Реклама

Іван Кунь: На українських елеваторах використовуються найбільш прогресивні технології, які є у світі

Проєктування в елеваторній галузі займає чимало часу, а кінцева реалізація зазвичай становить близько 3-4 років. Та коли «папір оживає», то є найбільшим задоволенням для проєктувальників.

Заступниця головного редактора

«ЖЗЛ: Життя. Зерно. Люди» — спільний проєкт компанії KMZ Industries та Agravery.com. Це нетривіальний погляд на особистостей, яких добре знає українська зернова спільнота. Чим вони живуть, які нові бізнес-ідеї мають, про що мріють і навіть що роблять у вільний час — у цій серії публікацій.

Проєктування, програмування, управління проектами й автоматизація — це чотири основних напрямки, в яких працює «Інтерпроект GmbH». Загальна кількість персоналу — близько 160 людей. Співвласник та генеральний директор «Інтерпроект GmbH» Іван Кунь розповів про особливості проєктування в елеваторній галузі та шлях до створення власного бізнесу.

Розкажіть, чому свого часу обрали навчання в аграрному університеті та саме факультет механізації?

— Я народився в селі і мав таке бачення, що я повернуся туди працювати. Батьки працювали у колгоспі все життя, тому шлях здавався «накресленим». Маю трьох братів, які за освітою механіки. Мати наставляла: «Що б і де ти не вчив, якщо вміти працювати руками і розумітися на техніці, то завжди будеш потрібним».

Наприкінці 90-х років, коли ви отримували освіту, агросектор не здавався таким перспективним?

— У часи мого навчання в університеті в Україну якраз почали завозити нову сільськогосподарську техніку, нові комбайни тощо. Третій курс по обміну студентів я провчився в Дрезденському університеті на інженерному факультеті, вивчав найновіші технології. Німці насправді мене не хотіли відпускати в Україну, казали: «Куди ти їдеш, там взагалі неможливо жити», запрошували продовжити навчання із влаштуванням на роботу в Німеччині. Але в мене вже була власна сім'я, і не було розуміння, як я буду за кордоном жити.

Зараз ви очолюєте власний бізнес. Як ви до цього прийшли?

— У бізнес я прийшов тільки з однією метою — заробляти більше коштів і мати більше можливостей. Перед тим гарний досвід отримав, коли попрацював у компанії «Миронівський хлібопродукт». Саме там займався управлінням, будівництвом підприємств, отримав навички менеджменту. І тоді ж відчув перспективність українського АПК.

«МХП» — дуже гарна компанія, де можна навчитися багатьом новинкам, до яких інші тільки придивляються. І маючи такі навики, я мав змогу стати власником невеликого підприємства. Спочатку надавав консультаційні послуги. Пізніше підібрав команду.

У чому переваги та складнощі, якщо порівнювати з тим часом, коли ви були найманим працівником?

— Проєктування — такий сегмент, який тільки формувався в українському АПК, коли я починав свій бізнес. На аграрних підприємствах ні в кого не було розуміння і бачення, що треба проєктувати, все робили навмання. Хто що придумав, так і робив. Глибокого планування чи проєктування якогось або, скажімо так, стратегічного бачення не було.

А переваги власного бізнесу в тому, що я сам формую стратегію компанії, дивлюся на ринок і шукаю можливості. Тому що насправді такий сегмент, як проєктування, не часто використовується.

фото надане пресслужбою «Інтерпроект GMBH»

Чи часто ваші проєктні роботи пов'язані з елеваторами? Наскільки технологічною сьогодні є ця галузь?

— Так, елеватори в нас йдуть у двох концепціях. Концепція одна — це створюємо елеватор як підприємство, а інша концепція — це елеватор як частина переробного підприємства. Я вважаю, що на сьогоднішній день в Україні використовуються найбільш прогресивні технології, які є у світі. В період, коли було складно, у 2000-ні роки, в Україні ще не було досвіду проєктування елеваторів, не було металевих ємностей. Тоді будувалися переважно ємності бетонні, і було важко знайти, де набути нового досвіду. На сьогоднішній день в Україні дуже багато спеціалістів, дуже велика кількість досвідчених інженерів, які напрацювали досвід не в одній компанії, а в декількох. Не завжди вистачає інших інструментів для розвитку елеваторної галузі, але людьми, інженерами і досвідом Україна вже готова ділитися з усім світом, на мій погляд.

Були часи, коли інженерія стала не модною професією, а що зараз?

