Привид капіталізму, або 28 років української земельної реформи

Запуск ринку ріллі – єдина реформа, яку Україні не вдалось завершити за всі 27 років незалежності. Аграрії бачили, як останні чотири роки відбувалась дискусія «за» і «проти» дозволу паїв. Історія свідчить: основними противниками ринкового обігу ріллі були функціонери КПРС, що перефарбувались у «демократичних» політиків.  Найбільше для просування ринку землі в Україні зробив Леонід Кучма як глава держави у 1994-1999 роках. Апологети «земельного мораторію» лише прикривались промовами «про захист селян», аби мати козирі у конфліктах по вертикалі «парламент-президент» або «парламент-прем’єр».

Читайте також: Західною міркою, або як 500 років назад відбувалась перша в Україні земельна реформа?

Червоно-ліві знамена

1990 рік -  старт земельної реформи в Україні.

18 лютого Верховна Рада УРСР ухвалює Земельний кодекс, що став чинним 15 березня 1991 року. Головні новації – селяни вперше могли отримати державну ріллю або в оренду, або у володіння. Розпорядження землею переходило від виконкомів місцевих рад власне до самих місцевих рад. Вперше за 70 років радянської влади дозволялось існування фермерських господарств, які могли обробляти до 50 га ріллі.

18 грудня 1990 року ВР прийняла постанову «Про земельну реформу». Проголошено запуск із 15 березня 1991 року земельної реформи в Україні, мета якої – «перерозподіл земель  з одночасною передачею їх у  приватну та колективну власність». До березня 1991 року місцеві ради мали провести повну інвентаризацію «своєї» ріллі.

фото: focus.ua

1991 рік

20 грудня парламент дозволив приватну власність на ріллю через закон «Про селянське (фермерське) господарство».

фото: istpravda.com.ua

1992 рік

30 січня парламент прийняв «Про форми власності на землю». У першій статті документу йшлось про появу в Україні колективної і приватної форм власності на землю, в другій – про рівноправність всіх форм власності на ріллю.  

14 лютого ВР приймає закон «Про колективне сільськогосподарське підприємство», який дозволив розпаювання ріллі аграрних ДП та стягнення земельних ділянок за борги.

13 березня ВР України ухвалила нову редакцію Земельного кодексу. Право приватної власності на ріллю мають лише громадяни України, не більше 50 га ріллі «в одні руки», продавцями землі були лише місцеві ради. Того ж дня парламент ухвалив постанову «Про прискорення земельної реформи», чим фактично переклав на Кабмін відповідальність за старт ринку ріллі в нашій країні.

Тодішньому парламенту ідея ринкового обігу ріллі була «класово чужою». Більшість ВР Україні І скликання мала «група 239» - висуванці з прошарку «червоних директорів» та партійної номенклатури. До 30 серпня 1991 року утворення мало назву «За суверенну радянську Україну», очільником був ідеолог із аграрних питань Київського обкому компартії Олександр Мороз.

За підсумками парламентських виборів 1994 року найбільше мандатів отримала КПУ Петра Симоненка – 89, до яких доєдналось 19 мандатів Селянської партії під проводом «червоного директора» Сергія Довганя.

Так ініціатива у земельній реформі перейшла до глави держави Леоніда Кучми. Він не лише проголосив курс на «ринкові економічні перетворення», але й фактично запустив ринок ріллі в Україні.

1994 рік – 14 листопада Кучма видав указ «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва». В документі проголошувалось, що право на земельну частку або пай може бути об’єктом купівлі-продажу, дарування, міни, успадкування, застави. Обмеження в «одні руки» зберігалось на рівні 50 га ріллі.

На кінець 1995 року фермерські господарства обробляли 1‚5% всіх угідь України. На кінець 1994 року селяни приватизували 8‚9% земель або 3‚7 млн га ріллі‚ на кінець 1997 року  – 65‚5% або 27‚4 млн га ріллі.

1998 рік – фактичний старт ринку купівлі-продажу ріллі в Україні.

21 квітня Леонід Кучма видав указ «Про захист прав власників земельних часток», який визначав порядок обігу ріллі. Переважне право на купівлю паїв мали учасники колгоспів і кооперативів, а також фермерів. Угоди купівлі-продажу ріллі потрібно було нотаріально посвідчувати та реєструвати в районній державній адміністрації.

У 2000–2001 роках було продано 1,1 млн га ріллі. Вартість паю коливалась від 500 до 16,5 тис грн. Всього паї отримало 6,5 млн селян. Із них 5,6 млн селян передали свої паї в оренду. 85% договорів оренди було укладено із господарствами‚ із земель яких було наділено паї. У 1998 році селяни отримали 800 млн грн орендної плати, яку видали готівкою, агропродукцією чи послугами, у 2000 році – 1,6 млрд грн.

