Подвійний удар: чого можна навчитись у тваринників Данії та США

Оксана Юрченко,

головний редактор журналу "Прибуткове свинарство"

Кожен візит за кордон — це привід ще раз усвідомити, як добре, що все ж живу в Україні, однак, з другого боку — побачити, чого нам не вистачає, щоб життя було кращим. Цього разу розкажу про навчальний тур у рамках реалізації Асоціацією гранту від ФАО та ЄБРР. Тривала поїздка десять днів — з 4-го по 14-е листопада, об'єднавши свинарів, виробників яловичини, представників м'ясопереробки, галузевих асоціацій та Мінагрополітики. Два робочі дні ми провели в Данії і п’ять у США, штаті Айова — серці сільського господарства Америки. Основною місією групи було розібратися з питаннями економіки виробництва свинини та яловичини, дізнатися про програми підтримки галузей та повчитися бенчмаркінгу. Про це коротко і розкажу.

Чому Данія?

Усі свинарі знають, що це лідер із виробництва свинини в Європі: річний обсяг — 28 млн голів: 18 млн товарних свиней забивають у країні, решту — 10 млн живих тварин — експортують. У Данії нині працює 38 800 ферм (ще 1970-го їх число сягало 140 тис.). Їх середній розмір — 67,7 га (того ж 1970-го — 21 га). 62% території країни (2,63 млн га) — обробляється. 80% вирощеної сировини згодовують у корми тваринам. Оскільки Данія невелика і спожити всю вироблену сільськогосподарську продукцію населення не може (наприклад, середньодушове споживання м’яса сягає  майже 95 кг: найбільша частка свинини — близько 50 кг, на другому місці яловичина — 25,5 кг, курятина користується найменшим попитом — 18 кг), то дві треті експортують.

Характеризуючи своє сільське господарства, данці наголошують, що основна тенденція — укрупнення господарств. При цьому все більше фермерів займаються виробництвом за сумісництвом (лише одна третя  — близько 12,5 тисяч — задіяні на повну зайнятість). Це одна з ознак того, що виробничі процеси все більше автоматизуються, а традиційну «сімейну» модель господарювання, коли власник поєднує в собі і менеджера, і оператора, замінює  «бізнесовий» підхід: власник уже не є виконавцем, для цього є наймані працівники. При цьому, на відміну від України, він обов’язково має фахову освіту і регулярно відвідує навчальні тренінги, щоб підвищувати рівень кваліфікації.

Ще одна особливість виробництва сільськогосподарської продукції в Данії: фермери обов’язково є членами галузевого об’єднання. Крім того, продають і купують більшість продукції через кооперативи, якими володіють фермери Наприклад, Danish Crown — найбільший переробник свинини у Європі (дев’яте місце у світі) — належить кооперативу, що налічує майже 9 тис. фермерів.

Айова — сільськогосподарська столиця США

Якщо тур сільськогосподарський — не сумнівайтеся, Айову ви не оминете. У виробництві кукурудзи цей штат випередили тільки США, Китай і Бразилія, а сої — США, Бразилія, Аргентина та Китай. Більшість сировини згодовують тваринам, у штаті також працює 42 етанолові заводи (побічні продукти виробництва — післяспиртову барду — знову ж таки використовують у корми).

Айова посідає перше місце із виробництва свинини: тут утримують 30% поголів’я США. Це 21 млн голів: 7 свиней на 1 мешканця штату (на 2 тварини більше, ніж у Данії).

За поголів’ям ВРХ Айова четверта у рейтингу штатів: більше мільйона тварин відгодовують у фідлотах (відкритих загонах).

До речі, ситуація зі споживанням м’яса в США протилежна до данської. Середньодушовий показник тут більший — близько 106 кг. Найбільше американці їдять курятини — 43 кг, наступна в рейтингу яловичина — 36 кг, свинина на останній сходинці — близько 27 кг на душу (за даними Earth Policy Institute, дані від 10 лютого 2014-го). Під час зустрічі у Міністерстві сільського господарства Айови ми перепитали, у чому причина такої популярності білого м’яса. Знаючи, що американці витрачають мільйони доларів на дослідження про вплив продуктів на здоров’я, припустили, що відповідь пов’язана  саме з цим аспектом. Проте все виявилося набагато простіше. Американці — народ практичний. Для того, щоб приготувати стейк з яловичини чи свинини, треба витратити час. Курятина з цієї точки зору набагато практичніше — це, так би мовити, м’ясо «фаст-фуду». Ось і причина любові до неї.

