Ольга Трофімцева: Я хотіла б, щоб інвестори приходили не через низьку зарплату в країні

Якщо подивитись на інформаційний простір, з однієї сторони Україна – поле для потенційних інвестицій, з іншої сторони – гірше місця в світі просто нема. Ви доволі часто їздите по різних країнах, спілкуєтесь з великою кількістю людей. Як сприймають Україну?

- За великим рахунком, одне одному не суперечить. Але нас все більше знають в світі у тому числі не завжди завдяки позитивним речам. Зокрема, через конфлікт на Сході України, який не надає впевненості інвесторам. Але ми в Уряді намагаємось більше говорити про успіхи. Якщо говорити про аграрний сектор, то серед професійної публіки часто реагують: «о, Україна! Це ж вас називали «bread basket of Europe!». Реально, цю фразу доволі часто чую. Але говорю, що не лише bread basket. По-перше, ми також є №1 по соняшниковій олії, а по зерновим – завжди в п’ятірці лідерів світового експорту. По- друге, я завжди наголошую, що агросектор в Україні – це локомотив економіки. Багато хто не любить такий вислів, але агросектор також є рушієм ІТ. Агровиробники, які дотримуються технологій та стандартів виробництва, почувають себе достатньо впевнено, тому можуть не лише виживати, але й розвиватись. Було дуже цікаво цього року почути від агротехнічних компаній, що Україна одна з небагатьох, де є ріст, а аграрії вкладаються в техніку. Йдеться не лише про агрохолдинги, але й середні вкладаються в нові трактори, машини для обробки ґрунту та інше.

Моєю мрією є те,  щоб наші продукти шукали на полицях іноземних супермаркетів, наприклад, український мед.  Щоб знали, що по ціні доступно, якість добра, і що це смачно та безпечно.

А от як саме довести, що якість наших продуктів належна? Чи не вийде як з “made in China”? Зараз китайці можуть робити нормальні речі, але «зроблено в Китаї» - це тавро.

- На щастя, в нас нема поки таких проблем. Ми поки що більше славимось експортом сировини, її якість хвалять попри періодичні фітосанітарні питання. Але іноземці дивуються, бо не знають, що в нас може бути смачна готова їжа. Наприклад, шоколад. Коли я їжджу, то завжди з собою беру українські цукерки наших малих та середніх виробників на подарунок. Головне, що всі вони потім отримують дуже хороші фідбеки. Звісно, це маленький і неформальний, але внесок у популяризацію наших продуктів.

Читайте також: Аграрний 2017-й: ринок зерна у цифрах

Як правило, перед відкриттям ринку дивляться спочатку на загальну систему управління якістю і безпечністю продуктів харчування у державі, тому що це – база. Тому, наприклад, було дуже важливо запустити Держпродспоживслужбу, щоб вона запрацювала, і щоб вона стала працювати ще ефективніше. Для будь-якої країни це є найважливішим базисом.

Щоб було з ким говорити?

- І не лише говорити, але й показувати, що держава має вплив на питання безпечність продуктів. Наприклад, Максим Нєфьодов наразі підкреслює, що «дерегуляція понад усе». А ось для мене понад усе – безпека споживача. Зараз вже багато хто з бізнесу каже, що мораторій на перевірки місцями не є дуже доброю річчю, тому що на деякі речі Держпродспоживслужба може реагувати лише за скаргою споживачів. Дерегуляція – це добре, бізнес кошмарити не можна, але перевіряти можна і треба. Від цього залежить державна система контролю безпечності продуктів харчування, і це – перший базисний рівень. Другий – це самі виробники, і якість їх продукції.

Я завжди приводжу приклад нашої «органіки» або ж інших виробників, що вийшли на ринки Європейського Союзу – вони заробили це своєю репутацією. На жаль, в нашій країні це поки що не дуже працює. В західних країнах навпаки. Згадаймо останній скандал з «Лакталіс». Уявіть собі, які там збитки, бо відізвано стільки продукції. Я хочу, щоб в нас так само було. Нехай це прозвучить жорстоко, але для мене, як кінцевого споживача, не прийнятна ситуація, коли виробник порушує якісь норми по якості і безпечності, не розуміє цього та продовжує додавати в продукти щось, що загрожує здоров’ю споживача. Такі виробничі потужності потрібно закривати.