2001 рік – старт «земельного мораторію»

На початку 2000 року глава держави втратив право видавати укази, які стосуються регулювання економіки України. У листопаді того ж року позиції Кучми похитнув «касетний скандал» та вбивство журналіста Георгія Гонгадзе. Тоді ж парламент вперше заговорив про законодавчу заборону ринку ріллі в Україні.

18 січня 2001 року парламент ухвалив закон «Про угоди щодо відчуження земельної частки (паю)», який дозволяв ріллю або орендувати, або передавати у спадок, не більше. Автором документу став Анатолій Матвієнко, у 1991 році – перший секретар комсомолу радянської України, в лютому 2001 року – один із учасників руху «Україна проти Кучми». До 2014 року – член наглядової ради агрохолдингу «Авангард», з 2014 року  – нардеп від «Блоку Петра Порошенка». Персонаж не відрізнявся публічними заявами на підтримку «земельного мораторію», зате пишався своєю «антикучмістською роллю».

У жовтні 2001 року парламент закріпив напрацювання Матвієнка через перехідні положення у новій версії Земельного кодексу: ВР мала за два роки ухвалити закон про обіг ріллі, а доти паї можна було лише здавати в оренду.

2004 рік -  у листопаді того року співпали у часі дві події: старт «помаранчевої революції», і подовження «земельного мораторію» ще на два роки, яке протиснули опозиційні фракції «Наша Україна» та «Блок Юлії Тимошенко».

Читайте також: 100 років українській земельній реформі

Хороші і різні проекти

«Помаранчеві» 2005-2009 роки стали для України часом «земельної шизофренії».

Як кандидат у президенти Віктор Ющенко у 2004 році заявляв, що «земля має належати лише тому, хто її обробляє». У 2008 році обіцяв «західним партнерам» нарешті запустити ринок ріллі.

У 2007 році в коаліційній угоді «Наша Україна» та БЮТ обіцялися нарешті запустити ринковий обіг землі в Україні. Водночас, на ТБ Юлія Тимошенко лякала «спекуляціями після зняття земельного мораторію». А очільником аграрного комітету ВР взагалі був Микола Присяжнюк, креатура Партії регіонів.

У 2000-х  роках в історіях із «аграрним» рейдерством відзначалась відома «регіоналка» та губернатор Київщини Тетяна Засуха. При цьому комуністичний «аграрний» ідеолог та спікер ВР Олександр Мороз пояснював діячам МВФ, що в Україні існують «об’єктивні складнощі із запуском ринкового обігу ріллі».

Аби довго не возитись, ВР у 2007 році подовжила «земельний мораторій» через Бюджетний кодекс. У кошторисі країни прописали, що обмеження втрачають конкретний строк, і діятимуть доки парламент не впорається із розробкою законодавства про земельний кадастр та ринок ріллі. При цьому 26 і 28 грудня 2007 році представники КПУ Симоненка у парламенті подали окремі законопроекти про подовження «земельного мораторію» до 1 січня 2011 і 2012 року відповідно.

Певне «просвітління» у земельному питанні наступило у 2008 році. Кабмін Юлії Тимошенко подав до парламенту законопроект №2143 «Про ринок землі». Основні положення документу: жодних обмежень «в одні руки» на купівлю ріллі, придбавати паї могли навіть іноземні громадяни та компанії. Обіг землі мав відбуватись через спеціальні аукціони, оператором яких мав бути Держкомзем.

«Помаранчевий період» недарма характеризувався конфліктом всіх гілок влади: парламент подав свої альтернативні законопроекти по ринку землі. Автором документу №2143-1 був нардеп Іван Заєць, автором документу №2143-2 – нардеп Євген Сігал, власник сумнозвісного «Агромарсу». Положення обох документів не різнились за суттю: ріллю могли купувати лише громадяни України, які уже займаються агровиробництвом або мають агрономічну освіту. Залежно від області, обмеження в одні руки коливались від 110 га до 670 га. Законотворці щиро заявляли, що їх проекти «краще захищатимуть селян, аніж урядові ініціативи».

Свій законопроект Кабмін просто відкликав у березні 2010 року, законопроекти №2143-1 та №2143-2 парламент «провалив» у березні 2011 року.

Рік втраченого закону

Проблематика ринку ріллі цікавила втікача і екс-президента Віктора Януковича. У передвиборчій програмі на посаду президента у 2009 році він заявляв лише про «юридичний захист прав власності на паї для селян». Тим не менш, у 2010 році у програмі пріоритетних реформ з’явився пункт про запуск ринку ріллі. А в публічних виступах зразка 2010-2011 років Янукович регулярно обіцяв земельну реформу, із справедливим ціноутворенням на паї селян.

Обіцянки поступово виконувались. Хоча «земельні дискусії» ускладнювали різноманітні «експерти», які пропонували державною ріллею погасити державний борг України. «Продаж нашої ріллі – єдиний спосіб для України розрахуватись за своїми зовнішніми боргами», - регулярно заявляв Віктор Суслов, міністр економіки у 1998 році, нині «улюбленець» українських «ватних» телеканалів.

