теплицю. Цієї осені замість запланованих десяти придбали 36 новинок черенками. І не знаємо, куди все це подіти, але купуємо ще. Вирощуємо переважно столовий виноград, який повністю розбирають мої клієнти по рекламі. Телефонують і кажуть: “Ми вже з'їли виноград, вези новий”. І я везу, причому, тільки тоді, коли він вдосталь дозрів і набрав цукру. Є в мене два технічних сорти, колись пробував робити вино, але мені воно не сподобалось. Не спеціаліст я в цьому.

Мені до душі шукати нові смаки. Найбільш приємно, коли людина пробує мій виноград і каже: “Я такого ще ніколи в житті не їла”. Досі пам’ятаю, як до мене приїхала двоюрідна сестра і спершу сказала, що їй мій виноград не потрібен, що в неї і так росте 20 кущів. Та коли вона дійшла до половини мого виноградника, перепробувала його, то її думка змінилась - сказала чоловіку, аби він вдома викопав її виноград, і посадив саджанці з мого винограднику. 

Ярослав Мовчун, власник “Ягідна ферма Озеряна”, маркетолог, СММ-спеціаліст

Я навчався на прикладного математика в Політехнічному інституті в Києві, але жодного дня не працював за фахом. Спочатку у батька була СТО, а в мене крамниця автозапчастин. Після 10 років у автобізнесі я працював ведучим на радіо, журналістом, зокрема, спортивним, а ще механіком. Потім спробував себе у маркетингу, піарі та СММ. Розробляв проекти для багатьох компаній, наприклад, для МХП.

З 2010 року ми з батьком почали пошук іншої власної справи, і наприкінці 2012 року придбали першу земельну ділянку за $5 тис. Потім були додаткові витрати на купівлю саджанців, полив та роботи на посадках. Ягода - як автомобіль. Його можна страхувати, ремонтувати, продавати, перепродавати - тобто заробляти гроші у різний спосіб. Так само і ягоду можна заморожувати, переробляти чи продавати свіжою. Це зацікавило нас. 

Коли ми починали, ще не було хайпу на лохину. Багато людей з пересторогою поставились до нашого задуму. Говорили, що без великого бюджету та досвіду у нас нічого не вийде. Але бюджет і досвід не гарантують тобі успіху. Я працював у компанії, яка мала і перше, і друге, однак потім пішла в нікуди. 

Ми з батьком вже шість років у агро, збираємо по 11 т лохини з гектара. У 2017 році встановили рекорд по sold out - усього за вісім днів зібрали заявки на доставку лохини на сезон вперед. Зараз ми його побили і закрили прийом передзамовлень на четвертий день після початку. Потім ще півтора місяці розвозили замовлення. 

Цього сезону ми нарешті взяли другу культуру - полуницю. Зібрали всього півтонни і  нереально швидко її продали. А цього урожаю могло і не бути, оскільки садили пізно навесні вже квітучі саджанці. Хвилюємось через те, аби нам наступного року вистачило полуниці на виконання усіх замовлень.

Разом з тим постійно на шляху стають якісь труднощі. Бракує грошей, знань, часу. Часто опускаються руки, оскільки розумієш, що в тебе далеко не все виходить. Складно поєднувати цей бізнес з іншими проектами. Як я все встигаю? Ні, не встигаю. Іноді це просто вирвані роки. Мене дивують усі ці агрохлопчики та агродівчатка в мережі, які постійно кричать про те, що агро - це круто. Або ролик з балеринами, знятий до агровиставки, в якому сільське господарство порівнюють з мистецтвом. Ти спочатку попрацюй на землі, відірви кошти від сім'ї і вклади їх у справу, а потім говори про мистецтво. Я бачу це з іншого боку.

Найбільше ціную в роботі багатогранність. Тут залучені і технології, і спілкування, і маркетинг. Це як пригода для мене, як великий челенж собі. Загалом тут є все, що мене цікавить. Спочатку думав, що в агро буде нудно, що це галузь з колгоспниками та вчорашніми людьми. А насправді тут в рази крутіше, ніж будь-де.

Тарас Ложенко, власник “Доообра ферма” та рекламної агенції

Почну з того, що в дитинстві я професійно займався плаванням, був серед призерів України. Але вчасно зламав руку, відтак півроку не плавав і зі спортивною кар'єрою довелось покінчити. Після школи вступив до академії мистецтв, бо також любив малювати, моя мама модельєр-конструктор.