У нас вийшла колонка Катерини Онул, яка розповідає, що треба робити дуже прості речі – вимити, вичистити, зробити так, щоб людям було зручно мити руки, і все буде добре.

- Звичайна річ, здавалось би. Розповідали мені: один виробник купив німецьке обладнання, німецькі технології, але з продуктом все рівно «щось не те». А потім приїхав німецький спеціаліст, і з’ясував, що там «не те». Бо пішли за українською традицією «якби нам зекономити»: порушували технологічні процеси,  додавали продукти, які взагалі не мають там бути, щоб дешевше було. А воно не працює, і на виході замість умовної цукерки виходить щось незрозуміле.

Чому у наших «органіків» нема проблеми з продажами їхньої продукції? Тому що покупці впевнені в безпечності, якості їх продуктів, і торгівельні партнери знають, що з ними можна працювати, від них можна отримати найкращу і найякіснішу продукцію.

Тому, коли Україна буде стабільно давати такі ж самі результати з переробленою продукцією та буде стабільно постачати, наприклад, якісну «молочку» в ЄС та інші країни, як ми це зараз почали робити з маслом і сирами…Тоді таку ж впевненість отримаємо на рівні держави Україна.

… з маслом нівроку вийшло.

- Так! Звісно, певні ринкові і цінові коливання вплинули на цей успіх, але тим не менш – це перший крок. Те ж саме – з м’ясом. Тобто, коли ми стабільно даємо об’єми і якість, то маємо і відповідний результат. Наприклад, виходимо на азійські ринки, і це не лише Китай, але й Корея, Індія, Сінгапур, Японія – те, що ми називаємо високомаржинальними ринками.

Читайте також: Який елеватор вам потрібен? Короткий тест з відповідями

На ринок Японії дуже важко вийти, на це потрібно витратити десь рік чи навіть більше. Але якщо ти там зачепився, навіщо ризикувати своєю репутацією, щоб один раз поставити щось неякісне, і потім цей ринок втратити.

Коли стартувала Угода про асоціацію з ЄС, птахівники почали експортувати до країн Європи і казали, що «ми туди продаємо 10 тонн 20 тонн, але для нас це означатиме своєрідний знак якості, тому потім ми легко зможемо піти з цією курятиною в будь-яку іншу країну». А ви от відчуваєте – активний експорт в ЄС є аргументом у переговорах з азійськими країнами? Репутація поліпшилась?

- Можу навести інший приклад. Коли ми були в Білорусі, кажу «от в нас вже 289 українських аграрних компаній мають право постачати продукцію в ЄС, з яких 109 – це виробники харчових продуктів. Зокрема це виробники м’яса птиці, риби, меду, яєць, молока та молочних продуктів», і в них очі такі здивовані. Бо в них лише 6 компаній на той момент мали таке право.

Ми завжди говоримо про вільну торгівлю з ЄС, тому що на бізнес-рівні це компаніям додає бонусів. На рівні держави – це теж показник. Коли ми говоримо про зону вільної торгівлі, і я називаю цифри, мовляв, за 11 місяців 2017 року, порівняно  з аналогічним періодом минулого року, у нас агроекспорт до ЄС збільшився на 38,2 % та становив понад $ 5,2 млрд. І це не лише через поставки зерна та олії, але й продуктів з доданою вартістю - перероблені томати, заморожені ягоди, шоколад та інші. І це аргумент на користь України: якщо наша країна так активно розвиває торгівлю з ЄС, значить з нею можна мати справу.

Півроку назад була новина, що поляки хочуть побудувати стіну, щоб захищатись від АЧС, яка шириться з території України. Такий фактор взагалі якось впливає на репутацію України як агровиробника?

- Буквально в листопаді ми з Володимиром Лапою були на конференції, яку Єврокомісія проводили в Празі, якраз по проблемі АЧС. Що маю сказати? Ось ці всі заяви про «стіну від АЧС» більш популізм. На фаховому рівні про це ніхто не говорить, бо чудово розуміють, що це – не варіант. Чому? Бо все давно пораховано. У Чехії був випадок АЧС, і вони планували стіну, як один з варіантів убезпечитись від АЧС. Але порахували, скільки коштуватиме хоча б 100 метрів цієї стіни, і який від неї буде ефект.