Підтримка галузі

У Данії ситуація інша, а от у США доля галузі — в руках самих виробників. Візьмемо для прикладу свинарство. Перші спроби організувати самофінансування сягають ще 1954-го. Проте програма запрацювала лише через тринадцять років під назвою «П’ятак задля прибутку». Тоді «5 центів зі ста доларів» був добровільним збором. З 1985-го внесок став обов’язковим – Pork Checkoff. Нинішній тариф — 40 центів з кожних ста доларів, які заробляє виробник. Гроші «збирає» переробник, коли тварин продають на забій. Їх цільове використання — кампанії з просування свинини та продуктів із неї, дослідження, інформація для споживача, інформування про галузь, розвиток нових ринків збуту. Ці кошти не використовують для лобіювання інтересів виробників та промоушна певного бренду. Розподіляє їх Національна рада свинарів (National Pork Board), яка складається з дев’яти консультаційних комітетів. Частина грошей повертається у штати (сума пропорційна кількості поголів’я), решту використовують на національному рівні. Комітети, у штат яких входять виробники, щорічно визначають цілі, на які витрачатимуть кошти, слідкують за перебігом програм, звітують про їх виконання та «освоєння» матеріального ресурсу.

Виробники яловичини мають свою програму — Beef Checkoff. Скооперувалися вони раніше за свинарів: ще з 1922-го почали збирати у бажаючих розвивати галузь по п’ять центів з вагону худоби, яку привозили на забій. 1985-го внесок закріпили законодавчо. Тоді 79% виробників проголосували «за».  Тепер при кожній зміни власності на користь галузі забирається 1 долар з голови. Відтак, кошти збирають власники фідлотів, коли купують молодняк на відгодівлю, ринки живих тварин, посередники, які скуповують худобу у фермерів, переробники тощо. Половина суми залишається у штаті, інші 50 центів акумулюються на національному рівні. За підрахунками реалізаторів програми, у період з 2006-го по 2013-ий кожен долар повернувся 11,2 дол. Так, наприклад, завдяки Beef Checkoff продажі на внутрішньому ринку зросли на 11,3%, а за кордон — на 6,7%. Приваблива статистика!

Ви заперечите, що без лобі, яке забезпечуватиме необхідну підтримку на законодавчому рівні, таких результатів не досягли б. Американські виробники дбають і про цей напрям. Правда, тут збір добровільний. Близько половини американських свинарів додатково до 40 центів зі ста доларів «скидаються» ще по десять для лобістських цілей. Хоча внесок може бути і більшим. Те саме стосується виробників яловичини. В США реально дивляться на стан справ і розуміють, що «спасіння утопаючого — справа рук самого утопаючого». Дуже правильна настанова, чи не так?

Закономірне питання: чим тоді опікується держава? Насамперед якістю та безпечністю харчових продуктів. Для цього м’ясопереробні підприємства інспектуються на федеральному (якщо продукцію вивозять за межі штату) та штатному (невеликі, які поширюють свою продукцію в межах округу) рівнях. Цікаво, що на відміну від федеральної програми, обов’язкової для всіх штатів, штатні перевірки є добровільними. У США за результатами голосування на них погодилися лише 27 штатів.

Держава також відповідає за ліцензування (компетентний орган на рівні штату) та акредитацію (на рівні компетентних органів Міністерства сільського господарства США) ветеринарних лікарів. Повноваження перших поширюються лише на роботу безпосередньо з тваринами (профілактика та лікування захворювань). Акредитація дає право видавати бирки для ідентифікації свиней, а також дозвільні документи на переміщення тварин між фермами як у межах штату, так і за його межами.

Держава також цілковито відповідає за контроль епізоотичної ситуації у країні. Нашій групі пощастило відвідати Національний центр із дослідження хвороб тварин. Я не буду розповідати про фантастичну систему біобезпеки цього об’єкта, а лише зупинюся на кількох цифрах: щорічний бюджет, який виділяється на дослідження, — 1,1 млрд дол.; витрачають їх на реалізацію близько 20 національних програм зі здоров’я тварин; до роботи залучено більше ста лабораторій та 2,5 тисяч науковців. Для дослідження особливо небезпечних агентів, які не присутні на території США (наприклад, віруси африканської та класичної чуми свиней,  ящуру, везикулярного стоматиту тощо), є спеціальний дослідницький об’єкт на острові Плам (штат Массачусетс).

Держава також відповідає за сертифікацію та контроль якості ветеринарних препаратів, вакцин, тест-систем тощо, які виробляють у США або імпортують. Компетентний орган щорічно перевіряє близько 17 тис. партій продукції (1826 зареєстрованих найменувань).  

