Кадровий голод, або Чому чиновникам так важко обрати керівників держпідприємств

Якщо раніше очільників держпідприємств призначав уряд, то наразі протягом року комісія з п'яти міністрів економічного блоку уряду та декількох міжнародних експертів намагалася відібрати найкращих кандидатів на посади голів держпідприємств, аби, по-перше, вивести максимальну кількість занедбаних за часів колишньої влади господарств у прибуток, по-друге, підготувати стратегічні підприємства та монополії до приватизації. Проте, ані відбір керівників десятьма впливовими людьми, ані не виведення в плюс, ані підготовка до приватизації компаній не виконані, як планувалося.

Як стало відомо з власних джерел, лише третина проведених Мінагрополітики конкурсів виявилися результативними. Зокрема, керівників не змогли обрати для левової частки невеличких, неприбуткових або ж неперспективних компаній. Зокрема, станом на середину грудня, міністерство оголосило й провело 136 конкурсів, на яких обрати керівників вдалось лише для 36 компаній. Кілька днів тому скарбничка новопризначених чиновників поповнилася - це кілька підприємств отримали керівників. Найбільші --  ДПЗКУ, Укрспирт та Артемсіль, змусили комісію звернути на себе увагу по кілька разів. Причому щоразу члени конкурсних комісій, консультанти, радники, які працювали на волонтерських засадах, змінювались, розуміючи, що їхня праця марна.

ДПЗКУ: подвійний удар

Історія з призначенням керівника одного з найкорумпованіших аграрних відомств - Державної продовольчо-зернової корпорації почалася ще в квітні, а завершилась лише у вересні і з другої спроби. Очільником корпорації став Борис Приходько, який керував підприємством із травня.

За крісло керівника з Приходькоv билися нинішній глава Агрофонду Андрій Радченко, екс-глава відділу логістики компанії-попередника ДПЗКУ Хліб України Гайк Арушанян, досвідчений зернотрейдер Денис Полежаєв і чиновник Мінагрополітики Олександр Григорович. Всього покерувати компанією бажали чотири десятки претендентів

Не обійшлося в процесі відбору та без одіозних особистостей і скандалів. Зокрема, як розповідав член конкурсної комісії Олексій Зубрицький, на крісло глави ДПЗКУ спочатку претендував, серед інших, екс-керівник підприємства Олександр Лавринчук, якому зараз оголошено підозру в шпигунстві на користь китайських партнерів корпорації. "Цю людину ми не могли розглядати як повноцінного кандидата, його фактично вигнали", - пояснює Зубрицький. Було, за словами членів конкурсної комісії, і багато молодих недосвідчених людей, які хотіли потрапити в держсектор. Такий інтерес до підприємства пояснюється тим, що ДПЗКУ, виконуючи відразу три функції - зберігання, логістику і трейдинг - дає можливість заробити на кожному з цих процесів, говорить Зубрицький. Однак він упевнений, що у відібраній п'ятірці корисливими інтересами керувалися не всі.

Справжнім випробуванням для претендентів стала ініціатива членів конкурсної комісії щодо комп'ютерного тестування кандидата на детекторі брехні. Тестування - добровільне, тому Лавринчук прийшов до комісії зі своїм адвокатом і відмовився відповідати на питання тесту. 

Ще одні потенційний претендент на крісло глави ДПЗКУ - екс-глава корпорації Валерій Томіленко, який нібито виявився єдиним переможцем на першому етапі конкурсу ще в квітні - навіть не увійшов до п'ятірки фіналістів. За словами учасника конкурсної комісії, який побажав зберегти анонімність, Томіленко не пройшов через конфлікт з першим заммміністра Ярославом Краснопольським. Краснопольський, який є головою конкурсної комісії, сказав, що не довіряє Томіленко і голосувати за його кандіатуру не буде. Авторитет екс-керівника ДПЗКУ, який встиг виконати у 2014 році умови контракту з Китаєм, був підірваний. Нагадаємо, будучи на переговорах в Китаї Томіленко без узгодження з Краснопольським, який не володіє англійською, підписав додаткову угоду до Генерального договору з китайською корпорацією ССЕС. Суть його в тому, що спочатку в договорі було вказано, що українська кукурудза контрактується за ціною китайської товарної біржі (за рахунок дотації там ціна вища світової - ред.). Підписана Томіленко угоду змінило це умова - зерно стало контрактувати за ціною внутрішнього ринку України.

