«Революція «20 вересня»: як законодавство регулює сертифікацію продуктів

Не є новиною, що якість та безпека будь-якої продукції, а особливо харчової, є пріоритетом як для виробника, так і для інших гравців ринку (імпортери, дистрибьютори та ін.). Тим більше не є новиною, що, якщо Україна позіціонує себе як активний учасник зовнішньоекономічних відносин, вона вимушена гармонізувати своє законодавство з тією площиною, в якій така зовнішньоекономічна діяльність є найбільш жвавою.

Тому, досить логічною стала, як я це називаю, «революція «20 вересня», що відбулася в сфері виробництва та реалізації харчових продуктів. Суть цих змін полягає в скасуванні обов’язкової державної сертифікації та санітарного контролю харчових продуктів.  

22 липня 2014 року Верховною Радою України було прийнято Закон України № 1602-VII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо харчових продуктів" (надалі «Закон № 1602- VII»). Вказаним законом, починаючи з 20 вересня 2015 р., дія Декрету Кабінету Міністрів України від 10 травня 1993 року N 46-93 "Про стандартизацію і сертифікацію" відносно харчових продуктів припиняється (п.9 Закону України № 1602: "Положення Декрету не поширюються на продукцію, що є харчовим продуктом").  

На виконання даного закону, що є досить приємним, в Реєстрі державної системи сертифікації (так звана УкрСЕПРО) з 20.09.2015 р. була припинена реєстрація сертифікатів відповідності та свідоцтв про визнання відповідності на харчову продукцію.

Важливо додати, що для відстоювання скасування сертифікації важливим був «фронт імпорту», а саме, необхідно було довести митним органам право імпортера здійснювати імпорт харчових продуктів без сертифіката відповідності або свідоцтва про визнання відповідності. Адже, на сьогоднішній день є велика кількість підзаконних нормативних актів, в яких так чи інакше зберігається обов’язок надання сертифікатів митницям, а це призводить до простою та додаткових витрат. Наведу приклад на алкогольних напоях.

Законом № 1602-VII скасовується сертифікація харчових продуктів шляхом припинення розповсюдження дії Декрету Кабінету Міністрів України від 10 травня 1993 року N 46-93 "Про стандартизацію і сертифікацію" на харчові продукти.

Алкогольні напої є харчовим продуктом, але разом з тим на даний момент все ще залишається чинним Наказ Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 13 вересня 1996 року N 379 «Про затвердження Правил обов'язкової сертифікації алкогольних напоїв», відповідно до якого об'єктами сертифікації в в державній системі сертифікації УкрСЕПРО є продукція, що: - вироблена в Україні; - ввозиться в Україну і позначена виробником як така, що відповідає чинним в Україні нормативним документам; - ввозиться в Україну і не позначена виробником як така, що відповідає чинним в Україні нормативним документам, але може бути ідентифікована як така, що повинна відповідати чинному в Україні нормативному документу на аналогічну продукцію; - ввозиться в Україну і не позначена виробником як така, що відповідає чинним в Україні нормативним документам, і не може бути ідентифікована як така, що повинна відповідати чинному в Україні нормативному документу, але має позитивний висновок санітарно-гігієнічної експертизи Міністерства охорони здоров'я України.

При цьому Мінекономрозвитку зазначає, що Декрет має силу закону відповідно до статті 1 Закону України “Про порядок застосування Закону України “Про тимчасове зупинення повноважень Верховної Ради України, передбачених пунктом 13 статті 97 Конституції України, і повноважень Президента України, передбачених пунктом 7-4 статті 114-5 Конституції України”, а наказ, яким затверджено перелік продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації в Україні, є підзаконним нормативно-правовим актом. Оскільки у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, як такого, що має вищу юридичну силу (лист Міністерства юстиції України від 30.01.2009 р. № Н-35267-18), з 20.09.2015 алкогольні напої не підлягають обов’язковій сертифікації в державній системі сертифікації. Вказана позиція Мінекономрозвитку була пдітримана Державною фіскальною службою та митними органами.

Вважається логічним і надалі притримуватися принципу ієрархії нормативно-правових актів, адже це є справедливим та зумовлює законодавчу стабільність, яка є вкрай необхідною для сприятливого бізнес-клімату в Україні.

Також, відповідно до Закону України № 1602-VII, з 20 вересня 2015 р., скасовується обов’язок отримання висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи щодо безпечності харчових продуктів для імпортерів харчових продуктів.

Це щодо деражавних органів. Більш-менш все зрозуміло.

Але… В житті виробників та імпортерів існують інші впливові діючі особи – торгівельні мережі, яким, власне, такі харчові продукти поставляються для реалізації кінцевим споживачам.

На жаль, більшість контрагентів продовжуть вимагати сертифікати відповідності та висновки санітарно-епідеміологічної експертизи у постачальників, мотивуючи це нібито вимогами діючого законодавства, а саме частиною 2 статті 662 Цивільного кодексу України: «Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства». При цьому, абсолютно ігноруючи слова «відповідно до договору або актів цивільного законодавства». А якщо акти цивільного законодавства не передбачають такого обов’язку, то і вимога щодо надання сертифікату є безпідставною. А щодо договору – то це вже предмет інших правових відносин, які регулюються іншими принципами. Наприклад, принципом свободи договору або принципом справедливості, добросовісності та розумності.

Іноді, з боку торговельних мереж є також посилання на Наказ Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України «Про затвердження Правил роздрібної торгівлі продовольчими товарами»від 11 липня 2003 року N 185, а саме положення: «Суб'єкт господарської діяльності повинен реалізовувати харчові продукти, які підлягають обов'язковій сертифікації, за умови наявності в документах, згідно з якими вони надійшли, реєстраційних номерів сертифіката відповідності чи свідоцтва про визнання відповідності та/або декларації про відповідність, якщо це встановлено технічним регламентом з підтвердження відповідності на відповідні харчові продукти».  І тут також необхідно проводити роз’яснювальну роботу із контрагентами про те, що, по-перше, ніякої обов’язкової сертифікації вже нема, а по-друге, даний Наказ знову ж таки має меншу юридичну силу, аніж скасований Декрет N 46-93.

Ну, і резюмуючи, хочу надати практичну пораду щодо відносин із торгівельними мережами в контексті надання сертифікатів та висновків санітарно-епідеміологічної експертизи. У відповідь на таку вимогу, ви завжди можете запропонувати декларацію виробника, в якій будуть зазначені стандарти безпеки та якості Вашого товару, адже  відповідальність за наслідки у будь-якому випадку несе виробник або його представник.  

Катерина Черногоренко, юрист у сфері зовнішньоекономічної діяльності, адвокат

фото: pixabay.com