Щаблі аграрного поступу: як розвивався АПК

Історичний розвиток аграрної думки й технологій триває багато тисячоліть –від примітивних кам’яних знарядь до сучасних супутникових систем управління фермою та маніпуляцій із генами. Звичайно, все це робилося не за один день. Люди не прокидалися одного ранку від того, що під помешканням мукали чи іржали воли й коні, за допомогою яких можна обробляти більшу територію й отримати вдосталь харчів. Усе це тривало досить плавно й поступово. Проте є певні дати, коли відбувалися кардинальні злами. Наприклад, тоді, коли до Європи потрапила картопля й помідори або коли люди винайшли хімічні засоби боротьби зі шкідниками. У такі пам’ятні роки, чи навіть дні, аграрна історія світу робила величезний крок уперед і відкривала перед людством нові горизонти.

Від перших спроб виростити примітивне зерно, яке тоді ще було дикою рослиною, до перших зразків сої, чий генетичний код змінила людина, минуло більше 8 тисяч років. Останнім часом темпи змін дедалі зростають, і тому вже невдовзі, можливо, з’ясується, що ми живемо на зламі історії агротехнічного розвитку, коли людство впритул наблизиться до подолання голоду в усьому світі, адже за останні кілька років завдяки діям ООН, а також інших неурядових організацій, голодуючих у найбідніших регіонах Африки й Азії стало менше на 10%.

З другого боку, ціни на харчі останніми роками зростають, і тому міжнародні експерти очікують нової продовольчої кризи, внаслідок якої понад мільярду людей може загрожувати голод. Якщо так станеться, то наші часи, навпаки, запам’ятаються початком перманентної кризи не лише в агровиробництві, а й в усій системі господарювання на землі. Тому що нині в багатьох куточках планети народонаселення стрімко зростає, а наука ще не може вирішити це питання. Тож людство може знову зіткнутися з проблемами, які ще до нашої ери призводили до масового вимирання в Китаї чи штовхали цілі народи середньовічної Європи до переселень у пошуках землі та їжі. Тим більше, що нині вільної землі, яка може родити, залишається дедалі менше, і тому людству варто згадати попередній досвід, який змінив його аграрну історію, щоби йти вперед і не повторювати помилки минулого. 

Головні події агроісторії

Неолітична революція (11-6 тисяч років до н.е.)

За 6 тисяч років до нашої ери люди відмовилися від техніки розбивання каміння, за допомогою якого досі виготовляли знаряддя праці та зброю. Щоб отримати потрібні інструменти, вони почали більше використовувати шліфування. Тоді ж люди почали вирощувати, а не збирати зерно – про це свідчать знахідки археологів.

Першим злаком, який використовували люди, найімовірніше, була полба. Це примітивний різновид пшениці, калорійність якої на на 10% менша, ніж у сучасних сортів, а стійкість до посух майже ніяка. Крім того, полба майже одразу починає осипатися, якщо зерно достигає чи змінюються погодні умови. І тому доглядати цю рослину було досить важко. Проте справа була того варта. Одні з перших археологічних знахідок полби мали місце в Північній Африці – тоді пустеля Сахара була більше схожа на трав’янисту рівнину, де могли рости злаки. 

Полювання та збирання плодів не могло прогодувати великі родини. Після появи шліфованих кам’яних знарядь стало можливим обробляли землю краще та більші ділянки. Тому чисельність людських кланів почала поступово зростати. Цей процес став найтривалішою революцією на землі – неолітичною. 

Початок одомашнення коней і волів (6-4,5 тисячі років до н.е.)

Наступним кроком людини в розвитку аграрних технологій стало одомашнення коней і волів. Тут більше пощастило Україні, на території якої знайшли одні з перших кінських кістяків. Приблизно 6 тисяч років тому, ще в рамках неолітичної революції, коли з’явилися перші культивовані рослини, люди почали приручати тварин.

Деякі дослідники вважають, що це почалося саме в Причорномор’ї – в Туреччині чи Україні. Спочатку, згідно з науковими концепціями, була одомашнена собака, потім птиця, вівці, а згодом велика рогата худоба й коні.

Останні стали вирішальним чинником розвитку сільського господарства. Адже за 3 тисячі років до нашої ери площі оброблюваних угідь почали стрімко збільшуватися, як і населення. Отож загроза голоду, яка постійно нависала над людством, поступово відступила.

Свійські тварини дали змогу харчуватися повноцінніше, а тому розумовий і фізичний розвиток людей значно прискорився. Саме свійські тварини визначили розвиток кількох цивілізацій Великого степу, які обрали кочовий спосіб життя й відмовилися від землеробства.     

