Максим Мартинюк: У земельному питанні нас останні 17 років лякали міфами.

Читайте в першій частині про проблеми перевозки зерна, стосунки з Укрзалізницею, підтримку фермерів, розподілення дотацій, Аграрну біржу та безробіття на селі. 

У прогнозах економічного розвитку від МЕРТ міститься інваріантна складова із запуском ринку землі із 2020 року. На вашу думку, наскільки такий прогноз є реалістичним? Якщо не є реалістичним, то – з якої дати буде запущено ринок землі, за очікуванням Мінагрополітики?

- На жаль, ринок землі перетворився із економічного питання в суто політичне. При цьому неважливо, хто і яку модель пропонує – однаково не сприймаються і вільний ринок, і ринок з обмеженнями.

Це можна змінити, і ми це довели рік тому в рамках нашої роз’яснювальної кампанії, на фокус-групі. На початку роботи учасники групи показували той же рівень неприйняття ринку землі, як і українське суспільство в цілому. На той момент це було біля 70% проти. Потім ми роз’яснювали модель ринку, з якою Уряд готовий вийти у парламент, з усіма обмеженнями -  200 гектар в одні руки, лише громадянам України і тд.  Також пояснювали, що ця модель ринку працюватиме на розвиток фермерських господарств – якщо у членів однієї сім’ї вистачить сил та грошей купити по 200 гектарів, то це вже буде наділ на 800 гектар. Після роз’яснення виходили на результат 75%  - за ринок, лише 25% проти.

Звісно, питання у правильній комунікації, але коли йдеться про зняття мораторію, не можна відкидати політичну кон’юнктуру.

Ми уже увійшли у виборчий цикл, і політики без всіляких сентиментів педалюють тему ринку землі, лякають нею, намагаючись отримати політичні дивіденди. У таких умовах предметної розмови та правильної комунікації бути не може, тому що все перетворюється у політичне шоу.

Я думаю, що в нас політичне вікно можливостей відкриється у перший рік роботи парламенту нового скликання. Навіть якщо суспільна думка суттєво не зміниться, депутати  на початку каденції матимуть більший простір для маневру. Я дійсно впевнений, що ринок буде, урядова модель буде проголосована, і ми побачимо, що нас останні 17 років лякали міфами.

В одному із інтерв’ю ви згадували, що для запуску ринку землі потрібен не лише закон про обіг ріллі, але й закон про фінансування фермерів для викупу паїв. Чи має Мінагрополітики чіткі плани, звідки залучати такі кошти, в яких обсягах і за яких умов?

- Ідеальний результат, який би ми могли отримати від запуску ринку землі – створення середнього класу в сільській місцевості, який утворять фермери. Не стоїть питання, хто продаватиме землю, питання -  хто купуватиме. Нам треба створити умови, щоб виростити покупця. Коли спілкуєшся з фермером, і пояснюєш йому, що ніякий агрохолдинг нікуди не прийде, в одних руках буде лише 200 гектарів або навіть ще менше, і окрім тебе нікому більше не продадуть – вони все розуміють, і наче не проти, але питають – а де ж я гроші візьму на ці 200 гектарів? Це питання справедливе, бо зараз на тіньовому ринку ціни коливаються до 3 тисяч доларів за гектар.

Читайте також: Статус підтверджено: як відбувався міжнародний аудит української лабораторії ISTA

Спілкування з фермерами наштовхнуло на думку що для повноцінної роботи ринку землі потрібно забезпечити їх довгим та дешевим кредитним ресурсом. Для цього потрібно прийняти закон із робочою назвою «Про фінансово-кредитну підтримку ринку землі». Тобто, має з’явитись державна установа, кредитна агенція, яка компенсуватиме кредитну ставку при купівлі землі.

А чи будуть послугами цієї користуватись фермери? Представники фермерських організацій на публічних заходах постійно наголошують, що їм потрібні умови, аби купити ріллю, але не деталізують необхідну суму…

- Я маю повне зібрання аргументів проти ринку землі, в яке входить і цей -  «спочатку створіть нам умови». Коли намагаюсь деталізувати проблему, то виявляється, що «створити умови» – це забезпечити цілісність права власності землю. Це справді важливий аргумент, але це лише один із пунктів технічного завдання при запуску ринку землі. Я впевнений, що ми знайдемо відповідь на всі питання, мінімізуємо ризик рейдерства, силового тиску і тому подібне.