Ще під час навчання почав працювати в рекламній агенції дизайнером, потім став арт-директором, після цього креативним директором, і зрештою відкрив власну рекламну агенцію. Цей бізнес я розвиваю досі. 

А тим часом мій батько тримав ферму з ВРХ. Ще 12-15 років тому він ухопив тренд на козину, і придбав кіз. Ми стали потрошки розвозити козине та коров’яче молоко, м’ясо, сметану нашим друзям у Київ. Вимальовувався бізнес з доставки, і нам треба було розширювати товарний кошик, навчитись переробляти молоко на готові продукти, зокрема, на сири.

Пам’ятаю як десять років тому, коли я вирішив опанувати агро, батько примружив очі, поглянув на мене і сказав: “А давай! Тільки ж тобі доведеться у всьому добре розібратись”. Спочатку ми шукали вчителів в Україні, і виявилось, що в нас є багато фахівців з промислового сироваріння. На жаль, за радянських часів була знищена культура приватних сироварень, як і будь-якого малого бізнесу.

Тож разом із сироваром та спеціалісткою по тваринництву ми вирушили у подорож по фермах Франції. Гостювали в 11-х сироварів, були в селі, де виробляють 15 видів сирів. Повернулись додому, самі зварили досить смачний сир, але він відрізнявся від французського. Зрозуміли, що потрібно робити інакше - запрошувати сироварів із закордону до України. До нас приїжджали фахівці з Кіпру, Грузії, голландської Гауди та німецької Баварії і розробляли технологію приготування своїх національних сирів з українського молока. Так, викладачу баварської школи сироваріння протягом тижня не вдавалось приготувати німецький сир Тельзітер, який, до речі, є правильним рецептом Російського сиру.

Нам треба було збудувати сироварню, налагодити ланцюг доставки, купити чотири автомобілі з холодильними камерами. Тож на початку витратили більше 150 тисяч євро. На сьогодні маємо 250 дійних кіз і ще 200 - це молодняк. На козиній фермі працюють два дояра і два доглядача. Безпосередньо на сироварні - три сировари і п’ять помічників. Коровами займаються сестра та її чоловік, ми в них купуємо молоко. 

За моєю інформацією, ми єдині, хто постійно тримає в асортименті коров’ячі та козині сири дворічної витримки. Поки інші пробують так зробити і в себе, у нас вже все поставлено на потік. А ще на фестивалі сирів у Литві неочікувано для себе отримали дві нагороди, зокрема, приз глядацьких симпатій за коров'ячий сир “Легенда” трирічної витримки. 

Після переходу в нову галузь я відмовився від вільного часу, намагався не покидати рекламу і водночас встигати на фермі. Замість робочих та вихідних у мене є чотири дні в Києві в рекламі та три дні на фермі у селі. Тепер я заздрю своїм креативникам, котрі не знають наскільки вони вільні, і скільки в них є багато часу. 

На фермі працюють усі місцеві, вони дуже цінують, коли власник стоїть поруч і виконує разом з усіма якісь виробничі процеси. Якось нам потрібно було замінити спосіб фасування домашнього сиру, я наполягав на тому, щоб робітниці робили це сидячи, а відтак менше втомлювались і більше встигали за зміну. У свою чергу, вони хотіли тільки стояти. І що я? Став поряд з ним. Ми почали змагатись, хто і яким способом швидше виконає роботу. Загалом, це був вдалий експеримент, в результаті якого я подружився з робітницями, і  зрештою ми змінили спосіб фасування. Насправді ці люди готові викладатись на 120%, сильно втомлюючись, а мені хотілось, щоб вони зберегли сили.

Після того, як  відкрив сироварню, став поважати власників бізнесу. І на рекламні замовлення дивлюсь тепер як на потребу знайти рішення конкретної бізнес-задачі, це не просто красивий логотип чи плакат. У свою чергу, замовники теж інакше почали ставитись до мене, коли побачили, що я можу зробити успішним власний бізнес. Уже деякі клієнти знають мене більше як сировара, аніж рекламіста. Однак перша зустріч одразу ставить усе на місця. 

Як творча людина, я не міг відкрити просто крамницю сиру. Для популяризації фермерського сироваріння ми створили музей сиру в одній зі старовинних будівель в центрі Києва. Унікальні експонати збирали з різних куточків світу. Там проводимо екскурсії для дітей.