7 липня 2011 року ВР ухвалила закон № 3613-VI «Про земельний кадастр». 7 грудня того ж року у парламенті зареєстрували законопроект №9001-д «Про ринок земель», автор – нардеп-«регіонал» Григорій Калєтнік. Документ містив обмеження у 100 га ріллі на продаж в одні руки, та у 6 тисяч га – на оренду одним агропідприємством. Купувати ріллю могли лише громадяни України, переважне право викупу належало агропідприємствам-орендарям паїв. Держава також могла викупати ріллю у селян, і передавати у Державний земельний банк.

Буквально через два дні законопроект опинився у сесійній залі. Ситуативних союзників «регіоналів» із числа «аграрного лоббі» збентежили обмеження на оренду ріллі. КПУ відмовилась голосувати за документ із ідеологічних мотивів. Парламентська опозиція «валила» законопроект із політичних мотивів, в рамках «боротьби із режимом Януковича». «Закон, який зараз розглядається у Верховній Раді – це злочин проти українського народу, це злочин проти українських громадян!»,- кричав позафракційний Олег Ляшко. «Реформи такого масштабу, які абсолютно потрібні країні, не можна за жодних умов проводити тоді, коли тотальна недовіра до  влади», - пафосно заявляв нардеп від «Нашої України» та «вічно непрохідний у президенти» Анатолій Гриценко. Попри все, «регіонали» відшукали 245 голосів, аби ухвалити №9001-д у першому читанні.

Формально, із поправками до тексту законопроекту №9001-д на друге читання впорались до 25 квітня 2012 року. Єдина більш-менш значна зміна – норму про Державний банк спочатку вилучили із проекту закону, а потім знову додали. З невідомих причин 9 вересня 2012 року ВР не включила законопроект «Про ринок земель» до порядку денного, а потім і взагалі відклала у «довгий ящик».

Натомість, у жовтні 2012 року нардепи прописали у Земельному кодексі, що ринок ріллі в Україні не стартує без схваленого профільного законодавства. Відтоді, парламент може як завгодно гальмувати відкладати у «довгий ящик» проблематику ринку ріллі.

Втім, 20 листопада 2012 року парламент ухвалив закон №5494-VI, автором якого був президент Віктор Янукович. Документ визначав, що «земельний мораторій» триватиме до 1 січня 2016 року.

31 жовтня 2013 року парламент отримав законопроект №3520, автор – Микола Рудьковський, той самий екс-міністр транспорту, що за державний кошт возив коханок до Франції. Законотворець пропонував подовжити «земельний мораторій» до 1 січня 2030 року. Ініціатива не потрапила до сесійної зали, сам законопроект відкликали 27 листопада 2014 року.

10 листопада 2015 року ВР ухвалила законопроект №3404, який подовжив заборону на продаж паїв до 1 січня 2017 року. Під документом підписався весь склад аграрного комітету ВР, головним автором законопроекту вважався Тарас Кутовий.

6 жовтня 2016 року парламент прийняв законопроект № 5123-1, і так подовжив заборону на ринок ріллі до 1 січня 2018 року. Цікаво, що буквально за добу документ встигли зареєструвати у ВР, передати на розгляд у профільний комітет, а потім передати на голосування у сесійний зал ВР. Підписантами законопроекту були глава депутатської групи «Воля народу» Ярослав Москаленко, лідер парламентської фракції Радикальної партії Олег Ляшко, керівник «Народного фронту» у парламенті Максим Бурбак та очільник фракції БПП Ігор Гринів.

У лютому 2017 року 55 народних депутатів на чолі із Олексієм Мушаком надіслали подання до Конституційного суду про скасування мораторію на обіг ріллі як такого, що обмежує права і свободи громадян.

Меморандум про співпрацю із МВФ передбачав, що у травні 2017 року парламент мав нарешті ухвалити закон про ринок землі. Свої плани українські парламентарі провалили.

29 травня Кабмін оголосив про утворення робочої групи із представниками аграрних асоціацій, з якими збирались погодити деталі урядового законопроекту про обіг ріллі. Очільник уряду Володимир Гройсман хотів, аби право купувати паї мали лише фізичні особи, і не більше 200 гектарів в «одні руки». Аграрії вимагали дозволу на викуп ріллі і для агрокомпаній. Станом на сьогодні урядовий законопроект про ринок землі так і не надійшов до парламенту.

фото: politeka.net

7 грудня 2017 року ВР прийняла закон №7350 про подовження земельного мораторію до 1 січня 2019 року. Авторами цієї ініціативи були члени аграрного комітету Сергій Лабазюк, Валерій Давиденко, Артем Вітко, Олег Кулініч, Микола Люшняк, Іван Рибак та Андрій Кіт.

15 лютого 2018 року Конституційний суд України повністю відхилив подання парламентарів щодо неконституційності заборони на ринковий обіг ріллі.

Читайте також: Як земельне питання «поховало» незалежну Україну у 1941 році