Як бачите, держава не стоїть осторонь і займається сферою, не менш важливою для розвитку тваринництва.      

Правильний симбіоз

Одним із моїх завдань у цій поїздці було знайти відповідь, що дозволило Данії та США посісти лідерські позиції із виробництва продукції тваринництва. Безперечно, чинників багато. Проте є один, який можна назвати серед основних: співпраця бізнесу і науки. Це вам не наші академії, де щось досліджують заради того, аби щось досліджувати! У країнах, які відвідали, ситуація протилежна. У Данії, наприклад, модель передачі знань виглядає так: коли виникає питання, що треба дослідити (чи то від фермера, чи урядових органів, чи приватних компаній), за дослідження береться Національний науково-дослідний центр (SEGES), партнер Данської сільськогосподарської консультаційної служби (DAAS), куди всі знання врешті і стікаються. Звідси вони поширюються на 30 локальних консультаційних центрів, а ті вже співпрацюють з фермерами, конкуруючи за клієнтів. DAAS та місцеві КЦ — організації фермерів. Ці установи не субсидуються державою, а існують за рахунок плати за послуги, які замовляє виробник. Переконана, вам цікавий тариф… Це не секрет: фахівець обійдеться у 130 євро/год. або 1000 євро/доба. У Данії, до речі, не прийнято набирати штат ферми, бо оплата праці дуже висока, натомість користуються послугами експертів. Нормальна ферма у середньому витрачає на них близько 30 тис. євро на рік. Сюди входить технологічний супровід, питання економіки виробництва та фінансів підприємства (бухгалтерія), юридична підтримка тощо. У сферу роботи DAAS та КЦ не входять лісництво,  рибництво та  ветеринарна сфера (для цього є приватні компанії). Важливо, що ці установи не здійснюють жодних інспекцій від імені держави.

У США система схожа. У кожному окрузі є дорадчі служби, які проводять регулярні тренінги та надають консультаційні послуги для фермерів. Вони ж, у свою чергу, знають, які питання є актуальними для виробника, і доносять їх до університетів, що мають бюджет (від Pork Checkoff) та спеціалістів для необхідних досліджень. До речі, всі викладачі навчальних закладів, це ще й консультанти-практики. Тому тут про винятково книжну освіту не йдеться!  

Обжени сусіда!

Одна з послуг, яку в Данії надають консультаційні центри, а в США — приватні компанії — бенчмаркінг. Це розумне слово означає порівняння господарств за різними технологічними та економічними показниками виробництва. Фактично, це інструмент, який дозволяє зрозуміти, наскільки ефективне або неефективне виробництво, побачити його потенціал і зрозуміти, що потрібно для того, аби його розкрити. Все, що фермер бачить, це показники кращих і гірших господарств та своє місце в цій ієрархії (учасники бенчмаркінгу не знають, з ким саме їх порівнюють, оскільки назви підприємств зашифровані). Так він розуміє, де програє і що треба «підтягти».  Ця послуга не безкоштовна. У Данії вартість, яку нам озвучили, — 800 євро за разове внесення у таблицю. Дані оновлюються двічі на рік. У США платять більше: сума залежить від кількості маточного поголів’я, проте не менше 2500 дол. США на місяць. За ці гроші виробник з такою ж частотою отримує 500-сторінкові звіти. Важливо, що в обох випадках не фермер заповнює таблицю: розрахунки роблять самі організації на основі первинних даних із господарств.    

Кооперація        

Ще один аспект, на якому хочу дуже коротко зупинитися, — кооперативи. Ми зустрічалися з представниками маркетингових, тобто таких, які займаються продажами продукції своїх членів.  У Данії, наприклад, більше 3,2 тис. ферм є членами кооперативів. Щоб таким стати треба заплатити вступний внесок, а далі виплати, які виробник отримуватиме, залежатимуть від обсягу бізнесу, який він здійснює у рамках кооперативу. Прибуток оподатковується один раз — на рівні члена кооперативу, коли він отримує виплату за реалізовану продукцію. Основна перевага, яку здобувають фермери завдяки кооперації, — маркетинг та збут продукції. У США це питання нині «вийшло за межі країни»: почали створюватися міжнародні кооперативи. Проте треба ж із чогось починати! Такі навчальні візити тим і цінні, що відкривають доступ до кращих світових практик і дають зрозуміти, чого не вистачає вдома і що варто було б запозичити. Залишається тільки не лінуватися і взятися за реалізацію всіх корисних ідей!

фото: автора, LizMartin/TheGazette ,  ankenyrealestateservice.com, iastate.edu, 

practicalfarmers.org, precisionnutrition.com, designguide.seges.dk