Спорудження іригаційних систем (3 тис. років до н.е.)

Цивілізації Єгипту, Месопотамії та Китаю приблизно в однаковий час почали культивувати зрошуване землеробство. Спочатку вони сподівалися лише на сезонні розливи великих річок – Нілу, Євфрату та Хуанхе, а потім почали відводити воду, яка постійно зрошувала окремі ділянки.

Тоді ж у Вавілонії почали використовуватися перші водяні млини й колеса, які зачерпували воду та подавали її на поля. Це дало змогу освоїти значні терени, які раніше через посухи були непридатними для землеробства.

Іригація допомогла відвести надлишки води з боліт у дельті Нілу, де потім і виникла єгипетська цивілізація. Історики вважають, що саме часткове осушення боліт привело до того, що Єгипет став найбільшою державою Стародавнього Світу.

Проте з початком цієї епохи сталася перша подія, яка вперше показала згубний вплив людини на природу. Через масову іригацію в долині Янцзи й розорювання всіх доступних територій в цьому регіоні почалася масштабна посуха, яка призвела до того, що китайська цивілізація відступила на північ до Хуанхе і втратила до 100 тисяч осіб.

Зміна клімату, трипілля, підсічно-вогневий спосіб господарювання (3-5 ст. н.е.)

Наступним великим кроком людини стало використання трипілля, коли наприкінці Римської імперії в господарстві почали використовувати прогресивнішу систему сівозмін, яка давала землі можливість більше відпочивати.

Цей перехід збігся з поступовими змінами клімату в Європі, які призвели до Великого переселення народів. Похолодання змусило населення перейти до вирощування більш холодостійких овочів та вивести нові сорти пшениці, які витримували суворіші кліматичні умови.

Народи, які переселялися, принесли нові сорти рослин, що були калорійнішими й могли задовольнити зростаючі потреби населення Європи.

У той же час у Китаї починають централізовано обробляти великі території й саджати там рис. В інших регіонах поля тоді обробляли хаотично, тож китайці першими почали створювати щось схоже на постійні аграрні господарства.   

Відкриття Америки (1492 рік)

У той день, коли кораблі Христофора Колумба пристали до карибського острова Сан-Сальвадор, він не міг уявити, що його відкриття стане дуже важливим для сільського господарства.

Адже одразу за процесом конкісти (завоювання американських територій) до Європи почали привозити не лише золото й срібло, а й нові рослини, які значною мірою є визначальними і для сучасного сільського господарства.

Одними з перших до Старого Світу потрапили помідори й кукурудза. Їх почали поступово культивувати в Іспанії й Італії. Потім Європа отримала картоплю, тютюн, ананаси, гарбузи й боби. Ці культури почали вирощувати в багатьох країнах Європи, й нині їх вважають традиційними там, де раніше про них навіть не знали.  

Натомість до Америки завезли цитрусові, виноград, оливи, каву й цукрову тростину, яка стала основою економіки багатьох республік Карибського регіону.

Використання нових рослин і тварин (до Європи завезли ще й індиків) дало новий поштовх до зростання населення.       

Британська сільськогосподарська революція (XV-XVII ст.)

Ця революція стала такою важливою через те, що після неї в Європі майже припинилися циклічні голодовки, які супроводжували майже всю історію континенту. Раніше час від часу, в основному через природні й погодні причини, Європа переживала періоди, коли голод ставав великою бідою, бо населення не могло спродукувати більше харчів.

У Британії вперше почали застосовувати мануфактурні вироби й нові різновиди плугів, щоб отримати більші врожаї і при цьому зменшити кількість робітників.

Тим паче, що вже почали давати свої плоди культури, привезені з Америки. Наприклад, картопля стала наймасовішою культурою в Ірландії.

Починаючи з цієї революції, в Європі не сталося жодного великого голоду з погодних причин, адже кожна держава мала змогу виробити більше продуктів в одному регіоні й завезти їх до постраждалих від посухи чи повеней країв.   

Перші парові сільськогосподарські машини та поява пестицидів (1850-1939)

Парові локомотиви почали використовувати для обробітку землі в 1850 році у Великобританії. Наприкінці століття там працювало понад 2 тисячі таких машин. Але всі вони мали суттєві недоліки: парові двигуни були досить громіздкими, а крім того ще й досить складними та дорогими.

Аж ось у США в 1892 році зареєстрували патент на перший трактор із бензиновим двигуном. А 1903-го збудували перші 15 тракторів із двоциліндровими двигунами.

