Хімічна реакція: чому Україна поступово перетворюється на імпортера добрив

У 1991 році в СРСР діяло близько 20 великих хімічних холдингів. За роки незалежності українська хімічна промисловість стала жертвою жорсткої приватизації 90-х, після чого в руках у колишніх червоних директорів або безпринципних ділків виявилися великі пакети акцій хімічних заводів. Проте, більшість з нових господарів своєю жорсткою рукою зберігали цілісність комплексів, не даючи розкрадати їх. Правда, не даючи й інвестиціям з'явитися на заводах. Так було в центрі і на сході країни, на півдні виявився потужний державний гігант, на якому багато «зубастих бізнесменів» ламали зуби через міцно вибудувану політику і систему роботи нинішнього директора - Горбатко Валерія Степановича.

На заході України заводи швидко розкрадалися, до початку 2000-х вже не існувало Новороздільського хімкомбінату, Вінницького хімпрому і Калуської «Оріани». Тут треба віддати належне різниці ментальності заходу і сходу України, як самих працівників, так і системи побудови влади в регіонах.

За часів існування Союзу заводи мали свій графік модернізацій, введення нових потужностей розроблялося інститутами та вводилося в дію за допомогою державних грошей чи фондів підприємства. З приходом приватних власників ніхто грошей просто не давав, за інститути треба було платити, нікому це не треба було. Інститути в результаті втратили основних фахівців і почали занепадати, а самі заводи перетворилися на дійні корови, які просто чекали свого кінця, адже вони не брали участь ні в зовнішній політиці (не відбивали антидемпінг та інші обмеження проти української продукції), не могли впливати на вхід на нові ринки і навіть не мали своїх торгових представників на кінцевих ринках, тільки в Швейцарії, Угорщини та на Кіпрі, де і осідали основні офшорні гроші. Зрозуміло, що податки платилися по-мінімуму, керівники та власники заводів ставали народними депутатами і змусити їх думати по-іншому ніхто не міг.

У середині 2000-х почався справжній бум на сировинні товари, в тому числі на добрива. Доходи заводів затьмарили все здорові міркування про те, що і Україна, і Росія з часом втратять азотну промисловість, пальма першості перейде до арабських країн і до Китаю.

Китай в 2006 році почав експортувати карбамід, наростивши свої потужності експорту до 5 млн тонн вже в 2010-х.

Ні країни Перської затоки, ні Китай за специфікою побудови бізнесу в хімічній промисловості не потрапляють під загальновідомі економічні канони. Ці країни також не чутливі до валютного регулювання міжнародних організацій (МВФ), легко долають бар'єри СОТ, по суті не підкоряються світовими правилами. Це означає, що впливати на торгову і промислову активність таких гравців не можуть ні профільні асоціації, ні політики. Хімічна промисловість України і Росії з 2006 року опинилася в човні з поламаним кермом і поганим двигуном, попереду не просто туман, а воронка виру економічної історії.

Головна помилка була зроблена не хімічними заводами, а урядами, які зробили ставку на газ. Газ, який не став по заповітах великого Менделєєва сировиною, а паливом. Газ перетворився на голку, на яку підсаджували, мітлу, якою замітали великі заводи в Східній Європі, з часом на розмінну монету в політиці. Помилка полягала в тому, що газ як паливо за ціною був прив'язаний до нафти, помилка також була в тому, що альтернативу газу не шукали поки він був дешевий, не дивлячись на тенденції. Як уряди, так і великі власники. Помилка політично слабких урядів країн Східної Європи була і в тому, що ніхто з них не робив диверсифікацію джерел газу.

Якби газові помилки були враховані раніше, хоча б одна, в Україні зараз не стояли б заводи, а втрати в експорті за карбамід не були б 50% як в 2014 році (у 2015 році втрати будуть більші).

Куди ведуть газові втрати?

Газ - це основна сировина для азотної промисловості, а саме остання є локомотивом світового ринку добрив. Азотних добрив в світі споживається в обсязі понад 200 млн тонн, тільки карбаміду - 155 млн. тонн. Україна, як аграрна країна, другий виробник зерна в світі після США, вжила азотних добрив в 2014 році всього 3,2 млн тонн в фізичній вазі. Враховуючи кількість ріллі, країна повинна споживати азотних 4-5 млн. тонн щорічно.