Насправді, я дуже рада, що ми активно співпрацюємо з ЄС у проблемах епізоотії. Незважаючи на всі протекціоністські речі, які присутні з боку тих же поляків, формується розуміння, що епізоотія і речі про здоров’я диких тварин – це транскордонні проблеми, які стінами не вирішиш. Потрібне комплексне розуміння, системний підхід, і щоб всі країни це разом робили – спільні патрулі, відстріли, нотифікації. Є ж не тільки АЧС, але й наприклад пташиний грип. А там як? Якої висоти будувати паркан?

А чи існує взагалі попит у світі на нашу перероблену агропродукцію, про виробництво якої дуже багато говорять останнім часом? Особливо після цієї історії з експортним ПДВ на олійні культури? Чи світ цікавить лише наша сировинна агропродукція?

- Насправді, світ цікавить і те, і те. У випадку з експортним ПДВ по олійним – моя позиція незмінна – спочатку потрібно все прораховувати, подивитись на кон’юнктуру ринку і вплив на агровиробників і переробників. Окрім того, потрібен перехідний період, щоб нові потужності для переробки побудувати, вийти на нові ринки - на що потрібен мінімум рік. Звісно, я вважаю, що переробка агропродукції – це потрібна річ.

Але. Основний аргумент «олійників» - 10 років тому ввели мито на поставку насіння соняшнику і тепер ми в світових лідерах з виробництва соняшникової олії. Але чи вдасться повторити такий фокус зараз? Під питанням. Щоб фокус вийшов, потрібно все рахувати і з усіма зацікавленими акторами радитись.

Просто маємо ситуацію, коли  в суспільстві дуже поширена думка, що Україна не має експортувати агросировину, а має постачати замість зерна борошно, наприклад. А по факту виходимо, що основний покупець нашого борошна – все рівно Північна Корея.

- Ну так, є таке кліше. Ми маємо і далі експортувати зерно, олію, сировину, і в цьому нічого поганого нема. В світі на це є попит, є кон'юнктура. Так, ціни на них коливаються, але це стосується будь-якої агропродукції. Маємо кейс з маслом – продукт з доданою вартістю, але цінові гірки такі, що пшениця тільки заздрить. Тому, моя позиція, нічого поганого в експорті агросировини немає, якщо є ціна та попит, і в нас є конкурентні переваги, можливості це виробляти з нормальною доходністю для всіх гравців ринку. Експорт агропродукції з доданою вартістю також має бути, але потрібно прораховувати, як у випадку з яловичиною – бачимо попит на ринку, прорахували, що це може бути прибутково, почали фокусно розвивати цю галузь.

Ми багато говорили про продаж продукції з України, але як ви вважаєте – ми можемо продати Україну як місце для інвестицій? Мені здається, що це не дуже добре, коли президент України їздить по світу і розповідає, що наша перевага – це низька платня робітників.

- Якщо говорити про приватні інвестиції в агросекторі, то вони є, і вони працюють. Є чудовий вираз радника з торгово-економічних питань посольства КНР в Україні Лю Цзюнь: «Ольга, ну ви ж розумієте, китайські інвестиції люблять тишину». Вони не люблять шуму. Вони іноді приходять в Мінагрополітики, коли хочуть спитати поради. Якщо нема ніяких проблем – вони собі тихенько працюють. Так само з корейськими, так само з турецькими компаніями. Тобто, інвестицій є достатньо. Вони не завжди афішуються.

Читайте також: "Cвоя ніша": як Україна опинилась в п'ятірці експортерів коріандру

- Ми намагаємось зацікавлювати іноземців приватизацією аграрних держпідприємств. Але тут вже більше проблем, бо державні підприємства – це окрема тема. Але інтерес іноземних інвесторів є, вони ними цікавляться. Але є певні складнощі в процедурах приватизації. Навіть для мене є певні незрозумілі і непрозорі моменти в цьому. І у мене нема поки інформації, що вже хтось з іноземних інвесторів купив аграрне ДП. Хоча, як знаємо, китайська компанія Bосе вже купила банк в Україні, і це лише початок, бо вони зацікавлені саме в аграрці та інфраструктурі.

Для інвесторів саме аграрний сектор України цікавий, через те, що ми конкурентні і маємо потенціал для росту. І я, якщо чесно, хотіла б, щоб сюди інвестори приходили не тому, що в нас тут низька зарплата. А якраз навпаки – щоб вони приходили сюди, створювали нові робочі місця, і давали працівникам вищі зарплати, ніж вони є зараз.

Читайте після Нового року продовження інтерв'ю про нові ринки, переговори та можливості для бізнесу.