Ще один член конкурсної комісії, який побажав зберегти анонімність, говорить про те, що основним суперником Приходько був у процесі відбору Андрій Радченко, який очолює нині Аграрний Фонд. При цьому Зубрицький дивується, навіщо Радченко, який і так "сидить" в одному з найбільших підприємств сектора, знадобилася ДПЗКУ.

Що дісталося Приходько в управління? Згідно з інформацією на сайті ДПЗКУ, зараз у складі корпорації 44 елеватора загальною потужністю 3,46 млн тонн зернових, два портових терміналу, півтисячі комбайнів і купа проблем.

З півсотні елеваторів в хорошому стані тільки десяток, решта потребують модернізації. Крім того, 132 млн грн дебіторської заборгованості від попередників Томіленко. Та й з китайським контрактом: з 1,5 млрд доларів 300 млн розкрадено, говорить Зубрицький. $1 млрд на депозиті в державному Укрексімбанку під збиткові для корпорації 4% (брали кредит під 5% річних). Та й співпраця не особливо ладиться: китайці прописали в контракті, що Україна ПОВИННА поставити, але не включили в договір зобов'язання ПРИЙНЯТИ товар. Вартість корпорації, за оцінками експертів - не менше 1 млрд доларів.

Укрспирт: три (невдалі) спроби

Спиртовий монополіст - ДП Укрспирт - став справжнім лідером за кількістю приділеної йому уваги з боку міністрів та експертів, адже конкурс на заміщення посади керівника цієї компанії оголошувався тричі. Й не факт, що нового конкурсу не буде. Нагадаємо, вперше не змогли вибрати керівника Укрспирту в квітні. У жовтні конкурс невдався через самовідвід основного претендента і тоді ще діючого керівника компанії Романа Іванюка.

Спочатку планувалося, що Роман Іванюк недовго залишатиметься у статусі в.о. директора. Трудовий договір з ним був підписаний на три місяці - до березня 2015 року. Конкурс на заміщення вакантної посади голови оголосили 29 січня. Планувалося, що конкурсний відбір нового глави Укрспирту завершиться до закінчення контракту в.о. Однак, не встигли. 30 березня, в день, коли у Іванюка закінчився контракт, конкурсна комісія відібрала з 20 кандидатів двох фіналістів на посаду голови Укрспирту: ними стали Ніна Гаркава і Анатолій Далибожик. Іванюк в число претендентів на крісло директора не потрапив.

Вже через тиждень після оголошення результатів, 6 квітня, за розпорядженням прем'єр-міністра Арсенія Яценюка конкурс був анульований нібито через наявність у Гаркавої і Далибожика судимостей. Не дійшло навіть до номінаційного комітету. І Мінагрополітики вимушено оголошує новий конкурс, попередньо переглянувши умови його проведення та вимоги до кандидатів. На подив і прем'єра, і Іванюка, на посаду голови Укрспирту знову претендують Гаркава і Далибожик, підтвердивши неправдивість звинувачень на свою адресу. Вдруге реєструється кандидатом і сам Іванюк, який продовжує керувати підприємством.

11 вересня конкурсна комісія затвердила п'ятьох кандидатів на посаду голови Укрспирту. Ними стали Роман Іванюк, вже знайомі Анатолій Далибожик і Ніна Гаркава, а також юрист Григорій Трипульський і фінансист Ростислав Чайківський. Засідання номінаційного комітет переносився двічі. Незважаючи на те, що,згідно з постановою №777 подати прем'єру кандидатуру керівника повинні були через тиждень після оголошення рішення конкурсної комісії, вперше засідання Номінаційного комітету було призначено лише на 28 вересня. Потім, як розповідають в Мінагрополітики, на прохання міністра Олексія Павленка засідання відстрочили ще на тиждень - до 5 жовтня. Але протягом дня відомості про засідання змінювалися двічі: спочатку засідання перенесли з 18:00 на 18:30, а потім і зовсім на вечір 6 жовтня. Але не так сталось, як гадалось: головний претендент на крісло директора Укрспирту - тодішній  в.о. директора підприємства Роман Іванюк - 6 жовтня відкликав свою кандидатуру прямо під час засідання номінаційного комітету. Ще четверо кандидатів, як не старалися, не знайшли підтримки членів номінаційного комітету. За оцінками  експертів і членів конкурсної комісії, ймовірність того, що переможцем конкурсу стане Роман Іванюк, становила 85%. Його конкурентом називали лише Анатолія Далибожика.

Першим виступав Іванюк. Розуміючи, що половина комісії не знають української мови, він робив презентацію англійською. Довівши до кінця презентацію, яка, за словами присутнього на комітеті чиновника МінАПК, справила хороше враження, Іванюк ошелешив присутніх повідомленням про самовідвід.