Власники паїв не відрізняються високою правовою освіченістю і від цього страждають фермери, які посіяли на тих полях. Запуск ринку ріллі принесе цивілізованість у земельні відносини: складно уявити, аби хтось незаконно збирав врожай із поля, яке знаходиться в приватній власності.  Натомість договори оренди на один і той же пай переоформлюються двічі або навіть тричі.

Я переконаний, що єдина умова, яка потрібна – правильна модель ринку із компенсаторами та запобіжниками на всі можливі випадки життя. Ми врахували навіть екзотичні перестороги. Політики люблять говорити, що «всіх обмануть, а земля піде за безцінь». Ця теза – як  мінімум прояв зневаги до сільських жителів, яких політики вважають недолугими, готовими за пляшку горілки виміняти три гектари землі. Але ми навіть цю штучну лякалку не відкинули. Передбачається, що першим етапом запуску ринку землі стане проведення одного-двох земельних аукціонів у кожному адміністративному районі України. На такі торги виставлять державні земельні ділянки, площею у 20-30 гектарів. Повірте, якщо у сусідньому селі за результатами аукціону держава продасть землю з розрахунку $2,5 тисяч доларів за гектар, то меншу ціну приватному власнику можна навіть не пропонувати.

Ми таким чином захистимо і права селян, що передають свою ріллю в оренду. Наприклад, вартість продажу права оренди державної ріллі на аукціоні сягають 20% від НГО. Якби ми не проводили такі торги, то селянам і далі платили би за оренду не більше 3% від нормативно-грошової оцінки.

Противники зняття «земельного мораторію» апелюють до начебто незадовільної заповненості земельного кадастру.  Наскільки зараз заповнений земельний кадастр, і чи взагалі рівень заповненості земельного кадастру хоч якось впливає на процеси ринкового обігу ріллі?

- Якщо говорити безпосередньо про заповненість кадастру – всі 27 млн га приватних земель там є. В сегменті товарних сільгоспземель жодних пробілів в Кадастрі не має.  

Але насправді заповненість земельного кадастру має дуже віддалене відношення до функціонування ринку землі. Давайте порівняємо: ринок оренди успішно працює, спираючись на два стовпи - право власності та реєстри. Землі які перебувають у приватній власності, передаються в оренду і наповненість кадастру жодних перепон для цього не чинить. Так само відбуватиметься і при продажі ділянки.  

Читайте також: В зоні ризику: як захистити кошти, інвестовані у посів озимих культур?

До земельного кадастру внесено 77% території України. Решта - це землі оборони, водного фонду, лісового господарства, де власниками є держава, в якої за 27 років чомусь не знайшлось грошей закрити це питання. Справедливості заради зауважу, що в останній час землі оборони, освіти та лісового господарства потроху почали реєструвати в ДЗК.

Уряду закидають, що об’єднаним територіальним громадам передають державну землю, вже раніше здану в оренду, тому, начебто, ОТГ зможуть вступити у фактичне володіння земельними наділами держави не раніше декількох років. Чи відповідають ці слова дійсності? Якщо так, то куди йтимуть гроші за оренду таких ділянок – в держбюджет чи місцеві бюджети?

- У нас лише 2 мільйони гектарів державної ріллі не передано в постійне користування чи оренду. Якщо просто екстраполювати цю пропорцію, то лише 20% земельних масивів, переданих ОТГ, не мають обтяжень, інші 80% - перебувають в оренді. Але тут питання в іншому: громади отримують землі, з якими можуть потім робити все, що вважатимуть за потрібне. Тобто, якщо громади хочуть розірвати договір оренди, вони можуть його розірвати, якщо хочуть підняти орендну плату – то можуть підняти.

Ми будемо моніторити реальне використання земель ОТГ, в першу чергу – в частині динаміки орендних ставок. Тобто, якщо ми громадам передаємо землі за ставкою у 7-10%, а вони потім знизять її до мінімальних 3%, то виникає питання надходжень до місцевих бюджетів.

Я не бачу великих проблем у тому, що земля передається з обтяженнями. Ну так, їм доводиться мати справу з орендарем. А так би довелось ще півроку витратити на пошук нового орендаря.