Власне виробництво азотних в 2014 році склало 5,06 млн тонн, в основному за рахунок вапняної селітри, селітри аміачної, карбаміду і сульфату амонію. У тому ж році експорт склав 41% від виробництва, що рекордно мало. Раніше тільки аміачної селітри виробляли 2,4 млн. тонн, а споживали 1,8 млн тонн. Пропорція зростання врожайності віщувала зростання споживання селітри до 2 млн тонн вже в 2016 році, але цього не трапиться.

Вже зараз з експортера добрив Україна перетворюється на імпортера. Банально, але замість відсудження антидемпінгових обмежень проти України в США, відновлення виробництва та експорту КАСу, налагодженні виробництва перспективного гранульованого карбаміду, зараз велика частина виробників змушена придумувати антидемпінгові обмеження проти імпорту з Росії.

Безсумнівно, сьогоднішня ситуація продиктована військовими діями на сході України. Відразу два українських заводи не працюють тільки через близькість бойових дій, в Україні з цієї ж причини не надходять з Росії аміак і пориста аміачна селітра (обидва продукти дуже вибухонебезпечні).

Начебто сприятлива ситуація для українських хіміків виявилася пасткою.

На початку 2015 року, ми всі пам'ятаємо блискавичну девальвацію гривні до неймовірних курсів до твердих валют. Навесні поточного року ціна на добрива ставилася з випередженням до ринку: тобто, хіміки та українські та імпортери, піднімали ціну не з поточної ситуації, а з розрахунком очікуваного зростання курсу долара США. Це призвело до того, що на початку лютого ціна досягла 10 тис грн/т вже на заводах. Ціна в березні дійшла до рівня 12-13 тис. грн/т на складах. Цього піку ніхто не чекав і не всі змогли осилити.

Аграрії ще до кінця не розуміли в чому сіль, вони продали торішній урожай восени 2014 і взимку 2015 дуже вигідно, але ніхто не міг припустити, що курс гривні з 32 за долар (який ще взимку закладався в ціну селітри) опуститься до +22 за долар (який виявився на момент збору врожаю). Звичайно, селітра зараз продається по 7 850 грн/т, вагон, станція переадресації. Але це вже під урожай 2016 року, а збитки цього сезону і ... посуха зіграли злий жарт із тими, хто не підстрахувався або вибрав ризикований шлях. Серед агрохолдингів таких господарств майже немає, а ось серед малих і середніх господарств є. Саме вони і не хочуть зараз купувати товар, тому що не хочуть повторювати помилки.

На тлі курсових ігр та здешевлення агропродукції відразу після посухи недобір добрив виглядає дуже логічно. Сумно, що наші розрахункові показники споживання добрив з 2012 року постійно ламаються, не досягаючи бажаних рівнів. Невже країна знову отримає урожай виключно за рахунок родючості ґрунтів і гарної погоди навесні і на початку літа.

Асоціація України з ЄС відкриває перспективи поки вельми туманні, але головне, що ми очікуємо в підході до сільського господарства, це глибоке розуміння самих аграріїв, що їхня робота на землі, їх продукція і сама земля повинні бути комерційно привабливі, витрати оптимізовані, а планування - обґрунтованим. Аграрій з головою на плечах сам продиктує ціну на добрива, засоби захисту та насіння. Якщо раніше агрохолдингам було вигідно роздувати свої земельні банки з метою подальшого продажу всього «комплексу», то тепер покупцеві активів досить поглянути на показники холдингу. А сезон 2014/2015 буде відмінним лакмусом, що показує справжнього господаря. Наступний сезон покаже ще й справжніх бійців серед аграріїв, адже і за врожай, і за хорошу ціну ще доведеться поборотися.

Дмитро Гордейчук, директор інформаційного агентства «Інфоіндустрія», для Agravery.com.

фото:  nakhodka-city.ru