Презентації всіх інших претендентів, на думку чиновника, виглядали гірше, ніж у Іванюка. Член конкурсної комісії розповідає, що Чайківський читав доповідь з папірця, і додає: "Членів комітету це дратувало, вони перебивали його і просили говорити без шпаргалки". Особистість Григорія Трипульського один з українських міністрів пов'язав з Борисом Кауфманом. Ніна Гаркава, що планувала навести порядок в Укрспирті за півтора року, а потім його продати, "не пройшла за віком" (їй 63 роки). "Сильно чинив 70-річний Юрій Логуш", - говорить чиновник. Анатолію Далибожик пройти комісію завадила відвертість: на питання про те, чи є у нього свій бізнес, він чесно відповів, що управляє декількома компаніями, які ще не встиг консолідувати в велику структуру.

Наразі Іванюк, який після невдалого конкурсу і самовідводу пішов з посади. Каже, що добровільно, що не бачить перспектив ані рзвитку, ані руйнування системи, ані приватизації найближчим часом. "Вважаю, що коли державне підприємство має комусь підпорядковуватися, то той, кому воно підпорядковується (чи це міністерство, чи холдинг), має взяти відповідальність за цю компанію. А конкурси наразі – це ширма для того, щоб зняти із себе відповідальність", - розповів Agravery.com Іванюк.

За його словами, картина така, що у фінал потрапляють випадкові люди, а чимало професіоналів залишаються без адекватної оцінки. А якщо результат не той, який потрібно, переважно намагаються конкурс скасувати або перезапустити. "Я думаю, що хтось має взяти на себе відповідальність і нормально, відкрито призначити одного керівника, а не в.о., т.в.о. і так далі. Людину, яка має бути на своєму місці та яка спроможна швидко провести всі зміни, які потрібні компанії. Адже постійна плинність керівних кадрів підприємствам не на користь. Знаєте, це як у банках: якщо ніхто не хоче відповідати за кредит, роблять рішення кредитного комітету. Підписали 6-7 чоловік і «розмили» звітність. Але де-факто хтось же приймав це рішення. Також, уже на основі власного досвіду, можу сказати, що в конкурсній комісії сидять люди, які можуть не до кінця розуміти предмет, не до кінця можуть знати індустрію, на противагу кандидатам, які прийшли з наміром очолити те чи інше підприємство", - вважає Іванюк.

Тому, вважає він, якщо вже є конкурсна комісія, то вона має складатись не з помічників та заступників, відділу кадрів, а з людей, які розуміють і зможуть оцінити конкурсантів. Тож тут залишається проблема особистої відповідальності, випадкових людей під час фіналів та кваліфікованості конкурсної комісії.

Також він наполягає на тому, що керівники, топ-менеджери мають приходити на достойну оплату працю. "Я говорю про мінімальну заробітну плату та відсоток від прибутку компанії. Це, на мою думку, – справедливе ставлення до керівників і їхньої роботи. Тоді й буде видно результат роботи", - каже Іванюк.

Він також не заперечив, що й третій конкурс може бути скасовано. "Я  думаю, що все – в руках міністерства, тож можуть і скасувати. Я чув про те, що Мінекономрозвитку буде проводити конкурси на посади очільників стратегічно важливих підприємств («Укрспирт» – у цьому переліку). Ймовірно, що знову нікого не оберуть у фіналі, або ж Прем’єр-міністр може не затвердити обрану кандидатуру. Тобто, якщо конкурс відмінять, то причин буде більш ніж достатньо", - каже єкс- очільник монополіста.

Наразі на посаду директора Укрспирта претендують чотири кандидати: Олександр Далибожик та Григорій Трипульський. Також на посаду директора претендує нинішній заступник голови підприємства Сергій Блескун і колишній співробітник Укрспирту Костянтин Бурковський.

Примітно, що плани по обранню керівника Укрспирту не будуть реалізовані до кінця 2015 року, так як планувалося, оскільки переможця вибирає номінаційний комітет у складі п'яти міністрів і п'яти експертів. А, за інформацією Agravery.com, номінаційного комітету до кінця року не відбудеться.

Насолили: Артемсіль в два дублі

Кілька днів тому Мінагрополітики вирішило повторно провести кадровий відбір на заміщення посади директора держпідприємства Артемсіль. Адже  жоден з кандидатів, які брали участь у конкурсі, не набрав достатньої кількості голосів членів комісії, щоб стати переможцем і конкурс буде оголошений повторно.