— Тим не менш в Україні традиційно сильна інженерна школа. І українці схильні до інженерних наук. Краще перезапустити систему освіти, щоб вона більше враховувала інтереси підприємств, які потребують цих спеціалістів. Я впевнений, що зараз немає проблеми в Україні з інженерами і молоддю, які би потенційно могли бути інженерами. Є небажання навчити інженера, тому що хочеться мати готового, але я вважаю, що в Україні немає дефіциту інженерів.

На вашому підприємстві працюють переважно молоді фахівці?

— Молодь зараз унікальна. Це просто насолода мати справу з молодими людьми, які приходять з інституту на підприємство. Наш досвід свідчить, що найбільш якісними спеціалістами стають молоді люди, які щойно отримали вищу освіту і мають бажання розвиватися.

Щодо проблем в розвитку елеваторного сектору, при проєктуванні, з чим ви стикаєтесь?

— Основна проблема для галузі — це наявність доступних дешевих коштів. Виробники елеваторного обладнання дуже сильно підтягнули якість, за останні 5 років спостерігаємо великий прогрес. Та, зважаючи на зовнішній ринок виробників обладнання, щоб розвивати далі внутрішній, потрібні тільки доступні дешеві кошти. Якщо буде саме фінансовий інструмент, то галузь просто «полетить».

Кількість проєктів, які зараз маємо в роботі на підприємстві, — вона не така велика, але кожен проєкт унікальний. Можливо, якби уніфікувати певні рішення, привести нормативну документацію до більш уніфікованих рішень, щоб це були готові напрацювання, звичайно, це додало б швидкості і кращого порозуміння із замовниками.

Україна вже майже всі деталі для елеваторного обладнання виробляє, лише сушарки — це не дуже добре представлений в Україні сегмент у розрізі українських виробників, частіше купуємо імпортні. А так сепаратори виробляються вже якісні українські, ємності, транспортне обладнання вітчизняне — є чим пишатися насправді.

Незважаючи на популярність імпортних сушарок, все ж є невелика кількість аналогів українського виробництва, які становлять гідну альтернативу. Наприклад, сушарки Brice-Baker, які спроєктовані у Великобританії та з 2012 року випускаються в Україні. Сушарки Brice-Baker з’явилися на нашому ринку відносно недавно, і кількість встановлених сушарок невелика. Українські покупці досить консервативні у своєму виборі й дуже вимогливі. Тому покупець скоріше купить те, що стоїть в сусіда і добре себе зарекомендувало, чим щось нове, чого він або сусід не пробував. Просувати нове рішення на такий відповідальний вузол дуже складно.

А в чому перевага елеваторного обладнання вітчизняного виробництва?

— Не тільки в тому, що дешевше, хоча ціна — майже один з основних аргументів. Це і більш коротке логістичне плече, і більш коротке комунікаційне плече. Аби доїхати, щоб отримати запасну частину для замовників, потрібно лічені години, навіть якщо це шлях із одного кінця України в інший, максимум 14−16 годин, і не потрібно жодних митних очікувань тощо. Якщо запасна частина їде через кордон, то знадобиться мінімум 10 днів для її отримання, або слід тримати великий склад.

Що ви думаєте про нещодавнє злиття KMZ Industries та Variant Agro Build? Як це вплине на розвиток елеваторного ринку та конкурентоздатність українського обладнання?

— Хочу привітати обидві компанії з цим кроком. На мій погляд, такий хід логічний, компанії мають доповнити одна одну і покращити якість обладнання для покупця, якість та глибину сервісу. А також на ринку з'явився дуже потужний гравець, і цей фактор будуть вимушені врахувати всі решта учасників. Для споживачів це точно великий плюс. Працівникам компаній потрібно буде пройти період трансформації, що буде, на мій погляд, некомфортним. Конкурентам додалося головного болю, який буде спонукати до модернізації, що в кінцевому результаті — знову ж плюс для клієнтів.

 

фото надане пресслужбою «Інтерпроект GMBH»

Елеватор майбутнього — який він у вашому баченні через 10 років? Яких висот може сягнути діджиталізація, і чи можлива роботизація усіх процесів?

— Я з діджиталізацією тісно працюю. Не все так фантастично, як воно здається, в основному вдається автоматизувати облік і частину бізнес-процесів. Технологічні процеси вже автоматизовані. Вважаю, що автоматизація сягнула майже максимальної точки.

Бездротовий зв’язок дає можливість менше використовувати кабелі, але мені здається, що високого технологічного прориву тут вже не буде. Що зараз потрібно автоматизувати, то це бізнес-процеси, які стосуються людського фактору: зменшення кількості людей при зважуванні, обліку тощо.