Найприємніше дати людині шматочок сиру, який я приготував, і спостерігати за тим як змінюється її лице. У цю мить я відчуваю себе бабусею, котра годує пиріжками онуків. Щастя на обличчі людей - це кульмінаційний момент процесу, який починається за три роки до цього - коли коза вагітніє, потім народжує козенятко, дає молоко, з якого ми виготовляємо сир. Потім він ще рік-два витримується і аж тоді знаходить свого кінцевого споживача. Історія, зазвичай, завершується словами: “А що, це зроблено в Україні?”

Віталій Орловський, директор РОПА Україна і ТОВ “Полковничий хутір”

Я народився в селі, однак виріс у місті, а тому спочатку не бачив себе у сільському господарстві. Однак освіту інженера-механіка здобував у аграрно-технічному університеті. Після випуску досить довго працював продавцем техніки, потім - директором компанії РОПА Україна (продаж та обслуговування сільгосптехніки, - Ред.). А дев’ять років тому мені довелось стати на чолі ще одного підприємства - сільськогосподарського. У нього один і той самий власник з РОПА Україна.

Як випускник аграрного вишу та продавець техніки з десятирічним стажем, я в цілому розумівся на сільгоспвиробництві. Водночас на початку не мав уявлення про особливості вирощування кукурудзи та соняшника. Став ходити з агрономом по полях, автоматично засвоював нові знання, навчився розумітись на препаратах, добривах, сортах насіння тощо. Почав відвідувати профільні семінари. 

Спочатку в нас було 800-830 га. Ми налагодили стосунки з пайовиками, і за девять років розширили земельний банк підприємства до 2600-2650 га. Також почали займатись тваринництвом, до якого раніше я не мав жодного відношення. Але розібрався, і всього за кілька років ми збільшили добовий удій на голову з 7 до 25 л. Сьогодні пишаємось тим, що в останні роки отримуємо стабільні урожаї по всіх культурах. Кукурудза дає 11 т/га, пшениця 7 т/га, ріпак біля 4 т/га і соя 3 т/га. Також одним з пріоритетних напрямків для нас є вирощування цукрового буряку, оскільки друга компанія, яку я також очолюю, продає техніку для цієї культури. А відтак добре знаємо, яких результатів можна досягти в цьому - сьогодні самі збираємо по 63 т/га.

До повного занурення в агро, у мене пік роботи по техніці припадав на лютий-червень та вересень-грудень. Тепер же цілий рік графік дуже насичений. Мені доводиться тримати в голові багато інформації протягом всього дня. Адже треба і з агрономом обговорити ситуацію у полях, приїхати на місце, а також приділити увагу РОПІ. Сьогодні я набагато менше займаюсь активними продажами техніки. Однак є кілька клієнтів, з якими не припиняю спілкування. Дехто з них тепер є моїм постачальником насіння. Та й просто мені цікаво з ними поговорити - не як з клієнтами, а як з колегами.

Взагалі робота в агро змінила моє розуміння клієнтів. Я на власній шкурі відчув як усе відбувається в агробізнесі. Наприклад, тепер знаю, коли краще зателефонувати фермерам і нагадати про заборгованість за техніку. Бо ж тепер і сам слідкую за цінами на сільгоспкультури, розумію, що аграрії можуть утримувати продукцію, а відтак не мати виручки і змоги повернути борг, доки не на ринку не буде нормальної ціни на зерно. 

Водночас навички менеджера, які я здобув на посаді директора, уміння спілкуватись з людьми та чути їх, дозволяють мені ефективно комунікувати з робітниками аграрного підприємства. Звісно, можна “продавити” свою точку зору, але, в першу чергу, важливо, щоб люди розуміли, куди рухається підприємство, і готові були йти за тобою. На жаль, в аграрній галузі  буває, що робітники не володіють тим рівнем кваліфікації, якого потребує виробництво. Також постійно є якісь запити від пайовиків, це спілкування вимагає багато душевної енергії, бо всім не догодиш, завжди є незадоволені - там невчасно виорали город, тут дали щось одне замість іншого. Та ми підтримуємо школи, садочки, беремо активну участь у соціальному житті села.

З вікон свого офісу я щодня бачу поля нашого господарства. Мені подобається дивитись за горизонт, довкола дуже красиві краєвиди. А ще мене захоплює сам процес, коли ти весною щось посадив, воно росте, розвивається, і зрештою ти збираєш урожай.

фото: приватні архіви Андрія Яцури, Юрія Пономарьова, Віталія Орловського, facebook.Тараса Ложенка, Доообра ферма, Ягідна ферма "Озеряна" , Файна пасіка