Курс на експорт: чому м’ясо-молочне виробництво орієнтується на зовнішній ринок

У 2012-2013 роках для свинини та молока внутрішній ринок України був майже основним. У 2014 році ж, коли в країні почалися тяжкі часи, відбулося різке падіння національної валюти: собівартість продукції значно зросла, а купівельна спроможність населення – навпаки, знизилася. Адже гривневі доходи більшості людей залишились на докризовому рівні. Тому сьогодні середньостатистичний українець намагається економити майже на всьому, а особливо на м’ясі.

Внутрішній ринок продовжує залишатися дефіцитним, і тут є де рости та розвиватися, це справжній Клондайк для фермерів. Та все ж через низьку купівельну спроможність українців сьогодні ми вже не можемо говорити, що він є основним для виробників молока та м’яса. До того ж, як ми бачимо, внутрішній ринок сьогодні зменшився за рахунок втрати частини територій. Бізнес почав задихатися, і нам треба невідкладно почати займатися розширенням ринків збуту.

Аби врятувати свою ліквідність, підприємцям потрібно шукати виходи на зовнішні ринки – налагоджувати експорт. Причому, експорт не просто сировини, а продуктів її переробки –  продукту із доданою вартістю. Бо саме вони є основою розвитку країн із слабо розвиненою економікою. Таких як наша. Тому для того, аби утримати своє виробництво, в яке було вкладено багато коштів - на будівництво, комунікації, генетику та ін., тваринникам потрібно виробляти продукцію з доданою вартістю. Бідні країни ніколи не вийдуть із ярма бідності, доки продаватимуть сировину.  

Дуже добре, що сьогодні низка українських молочних підприємств матиме змогу експортувати продукти до Європи та Китаю. Хочу зазначити, що робота у цьому напрямку велася декілька років і лише тепер,  коли ЄС відкрив свій ринок для України, присвоїв українській молочній продукції єврономери, тоді Китай дав їй зелене світло.

Така сама історія і з м’ясом. Щоб його експортувати в Європу та отримати єврономери, потрібно довести, що в Україні немає АЧС. А зараз це зробити дуже складно. Щодо експорту м’яса в Китай, то тут теж не все просто. Китай довіряє Європі і дає зелене світло на ввезення товарів до своєї країни практично зразу після аналогічного дозволу ЄС. Лише у разі політичної волі Китаю, якщо він дасть такий дозвіл раніше, ніж ЄС, можна буде розраховувати на експорт м’яса.

Хоча існує ще один вихід із ситуації, про який мені розповіли досвідчені бізнесмени, а саме: можна зареєструвати компанію у країнах «нової Європи», наприклад, у Болгарії, де сприятливий бізнес-клімат та спрощений  адаптаційний режим для підприємств. З України в Болгарію можна завозити продукти, які, наприклад, будуть там пакуватись, а, отже, такий товар буде вважатися продуктом європейської компанії, що дасть змогу продавати його на території Європи.

Паралельно для того, щоб підприємствам, які займаються виробництвом та переробкою  м’яса свинини, дали змогу отримати єврономери та експортувати продукцію до Європи та всього світу безпосередньо з території України, потрібно, щоб Держветфітослужба запустила аналогічний процес роботи, що був пророблений із молочними підприємствами, який, як ми знаємо, вівся не один рік.

Перший крок, який потрібно зробити – це подати заявку до своєї профільної асоціації. Далі представники асоціації, якщо вони є активними, практично запускають бюрократичну машину та спільно з Держветфітослужбою починають  працювати в Міністерстві на робочих групах для того, щоб українські підприємства могли експортувати продукцію. Хочу зазначити, що для такої роботи в Міністерстві АПК  існують дуже якісні майданчики для спільної діяльності.

Можна, звичайно, спробувати самостійно писати листи на міністра АПК та Держветфітослужбу - але це довший шлях, тому що для таких великих справ потрібно консолідуватись, хоча самостійна праця в цьому напрямку також не завадить.

Галузеві ж асоціації, як правило, дуже щільно працюють із профільними органами – разом із Міністерством аграрної політики та продовольства України організовують усі необхідні зустрічі та робочі групи, після яких органи виконавчої влади запускають бюрократичні процеси, які мають бути дотримані: наприклад, ініціювання приїзду комісій ЄС і т.д.

Тобто, ми спільними зусиллями стимулюємо роботу. І я вважаю, що це правильно, оскільки злагоджена команда робота зможе привести нас до гідного результату.

Після того як підприємство проходить усі необхідні процедури та сертифікації, воно отримує  дозвіл на експорт продукції в країни ЄС. Звичайно, цей процес довготривалий і займає не один рік, але його потрібно розпочинати, не гаючи часу.

Зараз важливо не допустити скасування пільгового режиму для тваринників. Якщо це станеться, то через деякий час українцям доведеться купувати м’ясну та молочну продукцію за кордоном. А тваринницька галузь просто буде знищена.

Якщо ж звернутися до міжнародного досвіду, то ми побачимо, що більшість країн на етапі розвитку значно спрощували податковий режим та умови ведення бізнесу. В нас, на жаль - навпаки. Реформатори бачать порятунок країни чомусь лише через оподаткування.

Я впевнена: якщо дати бізнесу дихати, то почнеться економічне відродження.

Та все ж хочеться повернутися до позитивної ноти. Незважаючи на всі негаразди, які зараз відбуваються з державою, 18 підприємств все ж таки молочної галузі були сертифіковані ЄС та вже мають змогу поставляти свою продукцію до Китаю. Завдяки такій новині наш ринок значно оживився, оскільки експорт – це завжди добре для економіки. На ринку виробників молочної галузі вже кращий настрій. А завдяки цьому супутні галузі, які обслуговують молочні підприємства, також матимуть свій хліб та розвиватимуться. Отож експорт – це не лише приток валюти у країну, але й робочі місця, податки та загальний розвиток економіки.