На розгляд комісії було подано 18 пакетів документів, 17 з яких були допущені до подальшої участі в конкурсі. Один кандидат не подав довідку про відсутність судимості і до подальшої участі недопущений, а два кандидати відмовилися від участі за власним бажанням.

Член конкурсної комісії Ірина Гнутова зазначила, що жодна пропозиція, запропоноване конкурсантами, не містила в собі стратегічного бачення розвитку підприємства. "Ми не почули від кандидатів обґрунтованих перспектив та стратегії розвитку підприємства. Тому конкурсанти не отримали відповідного голосу комісії", - повідомила вона.

Нагадаємо, у вересні 2015 роки вже відбувся перший конкурс на посаду керівника Артемсіль, але дев'ятьох кандидатів не набрали достатньої кількості голосів. З 20 листопада Мінагрополітики оголосило повторний конкурс на цю посаду, а документи від претендентів брали до 20 грудня. У міністерстві очікують від кандидатів дійсно робочої стратегії подальшого розвитку Артемсіль і підтримки курсу його приватизації. Ось що пише про ситуацію навколо Артемсолі Олексій Зубрицький: "Новому керівнику ДП "Артемсіль" доведеться радикально оновити і підбадьорити комерційну службу підприємства. Більше того, це ще й дзвінок для правоохоронних органів, зобов'язаних належним чином відреагувати на такого роду схемотехнику. Крім цього новий директор повинен звернути найпильнішу увагу на найбільший традиційний експортний ринок збуту солі - Росію. І війна тут не причому, обійтися без української технічної солі РФ важкувато - російська зима безглузда і нещадна. При оптових російських цінах в 3100 руб за тонну (~ 50 $) на "Артемівську" сіль, звичайна ціна поставки в Росію із заводу в минулі роки коливалася навколо 30-35 $ за тонну. І раптом за даними за 9 міс поточного року - опустилася до 15 $. Чому ?!

Але це ще не всі питання. Крім Росії, "Артемсіль" має всі можливості для експансії в Європу. Сумарний імпорт в ЄС становить 15 млн тонн солі, при річному виробництві "Артемсіль" не більше 3 млн. Вивчення динаміки європейських відвантажень дає багато приводів для роздумів. Це і відсутність активності на ринку Німеччини, найбільшого імпортера солі, і смішні частки в одиниці відсотків по всій Східній Європі, і дивні цінові флуктуації у відвантаженнях в сусідні Латвію і Литву, Сербію і Польщу з різницею в цінах до 20 $ на тонні.

ДП "Артемсіль" має всі можливості бути процвітаючим підприємством, великим платником податків і роботодавцем для жителів Соледара, міста залежного від підприємства трохи менше ніж повністю. Але для цього, підприємство має управлятися мотивованими професіоналами, і заміна директора - важіль недостатній. Необхідна радикальна перебудова управління комерційною частиною підприємства, що неможливо в умовах державної власності. Насамперед - edfuf недостатній мотивації персоналу. Обіцяні високі зарплати директорів - не вирішенt питання, нормальні ринкові зарплати і бонуси повинні бути у всіх менеджерів, починаючи з середньої ланки і вище. Не cхочемо цього зрозуміти і визнати - менеджери будуть засновувати фірми-прокладки і торгувати через них, завдаючи шкоди доходам держпідприємства, багаторазово перевершує зекономлені на мотивації суми".

Ми поцікавились у спеціалістів ринку праці, чи дійсно є необхідність у проведенні такого роду конкурсів і чи справді альтернативи ним немає, як вважають у міністерстві. 

Тетяна Пашкіна, 

HR-експерт кар'єрного порталу rabota.ua

Як фахівець, що безпосередньо бере участь у відборі керівників в МінАПК,можу сказати - існуючий механізм підбору, безсумнівно, громіздкий, але описаний досить докладно законодавчими актами, і спростити його «прямо зараз» не представляється можливим без зміни відповідної законодавчої бази. Держава - не бізнес-структура і деякі бізнес-процеси йдуть «із колишніх часів», а їх удосконалення вимагає серйозних і системних зусиль. Тому, звичайно, процедура підбору більш складна і громіздка.