Тому картина по елеваторах в найближчі 20−30 років кардинально не зміниться. Ми зараз маємо гарні показники і по обладнанню, і по автоматизації. Тому діджиталізація дасть можливість запровадити кращі системи обліку.

Коли ці технології покладуть край крадіжкам, можете прокоментувати?

— Насправді відбувається паралельно два процеси: одні люди думають, як покращити технологію, щоб запобігти крадіжкам, а інші думають, як хитріше вкрасти. Це такі перегони, які йдуть паралельно, і завжди є ціна втрат і технологічних моментів, що потрібно впровадити, щоб цих втрат уникнути. Баланс цих речей на кожному елеваторі свій. Ця історія, як у мультфільмі «Том і Джері»: вони живуть разом, і це на завжди.

Коли до вас приходять клієнти і вони хочуть побудувати елеватори, яка основна вимога озвучується?

— Основна проблема, яку будуть вирішувати технологи в найближчі роки, — це втрати на елеваторі. Друга — погіршення якості сировини зерна під час зберігання і в період транспортування. Можна сказати, що при кожному підніманні зерна уверх утворюється до пів відсотка битого зерна, і це проблема, з якою будуть працювати. Тільки технологічні рішення дадуть можливість цю втрату зменшити або прибрати. Процес сушіння — пошук рішень, де треба забрати вологу і не пошкодити зерно, і це має бути максимально ефективно і максимально дешево. Оці два моменти, де будуть покрашення і де будуть нові технологічні рішення. Звичайно, власнику підприємства цікаво, щоб була мінімальна кількість людей задіяна, було максимально прозоре і зрозуміле виробництво, де можна розуміти баланс по зерну, не витрачати зайві кошти на електроенергію, ремонти тощо.

Ваш син працює у вашій компанії, як ви цього досягли?

— Батьки теж повинні працювати над цією задачею. Такого не було, що хочу бути, як батько. Зазвичай людям хочеться реалізовуватись там, де щось вдається, де є успіх. І цю можливість треба створювати. Це не тільки дітей стосується, а й працівників всіх компаній. Ми намагаємося кожному працівнику створити можливість для того, щоб можна було б себе реалізувати в професії. В нас дуже тонкий бізнес, де все побудовано на людях. Щоб виховати гарного спеціаліста, який буде приймати відповідальні рішення, потрібно 5−7 років. А звільнитись людина за день може, і тоді це велика втрата.

На мій погляд, основне -- це робоче оточення і робочий режим. Треба, щоб були здорові відносини в колективі, мінімізувати кількість некомфортних моментів. Оскільки багато часу ми проводимо в робочій атмосфері, і час на роботі - це основний період нашого активного життя.

Що ви любите в своїй роботі найбільше?

— Основне задоволення — бачити результати своєї роботи. Наприклад, ви приходите, коли починається проєкт, і бачите занедбану ниву, бур'яни, дерева, сміття. А потім приїжджаєте через декілька років — і там стоїть підприємство, працює обладнання, все гарне, блищить. Коли бачиш результат своєї роботи, збудовані по нашим проєктам працюючі підприємства, і це було придумано людьми в комп’ютері задовго до того, як воно з’явилось наживо, — це більше всього надихає.

А скільки часу потрібно від початку проєкту і до реалізації?

— Від року до чотирьох. Такий період. Швидше чим рік буває, але дуже рідко. За пів року можна зробити реконструкцію, а якщо цілий об'єкт, то з моменту, як ми зустрілись із замовником, і до моменту, що проєкт запрацював, проходить приблизно рік. На проєктування і планування — приблизно 9 місяців, як от на народження дитини.

Я хотів би швидше, але не виходить. Шість місяців — це з'являється документація, яка дає можливість щось планувати. А через дев’ять місяців з'являється повністю кінцева документація.

Розкажіть про ваше хобі, як проводите вільний час?

— Із вільним часом дуже складно. Коли він є, катаюсь на велосипеді: 20−30 км — нормальна відстань для того, щоб розім'ятися, отримати навантаження для тіла. Під час велопрогулянок добре думається, бо ніхто не заважає. Якщо говорити про хобі — це робота. Не можу розділити роботу і хобі на дві частини.



Поділитись

 

Стежте за головними новинами агробізнесу в Україні та світі на Agravery.com , на сторінці Facebook , у Telegram або підпишіться на нашу розсилку, відправивши лист з темою "Розсилка" на [email protected] .

 

Тільки зареєстровані користувачі можуть коментувати

Увійти Зареєструватися

Comments (0)

Реклама

Реклама

Реклама
Реклама