Винайдення після цього сівалок і комбайнів з бензиновими двигунами значно прискорило розвиток сільського господарства і дало змогу швидко освоювати Великі рівнини у США, котрі з часом стали зерновим поясом, який дає цій країні понад 40% усіх злаків.

А розвиток хімії дав пестициди. Першу велику обробку полів проти шкідників провели 1939-го року в США. Це значно спростило боротьбу зі шкідниками, однак одразу ж і породило дискусії, чи варто використовувати на полях хімічні сполуки, хоч вони й дають змогу отримати значно більший врожай.  

Демографічні сплески та «зелені революції» в Азії (1945-1970 роки)

Виробництво сількогосподарських продуктів в Європі нарешті досягнуло такого рівня, коли вже можна було не лише не хвилюватися щодо голоду, але й забезпечити стабільний раціон у більшості країн. І після Другої світової війни, коли почався процес деколонізації, продовольча проблема «перекочувала» до Азії.

Коли Індія здобула незалежність, її лідер Джавахарлал Неру вирішив провести масштабну реформу аграрного сектора країни. Це була перша велика спроба перенести до азійських країн найпередовіші досягнення аграрної науки й техніки і, таким чином, вивести цю галузь із феодальної моделі господарювання. У цьому була дуже нагальна потреба, адже населення постколоніальних країн почало стрімко зростати і потрібно було його годувати.

Кількість їжі, яку щороку споживали в цьому регіоні, зросла на 25%, а населення Землі сягнуло 5 млрд. Водночас завдяки аграрним революціям у багатьох регіонах зникла загроза голоду. Однак неконтрольоване використання мінеральних добрив та пестицидів призвело до того, що в Азії почалися великі екологічні проблеми. Особливо відзначився знаменитий ДДТ (дуст), яким обробляли поля. Його рештки знайшли навіть в Антарктиді, а в Китаї понад 5% земель нині непридатні для життя.

Початок використання генетично модифікованих організмів (1970 р. - сьогодення)

Коли в 50-х роках ученим вдалося розшифрувати послідовність геному, одразу постало питання, чи можна використовувати ці здобутки, щоб створювати нові організми без недоліків їхніх попередників, тобто суттєво прискорити природний добір.

Уже 1970-го року вчені почали займатися рекомбінаторикою, тобто досліджувати перенесення на генному рівні ознак одного організму на інший. Одними з перших вивели нові сорти пшениці, які містили гени скорпіонів й були стійкими до шкідників.

А ще вчені почали розробляти нові види рослин, які б могли пережити посуху або втримували зерно в колосі й не осипалися. Нині, за даними Комісії з регуляції агроактивності, у США вже розроблено більше 10 тисяч можливих комбінацій генів для виведення нових організмів.

Хоча з самого початку використання таких рослин громадськість почала сумніватися, чи варто широко їх упроваджувати без достеменного вивчення впливу на людський організм. Тому нині їх використання обмежене міжнародними угодами. Втім, великі корпорації сподіваються, що в майбутньому саме ці організми можуть урятувати людство від голоду.  

Використання новітніх наукових досягнень та біопальне (XXI століття)

Хоча гібридний двигун для автомобілів почали розробляти, ще сорок років тому, увага до цього різновиду пального загострилася саме тепер. Стрімке зростання цін на нафту призвело до того, що аграріям стало вигідно вирощувати не лише стандартні продовольчі культури, а й ріпак та цукрову тростину не на харчі, а на біопальне.

Багато країн почали збільшувати посіви цих культур із огляду на постійне зростання цін на цю сировину. Так, Бразилія понад 40% своєї цукрової тростини почала переробляти на етанол.

Глобальна мобілізація та впровадження цифрових технологій в аграрній галузі наклали свій відбиток на всі сфери виробництва. Сучасні фермери, щоб заощадити час, воліють використовувати супутникові дані й інформацію з датчиків, встановлених на полях, а не оглядати їх самостійно.

Проте поки що невідомо, чи слід очікувати нову аграрну революцію, адже продуктивність сільськогосподарського виробництва хоч і зростає, та одразу й нівелюється постійним збільшенням народонаселення в бідних країнах, а також обсягів споживання харчів. Тому навіть із найновітнішими технологіями сучасний світ не може подолати голод.     

Павло Сивокінь

З архівів журналу "Агрогроші"

фото: spiritofearth.ucoz.ua, stezhkamu.com, flickr.com, karmaindia.com, Sandia National Laboratories