Корисний атом: як можна використовувати радіаційні технології в АПК?

Словосполучення «атомні технології» для нас виглядає чимось незрозумілим та далеким, родом з 1950-х років, коли людство мріяло про атомні літаки та автомобілі. Після аварій на Чорнобильській АЕС у 1986 році та на Фукусімській АЕС у 2011 році задумались над відмовою від використання «мирного атому» - наприклад 2011 року уряд Німеччини задекларував свій намір закрити усі свої АЕС до 2022.

На цьому фоні може непереконливо прозвучати теза, що атомні технології можна використовувати у сільському господарстві. Але Віктор Сахно, доктор технічних наук, головний науковий співробітник Інституту ядерних досліджень НАН України, та Сергій Барбашев, професор кафедри АЕС Одеського національного політехнічного університету, запевняють – використання «мирного атому» може принести суттєву користь для українського АПК.

Віктор Сахно, доктор технічних наук, головний науковий співробітник Інституту ядерних досліджень НАН України

Сергій Барбашев, професор кафедри АЕС Одеського національного політехнічного університету

Чи давно стали використовувати радіаційні технології в АПК?

Дослідження щодо можливості використання радіаційних технологій у сільському господарстві розпочались ще у 1940 роках. У 1958 році в СРСР було дозволено радіаційне опромінення окремих видів харчових продуктів та сільськогосподарської сировини.

Читайте також: Директор з продажів "Нова пошта": Під час побудови мережі зважали на рівень розвитку аграрного сектору в регіоні

Але першими, хто по справжньому наважився використовувати радіаційне опромінення харчових продуктів, стали японці у 1973 році. Вони провели серію експериментів з опромінення овочів та фруктів, в результаті чого замість 2-3 місяців, наприклад, картоплю стало можливо зберігати 6-8 місяців.

Масштабне використання такої технології на просторах колишнього СРСР розпочалось у 1982 році на Камчатці. Тамтешні раціоналізатори вирішили, що викидати щороку 200 тисяч тонн осетрової риби, тому що не вистачає морозильних потужностей для її зберігання, занадто. Тому рибу вирішили опромінювати. Після опромінення строк  зберігання виловленого осетра  став уже 6 місяців.

У 1983 році, зважаючи на успіхи таких експериментів, МАГАТЕ та ФАО дозволили радіаційне опромінювання харчів, а також експорт таких продуктів.

Як можна використовувати радіаційні технології в АПК?

У першу чергу слід наголосити – йдеться не про класичне радіоактивне випромінювання, яке шкідливе для здоров’я людини. Йдеться про радіаційне іонізуюче опромінювання, яке не є радіоактивним, і яке просто передає об’єкту опромінення енергію, яка вивільнюється внаслідок розпаду атомів у реакторній установці.

Читайте також: В «солодких» очікуваннях посівної: прогнози щодо розвитку цукрової галузі

Радіаційне опромінювання можна використовувати для стимуляції схожості насіння та підвищення урожайності сільськогосподарських культур. Наприклад, серія експериментів, який провів Інститут ядерних досліджень НАН України, показали, що завдяки радіаційному іонізуючому опроміненню паростків пшениці врожайність культури можна підвищити на 20-30%.

Радіаційні технології можна використовувати також для боротьби з комахами-шкідниками. Наприклад, за такою технологією у 2007 році у США побороли м`ясну муху, що дало американським аграріям три мільярди доларів щорічного додаткового доходу.

Іонізуюче радіаційне опромінення можна також використовувати для продовження строку зберігання продуктів, зокрема риби (у вигляді пресерв), яловичини та курятини, фруктів та овочів. При цьому у відносних цифрах на такий спосіб зберігання потрібно витрачати в рази менше енергії, ніж на звичайне заморожування. Якщо на замороження 1 тони продукції потрібно витратити 4 кДж енергії, то на радіаційне опромінення тони продукції – 0,7 кДж.  За даними ФАО, щороку у світі псується і марнується 1,3 мільярди тон продуктів харчування, тому масштабне використання радіаційного опромінення продукції могло б виправити таку ситуацію.

Наскільки поширено у світі використання радіаційних технологій в АПК?

США, Канада, Франція ще у кінці 1980-х років затвердили свої національні стандарти, які допускали опромінення продуктів харчування, зокрема спецій, фруктів та м`яса, та їх споживання.

У 1997 році Управління санітарного нагляду за якістю харчових продуктів та медикаментів США остаточно дозволило опромінення охолодженого та замороженого м`яса, після серії масових отруєнь м`ясними продуктами. 

Читайте також: Нічийні гектари: кому належить земля в Україні?

Першою країною Азії, яка почала експорт в США опромінених продуктів, стала Індія у 2007 році. Після неї також експорт розпочали Таїланд та В`єтнам.

З 2011 по 2015 рік радіаційне опромінення продуктів дозволив Європейський Союз, а також Монголія, Малайзія, Непалі та Бірмі. Індія та Болівія зараз працюють над реалізацією проекту з побудови мережі центрів опромінення продуктів.

Станом на 2016 рік річний обсяг продажу опромінених продуктів харчування оцінюється у 800 тисяч тонн, а ринок послуг з опромінення сягає $2 мільярди. Очікується, до 2020 року обсяг такого ринку послуг становитиме $4,8 мільярди , до 2030 року – $10,9 мільярдів.

Що потрібно Україні, аби «вписатись» в такий ринок?

Єдиний дослідницький реактор, за допомогою якого можна експериментувати з використанням радіаційних технологій в АПК, працює в Інституті ядерних досліджень НАН України. Фінансування НАН постійно урізають, а тиждень повноцінної роботи реактора коштує 12 мільйонів гривень. Сам реактор потрібно буде вивести з експлуатації у 2023 році. Новий такий реактор побудувати Україна самостійно не зможе, оскільки не має необхідної кількості персоналу та не володіє необхідними технологіями. Раніше Україна співпрацювала у галузі атомної енергетики з Росією, але зараз така співпраця неможлива з політичних причин.

Читайте також: Можливе скасування заборони на продаж землі: що станеться?

Поки що Інститут ядерних досліджень може налагодити випуск установок, які б могли займатись опроміненням продукції АПК у польових умовах. Але подібні установки останній раз вироблялись ще у 2001 році, рівень затрат на одну установку сягав $25 тисяч. Який рівень затрат на виробництво однієї установки буде зараз, оцінити складно, оскільки його визначатиме попит та обсяги виробництва.

Але, говорять вчені, однозначно можна сказати, що розвиток атомних технології в Україні неможливий без цілеспрямованої підтримки держави. Саме держава має визначати завдання програми з розвитку використання атомних технологій, зокрема у сільському господарстві.

Іван Киричевський