Другий фактор - кандидати. На жаль, деякі з них вважають, що за невелику зарплату можна докладати мінімум зусиль. І їх підхід до займання посади - відповідний. На Ютюб-каналі міністерства можна бачити виступи кандидатів у директора двох найбільших підприємств - Укрспирт і Артемсіль. І не всі кандидати можуть системно розповісти про свій досвід, обгрунтувати, чому вони хочуть зайняти вакантну посаду. І це - дорослі фахівці з досвідом керівної роботи. Те ж саме з конкурсними пропозиціями - якість пропонованих матеріалів іноді просто незадовільний. Відчувається, що кандидати формально підійшли до питання і навіть не спромоглися подивитися більше інформації про підприємство, що вони мають намір очолити. Тому й до конкурсних пропозицій у комісії багато питань, і до стратегій, пропонованим кандидатами - ще більше. Як можна призначити директором керівника, який не представляє суті майбутньої роботи? І не готовий розповісти, що і чому він має намір робити з підприємством далі?

Справи з іншими, менш великими підприємствами іноді ще гірше - і стан підприємств не найкраще, і кандидатів, готових стати за невеликі гроші «кризовими менеджерами», не так вже й багато. Так що результат підбору цілком закономірний.

Підводячи підсумок, скажу - в нинішній ситуації більш успішному підбору сприяла б активна промоушн-компанія з рекрутингу в держоргани, підвищення престижності роботи на держпідприємстві. І, звичайно, оптимізація законодавчої бази з бізнес-процесу підбору на держпідприємства. Крім можливості фінансувати роботу керівників більш реалістичними для топ-менеджерів зарплатами. Інакше все буде продовжуватися. Але з подальшим погіршенням ситуації - за законом тривалого рекрутингу - чим довше ведеться підбір, тим менше шансів знайти сильних неотсмотренних кандидатів.

Тетяна Нікітович,

директор HR-провайдера Smart Solutions

Наскільки ми знаємо, МінАПК при підборі кандидатів вдавався до послуг професійних рекрутингових компаній, які в своїй роботі використовують найсучасніші технології пошуку, підбору та відбору кандидатів. Кандидатів оцінювали за сукупністю результатів тестів: інтелектуального, професійного, тесту на лояльність, їх поведінку в соцмережах, і, власне, співбесіду.

Так от, приблизно третина кандидатів дають низькі показники тому, що не відповідають поставленим перед ними цілям і завданням.

З досвіду можна сказати, що кандидати, які приходять з держсектора, багато в чому програють кандидатам з бізнесу. Деякі просто не готові психологічно до тестів. У кандидатів з корпоративного середовища є чітке розуміння ринку, відмінна англійська, знання того, як вибудувати бізнес і орієнтація на бізнес-результати. Ці люди мають досвід роботи "в полі" в умовах жорсткої конкуренції, мають чітке розуміння проблематики галузі, мають досвід проектної роботи, наявність професійних сертифікатів і.т.д.

Кандидатам з держсектора, на наш погляд, просто не вистачає практичного досвіду, оскільки часто кількість контролюючих начальників, паперового листування залишає занадто мало часу співробітникам для виконання своїх безпосередніх обов'язків. Можливо, що такий великий відсоток відмов пояснюється саме переважанням претендентів з держструктур.

Сергій Марченко,

експерт ринку праці, директор з розвитку кадрового порталу Work.ua

Зараз є дві думки щодо конкурсів при прийомі на держслужбу. З одного боку, є підхід, що полягає в тому, що у міністерства, будь-якого державного підприємства або відомства, є керівник. Цей керівник відповідає за все, що відбувається в його стінах і, за логікою, має право набирати свою команду, з якою гарантує результат. Бо інакше можуть бути конфлікти і непорозуміння між призначеним керівником і вибраним на конкурсі заступником або іншими ключовими персонами. Це загрожує втратою ефективності. З іншого боку, ця схема може приводити до серйозних зловживань. Зокрема, саме завдяки таким принципам призначень можлива і процвітає корупція через торгівлю посадами, коли політична сила отримує міністерство, а потім міністр торгує посадами.

Конкурсна система відбору, що застосовується зараз,, хороша тим, що вона практично виключає можливість торгівлі посадами. При цьому, вона досить сира і, як водиться, організована і прописана не ідеально. Тому навіть у деяких реформаторських міністерствах про неї відгукуються невтішно - там працюють люди з бізнесу, і ще одна бюрократична процедура у вигляді незалежної конкурсної комісії їх не радує.

У кожному разі, схоже, політичне рішення прийнято і альтернативи конкурсному призначенню немає. Залишається тільки докласти максимум зусиль, щоб зробити процедуру досконалою та щоб конкурсний відбір проходив швидше і ефективніше. Весь інструментарій HR для його проведення є: тести, проективні методики, можливість використовувати поліграф, перевірка рекомендацій і біографії кандидатів.

Марія Бровінська

фото: pixabay.com